Іменем України
31 березня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/10281/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві, Вищого господарського суду України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
10.06.2019 адвокат Козій Дар'я Олександрівна звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві (далі - відповідач І), Вищого господарського суду України (далі - відповідач ІІ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в місті Києві та Вищого господарського суду України щодо нездійснення нарахування та виплати судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі 2 136 089,15 грн за період з 01.01.2017 по 31.05.2019 на підставі окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» з врахуванням коефіцієнту 1,2;
- зобов'язати ТУ ДСА України в місті Києві та Вищий господарський суд України суддівську винагороду за період з 01.01.2017 по 31.05.2019, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 15 мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік», з врахуванням коефіцієнту 1,2, що становить 2 136 089,15 грн, та провести виплату на користь ОСОБА_1 нарахованої суддівської винагороди в розмірі 2136089,15 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Указом Президента України «Про призначення судді» №420/96 від 27.06.1996 року ОСОБА_1 , призначено суддею арбітражного суду Київської області. Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» № 308-V від 02 листопада 2006 року Шевчук С.Р. було обрано на посаду судді Вищого господарського суду України.
Відповідно до пункту 6 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про судоустрій та статус суддів» з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Наразі триває ліквідація Вищого господарського суду України та діє ліквідаційна комісія.
Тому, наразі ОСОБА_1 є суддею Вищого господарського суду України, який на день подання позову ще не ліквідовано. Однак, ОСОБА_1 з січня 2017 року отримує суддівську винагороду без врахування посадового окладу в сумі 15 мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік», з врахуванням коефіцієнту 1,2, внаслідок чого ОСОБА_1 має бути нараховано та виплачено 2 136 089 (два мільйони сто тридцять шість тисяч вісімдесят дев'ять) гривень 15 копійок.
04 грудня 2018 року Конституційним судом України було постановлено рішення № 11-p2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Рішення КСУ від 04.12.2018 року), відповідно до якого Конституційним судом України вирішено:
1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року 15 мінімальних заробітних плат».
Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей
застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме: частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
Після прийняття Рішення від 04.12.2018, Територіальне управління Державної судової адміністрації у місті Києві та Вищий господарський суд України не здійснили дій щодо повного та належного нарахування суддівської винагороди та її виплати ОСОБА_1 , внаслідок чого вказана бездіяльність відповідачів є протиправною та відповідачів має бути
зобов'язано вчинити дії, з огляду на нижче вказане обґрунтування.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2019 відкрито провадження в адміністративній справі; визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання (стаття 262 КАС України).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 справу прийнято до провадження; визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 КАС України до 31 березня 2025 року.
04.07.2019 від Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві та Київській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач І заперечував проти позовних вимог з огляду на наступне.
Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, затвердженого Головою ДСА України 25.09.2015, Управління у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, рішеннями з'їзду суддів України та Ради суддів України, Положенням про ДСА України, наказами ДСА України, рішеннями колегії ДСА України, іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням.
Відповідно до п. п. 4.3 та 4.5 цього Положення, Управління здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності та місцевих загальних судів міста Києва; узагальнює потреби місцевих загальних судів міста Києва у матеріально-технічному забезпеченні та здійснює забезпечення в межах бюджетних асигнувань.
Відповідно до ч. 4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Таким чином, основним завданням Управління є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів міста Києва та фінансове забезпечення місцевих загальних судів міста Києва.
Питання ж фінансового та матеріального забезпечення Вищого господарського суду України виходять за межі повноважень Управління. Отже, Управління не є належним відповідачем за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державної судової адміністрації України в місті Києві, Вищого господарського суду України, треті особи Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
На підставі викладеного, відповідач І просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
10.07.2019 від Вищого господарського суду України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач ІІ заперечує проти позовних вимог з огляду на наступне.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 02.11.2006 № 308- V наказом Вищого господарського суду України від14.11.2006 від № 733-к ОСОБА_1 було зараховано на посаду судді Вищого господарського суду України.
Згідно з приписами пункту 7 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 1402-VIII з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку; до припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI.
Відповідно, з 15.12.2017 Вищий господарський суд України припинив свою діяльність та перебуває в стані ліквідації.
Правовідносини щодо виплати суддівської винагороди регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (втратив чинність частково, далі - Закон №2453- VI) та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402- VIII), які визначають організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За пунктом 22 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
У відповідності до пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI.
Відповідно до статті 133 Закону № 2453-VI суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частинами другою, третьою, четвертою, десятою зазначеної статті суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: судді апеляційного суду - 1,1; судді вищого спеціалізованого суду - 1,2; судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3. Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Відповідно до положень пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Відповідно з 01.01.2017 посадовий оклад судді місцевого загального суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, мав становити 16000,00 грн.
Верховний Суд у справі № 804/3789/17 (постанова від 26.07.2019) висловив правову позицію, за якою норма частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.
Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, з 01.01.2017 року розмір посадового окладу суддів, як тих що пройшли кваліфікаційне оцінювання, так і тих, що не пройшли його визначається з розрахункової величини 1600 грн.
Відповідно до положень Законів № 2453-VI та №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
До 01.01.2017 обидва закони визначали розмір посадового окладу судді у мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.
Ця ж розрахункова величина застосовувалася для розрахунку заробітної плати іншим особам, що працювали в державній сфері управління, а також для визначення розміру обов'язкових платежів для доступу до публічних послуг держави та місцевого самоврядування (державне мито, судовий збір), санкцій (штрафів) і т.п.
Досліджуючи мету прийняття Закону № 1774-VIII, слід наголосити, що він був направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, в тому числі і заробітної плати. Та з огляду на положення Закону України "Про бюджет України на 2017 рік" розмір заробітної плати зріс вдвічі.
Наслідком таких змін Законом № 1774-VIII стала зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися до розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також до розрахунку інших платежів та санкцій.
Таким чином, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку, що з прийняттям Закону № 1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина.
Рішенням Конституційного Суду від 04.12.2018 № 11-p/2018 "У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"" визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення:
- частини третьої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат":
- частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року N 192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" N 1402-VIII, зі змінами, а саме: частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
Відповідно до пункту 3 зазначеного Рішення Конституційного Суду положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено. Отже, зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює за відповідною посадою, мала місце саме 04.12.2018.
На підставі Рішення Конституційного Суду та з рахуванням положень Закону № 1774-VIII наказом Вищого господарського суду України від 11.12.2018 № 303-к (копія додається) внесено зміни до штатного розпису Вищого господарського суду України.
Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України не має підстав для нарахування і виплати суддівської винагороди у заявленому позивачем розмірі.
Керуючись статтями 6, 8, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач ІІ просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України про визнання протиправними бездіяльності щодо нездійснення нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01.01.2017 по 31.05.2019 в розмірі 2 136 089,15, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, відмовити.
13.02.2025 від Вищого господарського суду України через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові письмові пояснення у справі, в яких відповідач ІІ зазначає, що заявляючи такі позовні вимоги позивачем створюється правова колізія, яка полягає у тому, що порядок проведення обрахунку суддівської винагороди має відбуватись із застосуванням величини мінімальної заробітної плати для працюючого судді Вищого господарського суду України, а перевівшись на посаду судді Північного апеляційного господарського суду, на підставі рішення ВРП від 12.03.2024 року №714/0/15- 24, продовжувала отримувати суддівську винагороду, яка обраховувалась з величини мінімального прожиткового мінімуму відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII.
Так, на підставі вищенаведеного законодавства, суддівська винагорода суддів Вищого господарського суду України у 2017-2019 роках обраховувалась та складалась, з 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року із застосуванням коефіцієнта для судді вищого спеціалізованого суду - 1,2.
Виходячи з вищенаведеного, ліквідаційна комісія ВГСУ просить врахувати надані пояснення та відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями паспорту громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру (арк. спр. 32-34,35).
Указом Президента України «Про призначення судді» № 9420/96 від 27.06.1996 ОСОБА_1 , призначено суддею арбітражного суду Київської області (арк. спр. 36-39).
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» № 308-V від 02 листопада 2006 року ОСОБА_1 було обрано на посаду судді Вищого господарського суду України (арк. спр. 40-42).
Відповідно до наказу Вищого господарського суду України від 14.11.2006 № 733-к ОСОБА_1 зараховано до штату Вищого господарського суду України з 15.11.2006 (арк. спр. 108).
Відповідно до пункту 7 Розділу XII Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов'язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів" Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020, визнано неконституційними положення пункту 25 Закону №1402-VIII, які передбачали різні підходи для визначення розміру суддівської винагороди, з якого обчислюється щомісячне грошове утримання судді у відставці, в залежності від того, чи підтвердив суддя відповідність займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання чи ні.
З 15.12.2017 та по теперішній Вищий господарський суд України перебуває в процесі ліквідації, діє ліквідаційна комісія.
Обрахунок суддівської винагороди позивача у період з січня 2017 по травень 2019 року здійснювався Вищим господарським судом України, виходячи із розміру посадового окладу судді, визначеного Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI у редакціях, встановлених Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19.12.2013 № 716-VII, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII та Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII (арк. спрю 33-53).
Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (Рішення № 11-р/2018) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частини третьої ст. 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (Закон № 1402-VIII) у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд».
Відповідно до пункту 1 вказаного Рішення Конституційного Суду України (Рішення № 11-р/2018) положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI підлягає застосуванню в його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.».
Позивач вважає, що після прийняття Рішення від 04.12.2018, Територіальне управління Державної судової адміністрації у місті Києві та Вищий господарський суд України не здійснили дій щодо повного та належного нарахування суддівської винагороди та її виплати ОСОБА_1 .
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Дана справа є типовою та відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами розгляду зразкової справи № 200/9195/19-а від 11.03.2020 року, яке набрало законної 04.11.2020 року.
Верховний Суд визначив такі ознаки типових справ:
- позивачами є судді, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання з метою визначення їх здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді;
- відповідачами є територіальні управління ДСА України;
- спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (виплата суддям, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, суддівської винагороди відповідно до пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI в його первинній редакції, пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1774-VIII, із застосуванням прожиткового мінімуму як розрахункової величини для обчислення посадового окладу судді після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018);
- позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (визнати протиправними дії відповідачів щодо нарахування й виплати суддям суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу - 15 прожиткових мінімумів та зобов'язати здійснити нарахування й виплату такої винагороди виходячи з 15 мінімальних заробітних плат з 04 грудня 2018 року до 30 червня 2019 року. Деякі позивачі додатково заявили вимоги про нарахування і виплату суддівської винагороди з додаванням надбавки за вислугу років у відповідних розмірах від посадового окладу).
Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України, при ухвалені рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатам розгляду зразкової справи, суд повинен враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатам розгляду зразкової справи.
Оскільки, дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, суд при її вирішенні враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні № 200/9195/19-а від 11.03.2020.
У згаданій постанові зазначено наступне.
«Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частинами другою та третьою статті 129 Закону № 2453-VI визначалось, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
Законом України від 19 грудня 2013 року № 716-VII «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виключено положення абзацу п'ятого частини третьої статті 129 Закону № 2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат).
Законом № 192-VIІІ було викладено в новій редакції Закон № 2453-VI, частиною третьою статті 133 якого визначалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1402-VIII, частинами першою та другою статті 135 якого визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат - судді місцевого суду; 2) 50 мінімальних заробітних плат - судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду; 3) 75 мінімальних заробітних плат - судді Верховного Суду.
Водночас Законом № 1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, зокрема, частину третю статті 135 Закону № 1402-VIIІ було викладено в такій редакції: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року».
Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становив 1600 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3200 грн.
Статтями 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становив 1762 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3723 грн.
Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування») було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом № 1402-VIII), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41-45, сторінка 529; 2015 рік, № 18-20, сторінка 132 з наступними змінами).
Пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, № 41-45, сторінка 529; 2015 рік, № 18-20, сторінка 132 з наступними змінами).
Згідно із частиною першою статті 133 Закону № 2453-VI (у редакції Закону № 192-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Як уже зазначалося вище, частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIІІ було визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року.
Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Згідно з пунктом 9 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
04 грудня 2018 року Конституційний Суд України прийняв Рішення № 11-р/2018, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, якими було передбачено, що розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 10 мінімальних заробітних плат. Конституційний Суд України зауважив, що це положення належить застосовувати в його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
Водночас, як свідчить зміст зазначеного Рішення Конституційного Суду України, визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI, Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного Закону щодо розміру посадового окладу, унаслідок яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. У зв'язку із цим у Рішенні від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв'язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.
Тож унаслідок прийняття Конституційним Судом України Рішення від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим Рішенням законної сили, оскільки величина посадового окладу змінилася з 10 на 15 мінімальних заробітних плат.
Однак, як уже зазначалося, 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року та установив, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Законом № 1402-VIIІ у редакції Закону № 1774-VIII (який був чинний та не визнаний неконституційним на момент виникнення спірних правовідносин) визначено базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі й суддів.
Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII законодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
З прийняттям Закону № 1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.
Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року.
Положеннями частини першої статті 8 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
За наведеного правового регулювання спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону України «Про оплату праці», прийнято Закон № 1774-VIIІ, яким установлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме шляхом застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати.
Перехід на нову розрахункову величину - неоподатковуваний мінімум доходів громадян замість мінімальної заробітної плати фактично не погіршив рівня суддівської винагороди для суддів, що її отримували за Законом № 2453-VI. На момент набрання чинності Законом № 1774-VIIІ суддівська винагорода на підставі положень Закону № 1402-VIII ще не виплачувалася. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує відсутність негативного впливу на рівень матеріального забезпечення суддів, який є складовою їхньої незалежності, від зміни розрахункової величини у цій ситуації.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що зміна розрахункової величини, яка використовується для визначення розміру суддівської винагороди, яка б призвела до фактичного зменшення винагороди, що вже реально виплачується суддям у грошовому виразі, є недопустимою, оскільки безпосередньо впливає на гарантії незалежності суддів.
Розмір суддівської винагороди має обчислюватися із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, оскільки Закон № 1774-VIII, який передбачає такий порядок розрахунків, прийнятий у часі пізніше від Законів № 2453-VI та № 1402-VIII, і фактично такий перехід на іншу розрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Упродовж 2017-2019 років суддівська винагорода позивача обчислювалась виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01 січня відповідного календарного року. З прийняттям Закону № 1774-VIII та змінами підходу обчислення виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, у грошовому виразі розмір суддівської винагороди позивача не зменшився (станом на 01 січня 2016 року він дорівнював 20 670 грн, а з 01 січня 2017 року 24 000 грн).
Оскільки розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, після зміни розрахункової величини Законом № 1774-VIII у грошовому виразі не зменшився, суд констатує відсутність порушення гарантії позивача щодо розміру її матеріального забезпечення внаслідок внесених цим Законом змін.
Водночас 01 січня 2017 року закони № 2453-VI та № 1402-VIIІ визначали розмір посадового окладу судді в мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок про те, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.
Досліджуючи мету прийняття Закону № 1774-VIII, слід наголосити, що він був направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, у тому числі і заробітної плати. Так, з огляду на положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір заробітної плати зріс удвічі.
Унаслідок уведених Законом № 1774-VIII змін була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій.
Ураховуючи викладене, суд не бере до уваги доводи позивача про те, що з набранням законної сили Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 посадовий оклад судді повинен розраховуватися на основі мінімальної заробітної плати, натомість погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування в такому випадку як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
Застосовуючи розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, у грошовому вимірі оклад суддів першої інстанції складає:
оклад суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання (на основі прожиткового мінімуму) з 01.01.2017 року - 24000 грн.; з 01.01.2018 року - 26430 грн.; з 01.01.2019 року - 28815 грн.;
оклад суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання (на основі прожиткового мінімуму) з 01.01.2017 року - 24000 грн.; з 01.01.2018 року - 35240 грн.; з 01.01.2019 року - 48025 грн.
При цьому застосування іншого підходу, а саме обчислення розміру посадового окладу суддів першої інстанції, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, на основі мінімальної заробітної плати призвело б до ситуації, що його розмір значно перевищував би розмір посадового окладу суддів, які таке оцінювання пройшли:
оклад суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання (на основі мінімальної заробітної плати) з 01.01.2017 року - 48000 грн.; з 01.01.2018 року - 55845 грн.; з 01.01.2019 року - 62595 грн.;
оклад суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання (на основі прожиткового мінімуму) з 01.01.2017 року - 24000 грн.; з 01.01.2018 року - 35240 грн.; з 01.01.2019 року - 48025 грн.
Такі умови оплати праці із застосуванням різних розрахункових величин до обчислення посадових окладів суддів були б явно непропорційними та не відповідали б меті кваліфікаційного оцінювання суддів.
Окрім того, на час існування спірних правовідносин пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, був чинним, а тому відповідач правомірно керувався його положеннями.
Разом з тим позивач зазначає, що ані Законом № 1774-VIII, ані іншими законами не скасовано і не внесено змін до норм спеціальних законів, зокрема частини другої статті 135, пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIIІ, частини першої статті 133 Закону № 2453-VI, а також статті 8 законів України про Державний бюджет України на 2017 і 2018 роки.
У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду у типовій справі звертає увагу на раніше сформовані правові позиції Верховного Суду як суду касаційної інстанції щодо практики застосування наведених законодавчих норм при визначенні суддівської винагороди (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 804/2622/17, від 09 серпня 2019 року у справі № 826/9404/17, від 04 березня 2020 року у справі № 809/1684/17), а відтак відхиляє такі доводи позивачки.
Водночас порушень принципів недискримінації, пропорційності, правової визначеності та «якості закону» Велика Палата Верховного Суду не встановила. Зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум стосується не лише суддів, а поширюється на широку сферу суспільних відносин.
Ураховуючи наведене, суд вважає що, нараховуючи і виплачуючи ОСОБА_1 суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року в період з грудня 2018 року до травня 2019 року включно, Вищий господарський суд України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
Також Велика Палата Верховного Суду при розгляді типової справи зазначила таке.
Із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом № 1402-VIIІ для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні.
Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв'язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією.
Водночас Законом № 1402-VIIІ у зв'язку із запровадженням підвищених вимог до суддів було підвищено рівень їх соціальних гарантій, зокрема збільшено розмір суддівської винагороди. При цьому необхідною умовою для отримання суддівської винагороди в підвищеному розмірі була необхідність проходження суддею кваліфікаційного оцінювання.
Суддям, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, незалежно від причин його непроходження, суддівська винагорода виплачувалася в порядку та розмірах, які діяли до набрання чинності Законом № 1402-VIIІ.
Тобто право на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом № 1402-VIIІ, мають судді, які пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Водночас перебування судді в процесі кваліфікаційного оцінювання (у випадку його незавершення) не наділяє останнього правом на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом № 1402-VIIІ, оскільки ще не свідчить про успішне проходження ним кваліфікаційного оцінювання.
Отже, відмінності у визначенні розміру суддівської винагороди тих суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, і тих, які його не проходили, не можна вважати дискримінаційними, оскільки ці відмінності були обумовлені легітимною й істотною метою, відповідали конституційним положенням, були об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими.
Враховуючи висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду при розгляді типової справи, суд вважає, що позові вимоги в частині нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 04.12.2018 по 31.05.2019, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 15 мінімальних заробітних плат, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік», з врахуванням коефіцієнту 1,2 задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2017 по 03.12.2018, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 15 мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік», з врахуванням коефіцієнту 1,2, суд зазначає наступне.
Верховний Суд раніше вже висловлював правову позицію у справі, фактичні обставини якої є подібними до обставин цієї справи. Зокрема у справі № 820/1853/17 колегія суддів зазначила, що норма частини третьої статті 133 України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ і утворюватимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесених змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, зокрема суддів, і водночас передбачив, що «До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень».
На підставі наведеного колегія суддів Верховного Суду висловила правовий висновок, за яким: законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3 200 грн; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1 600 гривень.
Таким врегулюванням законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді застосовується розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
Вказаний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 30.07.2017 у справі № 820/1850/17.
Враховуючи висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді аналогічних справ, суд вважає, що позовні вимоги щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2017 по 03.12.2018, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 15 мінімальних заробітних плат, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік», з врахуванням коефіцієнту 1,2 задоволенню не підлягають.
В зв'язку із вищенаведеним, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду обставини справи, суд не встановив порушень у діях відповідачів щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням вимог частини другої статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов не підлягає до задоволення.
За нормами частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єктів владних повноважень, а доказів понесення ними судових витрат суду не надано, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, б. 126, п'ятий поверх, код ЄДРПОУ 26268059), Вищого господарського суду України (01016, м. Київ, вул. Копиленка, б. 6, код ЄДРПОУ 00018738) про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Г. Секірська