печерський районний суд міста києва
Справа № 757/42892/20-ц
пр. 2-1339/25
21 грудня 2022 року
Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого: судді Григоренко І.В.,
при секретарі: Андрієнко І.І.,
за участю:
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача: Тузової В.О.,
представника третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення суми банківського вкладу та відсотків, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - відповідач, АТ КБ «ПриватБанк»), в якому просить розірвати договір № SAMDNWFD0070032237500 вклад «Стандарт» від 10.12.2013 року, укладений між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк»; стягнути з відповідача на свою користь 1 414 986,02 грн. суму банківського вкладу; 1 130 117,32 грн. - 9% річних, та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 10.12.2013 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір № SAMDNWFD0070032237500 вклад «Стандарт» на суму 50 017,18 доларів США, вклад оформлено на строк 6 місяців з процентною ставкою 9% річних. Зазначав, що на рахунки ПАТ КБ «ПриватБанк» за договором № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року він вніс кошти загальною сумою 50 017,18 доларів США, що підтверджується квитанцією № 427770496 від 10.12.2013 року про внесення грошових коштів на загальну суму 50 017,18 доларів США.
Посилався на те, що банківські операції проводилися у відділенні АТ КБ «ПриватБанк», яке знаходилося у м. Сімферополь. Вважав, що припинення діяльності філії банку не впливає на обсяг зобов'язань банку відповідно до цивільного законодавства України. Після закінчення строку дії договору він звертався до АТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про повернення банківського вкладу та виплати процентів за договором. АТ КБ «ПриватБанк» відмовило у поверненні банківського вкладу та виплаті процентів, що стало причиною для звернення до суду з цим позовом. 04.09.2020 року він звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору банківського вкладу, виплату банківського вкладу та процентів за договором. На зазначену заяву АТ КБ «ПриватБанк» відповіді не надало. Вказані обставини свідчать про порушення його прав, як вкладника банку, та порушення відповідачем зобов'язань щодо повернення коштів вкладнику. Зазначав, що загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача становить 50 017,18 доларів США 28,29 грн (офіційний курс гривні до іноземної валюти станом на 30.09.2020 року) = 1 414 986,02 грн. 9% річних, які підлягають стягненню з відповідача становить: 39 947 59 доларів США * 28,29 грн (офіційний курс гривні до іноземної валюти станом на 30.09.2020 року) = 1 130 117,32 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2020 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.10.2020 року в порядку загального позовного провадження відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення суми банківського вкладу, підготовче засідання у справі призначено на 22.02.2021 року.
22.02.2021 року справу було знято зі складу, у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відпустці, підготовче засідання призначено на 25.05.2021 року.
22.02.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника АТ КБ «Приватбанк» - адвоката Тузової В.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
23.02.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника ОСОБА_1 - адвоката Ясинецького О.А. надійшла заява від 19.02.2021 року про проведення підготовчого засідання за його відсутності та перейти до розгляду справи по суті.
03.03.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника АТ КБ «Приватбанк» - адвоката Тузової В. О. надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, а саме, витягу з електронного додатку «Приложение 1 (реєстр кредиторов к договору перевода долга № б.н от 17.11.2014)», довідки АТ КБ «Приватбанк» від 02.03.2021 року про підтвердження факту виконання банком у повному обсязі зобов'язань щодо перерахування на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНІЛОН» (далі - ТОВ «ФК «ФІНІЛОН») грошових коштів ОСОБА_1 за договором.
03.03.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника АТ КБ «Приватбанк» - адвоката Тузової В.О. надійшов відзив на позовну заяву в якому остання проти позову заперечувала, оскільки АТ КБ «Приватбанк» на цей час не несе жодних зобов'язань за договором № SAMDN80000739252508 від 19.11.2013 року, оскільки ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» є новим боржником за вказаним договором на підставі Договору про переведення боргу від 17.11.2014 року, відтак, АТ КБ «Приватбанк» не є належним відповідачем у справі. Вважає, що позивачем неправильно зазначено період стягнення 9% річних, оскільки договір вкладу було розірвано на вимогу позивача 11.09.2020 року. Отже, з 11.09.2020 року відсотки на суму вкладу не нараховуються. Вважає заявлені позивачем до стягнення витрати на правничу допомогу завищеними, не співмірними та необґрунтованими.
