ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.03.2025Справа № 910/14446/24
За позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "есі Білопілля"
до відповідача-1: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ"
відповідача-2: КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА БІЛОПІЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2 - БІЛОПІЛЬСЬКА МІСЬКА РАДА
про визнання недійсним договору
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Піскунова О.Ю.
Представники:
від позивача - Мальченко Д.В.;
від відповідача-1 - Онацька О.В.;
від відповідача-2 - не з'явився (технічна неможивість участі у відеоконференції);
від третьої особи - не з'явився.
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "есі Білопілля" (далі - позивач, ТОВ "есі Білпілля") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ" (далі - відповідач-1, ТОВ "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ"), відповідача-2: КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА БІЛОПІЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" (далі - відповідач-2, КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ") про визнання недійсним Договору № 22-ПБ-7902 про переведення боргу від 14.11.2024.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що оспорюваний договір є таким, що не направлений на настання правових наслідків, а також укладений поза волею сторін, оскільки первісний боржник (КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ") не мав права укладати даний договір без погодження з власником (БІЛОПІЛЬСЬКОЮ МІСЬКОЮ РАДОЮ).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2024 позовну заяву ТОВ "есі Білпілля" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
09.12.2024 до суду від позивача надійшла заява на усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено уточнену позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 прийнято позовну заяву ТОВ "есі Білпілля" до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/14446/24, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, розгляд справи призначено на 20.01.2025 о 10:00 год.
25.12.2024 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечив повністю.
25.12.2024 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечив повністю.
26.12.2024 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
01.01.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.01.2025 заяву представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, ухвалено проведення судових засідань у справі № 910/14446/24 здійснювати за участі представника позивача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
У підготовче засідання, призначене на 20.01.2025, з'явились представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з'явився.
У підготовчому засіданні 20.01.2025 судом долучено до матеріалів справи заяви по суті справи та з процесуальних питань.
У підготовчому засіданні 20.01.2025 судом оголошено перерву до 03.02.2025 о 12:00 год.
У підготовче засідання, призначене на 03.02.2025, з'явились представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з'явився.
У підготовчому засіданні 03.02.2025, здійснювався розгляд питання про залучення БІЛОПІЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2.
Представники позивача та відповідача-1 не заперечували проти залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 постановлено продовжити строк підготовчого провадження за ініціативою суду на тридцять днів, відкладено підготовче засідання у справі на 24.02.2025 о 10:20 год., залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2 - БІЛОПІЛЬСЬКУ МІСЬКУ РАДУ (далі - третя особа).
07.02.2025 до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.
У наведеній заяві позивач повідомив, що у позовній вимозі була допущена описка у даті договору, який позивач просить визнати недійсним, а тому позивач уточнив позовну вимогу та просить суд: визнати недійсним договір № 22-ПБ-7902 про переведення боргу, укладений 14.11.2022 між ТОВ "есі Білопілля", КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" та ТОВ "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ".
07.02.2025 до суду від позивача надійшла заява щодо виконання ухвали суду.
10.02.2025 до суду від відповідача-1 надійшла заява про виконання ухвали суду.
10.02.2025 до суду від відповідача-1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи банківської виписки щодо договірного списання грошових коштів на рахунок відповідача-1 від позивача за Договором № 22-ПБ-7902 про переведення боргу від 14.11.2024.
У підготовче засідання, призначене на 24.02.2025, з'явились представники позивача та відповідача-1, представники відповідача-2 та третьої особи не з'явились.
У підготовчому засіданні 24.02.2025 судом долучено до матеріалів справи заяви з процесуальних питань, подані позивачем та відповідачем-1.
Заява позивача про уточнення позовних вимог прийнята судом до розгляду.
Отже, суд розглядає позовні вимоги про визнання недійсним Договору № 22-ПБ-7902 про переведення боргу від 14.11.2022.
У підготовчому засіданні, призначеному на 24.02.2025, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 17.03.2025 о 11:00 год.
