65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"21" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1931/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.
при секретарі судового засідання: Степанюк А.О.
розглянувши у підготовчому засіданні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАНШИП» (14013, Чернігівська обл., м. Чернігів, пр-т Перемоги, буд. 139, офіс 413, код ЄДРПОУ 32428972)
до відповідача: Компанії SOFTCOMMODITIES TRADING COMPANY SA (Rue Saint-Pierre 18, 1700 Fribourg, Switzerland)
про стягнення 1808854,67 євро, -
за участю представників сторін:
від позивача: Яловенко К.Б., адвокат, діє на підставі ордеру
від відповідача: Поляновський В.Г., адвокат, діє на підставі ордеру
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю “КРАНШИП» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Компанії SOFTCOMMODITIES TRADING COMPANY SA про стягнення 1808854,67 євро основного боргу.
Позовні вимоги ТОВ “КРАНШИП» обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за контрактом №06/02/24-1YC від 06.02.2024 щодо повної оплати вартості поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1931/24; розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 13.09.2024 об 11:15; зобов'язано позивача в строк до 28.05.2024: - надати до Господарського суду Одеської області нотаріально засвідчені переклади на німецьку мову даної ухвали Господарського суду Одеської області від 06.05.2024 в трьох примірниках; - надати до Господарського суду Одеської області нотаріально засвідчені переклади на німецьку мову копій позовної заяви та доданих до неї документів в трьох примірниках; - надати до Господарського суду Одеської області нотаріально засвідчені переклади на німецьку мову прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів; вирішено звернутися до центрального органу Швейцарської Конфедерації Federal Justice and Police (Federal Palace, West Wing, CH-3003 Bern, Switzerland) із судовим дорученням про вручення документів відповідачу - Компанії SOFTCOMMODITIES TRADING COMPANY SA (Rue Saint-Pierre 18, 1700 Fribourg, Switzerland); зупинено провадження у справі №916/1931/24 у зв'язку з повідомленням Господарським судом Одеської області відповідача в порядку, передбаченому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965; поновлено провадження у справі №916/1931/24 з 13.09.2024.
Листом від 11.06.2024 на адресу запитуваного органу було надіслано прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів.
22.08.2024 за вх.№30979/24 до суду від центрального органу Швейцарської Конфедерації надійшли документи, які залучено судом до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 13.09.2024 відкладено підготовче засідання у справі №916/1931/24 на 28.02.2025 об 11:00 (резервна дата 21.03.2025 об 11:00); вирішено звернутись до запитуваного органу Швейцарської Конфедерації Tribunal cantonal Kantonsgericht (Rue des Augustins 3, Case postale 630, 1701 Fribourg) із судовим дорученням про вручення документів відповідачу - Компанії SOFTCOMMODITIES TRADING COMPANY SA (Rue Saint-Pierre 18, 1700 Fribourg, Switzerland); зупинено провадження у справі №916/1931/24 у зв'язку з повідомленням Господарським судом Одеської області відповідача в порядку, передбаченому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965; поновлено провадження у справі №916/1931/24 з 28.02.2025.
Листом від 23.10.2024 на адресу запитуваного органу було надіслано прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів.
У підготовчому засіданні 28.02.2025 судом у протокольній формі оголошено перерву у підготовчому засіданні на раніше визначену дату - до 21.03.2025 об 11:00.
10.03.2025 за вх.№7721/25 до суду від відповідача надійшла заява про визнання позову. У поданій заяві відповідач визнає заявлений у справі №916/1931/24 позов у загальному розмірі позовних вимог 1808854,67 євро.
21.03.2025 за вх.№9287/25 до суду від відповідача надійшли додаткові документи, а саме: договір про надання правової (правничої) допомоги, який залучено судом до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 21.03.2025 представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача у підготовчому засіданні 21.03.2025 підтримав подану заяву про визнання позову.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Водночас, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 01 травня 2023 року №254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 5 лютого 2024 року №49/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 травня 2024 року №271/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 23 липня 2024 року №469/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року на 90 діб. Указом Президента України від 28 жовтня 2024 року №740/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 14 січня 2025 року №26/2025 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Справа №916/1931/24 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.
Жодних заяв та/або клопотань, пов'язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв'язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від учасників справи не надійшло.
