Справа № 136/1797/22
провадження № 2/136/479/22
20 березня 2025 року м. Липовець
Липовецький районний суд Вінницької області у складі головуючого судді Іванця О.Д., за участю секретаря судового засідання Козаченко А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
У листопаді 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
26.10.2018 між сторонами спору було укладено договір позики у простій письмовій формі - розписка, у відповідності до якого позивач передав відповідачеві грошові кошти у сумі 22000,00 доларів США з умовою їх повернення до 25.12.2018. Також сторони погодили, що відповідач сплачує позивачу за користування коштами відсотки у розмірі 2200,00 доларів США за кожен місяць користування. Розписка від 26.10.2018 власноручно написана та підписана позичальником (відповідачем). У визначений розпискою строк відповідач кошти не повернув. Згодом, 29.02.2020 відповідачем була складена нова розписка, в якій він підтвердив взяті на себе зобов'язання щодо повернення коштів та визначив, що станом на 01.03.2020 його заборгованість з урахуванням відсотків за користування коштами становить 55000,00 доларів США (55000,00 = 22000,00 боргу + 33000,00 відсотків з користування коштами), яку він поверне на протязі чотирьох місяців частинами. Розписка від 29.02.2020 власноручно написана та підписана позичальником (відповідачем). Попри домовленість, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та кошти ні у визначений строк, ні на момент написання позовної заяви не повернув. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути йому гроші однак останній на такі вимоги не реагує. 12.01.2022 позивач звернувся до відповідача письмово з вимогою повернення боргу, яку надіслав останньому на його поштову адресу. Відповідачем вказана письмова вимога також була проігнорована. Починаючи з дати другої розписки - 01.03.2020, якою відповідачем визнано заборгованість в розмірі 22000,00 доларів США основного боргу та 33000,00 доларів США відсотків за користування коштами, строк користування коштами на дату подання позову становить 32 місяці. Таким чином, загальна заборгованість відповідача становить 125400,001 доларів США (125400,00 = 22000,00 (основний борг) + 33000,00 (відсотки станом на 01.03.2020 року) + 70400,00 (що дорівнює 2200,00 * 32 місяці) (відсотки за користування коштами за період з 01.03.2020 року по 01.11.2022 року). Відповідач добровільно борг не повернув. Враховуючи зазначене, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 125 400,00 доларів США та судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 12405,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Викладені обставини слугували підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 22.11.2022 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у порядку загального позовного провадження з викликом сторін, а відповідачу визначено строк для подання відзиву.
У визначений судом строк відзиву на позовну заяву не надійшло, втім 16.12.2022 відповідач подав клопотання про зупинення провадження по справі, у зв'язку з його перебуванням з 24.02.2022 року у лавах Збройних Сил України.
Ухвалою суду від 28.03.2023 провадження у цивільній справі зупинено до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у Збройних Силах України під час оголошеного в Україні воєнного стану.
В подальшому судом було встановлено, що 26.03.2024 громадянин ОСОБА_2 був звільнений з лав Збройних Сил України через сімейні обставини та з 26.03.2024 року виключений зі списків особового складу військової частини. З 05.04.2024 по теперішній час перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) за місцем проживання.
Ухвалою суду від 19.06.2024 провадження у справі було поновлено.