25.05.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника АТ КБ «Приватбанк» - адвоката Тузової В.О. надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ТОВ «ФК «ФІНІЛОН». Заява мотивована тим, що від 17.11.2014 року між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» укладено Договір про переведення боргу. Додатком № 1 від 18.11.2014 року до Додаткової угоди до Договору про переведення боргу від 17.11.2014 року визначено перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування, відповідно до яких здійснено переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон», у тому числі, за договором № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року, стягнення грошових коштів за яким є предметом спору у даній справі, а тому ТОВ «ФК «Фінілон» несе відповідальність перед позивачем за неповернення вкладу.
25.05.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника АТ КБ «Приватбанк» - адвоката Бригинець А.А. надійшла заява про розгляд клопотання про залучення третьої особи до розгляду справи за відсутності представника банку. Також представник відповідача зазначила, що не заперечує проти закриття підготовчого засідання, та просила задовольнити заяву про залучення третьої особи до участі у справі
25.05.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника ОСОБА_1 - адвоката Ясинецького О.А. надійшли заперечення проти залучення до участі у справі як третьої особи ТОВ «ФК «Фінілон».
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.05.2021 року клопотання представника відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення грошових коштів задоволено; залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення суми банківського вкладу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНІЛОН» (далі - третя особа, ТОВ «ФК «ФІНІЛОН»).
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.05.2021 року, у зв'язку із залученням до участі у справі третьої особи, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 198 ЦПК України, підготовче засідання було відкладено до 28.10.2021 року.
28.10.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника ОСОБА_1 - адвоката Ясинецького О.А. надійшла заява про розгляд справи, призначений на 28.10.2022 року, за його відсутності.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.10.2021 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення суми банківського вкладу та відсотків, та справу призначено до розгляду на 23.03.2022 року.
17.11.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника ОСОБА_1 - адвоката Ясинецького О.А. надійшла заява про виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 25.05.2021 року з наданням підтверджуючих документів про направлення на адресу ТОВ «ФК «Фінілон» копії позовної заяви з додатками.
24.02.2022 року справу було знято зі складу, у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, наявністю загрози життю, здоров'ю та безпеці учасників справи, суддів та працівників апарату суду, та призначено до судового розгляду на 25.10.2022 року.
12.10.2022 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника ОСОБА_1 - адвоката Ясинецького О.А. надійшло клоплотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, в який останній просив позов задовольнити.
25.10.2022 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника АТ КБ «Приватбанк» - адвоката Бригинець А. А. надійшла заява про відкладення розгляду справи.
25.10.2022 року, у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги у м. Києві, справу було знято зі складу, та судове засідання призначено на 21.12.2022 року.
В судове засідання 21.12.2022 року з'явилася представник відповідача. Позивач, представник позивача та представник третьої особи в судове засідання 21.12.2022 року не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Представник позивача у клопотанні від 12.10.2022 року просив здійснювати розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, позовну заяву задовольнити.
Оскільки, згідно п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності третьої особи.
Представник відповідача 21.12.2022 року в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечувала з викладених у відзиві підстав та просила в позові відмовити.
Вислухавши вступне слово представника відповідача, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Суд встановив, що 10.12.2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір № SAMDNWFD0070032237500 вклад «Стандарт» на суму 50 017,18 доларів США, вклад оформлено на строк 6 місяців з процентною ставкою 9% річних (а. с. 11).
10.12.2013 року ОСОБА_1 вніс на рахунки АТ КБ «ПриватБанк» за договором № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року кошти у розмірі 50 017,18 доларів США, що підтверджується квитанцією № 427770496 (а. с. 12).
04.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору банківського вкладу, виплату банківського вкладу та процентів за договором.
На заяву ОСОБА_1 від 04.09.2020 року АТ КБ «ПриватБанк» відповіді не надало.
Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 02.03.2021 року АТ КБ «ПриватБанк» підтверджує факт виконання банком в повному обсязі зобов'язань щодо перерахування на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» грошових коштів клієнта ОСОБА_1 за договором № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року відповідно до договору переведення боргу № б/н від 17.11.2014 року та витягу з електронного додатку до цього договору (а. с. 57).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правова природа договору банківського вкладу розкрита законодавцем у ч. 1 ст. 1058 ЦК України.
Як визначено у ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 1061 ЦК України, банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.
Отже, в силу ст. ст. 1058, 1061 ЦК України та умов укладеного сторонами договору банківського вкладу, відповідач, крім суми вкладу, зобов'язаний виплатити позивачу нараховані на нього проценти.
