31 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/16269/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати компенсації за всі дні основної та додаткової невикористаних відпусток;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, а саме ненарахування та невиплату компенсації за всі дні остаточного розрахунку, а саме ненарахування та невиплати компенсації за всі дні невикористаної відпустки за період з 06 серпня 2021 року по 27 липня 2024 року (не більше шести місяців), відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позову зазначив, що на день звільнення зі служби відповідачем було затримано проведення з ним повного розрахунку при звільненні, а саме: виплату належної позивачу компенсації за невикористану основну та додаткову відпустки, яку відповідачем здійснено в лише 28.07.2024 на виконання рішення суду, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а тому позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Ухвалою судді від 30.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач 16.09.2024 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказує, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним. Відповідач вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою компенсації, суму розраховану відповідно до Постанови КМУ від 08.02.1995 року №100 не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації. Просить в задоволені позовних вимог відмовити повністю за безпідставності заявлених вимог.
У відповідності до положень частини п'ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Житомирській області та відповідно до наказу №264 о/с від 06.08.2021 був звільнений зі служби.
При цьому при звільненні позивачу не була нарахована та виплачена компенсація за невикористані дні основної та додаткової невикористаних відпусток.
Лише 28.07.2024 на виконання рішення Житомирського оружного адміністративного суду по справі № 240/22371/23 проведено виплату коштів на рахунок позивача у розмірі 21 637,69 грн.
Позивач, вважаючи, що має місце факт порушення відповідачем його прав та інтересів у частині несвоєчасного отримання належних до виплати грошових сум при звільненні з військової служби, звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
З огляду на матеріали справи, фактичний розрахунок проведено на виконання рішення суду 28.07.2024, що підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем.
Слід зазначити, що зміни у статтях 116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (28.07.2024), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин".
Таким чином, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте не більш як за шість місяців, що становить 1086 календарних днів (з 06.08.2021 по 27.07.2024).
Разом з тим, встановлюючи право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне визначити розмір такого відшкодування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100).
Відповідно до абзацу 4 пункту 2 розділу 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За змістом пункту 8 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідноз графіком підприємства, установи, організації.
Так, відповідно до довідки Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 23.08.2024 за №СЕД-20415-2024 про доходи, заробітна плата позивача за червень 2021 року становила 16212,95 грн., за липень 2021 року - 16213,05 грн, всього - 32426,00 грн (два повні місяці перед звільненням). Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача (середньоденний заробіток) становить 531,57 грн. (32426,00 грн/ 61 календарний день).
При цьому, з урахуванням піврічного терміну, передбаченого ст.117 КЗпП України, період затримки виплати складає 182 дні (з 27.01.2024 по 27.07.2024).
Враховуючи кількість днів затримки розрахунку при звільненні з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, суд доходить висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 96 745,74 грн (182 дні х 531,57 грн).
При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченого грошового забезпечення в сумі 21637,69 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку, складає 96 745,74 грн, що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум.
Суд зазначає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Такого висновку суд дійшов з урахуванням правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року по справі №480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6 -113цс16).
Так Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно достатті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно достатті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Так у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд зазначив, що синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першоїстатті 117 КЗпП України про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, в залежності від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи обставини цієї справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно достатті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Як вже встановив суд, сума спірної грошової компенсації за час затримки остаточного розрахунку становить 96 745,74 грн (182 дні х 531,57 грн).
Сума виплаченої компенсації за невикористані відпустки на виконання рішення суду складає 21637,69 грн.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 22,36 % (67261,61 грн /106 426,32 грн х 100).
Отже, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки розраховується наступним чином: 531,57 грн (середньоденний заробіток позивача) х 22,36% = 118,85 грн (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки) 118,85 грн х 182 (днів затримки розрахунку) = 21632,35 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 21632,35 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності у подібних правовідносинах викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №806/345/16, від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.
Отже, підсумовуючи вищевикладені висновки, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо звільнення із служби позивача без проведення остаточного розрахунку в повному обсязі та стягнення з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.08.2021 по 27.07.2024 в розмірі 21632,35 грн.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI за подання позову до адміністративного суду, а тому, з урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (Старий бульвар, 5/37, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10008. РНОКПП/ЄДРПОУ: 40108625) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, за період з 06 серпня 2021 року по 27 липня 2024 року, у межах шестимісячного строку, в сумі 21632 (двадцять одна тисяча шістсот тридцять дві) гривні 35 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова
31.03.25