Справа № 201/3618/25
Провадження № 1-кп/201/823/2025
28 березня 2025 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська кримінальне провадження № 12024042110000642 від 09.12.2024 року по обвинуваченню:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, який має середню освіту, пенсіонер, працює неофіційно, одружений, утриманців не має, зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
В судовому засіданні приймали участь:
прокурор ОСОБА_4
обвинувачений ОСОБА_3
захисник ОСОБА_5
представник потерпілої ОСОБА_6
1.Обставини, які встановлені судом
09 грудня 2024 року, близько 14 годин 57 хвилин, водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Opel», з реєстраційним номером НОМЕР_1 , рухався заднім ходом заїздом у двір будинку №30Д проспекту Героїв у напрямку проїзної частини проспекту Героїв у місті Дніпро, де порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не переконався у відсутності у смузі руху автомобіля марки «Opel», з реєстраційним номером НОМЕР_1 пішохода ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим створив небезпеку для неї, як учасника руху, як наслідок заходів для зупинки транспортного засобу, щоб дати дорогу пішоходу не вжив в результаті чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_7 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_7 спричинено тілесні ушкодження у виді: сумісної травми тіла: закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку 3-го ступеню з геморагічними вогнищами забиття речовини головного мозку в правій скроневій та тім'яній частках, субарахноїдального крововиливу, субдуральної гематоми справа, садна в потиличній області; закритої травми грудної клітини з переломом 7-го ребер зліва та явищами правостороннього пневмотораксу; закритих переломів лонної та сідничної кісток зліва; закритих переломів правої великогомілкової та малогомілкової кісток у нижній третині зі зміщенням уламків, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Своїми діями водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «Opel», з реєстраційним номером НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 10.9 Правил дорожнього руху України, в якому зазначено, що під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб, невиконання якого знаходиться в причинному зв'язку з наслідками у виді спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_7 , що настали.
Дії ОСОБА_3 кваліфіковано за частиною 2 статті 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій тяжкі тілесні ушкодження.
2. Позиція обвинуваченого
ОСОБА_3 визнав свою вину у вчиненні злочину повністю та підтвердив його вчинення при викладених вище обставинах, повідомив про повне відшкодування потерпілій завданої шкоди, про вибачення перед нею, просив суд його суворо не карати і з урахуванням отримання мінімальної пенсії і необхідності у зв'язку з цим отримувати додатковий заробіток на перевезеннях вантажів, проживання разом з ним двох онуків і їх матерів (його дочок), у яких чоловіки служать в ЗСУ і один вже загинув, введення воєнного стану в Україні, просив не позбавляти водійського посвідчення, додав, що має всі категорії і стаж водіння близько 40 років і за цей час мав лише два адміністративні стягнення у сфері водіння - за відсутність техогляду ТЗ і за непристебнутий пасок безпеки, до кримінальної відповідальності ніколи не притягався.
3.Позиція потерпілої та її представника
Потерпіла ОСОБА_7 надала суду заяву, в якій просила розглянути кримінальне провадження без її участі, але за участю її представника ОСОБА_6 , повідомила про повне відшкодування їй шкоди, просила призначити мінімальне покарання, яке не пов'язане з реальним позбавленням волі, та не позбавляти його водійського посвідчення, претензій до ОСОБА_3 не має.
Представниця потерпілої адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні підтвердила позицію потерпілої ОСОБА_7 і наголосила на призначенні обвинуваченому покарання з іспитовим строком без позбавлення його права керування транспортними засобами.
4. Докази, які були досліджені судом
Прокурор надав усне клопотання про розгляд справи у скороченому провадженні, на підставі частини 3 ст. 349 КПК України, проти якого учасники не заперечували.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, а також те, що обвинувачений не оспорює всі обставини справи, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Судом з'ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумніву в добровільності та істинності його позиції немає. Сторонам судового провадження роз'яснено, що в такому випадку вони будуть позбавленні права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.
При цьому, суд обмежився допитом обвинуваченого, дослідив документи, які характеризують його особу та документи, які підтверджують процесуальні витрати.
Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.
Крім того, дане рішення повністю узгоджується з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу III Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими, суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
5.Висновок суду про винуватість
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, повністю та об'єктивно доведена.
Суд вважає, що дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, вірно.
6.Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд
Загальні положення
Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачений був осудний у розумінні ст. 19 КК України.
При призначенні покарання обвинуваченому, згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України та роз'ясненнями, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч.2 ст.50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.
Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.
При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Суд, середіншого, враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15рп/2004 у справі № 1-33/2004.
Відповідно до ст. 3 Загальної Декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особистунедоторканність. Згідно з положеннями ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід'ємним правом людини, яке охороняється законом. Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України. Зокрема, у ст. 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов'язок держави - захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров'я.
Обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання
До обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому, відповідно до ст. 66 КК України, суд відносить щире каяття та добровільне відшкодування шкоди.
Так, обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому, є щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК України, щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. її час, місце, спосіб учинення та активне сприяння розкриттю злочину.
Щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі № 756/4830/17-к).