13.03.2025 до суду від представника відповідача-2 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
13.03.2025 до суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача-2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У судове засідання, призначене на 17.03.2025, з'явився представник відповідача-1. Представники позивача, відповідача-2 та третьої особи не з'явились.
У судовому засіданні, призначеному на 17.03.2025, суд розглянув та задовольнив клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 17.03.2025 судом оголошено перерву до 31.03.2025 о 11:40 год.
25.03.2025 до суду від представника відповідача-2 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 заяву представника відповідача-2 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, ухвалено проведення судових засідань у справі № 910/14446/24 здійснювати за участі представника відповідача-2 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
У судове засідання, призначене на 31.03.2025, з'явились представники позивача та відповідача-1. Представники відповідача-2 та третьої особи не з'явились. Неявка представника відповідача-2 пов'язана з технічною неможивістю участі останнього у відеоконференції.
Судом враховано, що відповідно до ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
Також, ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 явка учасників справи у судове засідання визнана не обов'язковою.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні за відсутності представників відповідача-2 та третьої особи.
У судовому засіданні 31.03.2025 здійснювався розгляд справи по суті.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
У судовому засіданні 31.03.2025 суд заслухав вступне слово представника позиача та відповідача-1.
Представник позивача підтримав позовні вимоги повністю.
Представник відповідача-1 заперечив проти задоволення позовних вимог повністю.
Правова позиція відповідача-2 викладена у заявах по суті спору.
У судовому засіданні 31.03.2025 судом здійснювалось з'ясування обставин справи та дослідження наявних в матеріалах справи доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів.
У судових дебатах представники позивача та відповідача-1 виступили з промовою (заключним словом).
Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та оголосив перерву для проголошення рішення.
У судовому засіданні 31.03.2025 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши представників сторін, з'ясувавши обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в судовому засіданні докази, якими учасники справи обґрунтовували обставини справи, суд
29.06.2021 між ТОВ "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ" (постачальник, відповідач-1) та КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" (споживач, відповідач-2) укладено Договір постачання природного газу № 2523-НГТ-29, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору (далі - Договір постачання).
14.11.2022 ТОВ "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ" (кредитор, відповідач-1), КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" (первісний боржник, відповідач-2) та ТОВ "есі Білпілля" (новий боржник, позивач) уклали Договір про переведення боргу № 22-ПБ-7902 (далі - Договір про переведення боргу), відповідно до п. 1.1 якого за згодою кредитора (відповідача-1) первісний боржник (відповідач-2) переводить на нового боржника (позивача) заборгованість, яка виникла у первісного боржника перед кредитором за Договором постачання природного газу від 29.06.2021 № 2523-НГТ-29 (далі - зобов'язання), що був укладений між первісним боржником та кредитором, станом на дату укладення цього договору, а новий боржник приймає на себе заборгованість первісного боржника у цьому зобов'язанні та замінює первісного боржника у зобов'язанні.
Згідно з п. 1.2 Договору про переведення боргу, кредитор (відповідач-1) дійсно дає згоду на заміну первісного боржника (відповідача-2) у зобов'язанні новим боржником (позивачем) та на укладання цього договору на встановлених у ньому умовах.
Відповідно до п. 2.1 Договору про переведення боргу сторони встановили, що сума боргу, яка переводиться на нового боржника (позивача) станом на дату укладення даного договору дорівнює 11 565 536,41 грн.
Згідно з п. 3.1 Договору про переведення боргу, за цим договором до нового боржника (позивача), переходять обов'язки первісного боржника (відповідача-2) щодо сплати суми заборгованості, що зазначена у п. 2.1 цього договору, а також штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням первісним боржником своїх зобов'язань за Договором постачання природного газу від 29.06.2021 № 2523-НГТ-29.
Відповідно до п. 3.2 Договору про переведення боргу новий боржник (позивач) зобов'язується перераховувати грошові кошти у сумі, зазначеній у п. 2.1 цього договору, в порядку та на умовах, визначених Договором постачання природного газу від 29.06.2021 № 2523-НГТ-29.
Згідно з п. 3.3 Договору про переведення боргу, первісний боржник (відповідач-2) зобов'язується протягом двох робочих днів з моменту набрання чинності цим договором передати новому боржнику (позивачу) всі документи, що стосуються предмету цього договору.
Відповідно до п. 6.1 Договору про переведення боргу цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін та діє до повного виконання сторонами свої зобов'язань за цим договором. Сторони погодились, що переведення боргу відбувається і новий боржник (позивач) набув зобов'язань за Договором постачання природного газу від 29.06.2021 № 2523-НГТ-29 з моменту набрання чинності цим Договором про переведення боргу.
Позивач вважає, що Договір про переведення боргу суперечить положенням статей 526, 610, 629 ЦК України, статті 193 ГК України щодо належного виконання прийнятих зобов'язань та не спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним, що є підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною 5 статті 203, частиною 1 статті 215 ЦК України, позивач також посилається приписи на ст. 234 ЦК України.
Так, позивач стверджує, що первісний боржник (КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ") не виконав передбачене п. 3.3 Договору про переведення боргу зобов'язання щодо передачі новому боржнику (позивачу) всіх документів, що стосуються предмету цього Договору. Копію Договору про постачання природного газу від 29.06.2021 № 2523-НГТ-29 позивач отримав лише шляхом доступу до матеріалів справи Господарського суду Сумської області № 920/1246/24. Примірник оригінал цього договору у позивача відсутній.
На думку позивача, пункт 3.3 Договору про переведення боргу є істотною умовою договору, тому його невиконання свідчить про те, що борг новому боржнику не передавався та не відступався. До того ж, відсутні інші докази передачі боргу від первісного боржника до нового боржника, зокрема акт прийняття-передачі боргу за Договором про переведення боргу не складався. Таким чином, за висновком позивача, спірний договір не був направлений на настання правових та реальних наслідків.
Позивач також вважає, що первісний боржник (КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ") не мав права укладати договір про переведення боргу. Зі Статуту КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" (далі - Підприємство) вбачається, що Підприємство є об'єктом комунальної власності територіальної громади міста Білопілля Сумської області, засновником і власником Підприємства є Білопільська міська рада (далі - Рада), будь-які операції з активами Підприємства, у т. ч. їх списання чи відчуження, здійснюються за рішенням керівника комунального підприємства з обов'язковим погодженням з відповідним органом місцевого самоврядування.
Позивач стверджує, що оскільки Договір про переведення боргу, укладений з боку КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" без погодження з Радою, як це передбачено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Статутом, то даний договір є таким, що укладений поза волею сторін.
Отже, за доводами позивача, Договір про переведення боргу є таким, що не направлений на настання правових наслідків, а також укладений поза волею сторін.
Відповідач-1 (ТОВ "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ") заперечив позовні вимоги повністю з огляду на таке.
Відповідач-1 зазначив, що Договір про переведення боргу був укладений між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-2 14.11.2022. Позивач (новий боржник) не виконав взятий за цим договором обов'язок зі сплати грошових коштів в порядку та на умовах, визначених Договором постачання, а звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати недійсним Договір про переведення боргу.
Відповідач-1 не погоджується з твердженнями позивача про те, що спірний договір не був направлений на настання правових та реальних наслідків на підставі того, що первісний боржник не передав позивачу всі документи, що стосуються предмету спірного договору. Відповідач-1 звертає увагу, що ні умовами спірного Договору, ні діючим законодавством не визначено, в який саме спосіб здійснюється передача документів, що стосуються правочину з переведення боргу, що дає підстави стверджувати, що документи були передані в належній комплектності та стані під час підписання цього договору. Крім того, Договір переведення боргу був укладений 14.11.2022, тоді як позивач не надав жодних доказів звернення до КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" (відповідача-2) з вимогою надати первинні документи по спірному договору. Також, позивачем не зазначено, чи звертався він до суду з позовом до відповідача-2 про зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідач-1 не погоджується з твердженнями позивача про те, що первісний боржник (КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ") не був уповноваженим належним чином на укладання Договору про переведення боргу. Відповідач-1 вважає недоречним посилання позивача на п. 4.5. та 4.6. Статуту КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" з огляду на те, що відповідач-2 не здійснював правочинів, передбачених зазначеними пунктами Статуту. Спірний договір був укладений відповідно до ст. 520-523 Цивільного кодексу України. Статут КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" та Контракт, укладений між Білопільскою міської радою та директором КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" Гевлічем О.А., не містять обмежень щодо укладання спірного договору та не передбачають додаткового погодження укладання спірного договору з Білопільскою міської радою.
Відповідач-2 (КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ") заперечив позовні вимоги повністю, зазначив, що при укладенні Договору про переведення боргу сторони усвідомлювали, що відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України даний правочин спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, сторони чітко усвідомлювали правові наслідки укладення даного правочину, відтак відповідач-2 вважає, що Договір про переведення боргу укладений між належними сторонами та виражає їх волевиявлення, підстави для визнання цього договору недійсним відсутні.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 наведеної статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких є визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності господарського судочинства (ст. 14 ГПК України), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Частиною 2 статті 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтями 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно з частиною 1 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Відповідно до частин 2, 3 цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним; правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Таким чином, встановлення судом наявності або відсутності зазначених позивачем у поданому позові обставин належить до предмету доказування у даній справі.
Позивач стверджує, що Договір про переведення боргу № 22-ПБ-7902 від 14.11.2024 суперечить положенням статей 526, 610, 629 ЦК України, статті 193 ГК України, наявні підстави для визнання його недійсним згідно з частинами 3, 5 статті 203, частиною 1 статті 215, статтею 234 ЦК України.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1). Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін (частина 2).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7).
Аналіз умов Договору про переведення боргу не свідчить, що даний договір суперечить положенням статей 526, 610, 629 ЦК України, статті 193 ГК України.
Судом досліджено доводи позивача в обгрунтування недійсності Договору про переведення боргу, а саме.
Позивач стверджує, що Договір про переведення боргу не був направлений на настання правових та реальних наслідків, оскільки первісний боржник (КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ") не виконав передбачене п. 3.3 Договору про переведення боргу зобов'язання щодо передачі новому боржнику (позивачу) всіх документів, що стосуються предмету цього Договору, що, на думку позивача, є порушенням істотних умов договору та свідчить про те, що борг новому боржнику не передавався та не відступався. Такі твердження позивача судом відхиляються з огляду на таке.
Пунктом 3.3 Договору про переведення боргу встановлено, що первісний боржник (КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ", відповідач-2) зобов'язується протягом двох робочих днів з моменту набрання чинності цим договором передати новому боржнику (ТОВ "есі Білпілля", позивачу) всі документи, що стосуються предмету цього договору.
Згідно з п. 6.1 Договору про переведення боргу, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін та діє до повного виконання сторонами свої зобов'язань за цим договором.
Враховуючи дату підписання Договору про переведення боргу (14.11.2022) та умови п. 3.3 цього договору, первісний боржник (відповідач-2) повинен був передати новому боржнику (позивачу) всі документи, що стосуються предмету Договору про переведення боргу не пізніше 16.11.2022 року.
Як вбачається зі змісту Договору про переведення боргу, умовами цього договору не визначено, у який саме спосіб здійснюється передача документів, що стосуються предмету Договору про переведення боргу.
Суд звертає увагу, що Договір про переведення боргу був укладений 14.11.2022. Стверджуючи при подачі даного позову до суду у листопаді 2024 року про те, що відповідач-2 не виконав свої зобов'язання згідно п. 3.3 Договору щодо передачі новому боржнику всіх документів, позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що він звертався до відповідача-2 з вимогою надати первинні документи по спірному договору, які б свідчили, що у позивача були відсутні такі документи.
Твердження позивача у позовній заяві про відсутність у нього примірника оригіналу Договору про переведення боргу суд оцінює критично, оскільки відповідно до п. 6.2 цього договору сторони підтвердили, що цей договір складений у трьох оригінальних автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу - по одному для кожної сторони цього договору. Як встановлено судом, від імені нового боржника (ТОВ "есі Білпілля") Договір про переведення боргу підписаний директором ТОВ "есі Білпілля" ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження втрати позивачем оригінального примірника Договору про переведення боргу, а рівно доказів звернення позивача до відповідача-2 з вимогою про надання позивачу копії цього договору.
Судом також досліджено наявні в матеріалах справи листи позивача на адресу відповідача-1 № 705 від 16.11.2022, № 110 від 12.03.2024, зі змісту яких вбачається, що позивач не заперечує факт укладення Договору про переведення боргу, а також підтверджує наявну у нього станом на 01.01.2024 заборгованість за спожитий природний газ за Договором про переведення боргу у сумі 11 565 536, 41 грн (а.с. 96, 97 т. 1). При цьому наведені листи позивача не містять жодних зауважень щодо відсутності у позивача документів, що стосуються предмету Договору про переведення боргу, рівно як і вимог щодо витребування у відповідача таких документів.
Крім того, судом встановлено, що 22.11.2022 між АТ "Ощадбанк" (Сторона 1, Банк), ТОВ "есі Білпілля" (Сторона 2, Клієнт) та ТОВ "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ" (Сторона 3) було укладено Договір про договірне списання коштів з рахунку Клієнта, що обслуговується Банком на підставі договору банківського обслуговування (а.с. 98-100 т. 1).
Відповідно до п. 2, пп 2.1 Договору про договірне списання коштів Банк та Клієнт домовилися з 22.11.2022 і до повного виконання грошових зобов'язань останнім, що виникли на підставі укладеного між Клієнтом (позивач) та Стороною 3 (відповідач-1) Договору постачання природного газу №2523- НГТ-29 від 29.06.2021 (Договір про переведення боргу №22-ПБ-7902) з урахуванням усіх додаткових договорів, угод, додатків, змін та доповнень до нього, укладених та тих що будуть укладені до нього, реалізовувати свої права та обов'язки за договором банківського обслуговування з урахуванням умов, зокрема, Клієнт доручає Банку та надає йому право здійснювати договірне списання коштів з рахунку Клієнта на поточний рахунок Сторони 3 для проведення розрахунків Клієнта із Стороною 3 за Договором постачання.
В матеріалах справи наявна виписка АТ "Ощадбанк" за період з 14.11.2022 по 31.01.2025 щодо договірного списання грошових коштів на рахунок ТОВ "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ" (відповідача-1) від ТОВ "есі Білпілля" (позивача) за Договором про переведення боргу на виконання Договору постачання природного газу №2523- НГТ-29 від 29.06.2021 (а.с. а.с. 168-171 т. 1). Вищенаведені Договір про договірне списання коштів та виписка АТ "Ощадбанк" свідчать про вчинення позивачем та відповідачем-1 дій, направлених на виконання Договору про переведення боргу, зокрема, про вчинення позивачем дій, направлених на здійснення розрахунків за Договором постачання природного газу №2523- НГТ-29 від 29.06.2021 на виконання зобов'язань за Договором про переведення боргу. У свою чергу, вчинення таких дій передбачає наявність у позивача інформації та документів, які є необхідними для виконання ним зобов'язань за Договором про переведення боргу.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до висновків Верховного Суду, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином враховуючи надані сторонами докази та встановлені на їх підставі обставини у сукупності, суд дійшов висновку, що подані відповідачем-1 на спростування позовних вимог докази є більш вірогідними ніж докази, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог докази.
Отже, позивачем не доведено суду факт не передачі йому первісним боржником (відповідачем-2) документів, що стосуються предмету Договору про переведення боргу, тоді як надані відповідачем-1 докази (листи позивача № 705 від 16.11.2022, № 110 від 12.03.2024, Договір про договірне списання коштів № 1 від 22.11.2022 виписка АТ "Ощадбанк" за період з 14.11.2022 по 31.01.2025) свідчать про наявність у позивача документів, що стосуються предмету Договору про переведення боргу.
Враховуючи наведене, доводи позивача про те, що спірний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є необгрунтованими, а відтак відхиляються судом як безпідставні.
Позивач стверджує про відсутність у відповідача-2 права укладати Договір про переведення боргу без погодження з власником (Білопільською міською радою). Зокрема, позивач посилається на пункти 4.5, 4.6, 5.1, 6.1 Статуту КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" (далі - Статут).
Згідно з п. 4.5 Статуту, списання, продаж, здача в найм (оренду) фізичним та юридичним особам належних Підприємству транспортних засобів, обладнання, нежитлових приміщень та іншого майна відповідно до чинного законодавства здійснюється тільки після погодження з органом управління у випадках, передбачених чинним законодавством.
Пунктом 4.6 Статуту встановлено для забезпечення господарської діяльності комунального підприємства "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" збільшити статутний фонд підприємства на суму 305 039 грн. 60 коп. і визначити його розмір 6 743 306 грн. 76 коп. Даний статутний фонд підприємства може змінюватися в процесі переоцінки, зносу та іншого.
Згідно з п. 5.1. Статуту, Підприємство в межах річних та перспективних планів фінансово-господарської діяльності, які затверджуються органом управління, планує свою діяльність, визначає стратегію та основні напрями розвитку.
Відповідно до п. 6.1. Статуту КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" управління Підприємством здійснюється відповідно до цього Статуту на підставі поєднання прав власника щодо господарського використання грошових та матеріальних цінностей, самоврядування трудового, колективу, єдиноначальності. Підприємство очолює директор, який є одноособовим органом управління Підприємства.
Твердження позивача про відсутність права у відповідача-2 укладати Договір про переведення боргу без погодження з власником судом відхиляються з огляду на таке.
Відповідно ч. 1 ст. 6 та ч. 1 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Згідно зі статтями 26, 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" комунальне підприємство створюється на сесії відповідної ради і оформляється рішенням останньої.
Судом досліджено положення Статуту відповідача-2 (а.с. 26-28 т. 1) та встановлено наступне.
Відповідно до п. 1.1 Статуту Комунальне підприємства Білопільської міської ради "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" є об'єктом комунальної власності територіальної громади міста Білопілля Сумської області і здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства України та цього Статуту. Засновником і власником комунального підприємства "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" (надалі - Підприємство) є Білопільська міська рада.
Пунктом 2.6 Статуту встановлено, що Підприємство має право укладати від свого імені угоди, зокрема договори (контракти) купівлі-продажу, лізингу, підряду, страхування майна, перевезення, зберігання, доручення, комісії, тощо, набувати майнових та особистих прав, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, господарському та третейському судах України, а також у судах інших держав.
Відповідно до п. 6.1. Статуту управління Підприємством здійснюється відповідно до цього Статуту на підставі поєднання прав власника щодо господарського використання грошових та матеріальних цінностей, самоврядування трудового, колективу, єдиноначальності. Підприємство очолює директор, який є одноособовим органом управління Підприємства.
Пунктом 6.2. Статуту передбачено, що директор призначається на посаду шляхом укладання з ним Контракту і звільняється з посади власником або уповноваженим ним органом.
Відповідно до п. 6.3 Статуту Директор Підприємства самостійно вирішує питання його діяльності, за винятком тих, які віднесені Статутом до компетенції власника або уповноваженого ним органу.
Згідно з п. 6.4 Статуту Директор Підприємства: діє без довіреності від імені Підприємства (пп 6.4.2); розпоряджається коштами та майном відповідно до чинного законодавства (пп 6.4.3); укладає договори, видає довіреності, відкриває рахунки в установах.
