номер провадження справи 17/184/21
18.03.2025 Справа № 908/3161/21
м. Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсуна В.Л., при секретарі судового засідання Станіщуку Д.М., розглянувши матеріали справи № 908/3161/21
за позовом: акціонерного товариства “Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця», 49038, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 108, електронна адреса: p.a-secretary@dp.uz.gov.ua
до відповідача: Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області, 72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Чернишевського, буд. 26, електронна адреса: uszn@mlt.gov.ua
про стягнення 2 302 765,08 грн
У засіданні приймали участь:
від позивача: Уткін О.Є., довіреність від 09.12.24
від відповідача: не з'явився
01.11.21 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця» від 27.10.21 до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області про стягнення 2 302 765,08 грн збитків за пільгові перевезення громадян.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.21, зазначену позовну заяву передано на розгляд судді Корсуну В.Л.
Ухвалою від 08.11.21 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3161/21 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.12.21 об 10 год. 30 хв.
22.11.21 на адресу суду надійшов відзив за вих. від 11.11.21 № 01-06/4832-02 на позовну заяву за підписом представника Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області за довіреністю Оксани Мальцевої.
25.11.21 на адресу суду надійшла відповідь на відзив від 23.11.21 за підписом представника позивача Губорєвої Я.А.
03.12.21 на електрону пошту суду надійшла заява за електронним цифровим підписом представника позивача Губорєвої Я.А. щодо листування між сторонами у справі по суті спору.
06.12.21 на адресу суду надійшло заперечення представника Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області за довіреністю Оксани Мальцевої на відповідь на відзив.
У підготовчому засіданні 08.12.21 приймав участь представник позивача, який надав пояснення на питання суду, які виникли у підготовчому засіданні.
Уповноважений представник відповідача у підготовче засідання не з'явився.
У засіданні 08.12.21 була присутня Мальцева О.М., якою до матеріалів відзиву надано довіреність на представництво Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області, довіреність від 09.09.21 № 01-06/4045-02.
У засіданні 08.12.21, оглянувши копію довіреності від 09.09.21 № 01-06/4045-02, з'ясувавши, що Мальцева О.М. не є адвокатом, судом дозволено вказаній особі бути присутньою у засіданні як вільному слухачу, та роз'яснено, що на неї не розповсюджуються права та обов'язки сторони (учасника) по справі виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За вимогами ч. 3 ст. 131-2 Конституції України (в редакції чинній на час розгляду справи), виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
У підпункті 11 п. 16-1 розділу ХV “Перехідні положення» Конституції України закріплено, що представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.
За приписом ч. 3 ст. 56 ГПК України, юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Відповідно до правил ч. 1 ст. 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Отже, наведені положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи у справах, що розглядаються в порядку загального позовного провадження: як в порядку самопредставництва, так і іншими особами як представниками юридичної особи.
За загальним правилом цивільного законодавства, самопредставництво - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.
З наведеного вбачається, що у порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами.
Відповідно, особа, яка представляє юридичну особу за довіреністю і виконує процесуальні дії на підставі повноважень, наданих їй довіреністю, виступає від імені цієї особи - довірителя, а не в порядку самопредставництва.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.06.21 у справі № 922/2246/19 викладено правову позицію, згідно з якою для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).
Як встановлено судом, Мальцева О.М. не має статусу адвоката. Відомості про те, що Мальцева О.М. має повноваження на самопредставництво відповідача, зокрема, у суді в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні. Інших належних доказів, що Мальцева О.М. має повноваження представляти Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області в суді без окремого доручення керівника суду не надано.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що Мальцевою О.М. не підтверджено належними та допустимими доказами наявність у неї повноважень на представництво (само представництво) відповідача в суді.
Ухвалою від 08.12.21 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - по 07.02.22 включно та відкладено підготовче засідання на 18.01.22.
22.12.21 до суду від управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області надійшло:
- відзив за вих. від 16.12.21 № 3339/01-01-02 на позовну заяву, в якому уповноважений представник відповідача просить суд відмовити позивачу в задоволені позовних вимог в повному обсязі;
- заперечення за вих. від 16.12.21 № 3339/01-01-02 на відповідь на відзив на позовну заяву, в якому уповноважений представник відповідача просить суд відмовити позивачу в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
04.01.22 до суду надійшло пояснення за вих. від 28.12.21, в яких представник позивача надає свої пояснення по справі № 908/3161/21 та просить суд долучити вказані пояснення до матеріалів справи як доказ.