20.08.2024 представник відповідача ОСОБА_3 надав письмові пояснення з проханням врахувати їх при розгляді справи та клопотання про витребування доказів, в якому просив суд: визнати причини пропущення строку на звернення з клопотанням про витребування доказів поважними; поновити відповідачу ОСОБА_2 строк для звернення з клопотанням про витребування доказів; витребувати з Вінницького міського суду Вінницької області належним чином засвідчені копії всіх матеріалів цивільної справи №127/14361/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та оригінал розписки ОСОБА_2 від 27.12.2018 про повернення грошових коштів ОСОБА_1 . У своїх письмових поясненнях представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі з огляду на наступне. На думку представника відповідача, позивач звернувся до суду з порушенням строків позовної давності, адже відповідно до боргової розписки від 26.10.2018 ОСОБА_2 , позичив у ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 22000 доларів США із зобов'язанням повернути їх до 25.12.2018 з врахуванням відсотків за користування, всього 26400 доларів США. Таким чином, відповідно до положень законодавства строк позовної давності в даному випадку пов'язується з визначеним строком виконання та починається з 26 грудня 2018 року. Однак, позивач звернувся до суду за захистом свого права 11.11.2022 року, тобто з порушенням строку позовної давності визначеної ст.261 ЦК України. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Крім того, представник відповідача вказав на неправильність та безпідставність визначення суми боргу. Так, відповідно до змісту боргової розписки від 26.10.2018 ОСОБА_2 , позичив у ОСОБА_1 , грошові кошти в сумі 22000 доларів США із зобов'язанням повернути їх до 25.12.2018 з врахуванням відсотків за користування всього 26400 доларів США. Тобто сторонами визначено конкретний строк дії договору, який в даному випадку збігається з визначеним строком виконання зобов'язання, а саме 25.12.2018 та визначено тверду суму оплати за користування позикою, яка становить 4400 доларів США. Разом із тим позивач вимагає від ОСОБА_2 сплати відсотків за користування чужими коштами за значно більший період часу тобто поза межами строку дії договору позики, що є неправомірним. Крім того, представник відповідача зазначає щодо відсутності боргових зобов'язань відповідача перед позивачем, посилаючись на матеріали цивільної справи №127/14361/19, яка була розглянута Вінницьким міським судом Вінницької області за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Так на думку представника відповідача, в ході розгляду даної справи було встановлено повернення боргу, який є предметом спору, на підтвердження чого у матеріалах справи є відповідна розписка від 27.12.2018. Щодо розписки від 29.02.2020 представник відповідача зазначив, що обставин, причини, місця та точної дати написання даного тексту відповідач не пам'ятає. Зі змісту даного документа неможливо встановити чи стосувалося це позики від 26.10.2018.
18.09.2024 від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Покотила В.М. на адресу суду надійшла відповідь на додаткові пояснення представника відповідача у справі та клопотання про витребування доказів, в якій представник просив суд позовні вимоги задовольнити, вирішити справу за наявними матеріалами без врахування додаткових пояснень представника відповідача та додатків до них, а також відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів. Свою позицію представник позивача мотивує тим, що подача до суду додаткових письмових пояснень у даному випадку не передбачена цивільно-процесуальним законодавством та є його порушенням. Щодо клопотання про витребування доказів, на думку представника позивача, воно також подане з порушенням ЦПК України, зокрема з пропущенням строку на його подачу. Стосовно пропуску строків позовної давності представник позивача зазначив, що представник відповідача, початком перебігу позовної давності вважає 26.12.2018 року, тобто визначену розпискою від 26.10.2018 року дату виконання зобов'язання відповідачем з повернення коштів. Однак, 29.02.2020 року відповідачем було складено ще одну розписку, в якій він визнає свій борг перед відповідачем у розмірі 22000 тисячі доларів, як і розмір відсотків і подальше їх нарахування. Отже, складенням відповідачем розписки 29.02.2020 року перебіг позовної давності у цій справі було перервано і він почався заново. Тому, позовну заяву було подано до суду з дотриманням строку позовної давності, що визначений ст. 257 ЦК України. Крім того, представник позивача наполягав на правильності та обґрунтованості визначення суми боргу.
Ухвалою суду від 24.09.2024 постановлено клопотання представника відповідача про витребування доказів - задовольнити; поновити відповідачу ОСОБА_2 строк для звернення до суду з клопотанням про витребування доказів, визнавши причини пропущення вказаного строку поважними (зважаючи на його перебування в лавах Збройних сил України); витребувати з Вінницького міського суду Вінницької області належним чином засвідчені копії всіх матеріалів цивільної справи №127/14361/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та оригінал розписки ОСОБА_2 від 27.12.2018 про повернення грошових коштів ОСОБА_1 ; при розгляді справи врахувати письмові пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Менчука М.В., надані в судовому засіданні 20.08.2024.
Судом встановлено, що до судового розгляду спір між сторонами не врегульовано.
Ухвалою суду від 09.01.2025 закрито підготовче провадження в справі та призначено її до судового розгляду по суті.
У судове засідання сторони по справі та їх представники не з'явились, утім надали заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Втім у попередніх судових засіданнях представник позивача Покотило В.М. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на додаткові пояснення.
