ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.03.2025Справа № 910/125/25
Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Г.П. Бондаренко-Легких, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/125/25.
За позовом Фізичної особи-підприємця Кияна Валерія Володимировича ( АДРЕСА_1 )
До Публічного акціонерне товариство «УКРНАФТА» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5)
про стягнення 79 495, 64 грн
Фізична особа-підприємець Киян Валерій Володимирович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерне товариство «УКРНАФТА» про стягнення 79 495, 64 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу обумовлений товар на суму 47 900, 00 грн, проте відповідач не оплатив поставлений товар.
За таких обставин, позивач просить стягнути з відповідача 79 495, 64 грн, з яких: 47 900, 00 грн - основний борг; 21 081, 25 грн - пеня; 2 850, 39 грн - 3% річних; 7 664, 00 грн - інфляційні втрати. Окрім цього, позивач також просить стягнути з відповідача понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн та «гонорар успіху» у розмірі 5% від грошової суми стягнутої з відповідача.
13.01.2025 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п'ятиденний строк з дня вручення ухвали від 13.01.2025 для усунення недоліків позовної заяви.
15.01.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач усунув недоліки, встановлені ухвалою суду від 13.01.2025.
22.01.2025 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи №910/125/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
06.02.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
10.02.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло 2 (дві) відповіді на відзив.
Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
І. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).
18.11.2022 між Фізичною особою-підприємцем Кияном Валерієм Володимировичем , як продавцем (позивач) та Управлінням транспорту Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА», як покупцем (відповідач) укладено договір купівлі-продажу №06008/13080/87/22/МТР/УТ (надалі - Договір).
Сторони домовились, що цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє протягом 1 року (пункт 11.1. Договору).
Згідно пункті 1.1., 1.2. Договору, продавець зобов'язується передати продукцію (товар) у власність покупця, а покупець прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму. Асортимент, кількість, якість, вартість та інші характеристики товару, визначені в Додатку 1 до цього Договору, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до пункту 3.1. Договору, ціни товару встановлюються в національній валюті України - гривні та вказуються у Додатку 1 до цього Договору. Загальна вартість товару за цим Договором складається із сукупної вартості товару згідно з Додатком 1.
Згідно Додатку 1 до Договору товар, який продавець зобов'язаний передати покупцю, це «Блок циліндрів 4021-1002015» загальною вартістю 47 900, 00 грн.
Згідно підпункту 2.1.1. пункту 2.1. Договору, продавець зобов'язаний забезпечити передачу товару у строки, встановлені цим Договором.
Пунктом 5.1. Договору встановлено, що покупець зобов'язується передати покупцю товар у строк та на умовах, визначених цим Договором та Додатком 1 до цього Договору.
В пункті 4 Додатку 1 до Договору вказано, що термін поставки товару становить 30 календарних днів з моменту отримання передплати.
У відповідності до пункту 3.2. Додатку, оплата вартості товару здійснюється на умовах визначених Додатком 1, після отримання покупцем примірника, належним чином підписаного сторонами оригіналу Договору.
Пунктом 3 Додатку 1 до Договору встановлені умови оплати, відповідно до яких: 35% передоплата; решта по факту поставки протягом 30 календарних днів.
В пункті 5.3. Договору сторони узгодили, що датою постачання товару вважається дата передачі його покупцю у місці призначення без зауважень по кількості, комплектності та якості, якщо інше не встановлено Додатком 1 до Договору та/або Додатковими угодами. Факт передачі товару підтверджується підписаною сторонами без зауважень видатковою накладною та/або відповідним актом приймання-передачі товару. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання покупцем без зауважень видаткової накладної та/або акту приймання-передачі товару.
Продавець стверджує, що покупець в порушення умов Договору не здійснив обумовлено передоплату.
Однак, не зважаючи на невиконання обов'язку покупця по здійсненню передплати, продавець здійснив поставку обумовленого товару покупцю на загальну суму 47 900, 00 грн, а останній без заперечень та зауважень прийняв поставлений товар, що підтверджується видатковою накладною №07/12-01 від 07.12.2022.
Згідно підпункту 2.2.1. пункту 2.2. та підпункту 2.3.1. пункту 2.3. Договору, продавець має право отримувати плату за товар у порядку, визначеному цим Договором, а покупець зобов'язаний здійснити оплату за поставлений товар на умовах та у строки, визначені цим Договором.
Проте, покупець власні зобов'язання в частині здійснення повної та своєчасної оплати за прийнятий 07.12.2022 товар не виконав.
Згідно пункту 6.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання цього Договору сторони несуть відповідальність у порядку та на умовах, що передбачені чинним законодавством України та цим Договором.
Спори і розбіжності, що виникли між сторонами в ході виконання цього договору, вирішуються шляхом переговорів (пункту 8.1. Договору).
Позивач звернувся до відповідача з досудовою претензією вих. №13/11-01 від 13.11.2023 на яку відповідач надав відповідь вих. №01/01/09/24/03/01-02/01/966 від 01.05.2024, в якій визнав наявність заборгованості перед позивачем.
Однак, позивач не отримував від відповідача документів, що підтверджують оплату наявної заборгованості.
Пунктом 6.8. Договору передбачено, що у разі несвоєчасної або неповної оплати товару відповідно до умов, визначеним цим Договором, покупець несе відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України.
Спори, що прямо чи опосередковано стосуються та випливають з цього Договору, які передані на врегулювання до суду, вирішуються у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України (пункт 8.2. Договору).
З огляду на зазначене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за неоплачений товар, який був поставлений відповідачу за видатковою накладною №07/12-01 від 07.12.2022 у розмірі 47 900, 00 грн, а також додатково пеню у розмірі 21 081, 25 грн, 3% річних у розмірі 2 850, 39 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 664, 00 грн.
II. Предмет позову та підстави позову.
Предметом позову у справі є матеріально-правова вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 79 495, 64 грн (основний борг, пеня, 3% річних, інфляційні втрати).
Юридичними підставами позову є статті 173, 193, 230, 265 Господарського кодексу України, статті 525, 526, 549, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України.
Фактичними підставами позову є неналежне виконання відповідачем умов договору №06008/13080/87/22/МТР/УТ від 18.11.2022 в частині своєчасної і повної оплати за поставлений товар.
III. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору №06009/13080/87/22/МТР/УТ від 18.11.2022 в грудні 2022 року здійснив поставку обумовленого товару, а відповідач в свою чергу не здійснив своєчасну оплату за прийнятий товар.
Таким чином, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в неоплаченій сумі за прийнятий товар у розмірі 47 900, 00 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку та додатково позивач просить стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
IV. Заперечення відповідача у справі.
Відповідач в відзиві на позовну заяву визнав наявність в нього заборгованості перед позивачем у розмірі 47 900, 00 грн (основний борг), проте, відповідач заперечує щодо стягнення з нього пені, 3% річних та інфляційних втрат.
V. Оцінка доказів судом та висновки суду.
З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:
- чи був порушений відповідачем обов'язок по повній та своєчасній оплаті за поставлений позивачем товар по договору №06008/13080/87/22/МТР/УТ від 18.11.2022?
- чи правомірно позивач нарахував пеню, 3% річних та інфляційні втрати відповідачу?
- чи правильно позивачем визначені періоди прострочення?
- чи підлягають позовні вимоги задоволенню та в якій частині?
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
(1) Щодо основного боргу.
Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509, 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 стаття 712 Цивільного кодексу України).
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 стаття 265 Господарського кодексу України).
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом (Господарський кодекс України), застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 стаття 265 Господарського кодексу України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 стаття 712 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 стаття 655 Цивільного кодексу України).
Як підтверджено матеріалами справи, 18.11.2022 між сторонами укладено договір купівлі-продажу №06008/13080/87/22/МТР/УТ, за умовами якого позивач зобов'язується передати продукцію (товар) у власність відповідача, а відповідач прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму. Асортимент, кількість, якість, вартість та інші характеристики товару визначені в Додатку 1 до цього Договору.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 стаття 691 Цивільного кодексу України).
Сторонами в Договорі узгоджено, що ціни товару встановлюються в національній валюті України - гривні та вказуються у Додатку 1 до цього Договору.
Так, на виконання умов Договору, сторони узгодили та підписали Додаток 1 до Договору, в якій визначили товар, а саме «Блок циліндрів 4021-1002015», вартістю - 47 900, 00 грн.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 Цивільного кодексу України).
Пунктом 5.1. Договору встановлено, що покупець зобов'язується передати покупцю товар у строк та на умовах, визначених цим Договором та Додатком 1 до цього Договору.
Пунктом 4 Додатку 1 до Договору встановлено, що термін поставки товару становить 30 календарних днів з моменту отримання передплати.
Пунктом 3 Додатку 1 до Договору встановлені умови оплати, відповідно до яких: 35% передоплата; решта по факту поставки протягом 30 календарних днів.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина 1 стаття 662 Цивільного кодексу України).
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (пункт 1, 2 частина 1 стаття 664 Цивільного кодексу України).
В Пункті 5.3. Договору сторони узгодили, що датою постачання товару вважається дата передачі його покупцю у місці призначення без зауважень по кількості, комплектності та якості, якщо інше не встановлено Додатком 1 до Договору та/або Додатковими угодами. Факт передачі товару підтверджується підписаною сторонами без зауважень видатковою накладною та/або відповідним актом приймання-передачі товару. Право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання покупцем без зауважень видаткової накладної та/або акту приймання-передачі товару.
Позивач стверджує, що незважаючи на те, що відповідач в порушення умов Договору не здійснив передоплату за товар, він (позивач) здійснив поставку обумовленого в Додатку 1 до Договору товару відповідачу.
Так, відповідно до видатковою накладної №07/12-01 позивач поставив 07.12.2022 відповідачу товар на загальну суму 47 900, 00 грн, а останній прийняв товар без зауважень.
Відповідач, в свою чергу, не заперечує, що не здійснив на користь позивача передоплату за обумовлений товар та не заперечує проти того, що прийняв поставлений 07.12.2022 позивачем товар.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Однак, відповідач в строк передбачений пунктом 3 Додатку 1 до Договору не здійснив оплату за прийнятий від позивача за видатковою накладною №07/12-01 від 07.12.2022 товар.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 47 900, 00 грн належним чином доведена.
Натомість, відповідач в відзиві на позовну заяву не заперечує щодо наявності у нього перед позивачем боргу у розмірі 47 900, 00 грн, а навпаки визнає зазначений борг.
Відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (частина 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України).
Відзив на позовну заяву в свою чергу, у відповідності до приписів статті 161 Господарського процесуального кодексу України є заяв по суті.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (частина 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України).
Відтак, оскільки відповідач визнає позов в частині 47 900, 00 грн, суд задовольняє позовні вимоги позивача щодо основного боргу в розмірі 47 900, 00 грн.
(2) Щодо пені.
За несвоєчасну оплату поставленого товару позивач просить стягнути з відповідача нараховану пеню у розмірі 21 081, 25 грн.
Позивач обґрунтовуючи вимогу щодо стягнення з відповідача пені, посилається на відповідні загальні статті Господарського кодексу України (щодо штрафних санкцій), Цивільного кодексу України (щодо неустойки) та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Одночасно з цим, позивач не обґрунтовує вимогу щодо стягнення пені відповідним пунктом договору №06008/13080/87/22/МТР/УТ від 18.11.2022.
Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»). Аналогічні приписи містяться в частині 2 статті 343 Господарського кодексу України.
Із змісту частини 1 статті 546, частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України слідує, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 стаття 551 Цивільного кодексу України).
У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина 4 статті 231 Господарського кодексу України).
Із наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на договірну і законодавчо встановлену. Тобто, необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується та її розмір.
Приписами частини 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено порядок визначення розміру пені, а саме: у відсотковому співвідношенні від подвійної облікової ставки НБУ. Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено обмеження розміру пені, яка може бути стягнута за певний період, а не її розмір. Конкретний розмір пені (відсоток) у будь-якому разі повинен бути встановлений за згодою сторін.
Тому, саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків розрахунку.
Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Суд констатує, що сторони в умовах договору №06008/13080/87/22/МТР/УТ від 18.11.2022 не передбачили можливість сплати відповідачем пені за порушення виконання зобов'язання у вигляді нездійснення своєчасної оплати отриманого (поставленого) від позивача товару.
З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 21 081, 25 грн не підлягає задоволенню.
(3) Щодо 3% річних та інфляційних втрат.
Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2 850, 39 грн за період з 06.01.2023 по 30.12.2024 та інфляційні втрати у розмірі 7 664, 00 грн за період з січня 2023 по листопад 2024.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 стаття 625 Цивільного кодексу України).
Окрім цього, пунктом 6.8. Договору сторони також передбачили, що у разі несвоєчасної або неповної оплати товару відповідно до умов, визначеним цим Договором, покупець несе відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України.
Відповідач заперечує проти вимог позивача в частині 3% річних та інфляційних втрат та просить відмовити в їх задоволенні або зменшити їх розмір.
Заперечення відповідача в даній частині зводяться до того, що прострочення виконання зобов'язання стало наслідком об'єктивних причин, а не умисного ухилення від сплати.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Передбачене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц).
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
З огляду на зазначене, суд відхиляє заперечення відповідача в даній частині. Окрім цього, заперечення відповідач ґрунтуються лише на власних доводах та всупереч частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідач на підтвердження власних доводів не надав належних та допустимих доказів. Більше того, відповідач навіть не конкретизував, яка саме об'єктивна причини вплинула на неналежне виконання останнім зобов'язання по здійсненню оплати за поставлений позивачем товар.
Суд, дослідивши розрахунки, які надав позивач зазначає, що розрахунок 3% річних є неправильним, з огляду на наступне.
Позивач розпочинає нараховувати 3% річних з 06.01.2023.
Як вбачається з пункту 3 Додатку 1 до Договору, що повна оплати за поставлений товар здійснюється протягом 30 календарних днів по факту поставки.
Позивач постави відповідачу товар 07.12.2022, що підтверджується видатковою накладною №07/12-01 від 07.12.2022, копія якої знаходиться в матеріалах справи. Зазначені обставини також підтверджують сторони по справі.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України).
Відтак, з урахуванням умов пункту 3 Додатку 1 до Договору та приписів статті 253 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату за поставлений позивачем та прийнятий товар до 06.01.2023 включно.
За таких обставини, прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання розпочинається з 07.01.2023.
Відтак, нараховувати 3% річних необхідно з 07.01.2023.
Таким чином, суд, здійснивши перерахунок 3% річних зазначає, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 2 846, 45 грн.
Щодо інфляційних втрат, суд зазначає, що розрахунок є арифметично правильним, а тому підлягає задоволенню у розмірі 7 664, 00 грн.
VI. Розподіл судових витрат.
(1) Щодо судового збору.
Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору (частини 2 стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», що підтверджується відповідними доказами, які позивач долучив до позовної заяви.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до господарського суду, позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», прожитковий мінімум працездатних осіб з 01.01.2025 становить - 3 028, 00 грн.
Відтак, сума судового збору за подання позову з майновою вимогою в даній справі становить 3 028, 00 грн.
Таким чином, оскільки даним рішенням позовні вимоги задовольняються частково, а позивач звільнений від сплати судового збору, суд стягує з відповідача в державний бюджет судовий збір у сумі пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме 2 225, 55 грн.
(2) Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивача.
Позивач на виконання вимог частини 1 статті 124 та пункту 9 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України в позовній заяві зазначив орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн та «гонорар успіху» у розмірі 5% від грошової суми стягнутої з відповідача.
В відзиві на позовну заяву відповідач виклав заперечення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу позивача та просив зменшити розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу (без конкретизації на яку суму), і просив відмовити в стягненні «гонорару успіху».
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (стаття 123 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частинами 2-5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5).
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити, у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).
З метою відшкодування витрат на професійну правничу допомогу позивач надав:
- копію ордера серії АХ №1229273 від 02.12.2024;
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №547 від 06.01.1995;
- копію договору про надання правової допомоги №б/н від 02.12.2024;
- копію додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 02.12.2024 (розрахунок вартості правової допомоги);
- копію додатку №2 до договору про надання правової допомоги від 02.12.2024 (акт виконаних робіт (наданих послуг) від 20.12.2024);
- копію касового ордеру №18 від 02.12.2024.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
02.12.2024 між адвокатом Левков В.М. та ФОП Кияном В.В. (позивач) укладено договір про надання правової допомоги.
Згідно пункту 5 договору про надання правової допомоги від 02.12.2024, розмір, порядок обчислення і внесення винагороди визначається за домовленістю сторін. Оплата послуг здійснюється шляхом попередньої оплати з урахуванням Методичних вказівок Ради адвокатів Харківської області №13/1/7 від 21.07.2021 (фіксована оплата, яка включає такі види послуг-консультації, аналіз документів наданих підприємцем адвокату для визначення характеру правовідносин сторін у господарському договорі №06008/13080/87/22-МТР, складання позовної заяви, та додатків до неї, вивчення заперечень відповідача, участь у судових засіданнях по господарській справі у відносинах з ПАТ «Укрнафта», складання інших процесуальних документів передбачених ГПК України (при необхідності), вивчення та застосування актуальної практики Верховного Суду, складання та перевірка розрахунків з ПАТ «Укрнафта» з приводу укладення договорів з метою обґрунтованості заявлених позовних вимог. Гонорар успіху (у випадку задоволення позовних вимог підприємця при успішному виконанні адвокатом наведеного договору становить 5% від суми позовних вимог задоволених у судовому рішенні).
В розрахунку вартості правової допомоги, який є додатком №1 до договору про надання правової допомоги від 02.12.2024 сторонами узгоджено, що вартість послуг адвоката визначена у фіксованому вигляді у розмірі 20 000, 00 грн.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Таким чином, сторони в договорі про надання правової допомоги від 02.12.2024 узгодили фіксовану суму гонорару за надані послуги та узгодили, що оплата клієнтом погодженої суми здійснюється шляхом попередньої оплати.
Позивач оплатив послуги адвоката в обумовленому розмірі (20 000, 00 грн), що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №18 від 02.12.2024, копія якого наявна в матеріалах справи.
20.12.2024 сторони підписали акт виконаних робіт (наданих послуг).
Суд звертає увагу, що акт про надання послуг, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18.
Для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у статті 126 Господарського процесуального кодексу України та у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
В розумінні положень згаданих норм законодавства (зокрема, частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України), зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Скориставшись своїм правом, наданим господарським процесуальним законом, відповідач у відзиві на позовну заяву виклав заперечення на заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в яких просив суд зменшити розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу (без конкретизації на яку суму).
Так, відповідач мотивував свої заперечення неспівмірністю зі складністю даної справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданих послуг.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у вищенаведеній нормі.
Слід зауважити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Позивачем у справі підтверджено понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн.
Однак, вивчивши надані позивача докази понесених ним судових витрат на правничу допомогу, застосувавши критерії частини 4 статті 126 та на підставі частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням заперечень відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх зменшення.
Суд констатує, що позовна заява містила недоліки в частині розрахунків 3% річних, а саме визначення боргових періодів, у зв'язку з чим суд постановив ухвалу про залишення позову без руху від 13.01.2025.
Навіть після усунення недоліків позовної заяви, як встановлено в даному рішення, розрахунок 3% річних здійснений неправильно.