В судовому засіданні 18.01.22 судом прийнято до розгляду відзив відповідача за вих. від 16.12.21 № 3339/01-01-02 на позовну заяву, відповідь позивача за вих. від 23.11.21 на відзив на позовну заяву, заперечення відповідача за вих. від 16.12.21 № 3339/01-01-02 на відповідь на відзив на позовну заяву та пояснення позивача за вих. від 28.12.21.
Представники сторін в судовому засіданні 18.01.22 надали усні пояснення суду щодо розгляду справи в підготовчому засіданні.
Крім того, в судовому засіданні 18.01.22 представниками сторін надано заяви щодо закриття підготовчого засідання та переходу до розгляду справи № 908/3161/21 по суті.
Ухвалою від 18.01.22 судом закрито підготовче провадження у справі № 908/3161/21. Вирішено розгляд справи розпочати по суті в судовому засіданні 18.01.22 та оголошено перерву в судовому засіданні в розгляді справи по суті спору на 15.02.22.
В судовому засіданні 15.02.22 представниками сторін надано усні пояснення суду щодо розгляду справи по суті.
Судом, в судовому засіданні 15.02.22 оголошено перерву без винесення ухвали до 28.02.22.
Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 24.02.22 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року … (в подальшому відповідними Указами Президента України вказаний воєнний стан продовжено).
Рішенням Ради суддів України від 24.02.22 № 9, з урахуванням положень ст. 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Рішенням Торгово-промислової палати України від 28.02.22 № 2024/02.0-7.1 на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.97 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України:
- засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року … відповідно до Указу Президента України від 24.02.22 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні»;
- підтверджено, що зазначені обставини з 24.02.22 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи ін. зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи ін. нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Позивач та відповідач (їх представники) в судове засідання 28.02.22 не з'явились, про місце, дату та час були повідомлені належним до законодавства чином.
Ухвалою від 28.02.23 судом оголошено перерву в розгляді справи № 908/3161/21 по суті до завершення періоду дії правового режиму воєнного стану в Україні. Крім того, судом повідомлено сторін, що про наступне судове засідання сторони будуть повідомлені додатково відповідною ухвалою суду у цій справі.
Ухвалою від 29.10.24 судом продовжено розгляд справи № 908/3161/21 по суті з 19.11.24 та призначено розгляд справи № 908/3161/21 по суті на 19.11.24 о 10 год. 30 хв.
15.11.24 до суду в системі “Електронний суд» надійшли клопотання (зареєстровані канцелярією суду та передані судді 18.11.24), в яких представник позивача просила суд:
- повернутися на стадію підготовчого провадження у справі № 908/3161/21;
- зупинити провадження у справі № 908/3161/21 за позовом АТ “Українська залізниця» в особі РФ “Придніпровська залізниця» до Управління соціального захисту населення Мелітопольської МР ЗО про стягнення 2 302 765,08 грн збитків за пільгові перевезення громадян до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 907/825/22, а також - до закінчення Верховним Судом розгляду подібної справи № 908/3275/21 за касаційною скаргою АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.12.23 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.24 і оприлюднення повного тексту судовимх рішень, ухвалених за результатами такого розгляду.
В судовому засіданні 19.11.24 представник позивача заявила усне клопотання про залишення без розгляду клопотання (сформоване в системі “Електронний суд» 15.11.24) про повернення до стадії підготовчого провадження.
Судом задоволено вказане клопотання представника позивача та залишено без розгляду клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження.
Представники позивача та відповідача в судовому засіданні 19.11.24 надали усні пояснення на запитання суду (головуючого), які виникли в судовому засіданні.
Ухвалою від 19.11.24 судом вирішено:
- клопотання представника позивача (сформоване в системі “Електронний суд» 15.11.24) про зупинення провадження у справі № 908/3161/21 задовольнити;
- зупинити провадження у справі № 908/3161/21 за позовом акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі регіональної філії “Придніпровська залізниця» до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області про стягнення 2 302 765,08 грн збитків за пільгові перевезення громадян до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 907/825/22, а також - до закінчення Верховним Судом розгляду подібної справи № 908/3275/21 за касаційною скаргою Акціонерного товариства “Українська залізниця» на рішення Господарського суду Запорізької області від 14.12.23 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.24;
- зобов'язати сторони повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі № 908/3161/21.
Судом встановлено, що:
- постановою Великої Палати Верховного суду від 18.12.24, з урахуванням ухвали від 29.01.25 по справі № 907/825/22 касаційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради задоволено повністю. Скасова постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.10.23 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.05.23 у справі № 907/825/22 та вирішено ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову товариства з додатковою відповідальністю “Будівельне управління “Промжитлобуд» відмовити повністю і стягнути з товариства з додатковою відповідальністю на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради 3 721,50 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, 4 962,00 грн відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги;
- постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.25 у справі № 908/3275/21 касаційну скаргу акціонерного товариства “Українська залізниця» залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 14.12.23 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.24 у справі № 908/3275/21 - без змін.
Ухвалою від 20.02.25 судом поновлено провадження у справі № 908/3161/21 з 18.03.25 та призначено розгляд справи по суті на 18.03.25 о/об 10 год. 30 хв.
Представник відповідача в судове засідання 18.03.25 не з'явився, про місце, дату та час був повідомлений належним до законодавства чином.
Представник позивача в судовому засіданні 18.03.25 надав усні пояснення на запитання суду (головуючого), які виникли в розгляді справи по суті.
В засіданні 18.03.25, на підставі ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Присутньому в засіданні суду представнику позивача повідомлено про дату складення повного тексту судового рішення.
Позивач в особі уповноваженого представника, в судових засіданнях заявлені позовні вимоги підтримав (ла) у повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві за вих. від 27.10.21, у відповіді за вих. від 23.11.21 на відзив та в поясненнях за вих. від 28.12.21. Просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2 302 765,08 грн збитків за пільгові перевезення громадян.
Відповідач, в особі уповноваженого представника, в судових засіданнях заперечив проти позову з підстав викладених у відзиві за вих. від 16.12.21 № 3339/01-01-02 на позовну заяву та у запереченні за вих. від 16.12.21 № 3339/01-01-02. Просив суд відмовити позивачу в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
З урахуванням дії режиму воєнного стану, повітряними тривогами в м. Запоріжжі, а також наявними випадками відключеннями будівлі суду від електропостачання, в Господарському суді Запорізької області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, з метою забезпечення учасників справи правом на належний судовий захист, справу розглянуто у розумні строки враховуючи вищевказані обставини та факти.
При цьому, судом враховано, що:
- у відповідності до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається;
- станом на час прийняття та підписання процесуального рішення у цій справі по суті спору бойові дії ведуться на території Запорізької області, а не в місті Запоріжжя;
- прийом документів Господарським судом Запорізької області здійснюється в паперовому та електронному вигляді;
- сторони по справі користуючись правами визначеними ст. ст. 42, 46 ГПК України, вправі клопотати та подавати заяви у справі як в паперовому, так і в електронному вигляді.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
25.02.19 між АТ “Українська залізниця» в особі структурного підрозділу “Запорізька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії “Придніпровська залізниця» (Перевізник) та Управлінням соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (Платник) укладено договір про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету № ПР/ДН-3-19 143 НЮдч/26 (договір), до умов якого (п. 1.1. договору), договір регламентує взаємовідносини сторін щодо відшкодування Платником витрат Перевізнику за перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства України мають право на пільговій проїзд (пільгові категорії громадян) в залізничному транспорті приміського сполучення.
Відповідно до п. 2.2. договору, Перевізник зобов'язується здійснювати пільгові перевезення передбачених чинним законодавством України категорій громадян, які зазначені в Додатку 1 до Порядку здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд пільгової категорії громадян на залізничному транспорті приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету.
Згідно із п. 2.3. договору, Перевізник несе персональну відповідальність за своєчасність подання розрахунку витрат від перевезень пільгових категорій громадян, за достовірність інформації про пільговиків, включених у розрахунок та фактичну кількість перевезених пільговиків залізничним транспортом приміського сполучення з понесеними сумами витрат, які є підставою для перерахування коштів.
Пунктом 2.4. договору (з урахуванням додаткової угоди № 3 від 12.11.19) визначено, що Платник в межах суми бюджетних асигнувань, затверджених рішенням сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області на відповідний рік, зобов'язується сплатити Перевізнику компенсацію у розмірі 1 011 600,00 грн до 31.12.19 за пільговий проїзд пільгової категорії громадян на підставі наданих Перевізником документів, передбачених цим договором.
