Справа № 569/3279/25
1-кс/569/2653/25
30 березня 2025 року м. Рівне
Рівненський міський суд в особі слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , з участю прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисника підозрюваного- адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого третього слідчого відділу (з дислокацією в м. Рівному) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому ОСОБА_4 , яке погоджене прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, -
Слідчий, у рамках кримінального провадження №62023100140000260 від 24 травня 2023 року за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, звернувся до суду із вказаним клопотанням, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 .
Своє клопотання обґрунтовує тим, що ОСОБА_7 будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , проходячи військову службу за контрактом, у військовому званні «солдат», 07.01.2023 о 08 год. 00 хв. діючи з прямим умислом, з мотивів тимчасово не виконувати обов?язки військової служби та з метою тимчасово ухилитися від її проходження, у порушення вимог ст. ст. 11, 16, 49, 127, 128, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-XIV від 24.03.1999, та ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України N?551-XIV від 24.03.1999, в умовах воєнного стану не з?явився вчасно до місця несення служби - в розташування військової частини НОМЕР_2 , що розташовувалась у АДРЕСА_1 , та по теперішній час, проводить час на власний розсуд, не пов?язуючи його з виконанням обов?язків військової служби та не вживаючи жодних заходів до повернення до військової частини, за наявності реальної можливості для цього, чим ОСОБА_5 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, - нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану.
20 вересня 2024 року військовослужбовцю військової частини НОМЕР_2 солдату ОСОБА_5 у зв'язку із не встановлення місця перебування останнього, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у спосіб передбачений КПК України.
21 вересня 2024 року підозрюваного ОСОБА_5 оголошено у розшук.
28 березня 2025 року ОСОБА_5 розшуканий та затриманий на підставі ухвали слідчого судді Рівненського міського суду.
Підозра ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, підтверджується зібраними доказами, а саме: повідомленням командира військової частини НОМЕР_2 , матеріалами службового розслідування військової частини НОМЕР_2 , протоколами допитів свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та іншими матеріалами кримінального провадження.
Слідчий у клопотанні просить застосувати до підозрюваного запобіжний захід тримання під вартою, покликаючись на наявність ризиків передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігання вищевказаним ризикам, а тому підозрюваному слід застосувати запобіжний захід тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Прокурор та слідчий під час судового розгляду клопотання підтримали та просили його задоволити з викладених у ньому підстав.
Підозрюваний ОСОБА_5 та його захисник в судовому засіданні заперечили щодо клопотання слідчого та просили відмовити у його задоволенні покликаючись на відсутність заявлених ризиків, застосувати домашній арешт, одночасно просили в разі застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави.
Заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
В судовому засіданні встановлено, що Третім слідчим відділом (із дислокацією у м. Рівне) Територіального управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому за процесуального керівництва Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону розслідується кримінальне провадження №62023100140000260 від 24 травня 2023 року за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
За вищевказаних обставин, 20 вересня 2024 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у спосіб передбачений КПК України.
21 вересня 2024 року підозрюваного ОСОБА_5 оголошено у розшук.
28 березня 2025 року ОСОБА_5 розшуканий та затриманий на підставі ухвали слідчого судді Рівненського міського суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до якого, зокрема, відноситься: верховенство права.
Згідно ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Узагальнююче визначення «обґрунтованість підозри» у вчиненні кримінального правопорушення, доведення якої, як одного з трьох обов'язкових елементів, визначених КПК України для можливості взагалі обрання запобіжного заходу, покладено на прокурора, сформульовано у правових позиціях Європейського суду з прав людини.
У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року вказав, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. ЄСПЛ в даному рішенні наголошує, що вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою.
Європейський Суд з прав людини у справі «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
Крім того, як зазначено у матеріалі ВССУ від 11.07.2016р. «захист прав людини у кримінальному провадженні: доказування та докази», передумовою для подання клопотання стороною обвинувачення про застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри про те, що особа вчинила кримінальне правопорушення. Слідчий, прокурор зобов'язані з належним обґрунтуванням викласти обставини, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначив, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню, знищення, сховати або спотворити річ, яка має істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, ризик незаконного впливу на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення є недостатньою для обґрунтування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини, у справі «Бойченко проти Молдови» №41088/05, рішення від 11 липня 2006 року - «одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказівки підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу».
Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого.
При цьому, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм застосування більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та особливості підозрюваного і його поведінки.
Вище наведені докази у їх сукупності, вказують на обґрунтовану підозру у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Окрім того, під час розгляду клопотання прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено безальтернативне понесення винною особою покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв'язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.
Ризик того, що підозрюваний може незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, підтверджується тим, що перебуваючи на волі, розуміючи тяжкість вчинення кримінального правопорушення, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, в якому підозрюється, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хвороби, підробивши для цього відповідні документи, оформлювати документи щодо набуття ним інвалідності або опікунства над непрацездатними особами, щоб не перебувати в умовах ізоляції від суспільства.
Окрім того, існує ризик того, що підозрюваний може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується, оскільки вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України та продовжує його вчиняти так як до військової частини не повернувся, до виконання обов'язків військової служби не приступив. Хоча ОСОБА_5 є раніше не судимою особою, існує великий ризик вчинення інших кримінальних правопорушень останнім, оскільки у зв'язку із самовільним залишенням військової частини йому припинено виплату грошового забезпечення та він офіційно не працевлаштований, а відтак у нього відсутня можливість отримання будь - якого доходу із законних джерел.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тобто, у розумінні практики Європейського суду з прав людини сама тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Частиною 8 ст. 176 КПК України визначено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України, тобто тримання під вартою.
Можливість підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування, перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення, слідчий суддя вважає такі дії вірогідними, з огляду на докази, які вказують на обґрунтовану підозру у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, тяжкості кримінального правопорушення, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, відсутність у підозрюваного міцних соціальних зв'язків, а отже стороною обвинувачення доведено існування вказаних ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки не є достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом.
Згідно п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до статей 3, 27 Конституції України, людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невід'ємним правом людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
Однією з важливих гарантій здійснення проголошеного ст. ст. 3, 7 Конституції права людини на життя і здоров'я є беззастережне виконання судами вимог кримінально-процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від злочинів проти життя та здоров'я особи.
Слідчий, звертаючись із клопотанням про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та прокурор при його розгляді довели про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини га основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», слідчий суддя вважає необхідним застосувати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки більш м'який запобіжний захід, не зможе запобігти ризикам, зазначеним у клопотанні слідчого та гарантувати належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Даних, які б вказували на неможливість застосування щодо підозрюваного вказаного запобіжного заходу не встановлено.
Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим кодексом.
Однак, відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176 - 178, 183, 184, 376, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання задоволити.
Застосувати відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави строком на 60 днів, тобто до 26.05.2025.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , утримувати в Державній установі Рівненський слідчий ізолятор - м. Рівне, вул. Дворецька, 116.
Визначити строк дії ухвали до 26.05.2025.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали направити на виконання уповноваженій особі ДУ "Рівненський слідчий ізолятор", вручити підозрюваному та прокурору.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя -