Номер провадження: 11-сс/813/446/25
Справа № 496/583/25 1-кс/496/230/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
27 березня 2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
власника майна ОСОБА_7 ,
представника власника майна ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 , який діє в інтересах власника майна ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 05 лютого 2025 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №12025162250000077, внесеного до ЄРДР 28 січня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,-
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді було задоволено клопотання слідчого СВ Одеського районного управління № 2 ГУНП в Одеській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_9 , яке погоджено прокурором Біляївської окружної прокуратури ОСОБА_6 , та накладено арешт із забороною відчуження, користування, розпорядження та поміщений на штраф майданчик (адреса: м. Одеса, вул. Станційна, 27А) автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «C 270 CDI», державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебував під керуванням та належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .
Рішення слідчого судді мотивоване тим, що арештоване майно відповідає критеріям ч.1 ст.98 КПК України, що у свою чергу свідчить про наявність необхідності в забезпеченні збереження вилученого майна.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_8 , який діє в інтересах власника майна ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, яку у подальшому доповнив, в якій зазначає, що ухвалу слідчого судді є незаконною, необґрунтованою, заступних підстав:
- слідчий суддя залишив поза увагою те, що у клопотанні слідчого не зазначено підставу арешту майна та обґрунтування його необхідності, натомість, клопотання обмежене загальними абстрактними фразами, викладом фактичних обставин із посиланням на норми КПК України без конкретизації саме причин необхідності накладення арешту на вилучене майно; в клопотанні не доведено наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, не зазначено, що вилучене майно містить ознаки, характерні речовому доказу відповідно до ст. 98 КПК України, а відповідна постанова органу досудового розслідування про визнання цього майна речовим доказом у кримінальному провадженні є формальною;
- слідчим у клопотанні не наведено фактів та обставин, відповідно до яких до вчинення даного кримінального правопорушення можливо причетний ОСОБА_7 . Разом з тим, в ході досудового слідства ОСОБА_7 допитано в якості свідка;
- клопотання слідчого подано з пропуском строку, передбаченого ч. 5 ст. 171 КПК України;
На підставі наведеного, апелянт просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвали, якою відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна.
Позиції учасників судового розгляду.
Власник майна ОСОБА_7 та його представник ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор Біляївської окружної прокуратури ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
При застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Згідно ст. 131 КПК України засобом забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Положеннями ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ накладення арешту на майно має бути законним, переслідувати легітимну мету та пропорційним меті, яка переслідується, а не бути надмірним обтяженням для особи.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження серед іншого є те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Під час апеляційного перегляду встановлено, що у провадженні СВ Одеського районного управління № 2 ГУНП в Одеській області перебуває кримінальне провадження внесеного до ЄРДР за №12025162250000077 від 28 січня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Згідно клопотання слідчого, 27 січня 2025 року до Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення працівника ДПСУ, про те, що на 42-43 км автодороги «Одеса- Рені», був зупинений автомобіль Опель Зафіра, д.н.з. НОМЕР_3 , який рухався в напрямку державного кордону України з Республікою Молдова, під керуванням водія ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , меш. АДРЕСА_1 , який діючи з корисливих мотивів організував незаконне переправлення осіб через державний кордон України, а саме наступних осіб: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_12 , (ЄО№1309 від 27.01.2025).
У ході досудового розслідування, 31 січня 2025 року у період з 19 год 18 хв по 22 год 37 хв, на підставі ухвали слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області, проведено обшук т/з марки «Меrсеdеs-Веnz» моделі «С 270 CDІ» з ДНЗ « НОМЕР_1 », який використовує та зареєстровано на праві власності за ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , де вилучено наступне: автомобіль «Меrсеdеs-Веnz» моделі «С 270 CDІ» з ДНЗ « НОМЕР_1 », який використовує та зареєстровано на праві власності за ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поміщено на штраф майданчик за адресою: м. Одеса, вул. Станційна,27А; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .
У подальшому, вищевказане майно було визнано речовим доказом та винесено відповідну постанову від 02 лютого 2025 року.
Враховуючи вказані обставини слідчий звернувся до слідчого судді із клопотанням про накладення арешту на вищезазначене майно, шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження і користування вказаним майном, з метою його збереження як речового доказу.
Слідчий суддя, мотивуючи необхідність накладення арешту на виявлене та вилучене майно послався на те, що вилучене майно могло зберегти на собі сліди вчинення зазначених у клопотанні кримінальних правопорушень, що у свою чергу свідчить про наявність необхідності в забезпеченні збереження вилученого майна.