У відповідності до п. 3.2. договору, Перевізник подає щомісячно до 15 числа наступного за звітним: розрахунок витрат доходів від пільгових перевезень пасажирів в залізничному транспорті приміського сполучення у минулому місяці; зведену відомість по типах квитків за минулий місяць; облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом пільгової категорії громадян, витратна перевезення яких відшкодовуються з місцевого бюджету по м. Мелітополь за минулий місяць.
На підставі наданих відповідно до п. 3.2. документів управління та залізниця складають акти звіряння розрахунків (п. 3.3. договору).
Згідно із п. 3.4. договору, Платник перераховує Перевізнику на відшкодування витрат за пільговий проїзд залізничним транспортом пільгових категорій громадян у приміському сполучені на розрахунковий рахунок Перевізнику не пізніше 5-ти банківських днів з дня їх отримання на свій розрахунковий рахунок в межах кошторисних призначень, на підставі отриманих облікових форм, розрахунків видатків та актів звіряння розрахунків.
У відповідності до п. 3.6. договору, при повному відшкодуванні Платником компенсації за проїзд пільгової категорії громадян договір вважається виконаним.
Пунктом 7.1. договору встановлено, що відповідно до ст. 631 ЦК України сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, а саме: даний договір набирає чинності з 01.01.19 і діє в частині надання послуг з перевезення пільгових категорій громадян до 31.12.19, а в частині здійснення компенсаційних виплат - до їх погашення.
Відповідно до облікових форм про надані послуги за перевезення залізничним транспортом в приміському сполученні окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів за період з січня по грудень 2019 року, АТ “Українська залізниця» в особі СП “Запорізька дирекція залізничних перевезень» РФ “Придніпровська залізниця» надало послуги управлінню соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області на загальну суму 3 314 365, 08 грн.
Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області відшкодувало АТ “Українська залізниця» в особі СП “Запорізька дирекція залізничних перевезень» РФ “Придніпровська залізниця» за надані послуги згідно договору про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету № ПР/ДН-3-19 143 НЮдч/26 від 25.02.19 у розмірі 1 011 600,00 грн (в межах суми договору), що не заперечувалось представниками сторін в судових засіданнях при розгляді цієї справи.
22.09.21 АТ “Українська залізниця» в особі РФ “Придніпровська залізниця» направило управлінню соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області претензію за вих. від 21.09.21, в якій позивач зазначає, що у відповідача обліковується заборгованість перед позивачем у розмірі 2 302 765,08 грн згідно договору про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету № ПР/ДН-3-19 143 НЮдч/26 від 25.02.19.
Згідно відповіді за вих. від 05.10.21 № 2823/01-01-02 на претензію, управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області повідомило позивача, що з боку як місцевої влади, так і збоку управління всі взяті на себе зобов'язання та домовленості перед останнім згідно договору про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету № ПР/ДН-3-19 143 НЮдч/26 від 25.02.19 були виконані в повному обсязі.
Звертаючись до суду з позовними вимогами позивач вважає, що сам по собі факт укладання договору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодування документально підтверджених компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян в повному обсязі. Механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюється за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, а також субвенцій з державного або місцевого бюджетів, визначено постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.09 № 1359 “Про затвердження Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян». Згідно п. 3 Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1359, облік пільгових перевезень та визначення суми недоотриманих коштів від таких перевезень проводиться залізницями на підставі інформації автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями та реєстраторів розрахункових операцій про оформленні та видачі пасажирам безоплатні або пільгові проїзні документи (квитки). Відповідно до п. 4 цього Порядку сума недоотриманих коштів обчислюється в автоматизованому режимі під час оформлення кожного безоплатного та пільгового проїзного документа (квитка) як різниця між повною вартістю проїзду, встановленою згідно з діючими тарифами для відповідного виду сполучення, маршруту прямування, категорії поїзда та вагона, і вартістю проїзду, що сплачує пасажир відповідно до наданих пільг. Пунктом 5 Порядку визначено, що інформація про оформлені та видані пасажирам безоплатні та пільгові проїзні документи (квитки) включається до місячної станційної звітності. Відповідно до п. 7 Порядку сума недоотриманих коштів включається до місячної станційної звітності області, на території якої був придбаний пільговий проїзний документ (квиток), незалежно від місця проживання (навчання) пасажира. Згідно п. 9 Порядку на підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевого бюджетів. Виходячи з положення п. 10 Порядку сума, яка підлягає компенсації, формується на підставі місячної звітності та відшкодовується згідно рахунку та облікових форм. Отже, виходячи з положень пунктів 3-5, 7, 9, 10 