Активне сприяння у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, яке виразилось у тому, що обвинувачений повно та всебічно розповів про обставини, які мали місце у той час, та тим самим активно та відкрито сприяв суду у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, тобто розкриттю злочину.
Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених ним дій та осуд своєї поведінки, критично оцінив вчинений ним злочин, своєю поведінкою під час досудового розслідування та судового провадження прагнув зменшити негативні наслідки своєї протиправної поведінки, що проявилось в осуді вчиненого, у повному відшкодуванні шкоди (т. 1 а.п. 45-48), вибаченні перед потерпілою.
Обставин, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання - не встановлено.
Призначення покарання
Призначаючи покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який, виходячи з положень ч. 5 ст. 12 КК України, віднесено законом до категорії тяжкого злочину.
При визначенні виду та міри покарання, яке слід застосувати до обвинуваченого, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєного ним злочину, який є тяжким, однак вчиненого з необережності, його соціальне та матеріальне становище, стан здоров'я, стать та вік, неперебування на обліку у лікарів нарколога та психіатра, рівень культури та освіти, критичне ставлення до вчиненого діяння, щире каяття та повне відшкодування шкоди.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, виходячи з загальних засад призначення покарання, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, конкретних обставин його вчинення, наслідків вчиненого, даних про особу обвинуваченого, необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів є покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, встановлений санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
Застосування положень ст. 75 КК України
Разом з тим, згідно ст. 75 КК України якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» вказано, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом, в тому числі і менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
При цьому суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 року в справі № 634/609/15-к, де останній роз'яснив, що при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Виходячиз усіх обставин справи, а також думки прокурора, який в судових дебатах просив призначити покарання у виді позбавлення волі із застосуванням вимог ст. 75 КК України, та думки потерпілої, яка просила призначити покарання, яке не пов'язане з реальним позбавленням волі, підтверджене в засіданні її представником, особи винного, який пенсіонер, одружений, має середню освіту та постійне місце реєстрації і проживання, вчинивзлочин вперше, добровільно відшкодував шкоду, суд приходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції її від суспільства, а тому вважає, що його слід звільнити від відбування покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Додаткове покарання
Санкцією частини другої статті 286 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Отже у цьому випадку додаткове покарання є альтернативним, а доцільність призначення додаткового покарання вирішується за розсудом суду з врахуванням обставин конкретної справи і з обов'язковим мотивуванням прийнятого рішення.
При вирішенні питання про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом, суд приходить до висновку про недоцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, з наступних підстав.
Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпекидорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК, необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, суд, зважаючи на обставини та характер вчиненого кримінального правопорушення (з необережності) та на особу обвинуваченого, який, незважаючи на те, що є пенсіонером, продовжує працювати, веде активний спосіб життя, а керування транспортним засобом зумовлене підробітками в сфері вантажних перевезень і наданням матеріальної допомоги двом онукам і їх матерям (його дочкам), йогоставлення до вчиненого правопорушення, яке виражається в тому, що ОСОБА_3 усвідомив неправомірність своїх дій, щиро жаліє за тим що сталося, вперше притягується до кримінальної відповідальності, злочин вчинено не в стані алкогольного сп'яніння, думку потерпілої і її представника, які просили не позбавляти ОСОБА_3 права керувати транспортними засобами (з огляду на повне відшкодування шкоди, щире каяття),а також враховуючи введений на території України воєнний стан, все це, у свою чергу, зумовлює життєве необхідним керування автомобілем і дає можливість матеріально забезпечувати себе і свою родину, з огляду на те що посвідчення водія відкрито на всі категорії транспортних засобів (крім категорії А), а томусуд приходить до висновку за можливе не призначати обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Призначене покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Призначаючи обвинуваченому зазначене вище покарання, суд виходить із того, що воно є достатнім для його виправлення і перевиховання, запобігання вчиненню нових злочинів, що відповідає його особі та є достатнім для досягнення передбачених ч. 2 ст. 50 КК України цілей покарання.
Підстав для застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання суд не вбачає.
7.Вирішення питання про долю речових доказів
Доля речових доказів підлягає вирішенню в порядку, передбаченому статтею 100 КПК України.
8.Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку
Клопотань про застосування запобіжного заходу не надходило, а тому враховуючи вимоги ст. ст. 131, 132, 177, 178 КПК України і призначене судом покарання, суд не вбачає підстав для його застосування.
У кримінальному провадженні є процесуальні витрати в розмірі 4377,45 грн, у зв'язку із проведеннямсудових експертиз, які слід стягнути із засудженого.
Керуючисьст. ст. 369-376 КПК України, суд -
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.
Відповідно до положень ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 наступні обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання, роботи, а також періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави (КБК 24060300) витрати на проведення судових експертиз в розмірі 4377,45 грн (т. 1 а.п. 52, 70).
Запобіжний захід не застосовувався.
Цивільний позов не заявлений.
Речові докази:
- автомобіль марки «Opel», р.н. НОМЕР_1 , який переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_8 - залишити останній за належністю, у зв'язку з чим повністю скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16.12.2024 року на вказаний автомобіль (справа № 203/7241/24).
Роз'яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 349 КПК України.
Суддя ОСОБА_1