Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 квітня 2025 року Справа№640/10963/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Служба судової охорони про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
19 липня 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Служба судової охорони в якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168.
2) зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві та Київської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168:
- за період з 24 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року в розмірі 5 357 грн 14 коп. (30 000 грн /28 днів * 5 днів);
- за період з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року в розмірі 30 000 грн;
- за період з 01 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року в розмірі 30 000 грн;
- за період з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року в розмірі 30 000 грн;
- за період з 01 червня 2022 року по 30 червня 2022 року в розмірі 30 000 грн;
- за період з 01 липня 2022 року по 18 липня 2022 року в розмірі 17 419 грн 35 коп. (30 000 грн /31 днів * 18 днів);
- за період з 19 липня 2022 року по 31 липня 2022 року в розмірі 12 580 грн 65 коп. (Позивач відпрацював повний місяць, а тому додаткова винагорода становить пропорційно в розрахунку на місяць);
- за період з 01 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року в розмірі 30 000 грн (Позивач відпрацював повний місяць, а тому додаткова винагорода становить пропорційно в розрахунку на місяць);
- за період з 01 вересня 2022 року по 30 вересня 2022 року в розмірі 30 000 грн (Позивач відпрацював повний місяць, а тому додаткова винагорода становить пропорційно в розрахунку на місяць);
- за період з 01 жовтня 2022 року по 06 жовтня 2022 року в розмірі 5 806 грн 45 коп. (30 000 грн /31 днів * 6 днів);
3) визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України щодо незабезпечення фінансування видатків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, у частині виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди;
4) зобов'язати Державну судову адміністрацію України, Міністерство фінансів України забезпечити фінансування видатків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, у частині виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди:
- за період з 24 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року в розмірі 5 357 грн 14 коп. (30 000 грн / 28 днів * 5 днів);
- за період з 01 березня 2022 року по 31 березня 2022 року в розмірі ЗО 000 грн;
- за період з 01 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року в розмірі 30 000 грн;
- за період з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року в розмірі 30 000 грн;
- за період з 01 червня 2022 року по ЗО червня 2022 року в розмірі 30 000 грн;
- за період з 01 липня 2022 року по 18 липня 2022 року в розмірі 17 419 грн 35 коп. (30 000 грн /31 днів * 18 днів);
- за період з 19 липня 2022 року по 31 липня 2022 року в розмірі 12 580 грн 65 коп. (Позивач відпрацював повний місяць, а тому додаткова винагорода становить пропорційно в розрахунку на місяць);
- за період з 01 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року в розмірі 30 000 грн (Позивач відпрацював повний місяць, а тому додаткова винагорода становить пропорційно в розрахунку на місяць);
- за період з 01 вересня 2022 року по 30 вересня 2022 року в розмірі 30 000 грн (Позивач відпрацював повний місяць, а тому додаткова винагорода становить пропорційно в розрахунку на місяць);
- за період з 01 жовтня 2022 року по 06 жовтня 2022 року в розмірі 5 806 грн 45 коп. (30 000 грн / 31 днів * 6 днів).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходить службу в Службі судової охорони та перебуває на посаді командира 2 відділення швидкого реагування 1 взводу швидкого реагування підрозділу швидкого реагування територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київської області.
Позивач зазначає, що Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України, щодо фінансового забезпечення діяльності Служби судової охорони. Крім того, саме до повноважень ДСА України відноситься перерозподіл бюджетних асигнувань у частині збільшення видатків (перерозподілу внутрішніх резервів за рахунок наявної економії видатків).
Позивач вважає, що Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київської області протиправно не нараховувало та не виплатило додаткову грошову винагороду у розмірі 30000,00 гривень.
У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
10 серпня 2022 року суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Аблов Є.В. постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву.
17 серпня 2022 року від представника Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що як головний розпорядник бюджетних коштів ДСА України вжила всіх залежних від неї заходів щодо збільшення бюджетних асигнувань для Служби судової охорони, зокрема, звернулася до голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та Прем'єр-міністра України, проте питання щодо виділення додаткових асигнувань або додаткових коштів з резервного фонду Державного бюджету України на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби залишається поки не вирішеним. За наведених обставин ДСА України вважає, що жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не порушувала прав і законних інтересів позивача.
На підставі наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
23 серпня 2022 року від представника Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що управління не заперечує щодо права на отримання додаткової винагороди по Постанові № 168.
Проте у затвердженому кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони, видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168 не передбачались та не затверджувались, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату.
На підставі наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
05 вересня 2022 року від представника Міністерства фінансів України надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що проаналізувавши, норми Постанови КМУ № 168, можна дійти висновку, що між Мінфіном та позивачем у справі не існує зобов'язання стосовно здійснення додаткових виплат, оскільки Мінфін не здійснює такі виплати та є не роботодавцем позивача. Представник відповідача звертає увагу, що розподіл коштів асигнувань належить до компетенції Державної судової адміністрації України.
Міністерство фінансів України, як учасник бюджетного процесу не є розпорядником бюджетних коштів за програмою за КПКВК 0501020, та не несе відповідальності за її нарахування.
На підставі наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Ухвалою від 06 жовтня 2022 року Службу судової охорони залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.
28 жовтня 2022 року третьою особою надано пояснення на позовну заяву, в яких останній зазначає, що керівництвом Служби судової охорони проводиться необхідна робота щодо отримання з резервного фонду держбюджету асигнувань, необхідних для реалізації Постанови № 168. Після надходження цих асигнувань одразу необхідні накази будуть видані встановленим порядком та додаткова винагорода в найкоротший термін буде нарахована і виплачена співробітникам Служби.
З урахуванням наведеного третя особа вважає позовні вимоги необґрунтованими.
28 січня 2025 року справу № 640/10963/22 прийнято до провадження Донецького окружного адміністративного суду.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , у спірний період проходив службу на посаді командира 2 відділення швидкого реагування 1 взводу швидкого реагування підрозділу швидкого реагування територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами у період з 24.02.2022 року до 06.10.2022 року додаткова винагорода у розмірі 30 000 гривень під час дії воєнного стану, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім ям під час дії воєнного стану» позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Судом встановлено, що дана справа є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № №260/3564/22, яке набрало законної сили 21 вересня 2023 року, а саме:
1) позивач є співробітник Служби судової охорони;
2) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони;
3) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168;
4) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168;
5) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 161 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).
Згідно з частиною першою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 №384 (далі - Порядок №384).
За змістом пунктів 4-7 Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).
Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Пунктом 14 Порядку №384 передбачено, що при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Наказом ДСА України від 31.10.2022 №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок №396).
Згідно з пунктом 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
За приписами пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.
Суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин Порядку №396 у частині визначених ним порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, оскільки спірні правовідносини виникли до прийняття і набрання чинності цим Порядком.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 06 квітня 2023 року по справі №260/3564/22.
Водночас, з урахуванням змін до постанови № 168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 року № 793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№ 168 і № 793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 року № 793 змін до постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку № 384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. на місяць, передбаченому постановою № 168 у первинній редакції.
Разом з тим, на сьогоднішній день, керівництвом ССО жодних дій по виконанню акту Кабінету Міністрів України, а саме абзацу другого пункту 1 Постанови № 168, яка є обов'язковою до виконання на території України, не здійснено. Жодних наказів командирів (начальників), на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, не видається, а відтак унаслідок протиправної бездіяльності позивач не має можливості отримати додаткову винагороду, установлену Постановою № 168.
При цьому відмова відповідача у виплаті позивачу додаткової винагороди, як однієї зі складових його грошового забезпечення, з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява № 63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Суд враховує, що Службою судової охорони вживались заходи щодо збільшення видатків бюджету для забезпечення реалізації вимог Постанови №168, проте, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування додаткової щомісячної винагороди, що є предметом спору у цій справі, оскільки держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань.
За змістом частини шостої статті 161 Закону № 1402-VIII територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи.
Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома цієї статті).
На підставі пункту 8 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби.
Пунктом 9 розділу І вказаного Порядку визначено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.
Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення (пункт 10 розділу І Порядку № 384).
Пунктом 4 Порядку № 396 також, зокрема, передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що Територіальне управління є належним відповідачем у справі за пред'явленим позивачем позовом, оскільки саме цей суб'єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу додаткової винагороди.
Водночас, Державна судова адміністрація України та Міністерство фінансів України не мають відповідати за цим позовом, адже між ними та позивачем безпосередньо не виникло жодних правовідносин, у яких би ці суб'єкти владних повноважень порушували права позивача. Бюджетні правовідносини, які виникають між учасниками бюджетного процесу стосовно реалізації їх бюджетних повноважень щодо формування і використання фінансових ресурсів для виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони (прав та обов'язків з управління бюджетними коштами), безпосередньо не стосуються позивача.
Таким чином, позовні вимоги до Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України не підлягають задоволенню.
Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22.
При цьому, Верховним Судом у зразковій справі № 260/3564/22 обрано спосіб захисту прав позивача шляхом, зокрема, зобов'язання нарахувати і виплатити додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000 грн на місяць, починаючи з 24 лютого 2022 року.
З огляду на обраний спосіб захисту Верховним Судом у зразковій справі №260/3564/22, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо ненарахування та невиплати позивачу винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», за період з 24 лютого 2022 року до 06 жовтня 2022 року та зобов'язання Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000 грн на місяць, з 24 лютого 2022 року до 06 жовтня 2022 року.
Решта доводів та аргументів сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 вказаної статті).
Клопотання позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень витрат на професійну правничу допомогу буде вирішено судом шляхом ухвалення додаткового рішення за умови подання позивачем заяви та відповідних доказів з цього питання протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду у цій справі (ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: вул. Жилянська, 58-Б, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 43162533), Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: вул. Липська, будинок 18/5, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795), Міністерства фінансів України (місцезнаходження: вул. Межигірська, 11, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 00013480), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (місцезнаходження: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646), Служби судової охорони (місцезнаходження: вул. Липська, будинок 18/5, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ 42902258) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року до 06 жовтня 2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000 грн на місяць, з 24 лютого 2022 року до 06 жовтня 2022 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв