Справа № 420/11591/24
31 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ'ЯКОВОЇ, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової академії (м. Одеса) (далі - відповідач), в якій позивач просить:
визнати дії Військової академії (м. Одеса) відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 за період 05.05.2023 року по 10.04.2024 року протиправними;
зобов'язати Військову академію (м. Одеса) виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі середнього грошового забезпечення за шість місяців затримки повного розрахунку.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що наказом від 04.05.2020 року № 96 позивач був виключений зі списків особового складу Військової академії та всіх видів забезпечення, тим же наказом позивачу було нараховано належні відповідно до законодавства виплати по звільненню, які він повинен був отримати, відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 до його виключення зі списків особового складу. Позивач стверджує, що йому невірно виплачувалася індексація грошового забезпечення, внаслідок чого виникла заборгованість. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2023 по справі № 420/15732/23 зобов'язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 04.05.2020 із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та з урахування абзаців 4, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2023р. №1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації. 10.04.2024 на виконання зазначеного рішення суду на рахунок позивача було зараховано 123 364,44 грн.
Позивач вважає дії відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з ним протиправними, тому просить зобов'язати виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ухвалою від 02.05.2025 відкрито спрощене провадження у справі.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позову. Вказує про те, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України та мав статус військовослужбовця, а тому положення статей 116, 117 КЗпП України не може поширюватись на спірні правовідносини, в частині стягнення середнього заробітку визначених статтею 233 КЗпП України. Вищезазначена позиція підтверджується пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", зазначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні, оскільки позивач був не найманим працівником, а військовослужбовцем і отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення і відповідні гарантії щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Також відповідач звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до Одеського окружного адміністративного суду з позовами до Військової академії (м. Одеса) по справах 420/9394/23, 420/2904/23, 420/15732/23, 420/14953/23, 420/15231/22, 420/2912/23, 420/25076/21. Рішення по справах 420/2904/23, 420/9493/23, 420/2912/23, 420/25076/21, 420/15732/23 виконані в повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Дослідивши заяви по суті справи, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить наступних висновків.
ОСОБА_1 до звільнення з військової служби проходив службу у Військовій академії (м. Одеса). Згідно наказу начальника Військової академії (по стройовій частині) від 04.05.2020 №06 полковника ОСОБА_1 03.05.2020 виключено із списків особового складу академії, всіх видів забезпечення.
Вищезазначеним наказом позивачу було нараховано належні відповідно до законодавства виплати по звільненню, які він повинен був отримати, відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 до його виключення зі списків особового складу.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року по справі № 420/15732/23 зобов'язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1.03.2018 по 4.05.2020 із застосування березня 2018 року як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та з урахування абзаців 4, 6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2023р. №1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації.
Позивач стверджує, що 10.04.2024 на виконання зазначеного судового рішення на рахунок позивача було зараховано 123364,44 грн.
До позовної заяви та уточненої позовної заяви позивач надав докази отримання на картковий рахунок 10.04.2024 суми 70981 грн. 66 коп. Складові вказаної суми суду невідомі.
Позивач вважає, що має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 04.05.2020 року по 10.04.2024 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, але не більше ніж за шість місяців.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
З наведеного вбачається, що індексація грошового забезпечення позивача є державною гарантією, на виплату якої позивач мав право, а тому за невиплату індексації грошового забезпечення для роботодавця наступає відповідальність, зокрема передбачена ст.117 КЗпП України.
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи те, що ОСОБА_1 було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 03.05.2020.
Позивач стверджує, що 10.04.2024 ОСОБА_1 було виплачено на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/15732/23 індексацію в сумі 123364 грн. 44 коп. Доказів вказаної виплати позивач не надав, натомість надано докази отримання суми 70981 грн. 66 коп. без вказівки виду доходу.
Відповідач також не заперечує, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу, а лише 10.04.2024, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Оскільки відповідачем проведено фактичний розрахунок із позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд дійшов висновку що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку.
Позивач просить стягнути середнє грошове забезпечення з 05.05.2020 по 05.11.2020 (184 дні) в розмірі 210569 грн. 60 коп., виходячи із середньоденного грошового забезпечення 1144 грн. 40 коп.
Суд приймає до уваги, що за прострочення виплати доходу за вказаний період з відповідача вже було стягнуто середнє грошове забезпечення, що підтверджується судовим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 у справі № 420/414/24, яким зобов'язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 176427грн.
В судовому рішенні вказано, що 24.12.2023 ОСОБА_2 було виплачено на виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/2904/23 від 18.04.2023 року у сумі 123364,44 грн. та по справі №420/9493/23 від 04.07.2023 року у сумі 21833,32грн. Судом зазначено, що з урахуванням викладеного, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за 6-ть місяців (термін встановлений ст. 117 КЗпП України та згідно позовних вимог) становить 176427грн. (980,15 грн *180 днів).
Ч.1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, невиплата всіх належних працівнику сум при звільненні дає йому право на застосування стягнення середнього заробітку в межах 6-місячного строку. Подвійне стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату суперечить діючому законодавству.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відтак, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України , суд
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вікторія ХОМ'ЯКОВА
.