Посилання позивача на п. 4.5 та 4.6. Статуту є безпідставним з огляду на те, що відповідач-2 не здійснював правочинів, передбачених п. 4.5 Статуту, а п. 4.6. Статуту визначає збільшення статутного фонду Пдприємства. Спірний правочин укладено сторонами щодо переведення на нового боржника (ТОВ "есі Білпілля") заборгованості, яка виникла у первісного боржника (КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ") перед кредитором (ТОВ "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ") за Договором постачання природного газу від 29.06.2021 № 2523-НГТ-29. Згідно спірного правочину відповідач - 2 не здійснює списання, продаж, здачу в найм (оренду) фізичним та юридичним особам належних КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" транспортних засобів, обладнання, нежитлових приміщень та іншого майна. Спірний правочин укладений відповідно до ст. 520-522 Цивільного кодексу України. Так, ст. 520 ЦК України передбачено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу). Змістом пунктів 1.1 та п. 6.1 Договору про переведення боргу підтверджується, що позивач (новий боржник) набув зобов'язань за Договором постачання природного газу від 29.06.2021 № 2523-НГТ-29 з моменту набрання чинності Договором про переведення боргу.
Отже, як вбачається з положень Статуту КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" та умов спірного Договору про переведення боргу, додаткового погодження з власником (Білопільською міською радою), як на цьому зауважує позивач, не потребувалося.
Судом також досліджено, що ОСОБА_2 , який від КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" підписав Договір про переведення боргу, був призначений директором КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" згідно розпорядження міського голови Білопільскої міської ради Сумської області №326-К від 11.10.2021 (а.с. 105 т. 1).
Відповідно до преамбули Контракту від 12.10.2021, укладеного між Білопільською міською радою Сумської області та ОСОБА_2 (далі - Керівник) (а.с. 105-106 т. 1), ОСОБА_2 призначається на посаду директора КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" терміном на 3 роки з 12.10.2021 по 11.10.2024.
Відповідно до умов п. 2.6, 2.7 Контракту від 12.10.2021, Керівник має право, зокрема, діяти від імені підприємства, представляти його на всіх підприємствах, в установах та організаціях, укладати господарські та інші угоди,, видавати доручення, відкривати рахунки в банках; користуватися правом розпорядження коштів підприємства. Керівнику належать закріплені за ним повнноваження і права, які поширюються на підприємство законодавчими та іншими нормативними актами, якщо з указаних актів, статуту чи положення підприємства та вищестоящої організації, умов цього контракту не випливає інше.
Отже, Контракт директора відповідача-2 також не містить обмежень щодо укладання спірного договору та не передбачає додаткового погодження його укладання з власником КП "ТЕПЛОСЕРВІС БІЛОПІЛЛЯ" (Білопільскою міської радою).
Враховуючи наведене, доводи позивача про відсутність у відповідача-2 права укладати Договір про переведення боргу без погодження з власником не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а відтак відхиляються судом як безпідставні.
Таким чином, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами наявності підстав для визнання Договору № 22-ПБ-7902 про переведення боргу від 14.11.2024 недійсним на підставі ч. 3, 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 234 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, проаналізувавши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним Договору № 22-ПБ-7902 про переведення боргу від 14.11.2024, а тому у задоволенні позову належить відмовити повністю.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Разом з цим судом враховано, що у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників справи була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивач у позовній заяві стосовно попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, зазначив, що ним спачено судовий збір з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".
Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву зазначив, що попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які відповідач-1 поніс і які очікує понести в зв'язку зі розглядом справи складається з суми судового збору (у разі оскарження судового рішення).
Відповідач-2 не надав попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які відповідач-2 поніс і які очікує понести в зв'язку зі розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача у повному обсязі.
Керуючись ст. 4, 13, 20, 73-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 01.04.2025.
Суддя Оксана ГУМЕГА