У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надійшов, натомість відповідачем подано заяву про визнання позову, яка розглядається судом в порядку ст. 185 ГПК України.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в підготовчому засіданні 21.03.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд встановив:
06.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “КРАНШИП» (продавець, позивач) та Компанією SOFTCOMMODITIES TRADING COMPANY SA (покупець, відповідач) укладений контракт купівлі-продажу №06/02/24-1YC, за умовами якого:
- товар: Українська кукурудза, насипом, врожаю 2023 року (п.1);
- кількість: 14000,00 метричних тон +/-10% в опціоне покупця; часткове постачання дозволено (п.2);
- період поставки: 06.02.2024 - 31.03.2024, обидві дати включені (п.5);
- ціна і умови поставки: 155,60 EUR за одну метричну тонну товару на умовах за тону FOB Кілія, Україна - зона митного контролю (Incoterms 2020); вартість контракту: 2178400 EUR +/-10%; валюта платежу і контракту - EUR (п.6);
- покупець здійснює 100% оплати договірної ціни протягом 60 банківських днів з дня подання наступних документів на відвантажений товар: 1) Комерційний рахунок; 2) 3/3 оригінали Коносаменту, з відміткою Чисто на борту, оформленого «TO ORDER» і позначеного «Freight Payable» або «Freight Payable as per C/P»; 3) Сертифікат Походження, виданий Торговою Промисловою Палатою України; 4) Фітосанітарний сертифікат, виданий офіційними органами в країні відправки товару - Україні; 5) Ветеринарний сертифікат; 6) Маніфест; продавець повинен допомогти в отриманні інших документів, якщо це необхідно покупцеві; покупець має право зробити часткову передоплату попереднього інвойсу продавця; розмір такої передоплати залишається на розсуд покупця; всі банківські витрати банку покупця повинні бути на рахунок покупця; всі банківські витрати банку продавця повинні бути на рахунок продавця; всі комісії кореспондентського банку продавця знаходяться на рахунку продавця і підлягають оплаті безпосередньо ними; всі комісії кореспондентського банку покупця повинні бути на рахунку покупця і підлягають оплаті безпосередньо ними (п.8);
- право власності на товар переходить від продавця до покупця після фактичного перетину митного кордону України та оформлення вантажної митної декларації на товар (п.14);
- цей договір регулюється англійським законодавством; усі суперечки або розбіжності, що виникають між сторонами або пов'язані з його змістом та діяльністю або наслідком цього договору або його порушення, вирішуються арбітражем у Лондоні згідно з Арбітражними правилами та правилами GAFTA №125, про що сторони домовились, що знають та приймають це (п.15).
01.04.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю “КРАНШИП» (продавець, позивач) та Компанією SOFTCOMMODITIES TRADING COMPANY SA (покупець, відповідач) укладено додаткову угоду №1 до контракту купівлі-продажу №06/02/24-1YC, якою погоджено викласти пункт 15 контракту у новій редакції: “Будь-який спір, який виникає при виконанні цього контракту або у зв'язку із ним, має розглядатися Господарським судом Одеської області (адреса: проспект Шевченка, 29, м. Одеса, 65119, Україна) та відповідно до процесуального законодавства України; правом, яке регулює цей контракт, є матеріальне право України».
На виконання умов контракту №06/02/24-1YC та підтвердження позовних вимог позивачем надано та в матеріалах справи наявні:
- митна декларація 24UA500410000165U1;
- митна декларація 24UA500410000167U0;
- рахунок №STC-09-1 від 09.02.2024 на суму 910415,60 євро;
- рахунок №STC-12-1 від 12.02.2024 на суму 898439,07 євро;
- сертифікат походження №IQ45102G162/1;
- сертифікат походження №IQ45102G162/2;
- фітосанітарний сертифікат №13/15-6070/ЕВ-307644;
- фітосанітарний сертифікат №13/15-6070/ЕВ-307643;
- акт подання-приймання документів на відвантажений товар від 12.02.2024 (підписаний з обох сторін);
- акт подання-приймання документів на відвантажений товар від 13.02.2024 (підписаний з обох сторін).
Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за контрактом №06/02/24-1YC на суму 1808854,67 євро стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність» суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.
Приписами ст. 32 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачено, що Україна як держава і всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення цього або пов'язаних з ним законів України та/або своїх зобов'язань, які випливають з договорів (контрактів), тільки на умовах і в порядку, визначених законами України. Всі справи та питання щодо визначення відповідальності, які виникають при застосуванні цього та пов'язаних з ним законів України, підсудні судовим органам України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності мають право на судовий розгляд зазначених справ та питань.
Згідно з ст. 33 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність» у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що визначається цим та пов'язаними з ним законами України, можуть застосовуватися такі види відповідальності: - майнова відповідальність; - кримінальна відповідальність. Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій.
Статтею 38 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлено, що спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.
Відповідно до положень статті 39 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність» будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на виконання цього Закону, можуть бути предметом розгляду в господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи.
