Справа № 420/26080/24
31 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань про надання відстрочки про визнання протиправними дій, рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань про надання відстрочки, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 2; незаконним та скасувати протокол №1 від 31.05.2024 року комісії з питання про надання відстрочки ІНФОРМАЦІЯ_3 , в частині відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - ОСОБА_1 .
- зобов'язати комісію з питань про надання відстрочки ІНФОРМАЦІЯ_3 надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 має на утриманні трьох неповнолітніх дітей.
Позивач звернувся з заявою до ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно якої просив надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за сімейними обставинами у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
09 липня 2024 року головою комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено повідомлення №163 від 09 липня 2024 року про відмову в наданні відстрочки, причина відмови - відсутність документів із зазначенням батьківства.
В той же час, рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 в Одеській області від 31.05.2024 року за результатами розгляду заяви позивача, останньому відмовлено у наданні відстрочки у зв'язку з тим, що одна з трьох дітей не є дитиною ОСОБА_1 .
Позивач вважає, що має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а відповідач діє всупереч вимог законодавства.
Ухвалою від 26.08.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
Ухвалою від 12.12.2024 року вирішено розгляд справи № 420/26080/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань про надання відстрочки про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії проводити за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання. Зобов'язано відповідача надати докази у справі. Судове засідання призначено на 15.01.2025 року.
Ухвалою від 15.01.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання на 04.02.2025 року, у зв'язку з неявкою учасників процесу та ненаданням відповідачем доказів у справі.
22.01.2025 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що ОСОБА_1 звертався із заявою до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 про надання йому відстрочки від призову по мобілізації на особливий період на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
При зверненні до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 з заявою про надання відстрочки від призову відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зокрема п. 3 ч. ст.23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивач зазначив, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
В шлюбі родина виховує трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
При цьому, позивач не є біологічним батьком ОСОБА_4 .
До заяви про відстрочку від мобілізації Позивач надав довідку органів ДВС про розмір заборгованості по аліментам (щодо ОСОБА_4 ) та довідку про те, що на утриманні Позивача перебувають троє неповнолітніх дітей, що в свою чергу підтверджується посвідченням багатодітної родини.
Згідно повідомлення Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від № 163 від 09.07.2024, за результатами розгляду повідомлено, що протоколом від 31.05.2024 року № 1 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Причини відмови: відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Відповідач зазначає, що згідно переліку документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", передбаченому додатком 5 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, документами, що підтверджують право на відстрочку за пунктом 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є, зокрема: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного.
Із наданих до заяви документів вбачається, що заявник є батьком лише двох дітей, тобто не має документального підтвердження наявності батьківства трьох і більше дітей. Також позивач при обґрунтуванні позовних вимог вказав, що вважає дії Відповідача незаконними та такими що не відповідають діючому законодавству України, при ухвалені рішення про відмову у наданні відстрочки від мобілізації ОСОБА_1 за абзацом 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки відсутній акт про встановлення факту здійснення догляду, що в свою чергу суперечить вимогам ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», що є недостовірним. Фактично причиною відмови зазначено невиконання вимог додатку до постанови КМУ №560 від 16.05.2024 року для отримання відстрочки, а саме ненадання свідоцтв про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного.
Судове засідання призначене на 04.02.2025 року перенесено у зв'язку з мінуванням будівлі суду та призначено на 07.02.2025 року.
Ухвалою від 07.02.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, клопотання представника позивача про відкладення судового засідання задоволено, підготовче засідання відкладено на 17.02.2025 року.
Ухвалою від 17.02.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, судове засідання відкладено на 04.03.2025 року.
Ухвалою від 04.03.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.03.2025 року.
Ухвалою від 24.03.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, з урахуванням клопотання представника позивача, неявки в судове засідання відповідачів, а також у зв'язку з відсутністю необхідності заслуховувати свідка, експерта, подальший розгляд справи вирішено проводити в порядку письмового провадження.
Відтак, справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України.
30.05.2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з наданням відповідних підтверджуючих копій документів на підставі вимог п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з знаходженням на утриманні позивача трьох неповнолітніх дітей віком до 18-років.
Відповідно до витягу з протоколу №1 від 31.05.2024 року комісії з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_3 прийнято рішення про відмову у наданні відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки військовозобов'язаний ОСОБА_1 не є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Позивач вважає, що рішення комісії про відмову у наданні відстрочки є неправомірним, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, тому звернувся до суду з позовом.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволенні позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 ст. 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами ч. 7 ст. 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022 відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ, застосовується судом у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який також визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так п. 3 ч. 1 Закону №3543-ХІІ (в редакції до 18.05.2024) було передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
З 18.05.2024 змінено порядок отримання відстрочки від військової служби, адже були внесені зміни до ст. 23 Закону №3543-XII, зокрема п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону викладено у наступній редакції: «право на відстрочку мають жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці».
Також з 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), який визначає алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки.
У п.п. 56, 57, 58 Порядку №560 зазначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених ст. 23 Закону №3543-XII.
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Додаток 5 до Порядку №560 містить перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону №3543-XII у залежності від категорії осіб, які мають право на відстрочку. Так, документами, що підтверджують право на відстрочку на підставі п. 3 ч. 1 вказаного Закону є:
- свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного;
- один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів (п. 60 Порядку №560)
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Як свідчать матеріали справи, у якості правової підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач зазначив п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону №2232-ХІІ (жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з гр. ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 15.11.2016 року.
В шлюбі родина виховує трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьком є ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , батьком є ОСОБА_5 .
На думку позивача, оскільки донька дружини від попереднього шлюбу проживає з ними, перебуває на повному утриманні позивача, відтак позивач має право на відстрочку від військової служби на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 2232-ХІІ.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, відповідачем відмовлено у наданні відстрочки саме через відсутність документального підтвердження наявності батьківства трьох і більше дітей.
Відповідно до порядку №560 визначено вичерпний перелік документів, який повинен надати військовозобов'язаний для отримання відстрочки, а саме: 1) свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства саме військовозобов'язаного; 2) один із документів, що підтверджує факт утримання військовозобов'язаним своїх трьох і більше дітей.
Вказані обставини свідчать, що позивачем не було дотримано вимог порядку №560 та не надано свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного.
Крім того, слід зазначити, що згідно ч. 1 ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею (ч. 2 ст. 157 СК України).
Згідно з ч. 1 ст. 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (частина статті 268 СК України).
У постанові від 04.10.2024 у справі №160/17962/23 Верховний Суд у схожих правовідносинах зазначив, що та обставина, що між батьками неповнолітньої дитини розірвано шлюб не звільняє біологічного батька від виконання обов'язку по вихованню своєї дитини та не зменшує обсяг його прав та обов'язків. Оскільки приписами СК України обов'язок по вихованню дитини покладено на її батька, а відповідно до ч. 1 ст. 260 СК України вітчим реалізовує таке право на добровільних засадах, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що на відчима розповсюджуються положення ч. 1 ст. 23 Закону №2232-ХІІ.
На переконання суду для підтвердження факту утримання позивачем неповнолітньої доньки дружини від попереднього шлюбу, позивач повинен був надати відповідачу документ щодо наявності у нього батьківських прав на цих (не своїх біологічних) дітей, або інший доказ обов'язку їх утримувати.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача з вказаною заявою, не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону №2232-ХІІ.
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 268 СК України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Серед документів, поданих позивачем разом із заявою та до адміністративного позову відсутні документи, які б могли підтвердити відсутність батька ОСОБА_4 , або поважних причин, за яких він не може надавати їй належного утримання чи про звільнення від обов'язку такого утримання.
Встановлення факту перебування особи на утриманні має юридичне значення. Факт перебування фізичної особи на утриманні, заінтересована особа може вирішити у декілька способів: по-перше, особа має право звернутися до органів та організацій за отриманням довідки про підтвердження факту перебування особи на утриманні; по-друге, подати заяву до суду про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, перебування фізичної особи на утриманні.
Також, позивачем не надано жодного документа, який би підтверджував факт перебування падчерки на утриманні позивача (акту обстеження матеріально-побутових умов проживання; інформації про отримання тимчасової державної допомоги, договору про оренду житла, довідку про наявність у біологічного батька ОСОБА_4 заборгованості зі сплати аліментів).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань про надання відстрочки, приймаючи рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене витягом з протоколу № 1 від 31.05.2024 року діяла в межах повноважень, а тому оскаржуване рішення є обґрунтованим та скасуванню не підлягає.
Позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 2 в частині відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - ОСОБА_1 ; зобов'язання комісію з питань про надання відстрочки ІНФОРМАЦІЯ_3 надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від основної вимоги, у задоволенні якої судом відмолено.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Оскільки у задоволені позовних вимог судом відмовлено, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань про надання відстрочки про визнання протиправними дій, рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Суддя Самойлюк Г.П.
.