28 березня 2025 року Справа № 280/536/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)», яка полягає у відмові виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримане під час проходження військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178.
Зобов'язати Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості речового майна, яке не отримане під час проходження військової служби.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» суму судового збору в розмiрi 968,96 грн.
Позивач сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що станом на день звільнення з Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)», установою не виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно. Позивач звертався до відповідача із заявою щодо виплати йому компенсації за належні до видачі предмети речового майна, однак відповідачем відмовлено. Позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 28 січня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач 31 січня 2025 року надав до суду відзив, у якому відповідач повідомляє, що виплата грошової компенсації за невикористане речове майно буде здійснена за умови наявності відповідних асигнувань Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України», та їх фактичного надходження на рахунок установи.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
Позивач проходив службу в Державній установі «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» з 31.05.2018 по 07.11.2024.
07.11.2024 позивач відповідно до наказу № 248о/с звільнений зі служби у Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» за пп.7 п. 7 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію України» (за власним бажанням).
Відповідно до довідки від 07.11.2024 №23 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, загальна сума до виплати становить 28928,17 грн.
На звернення позивача, відповідач листом від 20.12.2024 № 7-3518, повідомив, що виплата здійснюється за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон №2713-IV)
Особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом. (частина четверта статті 21 Закону №2713-IV).
Відповідно до частини другої статті 23 Закону №2713-IV, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною п'ятою статті 23 Закону №2713-IV передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби» від 14.08.2013 № 578, затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок № 578), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби: осіб рядового і начальницького складу; спеціалістів, які не мають спеціальних звань; працівників, які працюють за трудовими договорами.
Пунктом 2 Порядку № 578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Пунктом 3 Порядку № 578 визначено, що речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.
Пунктом 23 Порядку № 578 визначено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи “Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» відповідно до їх закупівельної вартості.
За приписами пункту 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Відповідно до пункту 60 Порядку № 578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
З аналізу вищенаведених норм встановлено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Згідно з довідкою № 23 від 07.11.2024, яка видана відповідачем, виплаті позивачу підлягає сума компенсації за належні до видачі предмети речового майна - 28928,17 грн.
Однак, відповідачем таку компенсацію позивачу не виплачено.
У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує факту набуття права позивачем на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
При цьому, відповідач посилається на відсутність коштів та той факт, що бюджетні асигнування на компенсацію за речове майно установі виділені не були.
Суд зазначає, що вказані доводи не ґрунтуються на нормах законодавства, яке регулює спірні правовідносини, оскільки виплата компенсації за неотримане речове майно не поставлена в залежність від наявності бюджетних асигнувань на відповідні цілі, а відтак не може бути підставою позбавлення позивача визначеного законом права на таку компенсацію.
Відсутність фінансового забезпечення не є обставиною, яка звільняла б відповідача від виконання обов'язку щодо виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно.
У цьому контексті слід звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини щодо того, що державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань і виправдання своєї бездіяльності (рішення Кечко проти України, Сук проти України).
Отже, декларуючи певні правила проведення розрахунку при звільненні, держава також зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007).
У рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Разом з тим, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Відтак, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування у розмірі 28928,17 грн.
Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає грошова компенсація за неотримане речове майно особистого користування у розмірі 28928,17 грн.
При вирішенні цього спору суд враховує правові висновки, що наведені у постанові Верховного Суду від 23.08.2019 у справі № 2040/7697/18 та від 30.07.2020 у справі № 820/5767/17 у подібних правовідносинах.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судовий збір у сумі 968,96 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
У позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 5000 грн як витрати на професійну правничу допомогу адвоката Заруднього І.В.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи додано копії: свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 29.02.2018, ордеру серії АР №1216594 від 22.01.2025, договору № 2639/з про надання правничої допомоги від 29.11.2024, акту №1 від 22.01.2025 прийому-передачі виконаних робіт згідно договору №2639/з від 22.01.2025, квитанції №1 від 22.01.2025 про сплату послуг у наданні правової допомоги, розрахунку витрат на правову допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення витрат.
Відповідно до частини 4 статті 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 КАС України, в разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, розмір понесених витрат на правничу допомогу адвоката визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботи.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Відповідно до наданого розрахунку витрат на правову допомогу, адвокатом проведена наступна робота:
1. Консультація з питання стягнення у судовому порядку грошової компенсації за речове майно 30 хв. - 400 грн;
2. Складання адміністративного позову про стягнення у судовому порядку грошової компенсації за речове майно - (2 год. 30 хв.) - 2600 грн;
3. Правове супроводження ведення справи щодо стягнення у судовому порядку грошової компенсації за речове майно (-) - 2000 грн.
Загальна вартість послуг 5000 грн.
Суд враховує, що зазначена справа є справою незначної складності, розглянута у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
При цьому, необґрунтованими є витрати на правове супроводження ведення справи щодо стягнення у судовому порядку грошової компенсації за речове майно у розмірі 2000 грн, оскільки як зазначено вище справа розглянута у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, судові засідання у справі не проводились, після подання позовної заяви інших заяв/клопотань адвокатом не готувалось.
Суд зазначає, що згідно позиції Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціну позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн є не співмірними зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги, у зв'язку з чим підлягають зменшенню до 1000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)», яка полягає у відмові виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримане під час проходження військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178.
Зобов'язати Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості речового майна, яке не отримане під час проходження військової служби у сумі 28928,17 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість коп.) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),
Відповідач - Державна установа «Вільнянська установа виконання покарань (№11)» (вул.Зелена, буд. 34, смт. Кам'яне, Запорізький район, Запорізька область, 70050; код ЄДРПОУ 14319099).
Повне судове рішення складено 28.03.2025.
Суддя Б.В. Богатинський