Порядку, затвердженого постановою КМ України № 1359, облік пільгових категорій на залізничному транспорті здійснюється за виданими безкоштовними (пільговими) проїзними документами, які оформляються на підставі відповідного посвідчення за кожною категорією. Видача проїзних документів здійснюється через рахунку систему керування пасажирськими перевезеннями (АСК ПП УЗ) та реєстратори розрахункових операцій “Спекка-00». Сума недоотриманих доходних надходжень розраховується автоматизовано за кожним пільговим (безкоштовним) квитком у залежності від маршруту прямування згідно з діючими тарифами та формується в місячну звітність. На підставі звітності залізниці формують облікові форми, відповідно до яких головним розпорядникам коштів виставляються рахунки. В облікових формах зазначено фактичну кількість оформлених пільгових проїзних квитків та відповідну недоотриману суму коштів за перевезення фактичної кількості пільговиків. Відповідно до облікових форм, згідно типової форми, затвердженій постановою КМУ № 1359 (додаток до Порядку), сума за фактичну кількість перевезених пільговиків в кількості 103 657, за період з 01.01.19 по 31.12.19 склала 3 314 365,08 грн, управлінням компенсовано 1 011 600,00 грн. Таким чином, сума збитків складає 2 302 765,08 грн. При цьому, категорії пільговиків, зазначені в облікових формах, відповідають Переліку категорій громадян, які користуються пільгами на залізничному транспорті, який є Додатком 2 до Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 27.12.06 № 1196.
На думку позивача, вищезазначені нормативні акти покладають на відповідача обов'язок компенсувати підтверджені обліковими формами недоотримані кошти позивачем за перевезення пільгової категорії населення в повному обсязі. При цьому, подання облікових форм за вказаний період відповідає п. 10 Порядку розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, а тому такі облікові форми повинні бути прийняті відповідачем та оплачені.
Оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази) суд дійшов висновку про наступне.
Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення своїх процесуальних прав і обов'язків, передбачених цим кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як нак підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.
Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. … (ч. 2).
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. У справах про невиконання боржником умов договору оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, якщо таке порушення може мати наслідком припинення права користування земельною ділянкою, що зазначена в аграрній ноті як місце вирощування, збирання, виробництва, переробки, зберігання та/або утримання майбутньої сільськогосподарської продукції, особа, яка передала в користування боржника за аграрною нотою таку земельну ділянку, повинна надати суду докази здійснення нею заходів досудового врегулювання спору, передбачених Законом України "Про аграрні ноти" (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).
Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).
У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Статтею 19 вказаного України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних і електронних комунікаційнихпослуг та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12.03.93, Законами України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про охорону дитинства», “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Окрім цього, перелік категорій громадян, які користуються пільгами на залізничному транспорті міститься в додатку 2 до Правил перевезення пасажирів, багажу вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затв. наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.12.06 № 1196 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.04.07 за № 310/13577).
Відповідно до п. 6 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затв. постановою КМ України від 19.03.97 № 252, суб'єкти господарської діяльності, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, повинні забезпечити надання пільг особам, які мають на це право згідно із законодавством України (в редакції станом на 2019 рік).
Залізниця безперешкодно надає пільговий проїзд окремій категорії громадян, які мають право на відповідні пільги при користуванні залізничним транспортом. Жодним законодавчим актом не передбачено обмеження у пільговому перевезені осіб, які мають право на пільговий проїзд. Особа, яка має право на пільговий проїзд, може скористатися такою пільгою щодня і без обмежень.
Норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов'язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
Загальний принцип надання пільг виглядає наступним чином: пасажир пільгової категорії придбаває безкоштовно чи з відповідною знижкою проїзний документ (квиток) для здійснення поїздки; залізницею враховуються недоотримані суми й виставляються рахунки відповідним органам.
Залізниця здійснює перевезення окремих категорій громадян за пільговими тарифами відповідно до чинних законів України, які передбачають такі пільги для конкретних категорій громадян, а не за окремими угодами, а збитки залізничного транспорту від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевого бюджетів.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону та іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність.
Згідно ст. 9 Закону України “Про залізничний транспорт», встановлення тарифів на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничним транспортом (за винятком приміських пасажирських перевезень) у межах України здійснюється на підставі бюджетної, цінової та тарифної політики у порядку, що визначає Кабінет Міністрів України. Тарифи на перевезення пасажирів і багажу у приміському сполученні встановлюються відповідними залізницями за погодженням з місцевими органами виконавчої влади. При рівні тарифів, що не забезпечують рентабельності цих перевезень, збитки залізниць компенсуються із місцевих бюджетів. Розрахунки за роботи і послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу, пошти, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними тарифами, які визначаються за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції. Для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються залізницям за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Господарським кодексом України (ГК України), а саме ч. 1 ст. 216, передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
На кредитора покладено обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язанням і завданими збитками і їх розмір, на боржника - відсутність вини (ст. ст. 614, 623 ЦК України).
Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.
Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
При відшкодуванні збитків застосовуються загальні умови відшкодування шкоди визначені ст. 1166 ЦК України, які передбачають, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1). Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2).
Отже, відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов: протиправної дії чи бездіяльності особи; заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи; причинного зв'язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками; вини боржника.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виходячи з положень п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України, одним з правових наслідків порушення зобов'язання, встановлених договором або законом, є відшкодування збитків.
Відповідно до вимог ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Позивач вважає, що перевезення пасажирів на пільгових умовах АТ “Українська залізниця» виконано не за власною ініціативою, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього. А тому, як наслідок, уповноважений на те державою орган, в даному випадку відповідач, у силу закону має відшкодувати понесені витрати позивачу.
При цьому, суд не погоджується з вказаними доводами позивача виходячи з наступного.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, бюджетне зобов'язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду.
Згідно із пп. “ґ» п. 3 ч. ст. 91 Бюджетного кодексу України, до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
У відповідності до ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
За приписами ст. 7 ЗУ “Про залізничний транспорт», відносини залізниць з органами місцевого самоврядування базуються на податковій і договірній основах відповідно до чинного законодавства України.
Частиною 1 ст. 18 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.
Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізьклї області є виконавчим органом місцевого самоврядування. Позивач є підприємством, що не перебуває у комунальній власності.
Вказане свідчить про те, що відносини між сторонами повинні будуватись на договірній основі.
Тобто, укладення між сторонами відповідного договору на здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян на залізничному транспорті є обов'язковим в силу закону.
На виконання вказаних норм 25.02.19 між сторонами було укладено договір про виплату компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету № ПР/ДН-3-19 143 НЮдч/26.
Відповідно до п. 1.1 Договору, договір регламентує взаємовідносини сторін щодо відшкодування Платником витрат Перевізнику за перевезення окремих категорій громадян, які відповідно до чинного законодавства України мають право на пільговій проїзд (пільгові категорії громадян) в залізничному транспорті приміського сполучення.
Згідно із п. 2.2. договору, Перевізник зобов'язується здійснювати пільгові перевезення передбачених чинним законодавством України категорій громадян, які зазначені в Додатку 1 до Порядку здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд пільгової категорії громадян на залізничному транспорті приміського сполучення за рахунок коштів міського бюджету.
Пунктом 2.4. договору (з урахуванням додаткової угоди № 3 від 12.11.19) визначено, що Платник в межах суми бюджетних асигнувань, затверджених рішенням сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області на відповідний рік, зобов'язується сплатити Перевізнику компенсацію у розмірі 1 011 600,00 грн до 31.12.19 за пільговий проїзд пільгової категорії громадян на підставі наданих Перевізником документів, передбачених цим договором.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.09 № 1359 затверджено Порядок розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян (далі - Порядок).
Відповідно до п. 1 Порядку, він визначає механізм розрахунку обсягів компенсаційних виплат залізницям за пільгові перевезення окремих категорій громадян, яким таке право надано законом, що здійснюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, а також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на зазначені цілі.
На підставі місячної станційної звітності залізниці складають облікову форму про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного або місцевих бюджетів.
Для компенсації недоотриманих коштів облікова форма складається окремо для органу виконавчої влади, який є головним розпорядником бюджетних коштів, передбачених на цю мету державним бюджетом, та органу виконавчої влади, який є головним розпорядником коштів, виділених місцевим бюджетом (п. 9 Порядку).
Головні розпорядники коштів, передбачених на компенсаційні виплати, після надходження їх на власні рахунки у п'ятиденний строк перераховують зазначені кошти відповідній залізниці (п. 11 Порядку).