Згідно з ст. 5 Закону України “Про міжнародне приватне право» у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини.
Положеннями статті 73 Закону України “Про міжнародне приватне право» передбачено, що іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.
За ч.1 ст. 74 Закону України “Про міжнародне приватне право» процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право» суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.
За ст.ст. 365, 366 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність справ за участю іноземних осіб може бути визначено за угодою сторін.
Таким чином, на підставі ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право», ст. 38 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.
Приймаючи до уваги, що додатковою угодою №1 від 01.04.2024 до контракту купівлі-продажу №06/02/24-1YC сторони передбачили, що будь-який спір, який виникає при виконанні цього контракту або у зв'язку із ним, має розглядатися Господарським судом Одеської області (адреса: проспект Шевченка, 29, м. Одеса, 65119, Україна) та відповідно до процесуального законодавства України; правом, яке регулює цей контракт, є матеріальне право України, господарський суд доходить висновку про можливість пред'явлення та розгляду даного позову Господарським судом Одеської області із обґрунтуванням позивачем поданого позову з підстав неналежного виконання відповідачем умов контракту в частині сплати вартості поставленого товару.
Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц зазначено, зокрема, наступне: “Що стосується стягнення суми позики та процентів за користування чужими коштами в іноземній валюті - доларах США із одночасним визначенням гривневого еквівалента вказаної суми, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року №959-XII “Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Декретом №15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. У частині четвертій статті 5 Декрету №15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом №15-93 не передбачено обов'язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18). Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні».
У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: “баланс імовірностей» (balance of probabilities) або “перевага доказів» (preponderance of the evidence); “наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); “поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 42 ГПК України визначено перелік прав та обов'язків учасників справи.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 46 ГПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Частиною 1 ст. 191 ГПК України встановлено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Як свідчать матеріали справи, у заяві за вх.№7721/25 від 10.03.2025 відповідач визнав позов в повному обсязі, окрім того уповноважений представник відповідача (адвокат за ордером) у підготовчому засіданні 21.03.2025 також підтримав заяву про визнання позову, що відповідає п.1.3 договору про надання правової (правничої) допомоги від 02.04.2024 між адвокатом відповідача та відповідачем.
Згідно з ч.4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відповідно до ч.3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.
Господарський суд зазначає, що спір у даній справі виник щодо виконання укладеного між сторонами контракту купівлі-продажу №06/02/24-1YC, в якому позивач - ТОВ “КРАНШИП» є продавцем, а відповідач - Компанія SOFTCOMMODITIES TRADING COMPANY SA є покупцем відповідного товару. Так, за умовами контракту сторонами визначено кількість, ціну та умови сплати товару.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, умови укладеного між сторонами контракту, господарський суд дійшов висновку, що позивачем було здійснено поставку товару, що підтверджується, зокрема, митними деклараціями, актами подання-приймання, проте відповідач в повному обсязі отриманий товар не сплатив, факт наявності заборгованості у розмірі 1808854,67 євро визнаний відповідачем, окрім того розмір заборгованості підтверджений за наявними матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши наявність відповідних повноважень на подання відповідачем до суду заяви про визнання позову, не встановивши обставин того, що визнання позову суперечить або порушує права та інтереси інших осіб, господарський суд дійшов висновку, що відповідач належним чином своїх зобов'язань за спірним контрактом в частині повної та своєчасної сплати за товар не виконав, внаслідок чого є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню позовні вимоги ТОВ “КРАНШИП» про стягнення з відповідача - Компанії SOFTCOMMODITIES TRADING COMPANY SA 1808854,67 євро основного боргу.
Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.
На підставі ст.ст. 129, 130 ГПК України у зв'язку з визнанням відповідачем позову - 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у розмірі 461227,55 грн. - покладаються судом на відповідача, та 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову можуть бути повернуті позивачу з Державного бюджету за відповідним клопотанням.
Керуючись ст.ст. 46, 129, 130, 185, 191, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАНШИП» задовольнити повністю.
2.Стягнути з Компанії SOFTCOMMODITIES TRADING COMPANY SA (Rue Saint-Pierre 18, 1700 Fribourg, Switzerland) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “КРАНШИП» (14013, Чернігівська обл., м. Чернігів, пр-т Перемоги, буд. 139, офіс 413, код ЄДРПОУ 32428972) 1808854 /один мільйон вісімсот вісім тисяч вісімсот п'ятдесят чотири/ євро 67 євроцентів основного боргу та 461227 /чотириста шістдесят одну тисячу двісті двадцять сім/ грн. 55 коп. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повне рішення складено 28 березня 2025 р.
Суддя Ю.С. Бездоля