Дійсно, приписами ч. 3 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Водночас, колегія суддів також зауважує, що відповідно до ч. 10 ст. 172 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до положень ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Апеляційний суд звертає увагу, що позиція слідчого, прокурора щодо необхідності арешту майна має ґрунтуватись на відповідних доказах, на підставі яких в силу частини першої статті 84 КПК України слідчий суддя встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Згідно з вимогами ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отриманні у передбаченому КПК України порядку.
Положеннями частини першої статті 94 КПК України на слідчого суддю покладається обов'язок оцінки кожного доказу з точки зору, в тому числі допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Так, на стадії досудового розслідування не всі обставини, що підлягають з'ясуванню у кримінальному провадженні, можуть бути достовірно встановлені одразу ж, оскільки розслідування - це процес пізнання обставин подій минулого, пов'язаний з пошуком, виявленням та фіксацією відповідних слідів злочинного діяння.
Системний аналіз норм КПК та практики ЄСПЛ дозволяє прийти до висновку, що КПК оперує поняттями, які відповідають декільком різним стандартам доказування (переконання) - стандарт «обґрунтованої підозри», переконання (доведення) «поза розумним сумнівом» та стандарти «достатніх підстав (доказів)» тощо. Стандарти «достатніх підстав (доказів)» використовуються в широкому колі різноманітних ситуацій, що виникають в ході кримінального провадження, тому вони не є сталими, а залежать від конкретної ситуації, цілі прийняття тих чи інших рішень (вчинення дій) та їх правових наслідків. При цьому вони застосовуються як для прийняття процесуальних рішень слідчими суддями (судом) (статті 157, 163, частина 5 статті 234, 260 та інші статті КПК), так і слідчими, прокурорами (статті 134, 271, 276 КПК та інші).
Враховуючи встановлені по кримінальному провадженню обставини, апеляційний суд приходить до висновку, що арештоване майно може мати доказове значення та є достатні підстави вважати, що його збереження необхідно для здійснення належного досудового розслідування кримінального провадження, оскільки, вилучений транспортний засіб може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 332 КК України, з огляд на зміст протоколу допиту свідка ОСОБА_12 від 28 січня2025 року, який пояснив, що вилучений транспортний засіб використовувався для його незаконного переправлення через державний кордон України свідка (а.с. 50-53).
З огляду на зазначене, посилання апелянта на те, що власнику майна не повідомлено про підозру в рамках вказаного кримінального провадження, не має ніякого правового значення при вирішенні питання щодо арешту майна з метою збереження речового доказу, оскільки уданому випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження, а обставини кримінального провадження вимагають вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Апеляційний суд акцентує увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.
З урахуванням того, що під час обшуку автомобіля марки «Mercedes-Benz» модель «C 270 CDI», державний номерний знак НОМЕР_1 , не виявлено буд-яких слідів або інших відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, колегія суддів доходить переконання, що доводами прокурора про необхідність накладення арешту на вилучене майно із обов'язковою забороною користування ним, є необґрунтованими, оскільки, у цьому випадку заборона користування, є невиправданим обтяжливим способом арешту майна.
Апеляційний суд вважає, у даному випадку достатнім способом забезпечення буде арешт шляхом позбавлення права на відчуження вказаним майном власником або особою, яка здійснює його володіння, до скасування арешту у порядку встановленому КПК України, що дозволить не порушувати право власності особи та належним чином забезпечить виконання завдань кримінального провадження.
Отже, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а ухвала слідчого судді - скасуванню із постановленням нової ухвали.
Приписами п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Пункт 2 ч. 1 ст. 409 КПК України встановлює, що підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Керуючись ст.ст. 170, 174, 370, 376, 395, 404, 405, 407, 409, 411, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 , який діє в інтересах власника майна ОСОБА_7 , - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 05 лютого 2025 року про арешт майна в рамках кримінального провадження №12025162250000077, внесеного до ЄРДР 28 січня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,- скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого СВ Одеського районного управління № 2 ГУНП в Одеській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_9 , яке погоджено прокурором Біляївської окружної прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна в рамках кримінального провадження №12025162250000077, внесеного до ЄРДР 28 січня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, - задовольнити частково.
Накласти арешт на автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «C 270 CDI», державний номерний знак НОМЕР_1 , та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , шляхом позбавлення права на відчуження вказаного майна власником або особою, яка здійснює його володіння, до скасування арешту у порядку, встановленому КПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4