За правилами ст. 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
За визначенням, яке наведене у ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Як встановлено у ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
З наведеною нормою кореспондується п. 1.2 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 року № 516 (надалі - Положення № 516), яким передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу [вклад (депозит) на вимогу] або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі спливом встановленого договором строку [строковий вклад (депозит)].
Згідно п. 2.4 Положення № 516, за договором банківського вкладу одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові цю суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, установлених договором.
Статтею 1064 ЦК України встановлено, що укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошових коштів на її рахунок за вкладом підтверджуються ощадною книжкою. В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк. Відомості про вклад, вказані в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за вкладом між банком і вкладником. Видача банківського вкладу, виплата процентів за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів з рахунка за вкладом іншим особам здійснюються банком у разі пред'явлення ощадної книжки. Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред'явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку.
За приписами п. 1.4. Положення № 516 залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Згідно п. 3.3. Положення № 516, за договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину та нараховані проценти на першу вимогу вкладника. За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу (депозиту) та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, коли це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. У разі невиконання (неналежного виконання) банком вимоги вкладника про повернення вкладу (депозиту) або його частини (документ на переказ/заява про повернення коштів тощо) /далі - вимога/ банк зобов'язаний: прийняти вимогу шляхом проставлення на ній: дати отримання, підпису уповноваженої особи, відбитка штампа банку та видачі вкладнику письмового повідомлення про невиконання (неналежне виконання) цієї вимоги із зазначенням причини, дати взяття вимоги на облік, дати видачі повідомлення, прізвища, ім'я та по батькові уповноважених осіб і відбитка печатки банку; взяти вимогу на облік за відповідним позабалансовим рахунком. Банк зобов'язаний виконати вимогу відповідно до умов договору банківського вкладу. Після виконання вимоги банк списує вимогу з відповідного позабалансового рахунку.
Пунктом 3.4. Положення № 516 встановлено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу (депозиту) у розмірі, який установлюється в договорі банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, то банк зобов'язаний виплатити їх в розмірі облікової ставки Національного банку України. Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклад (депозит) на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклад (депозит) на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладу (депозиту), унесеного до повідомлення вкладника про зменшення процентів, через один місяць з часу надсилання відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором.
Отже, в даному випадку між ОСОБА_1 та відповідачем мало місце укладення договору банківського вкладу № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року, який містить всі істотні умови.
На виконання вказаного договору ОСОБА_1 вніс грошові кошти на вкладний рахунок, відкрий в АТ КБ «ПриватБанк», у розмірі 50 017,18 доларів США. Факт внесення ОСОБА_1 вкладу в розмірі 50 017,18 доларів США на банківський рахунок, відкритий ПАТ КБ «ПриватБанк», підтверджується копією квитанції № 427770496 від 10.12.2013 року.
04.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору банківського вкладу, виплату банківського вкладу та процентів за договором. На заяву ОСОБА_1 від 04.09.2020 року АТ КБ «ПриватБанк» відповіді не надало.
У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20).
Згідно із ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
ОСОБА_1 реалізував своє право на розірвання договору № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року, направивши на адресу банку заяву про розірвання договору та повернення коштів від 04.09.2020 року. Оскільки вказана заява ОСОБА_1 зареєстрована АТ КБ «ПриватБанк» 08.09.2020 року, отже, договір вважається розірваним через 2 дні з моменту отримання банком заяви про розірвання договору та повернення коштів.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення суми вкладу, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
15.04.2014 року був прийнятий Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідно до ст. 3 якого, територія Автономної Республіки Крим визначена як тимчасово окупована територія України.
З метою забезпечення стабільності грошової одиниці України, захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку України, запобігання та уникнення ризиків у діяльності банків, враховуючи Указ Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», Декларацію Верховної Ради України від 20.03.2014 року № 1139-VII «Про боротьбу за звільнення України», Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим та тимчасово окупованій території України» та з урахуванням неможливості здійснювати Національним банком України банківське регулювання та банківський нагляд, валютний контроль і державний фінансовий моніторинг за діяльністю окремих банків та відокремлених підрозділів банків, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, а також неможливість виконання такими банками та відокремленими підрозділами банків вимог Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинних шляхом, або фінансування тероризму», Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», інших нормативно-правових актів Національного банку України, що свідчить про здійснення ними ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи кредиторів, у тому числі, інших банків, Правлінням Національного банку України було прийнято Постанову від 06.05.2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» (далі - Постанова НБУ № 260).
Згідно п. 5 Постанови НБУ № 260, банки, у тому числі, ПАТ КБ «Приватбанк», зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.
Отже, після окупації АРК та міста Севастополя відокремлені підрозділи ПАТ КБ «Приватбанк» на території АРК та міста Севастополя не мали правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність.
Натомість, закриття відокремлених підрозділів ПАТ КБ «Приватбанк» на території АРК та міста Севастополя не є правовою підставою для невиконання відповідачем зобов'язань за договором № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року, оскільки вказаний договір був укладений ОСОБА_1 з ПАТ КБ «Приватбанк», а не з відокремленими підрозділами останнього. Відповідач є функціонуючим загальнонаціональним банком та закриття його відділення не може вплинути на обов'язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнтам банку.
Аналізуючи викладене, суд вважає, що невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення сум банківського вкладу та сплати процентів є порушенням умов укладеного із ОСОБА_1 договору та вимог чинного законодавства України.
У постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 року у справі № 6-247цс14 зроблено висновок про те, що повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на всій розсуд. Разом з тим, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому належним виконанням зобов'язання з боку боржника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідач належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження повернення позивачу суми вкладу та виплати нарахованих відсотків за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року не надав.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Оскільки відповідачем не спростовано докази позивача про укладення ним з відповідачем договорів банківського вкладу, внесення коштів на рахунки по вкладу, та не виконання відповідачем зобов'язань за цим договором щодо повернення даних коштів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення коштів, внесених позивачем за договором банківського вкладу в доларах США є законними та обґрунтованими.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року у розмірі 50 017,18 доларів США підлягають задоволенню.
При цьому суд відмовляє позивачу у стягненні грошових коштів за договором банківського вкладу за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, оскільки відповідно до договору № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року валютою договору є саме долар США. Крім того, у відповідача існує зобов'язання в доларах США, а не в гривнях, сума якого повинна вираховуватися у відповідному еквіваленті, виходячи з офіційного курсу гривні до іноземної валюти.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року
Договір банківського вкладу № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» строком на 6 місяців з процентною ставкою 9% річних.
У довідці АТ КБ «ПриватБанк» від 02.03.2021 року зазначено, що на дату переведення боргу ТОВ ФК «Фінілон» на підставі договору переведення боргу б/н від 17.11.2014 року сума коштів, зазначена у витягу з електронного додатку, включає, зокрема, нараховані проценти по вкладу(а. с. 57).
У витязі з електронного додатку, розмір грошових коштів, які підлягають до сплати боржником кредитору ОСОБА_1 за договором № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року, складає 51 476,15 доларів США(а. с. 56).
Оскільки сума банківського вкладу становить 50 017,18 доларів США, то нараховані відповідачем проценти за договором станом на 17.11.2014 року становлять 1 458,97 доларів США (51 476,15 доларів США - 50 017,18 доларів США).
Як визначено у ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Відтак, з моменту розірвання договору банківського вкладу № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року між сторонами не існує договірних правовідносин та відсотки, передбачені умовами договору № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року, не нараховуються.
З огляду на неправильне нарахування відповідачем процентів за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року станом на 17.11.2014 року та враховуючи, що договір № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року розірвано 11.09.2020 року, отже, обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення 9% річних на підставі договору за період з 11.12.2013 року (нараховуються з дня, наступного за днем зарахування коштів) до 10.09.2020 року (дня розірвання договору), оскільки після розірвання договору зобов'язання сторін припинені, підстави для нарахування процентів відсутні.
Проценти (9% річних) за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року складають:
За період з 11.12.2013 року до 10.12.2014 року = 4 501,54 доларів США;
За період з 11.12.2014 року до 10.12.2015 року = 4 501,54 доларів США;
За період з 11.12.2015 року до 10.12.2016 року = 4 501,54 доларів США;
За період з 11.12.2016 року до 10.12.2017 року = 4 501,54 доларів США;
За період з 11.12.2017 року до 10.12.2018 року = 4 501,54 доларів США;
За період з 11.12.2018 року до 10.12.2019 року = 4 501,54 доларів США;
За період з 11.12.2019 року до 10.09.2020 року = 3 391,57 доларів США.
Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти за договором, нараховані за період з 11.12.2013 року до 10.09.2020 року, у розмірі 30 400,81 доларів США.
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення процентів за договором банківського вкладу № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року є обґрунтованими, проте, підлягають частковому задоволенню у зв'язку з неправильним розрахунком позивачем цих позовних вимог.
При цьому, суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що АТ КБ «Приватбанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17.11.2014 року між ним та ТОВ «ФК «Фінілон» укладено договір, за умовами якого товариство стало боржником, у тому числі, і за договором, укладеним із ОСОБА_1 , який є предметом спору, зважаючи на наступне.
Як зазначено у договорі від 17.11.2014 року, укладеному між ПАТ КБ «ПриватБанк» з ТОВ «ФК «Фінілон», про переведення боргу, з додатковою угодою до нього від 18.11.2014 року, на підставі згоди кредиторів, отриманої ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною цього договору, ПАТ КБ «ПриватБанк» переводить, а ТОВ «ФК «Фінілон» приймає на себе виконання зобов'язань по виплаті грошових коштів, що виникли на підставі депозитних договорів і договорів банківського обслуговування згідно з переліком (додаток № 1). Зобов'язання по виплаті грошових коштів, які переводяться на ТОВ «ФК «ФІНІЛОН», виникли з депозитних договорів та договорів банківського обслуговування (додаток № 1), які укладені структурними підрозділами ПАТ КБ «ПриватБанк», що здійснюють діяльність на території АР Крим (а. с. 68-70).
Як визначено у скріншоті оголошення на офіційному веб-сайті АТ КБ «ПриватБанк» у зв'язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності банка на цій території в розділі 1.1.7 «Додаткові положення» Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами клієнта з банком. У разі невиконання клієнтом обов'язків, передбачених п. 1.1.7.59 цих Умов та правил, подальша взаємодія по договору клієнта з банком буде здійснюватися з ТОВ «ФК «Фінілон», що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32. У разі незгоди клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення клієнт направляє банку в строк до 15.02.2015 року. Ненадання клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк підтверджує здійснення банком переводу боргу за договором клієнта на ТОВ «ФК «Фінілон» зі згоди клієнта (а. с. 71).
Відповідно до ст. 520 ЦК України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов'язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов'язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов'язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).
Як випливає зі змісту ст. ст. 520, 521 ЦК України, при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов'язання і замінюється новим боржником.
Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.
Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.
Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надав згоду на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон» відповідачем не надано, а тому, саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за вказаним вище договором банківського вкладу та належним відповідачем у цій справі. Посилання представника відповідача на витяг з електронного додатку та довідки про перерахування на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» належних ОСОБА_1 грошових коштів не звільняють відповідача від обов'язку з повернення отриманих ним від позивача грошових коштів, оскільки для кредитора не має жодного правового значення отримання чи неотримання від попереднього боржника новим боржником грошових коштів як виконання зобов'язань за договором переведення боргу, укладеним без його згоди, та вказані домовленості стосуються виключно сторін, визначених у самому договорі, якою не є і не може вважатися позивач.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 20.01.2021 у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20.10.2021 у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655св21) та від 17.11.2021 у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому суд зазначає, що суми коштів, які підлягають стягненню з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача, зазначені без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України (далі - ПК України), яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (ст. 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (ст. 165 ПК України).
Перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено у ст. 164 ПК України.
Відповідно до пп. 164.2.8 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб (далі -ПДФО) включаються, зокрема, пасивні доходи (крім зазначених у п. п. 165.1.41 п. 165.1 ст. 165 ПК України).
До пасивних доходів, які оподатковуються ПДФО, належать, зокрема проценти на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок і проценти на вклад (депозит) у кредитних спілках. Доходи у вигляді процентів, нараховані на суми банківських вкладних (депозитних) або поточних рахунків, ощадних (депозитних) сертифікатів, вкладів (депозитів) членів кредитної спілки у кредитній спілці оподатковуються відповідно до норм п. 170.4 ст. 170 ПК України.
Згідно п. п. «а» п. п. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю; б) відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання;
Відповідно до п. п. 174.4.1 п. 170.4 ст. 170 ПК України, податковим агентом платника ПДФО під час нарахування на його користь доходів у вигляді процентів є особа, яка здійснює таке нарахування, тобто банківська установа.
Отже, податковий агент, згідно п. п. 14.1.180 ПК України зобов'язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Податкового кодексу України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються їй, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому ст. 18 та розділом IV ПК України.
При цьому, відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у ст. 167 ПК України.
Відповідно абзацу «а» п. 176.2 ст. 176 особи, які відповідно до ПК України мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати(перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.
Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що суми нарахованих банком відсотків на депозитні кошти та неустойка (пеня, штрафи), стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку та, відповідно, підлягають оподаткуванню на загальних підставах за ставками, визначеними ПК України.
Тому, з метою недопущення неоднозначного тлумачення судового рішення під час його виконання, з огляду на те, що при виконанні судового рішення та при наявності відкритого виконавчого провадження з приводу виконання такого рішення, виникатимуть питання щодо порядку виконання судових рішень в частині сплати боржником грошових коштів стягувачу, які повинні бути оподатковані у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку про зазначення у резолютивній частині рішення про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.
Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
ОСОБА_1 при зверненні з даним позовом до суду сплатив 10 510,00 грн. судового збору, що підтверджується квитанцією № 51915 від 29.09.2020 року (а. с. 22).
З урахуванням того, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову (89%), то на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9 394,89 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Згідно ч. ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, представник ОСОБА_1 - адвокат Ясинецький О.А. просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн та 254 510,33 грн гонорару успіху.
В обґрунтування витрат на правничу допомогу представником ОСОБА_1 - адвокатом Ясинецьким О.А. додано: копію ордеру серії КВ № 402764 від 04.09.2020 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4623 від 26.07.2011 року, копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 04.09.2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Ясинецьким О.А., у п.3.1 якого зазначено, що за надання правничої допомоги клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар у розмірі 50 000 грн (що включає надання консультацій, написання заяви про розрахунок з клієнтом банку, написання позовної заяви, участь в судових засіданнях та інші процесуальні дії, пов'язані зі стягненням грошових коштів) та гонорар успіху за виграш справи у розмірі 10% від суми стягнення, попередній розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв'язку із розглядом справи від 30.09.2020 року (а. с. 16, 19, 20, 21).
Також долучено акт виконаних робіт від 30.09.2020 року, відповідно до якого за участь у судовому розгляді оплачується гонорар у розмірі 100 000,00 грн, який складається з надання 4 консультацій загальною тривалістю 4 год за кожну консультацію по 1 000,00 грн, загальною вартістю 4 000,00 грн; написання заяви про розрахунок з клієнтом банку - 1 год вартістю 1 000,00 грн.; написання та подача позовної заяви до суду - 30 год. вартістю 30 000,00 грн.; судові засідання - 15 000,00 грн. (а. с. 17).
На підтвердження оплати послуг за надану правничу допомогу представник ОСОБА_1 - адвокат Ясинецький О.А. надав суду копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 23 від 30.09.2020 року (а. с. 18).
Відповідно до ч. 5 та ч. 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, у розумінні положень частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 представником АТ КБ «Приватбанк» - адвокатом Тузовою В.О. зазначено, зокрема, про завищення, неспівмірність та необґрунтованість вимог позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу. Отже, відповідач заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі, заявленому позивачем.
При цьому, суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц та від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У частині 3 ст. 141 ЦПК України визначене загальне правило розподілу судових витрат. Разом із тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, а саме, що справа є типовою, розглядалась за відсутності позивача та його представника, відповідно до поданих ними заяв.
Перевіривши надані представником позивача докази на підтвердження понесених судових витрат, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання цих робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним і не є розумним з урахуванням складності справи і наданих послуг.
Отже, враховуючи обґрунтованість та пропорційність розміру витрат на правничу допомогу до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, з урахуванням явки представника позивача в судові засідання, суд вважає за можливе відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 6, 11, 15, 16, 525, 526, 651, 652, 653, 654, 1058, 1060, 1061, 1064, 1070 Цивільного кодексу України, ст. ст. 164, 168, 174, 176 Податкового кодексу України, ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п. п. 1.2, 2.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 року № 516, керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 352-355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року суму вкладу у розмірі 50 017 (п'ятдесят тисяч сімнадцять) доларів США 18 центів.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 проценти за договором № SAMDNWFD0070032237500 від 10.12.2013 року за період з 11.12.2013 року до 10.09.2020 року у розмірі 30 400 (тридцять тисяч чотириста) доларів США 81 цент.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 394 (дев'ять тисяч триста дев'яносто чотири) грн. 89 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570.
Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНІЛОН», 49000, м. Дніпро, вул.. Січеславська набережна, буд. 29-А, код ЄДРПОУ 38920700).
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складений та підписаний 16.01.2023 року.
Суддя І.В. Григоренко