Окрім цього, в даному позові була заявлена вимога щодо стягнення з відповідача пені за неналежне виконання останнім умов договору поставки, одночасно з цим, сторони в договорі поставки не передбачили можливість сплати відповідачем пені за порушення виконання зобов'язання у вигляді нездійснення своєчасної оплати отриманого (поставленого) від позивача товару.
Одночасно з цим, як вбачається з додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 02.12.2024, представник позивача витратив 4 години на «складання та перевірка штрафних санкцій за невиконання умов договорів відповідачем». Тобто, представник позивача витратив 4 години на розрахунок штрафних санкцій у вигляді пені, які не передбачені умовами договору та не внормовані приписами чинного законодавства України в правовідносинах, які склались між позивачем та відповідачем.
Також судом взято до уваги, що розгляд справи здійснювався в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, а сама справа є малозначною.
За таких обставин, з огляду на вищезазначені обставини та з урахуванням ціни позову (79 495, 64 грн), складністю справи (малозначна), часткового задоволення позовних вимог, розмір витрат на надання професійної правничої допомоги, які просить стягнути позивач у розмірі 20 000, 00 грн в межах даної справи на переконання суду не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та є не співмірним з предметом спору, складністю справи та ціною позову.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн не відповідають критеріям, що визначені в частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відтак, суд, з огляду на вище встановлені обставини, а також з врахуванням клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу, вважає справедливим зменшити розмір витрат на правову допомогу позивача, що покладається на відповідача, та покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн, що, на переконання суду, буде співмірним із складністю справи та ціною позову.
Натомість, оскільки, у відповідності до частини 1 та пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються зокрема з витрат пов'язаних з розглядом справи до яких в свою чергу належать витрати на професійну правничу допомогу, то в такому разі в силу приписів пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки даним рішенням позовні вимоги задовольняються частково, в такому випадку суд покладає суму витрат на професійну правничу допомогу позивача (5 000, 00 грн) пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на відповідача 3 673, 81 грн, інша частина витрат на професійну правничу допомогу покладається на позивача.
Що стосується стягнення «гонорару успіху».
Позивач просить стягнути з відповідача «гонорар успіху» у розмірі 5% від грошової суми стягнутої з відповідача в даному рішенні.
Суд констатує, що умови «гонорару успіху» сторони узгодили в пункті 5 договору про надання правової допомоги від 02.12.2024.
Натомість, суд звертає увагу, що даним рішенням задовольняє частково позовні вимоги позивача.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 наголосила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Отже, «гонорар успіху» не є складовою витрат на професійну правничу допомогу.
Одночасно така додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі як «гонорар успіху», за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 Цивільного кодексу України та статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг, так як і не є професійною правничою допомогою в розумінні пункту 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не є послугою адвоката та не відноситься до судових витрат.
З огляду на зазначене, суд доходить до висновку про неможливість покладення на відповідача (не на сторону договору, де передбачено «гонорар успіху») вищеописаного «гонорару успіху» в розмірі 5% від суми стягнутої з відповідача, у зв'язку з чим, суд відмовляє в його покладені на відповідача.
При цьому стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Фізичної особи-підприємця Кияна Валерія Володимировича до Публічного акціонерне товариство «УКРНАФТА» про стягнення 79 495, 64 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерне товариство «УКРНАФТА» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; ідентифікаційний код: 00135390) на користь Фізичної особи-підприємця Кияна Валерія Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) борг у розмірі 47 900 (сорок сім тисяч дев'ятсот) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 2 846 (дві тисячі вісімсот сорок шість) грн 45 коп., інфляційні втрати у розмірі 7 664 (сім тисяч шістсот шістдесят чотири) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 673 (три тисячі шістсот сімдесят три) грн 81 коп.
3. Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 21 081, 25 грн та 3% річних у розмірі 3, 94 грн.
4. Стягнути з Публічного акціонерне товариство «УКРНАФТА» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; ідентифікаційний код: 00135390) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 225 (дві тисячі двісті двадцять п'ять) грн 55 коп.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г.П. Бондаренко - Легких