З матеріалів справи вбачається, що протягом 2019 року відповідач здійснив компенсаційні виплати на користь позивача за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом в сумі 1 011 600,00 грн.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, суд погоджується з доводами відповідача, що Управління виконало свої зобов'язання за договором перед позивачем в повному обсязі та в межах обсягів видатків бюджету міста, що підтверджується виписками органу казначейства по рахунку Управління.
Приймаючи рішення суд враховує, що ст. 9 ЗУ “Про залізничний транспорт» передбачено, що для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
При цьому пільгові тарифи для окремих категорій громадян встановлені рядом Законів України, наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.12.06 № 1196, постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.97 № 252, тобто державою в особі державних органів.
Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області не є державним органом, не встановлювало та не вводило жодних пільг на пасажирські перевезення окремих категорій громадян на залізничному транспорті.
Відповідно до ч. 5 ст. 176 ЦК України, територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави. В даному випадку рішення про введення відповідних пільг прийнято державою, а не територіальною громадою, у зв'язку з чим відповідальність повинна нести саме держава, а не територіальна громада в особі Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області.
Саме тому, заявлену суму збитків повинна відшкодовувати держава в особі відповідних державних органів, які прийняли рішення щодо введення відповідних пільг, а не Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області.
Таким чином, у Управління відсутній обов'язок здійснювати компенсаційні виплати чи відшкодовувати збитки Залізниці понад суму, передбачену договором.
Як вже зазначалось вище у тексті цього процесуального рішення, Залізниця пред'явила вимогу до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області, як головного розпорядника коштів місцевого бюджету з вимогою про компенсацію пільгового проїзду (не проведення розрахунків за пільгові перевезення окремих категорій громадян за 2019 рік).
Тобто, звертаючись до суду із позовом, позивачем самостійно визначено відповідача, до якого спрямовані позовні вимоги.
При цьому, позивач не скористався своїм правом та не заявив клопотання (заяву) про залучення до участі у справі іншого співвідповідача чи заміну первісного відповідача належним відповідачем.
Предявлення позову не до тієї особи є підставою для відмови у задоволені позовних вимог.
Вказаної думки також дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 11.02.25 у справі № 908/3275/21.
Також суд враховує, що відповідно до п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Як вбачається з позовної заяви, предметом позову позивач зазначив стягнення збитків за невиконання Управлінням господарського зобов'язання, яке на його думку виникло на підставі актів законодавства.
Відшкодування збитків у сфері господарювання передбачено ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України та ст. 22 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
В позовній заяві позивач не зазначає, який саме вид збитків йому заподіяно.
Крім того, підставою для стягнення збитків є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи та завданими збитками, а також її вина у завданні збитків.
Як зазначає позивач в позовній заяві, збитки Залізниця отримує внаслідок перевезення пільгових категорій громадян. Фактично, продаючи пільговий квиток Залізниця вже зазнає певних збитків, на виникнення яких Управління жодним чином не впливає та не вчиняє ніяких протиправних дій, які завдають позивачу цих збитків. В подальшому, позивач на підставі місячної станційної звітності розраховує суму коштів, на яку ним здійснено перевезень пільгових категорій громадян. Тобто, ще до подання до Управління відповідних облікових форм Залізниця вже має збитки.
Однак, вказане свідчить про те, що Управління не вчинило протиправних дій відносно Залізниці при здійсненні нею пільгових перевезень окремих категорій громадян.
Отже, Позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення в діях Управління, у зв'язку з чим позовні вимоги є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Також суд вважає, що посилання позивача на п. 2 постанову Кабінету Міністрів України від 04.03.02 за № 256, якою затверджено “Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (далі - Порядок № 256), яким встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги, такими що не заслуговують на увагу, оскільки вказана постанова не діє з 01.01.20 року, а період який входить з предмет позовних вимог є 2019 рік, тобто на час надання послуг постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.02 за № 256 була чинною.
Пунктом 2 Порядку № 256 передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті АР Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського АР Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об'єднаних територіальних громад на зазначені цілі.
Вказана норма кореспондувалась із ст. ст. 89, 102 Бюджетного кодексу України (в редакції до 01.01.17), якими передбачались компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту.
Однак, з 01.01.17 вказані норми були скасовані.
Приймаючи рішення суд також враховує правові позиції Верховного Суду в аналогічних справах, зокрема у постанові від 09.06.23 у cправі № 916/3938/21, а саме Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду вказав, що (дослівно):
«… 21. Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
22. Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
23. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).
24. Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
25. Як вже зазначалось, Товариство є суб'єктом господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 ГК України.
26. Таким чином, у Товариства виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.
27. Саме такий висновок щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів з метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладений у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018 у справі № 927/291/17, від 17.04.2018 у справі № 906/621/17, від 23.10.2019 у справі № 911/1924/18 та ін. (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів).
28. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення господарського законодавства (в цьому випадку - Закону України "Про залізничний транспорт"), а не БК України, який визначає засади функціонування бюджетної системи України, до якої позивач не належить. Тому застосування положень цього Кодексу у контексті визначення особи-боржника у цивільних правовідносинах є помилковим.
29. Між тим, визначення особи, зобов'язаної здійснити розрахунок у спірних правовідносинах, із застосуванням частини шостої статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" відповідає і приписам БК України.
30. Так, розділ ІV цього кодексу регулює міжбюджетні відносини, тобто, відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.
Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень (стаття 81 БК України).
31. Статтею 89 БК України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
32. До 2017 року до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 БК України).
33. Одночасно за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 БК України (у редакції до 2017 року) до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
34. Тобто законодавець розмежовував компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян у межах реалізації державних програм соціального захисту від інших подібних видатків.
35. Також до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у статті 102 БК України, за частиною першою якої видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (тобто, на державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
36. Норми, викладені в абзаці 5 підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 89 БК України, як і статті 102 БК України, були виключені на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII "Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України", який набрав чинності 01.01.2017.
37. Однак це не означає автоматичного поширення випадків здійснення видатків за підпунктом "ґ" пункту 3 частини першої статті 91 БК України на видатки, які здійснювалися за вилученою нормою.
38. За підпунктом "є" пункту 9 частини першої статті 87 БК України в чинній редакції до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
39. Наразі такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.
40. Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенною і незалежною демократичною, соціальною, правовою державою.
41. Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.
42. Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
43. Згідно з Конституцією України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (частина четверта статті 13), що є основою для реалізації соціальних прав громадян, зокрема, на соціальний захист та достатній життєвий рівень. Відповідно до Основного Закону України "кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло" (стаття 48), "пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом" (частина третя статті 46). Положення цих статей Основного Закону України конкретизують конституційне визначення України як соціальної держави, що передбачає участь суспільства в утриманні тих осіб, які через непрацездатність або з інших незалежних від них причин не мають достатніх засобів для існування (відповідні висновки викладені в пункті 2.1 Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25.01.2012).
44. Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного подання положення статті 1, частин першої, третьої статті 95 Конституції України у системному зв'язку з положеннями статті 3, частини першої статті 17, частини третьої статті 22, статей 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
45. Відповідно до частини шостої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки визначаються виключно законами України.
46. Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" відповідно до статті 1 якого державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму
47. Статтею 17 цього Закону унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
48. Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (стаття 18 Закону).
49. За статтею 19 Закону "Порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики" виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.
50. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
51. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
52. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (частина перша статті 20 цього Закону).
53. Наведене свідчить, що покладання обов'язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.
54. Належним представником держави буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
55. Що ж до підпункту "ґ" пункту 1 частини першої статті 91 БК України, за яким до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів (місцеві бюджети - бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування), належать компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян, то зміни у його правозастосуванні з огляду на саме лише виключення статті 102 БК України відсутні.
56. Зі змісту постанов Верховного Суду, від правових висновків у яких просить відступити скаржник, вбачається, що Суд, зокрема, посилаючись на частину шосту статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт", вказував, що збитки залізничного транспорту загального користування відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів - залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо запровадження відповідних пільг, тому пільги, введені законами України, мали компенсуватися з державного бюджету, оскільки їх було введено органом державної влади.
57. Ураховуючи вищевикладене, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від указаного висновку, оскільки саме держава як замовник послуг є боржником у цих правовідносинах.».
Вище вказане свідчить про відсутність правових підстав для задоволення цього позову.
Інші доводи позивача судом не приймаються до уваги в силу викладеного в цьому процесуальному рішенні.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.97 (п. 40) по справі “Горнсбі поти Греції» зазначено: “…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб п. 1 ст. 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.
Відповідно до ст.ст. 7, 13 ГПК України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 11-15, 20, 24, 42, 46, 53, 73-80, 86, 91, 123, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України.
Повний текст рішення складено 31.03.2025.
Суддя В.Л. Корсун