Представник відповідача Менчук М.В. у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову з підстав, викладених у додаткових поясненнях.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників процесу, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судом установлені наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами цивільного законодавства.
26.10.2018 позивач ОСОБА_1 передав відповідачу ОСОБА_2 , а останній прийняв грошові кошти у сумі 22 000,00 доларів США, які зобов'язався повернути до 25.12.2018, з урахуванням відсотків за користування всього 26400,00 доларів США, що підтверджується розпискою, (оригінал якої міститься в матеріалах справи (а.с. 27), наступного змісту «Я, ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Шевченківським ГУ УМВС в м.Києві 2 липня 2008 р. Проживаю: АДРЕСА_1 . Отримав від ОСОБА_1 , водійські права ВРХ 763554 Зам. 17-3672 від 04.2017 суму коштів в розмірі 22 тисячі доларів США (двадцять дві тисячі), що є еквівалентом 616 тис гривень до курсу НБУ, які зобов'язуюсь повернути до 25 грудня 2018 року. Кошти зобов'язуюсь повернути з урахуванням відсотків за користування, всього 26400 доларів США (двадцять шість тисяч чотириста доларів США), що є еквівалентом 739200 гривень до курсу НБУ Розписка написана мною власноруч 26.10.2018 ОСОБА_2 (підпис)».
Відповідно до вказаної розписки сторони 26.10.2018 уклали між собою договір позики, відповідно до якого відповідач отримав від позивача кошти у розмірі 22000 доларів США, які зобов'язався повернути до 25.12.2018, тобто на строк 2 місяці, зі сплатою відсотків за користування чужими коштами у розмірі 2200 доларів США в місяць. Розмір відсотків, а саме 2200 доларів США в місяць, що складає 10% від суми позики, прямо не зазначений в розписці від 26.10.2018, втім випливає з її змісту (26400 (сума, що підлягає поверненню) - 22000 (сума боргу) =4400 / 2 місяці (строк позики) = 2200), та підтверджується розпискою від 29.02.2020.
Факт укладення договору позики 26.10.2018 та складення розписки відповідного змісту підтверджено представником відповідача у судовому засіданні та не оспорюється.
Відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором позики та не повернув кошти.
В подальшому 29.02.2020 відповідачем була складена нова розписка (оригінал якої міститься в матеріалах справи (а.с. 26), наступного змісту «Гроші, які я, ОСОБА_2 , отримав від ОСОБА_1 , в сумі 22 тисячі доларів (США), які використалися для забезпечення умов договору і банківської гарантії на об'єкт реконструкції столової, зможу віддати частинами на протязі чотирьох місяців, сформувати графік повернення зможу після того як підтвердять графік фінансування від Мін оборони. Ці кошти, які я брав є заморожені на рахунку Мін. оборони і повернуться мені по закінченню об'єкта, але це не буде впливати на повернення боргу, з усіма відсотками, які нагоріли за весь період використання грошей. Тіло 22000 доларів США, відсотки 2200 доларів США в місяць, на 01.03.2020 становлять 33000 доларів США. 29.02.2020 (підпис) ОСОБА_2 ». Розписка написана відповідачем власноручно. Будь-яких доказів на спростування цього фату стороною відповідача не надано, та не здобуто судом в ході судового розгляду. Пояснення представника відповідача, що ОСОБА_2 не пам'ятає обставин, причини, місця та точної дати написання розписки від 29.02.2020 не спростовують висновків суду.
Відповідно до вказаної розписки було внесено зміни до договору позики, укладеного 26.10.2018 (відповідно до попередньої розписки), а саме: продовжено строк дії договору до 29.02.2020 та ще на чотири місяці, тобто до 29.06.2020. Крім того, ОСОБА_2 підтвердив взяті на себе зобов'язання щодо повернення коштів, взятих у позику в розмірі 22000 доларів США, та суму відсотків за користування чужими коштами за період з 26.10.2018 по 29.02.2020, що становить 33000 доларів США, а відповідно позикодавець (позивач) ОСОБА_1 погодився на такі умови договору та розмір зобов'язання. Розмір відсотків залишився незмінним - 2200 доларів США в місяць, що складає 10% від суми позики.
Разом із тим, представник відповідача у своїх поясненнях зазначив про відсутність боргових зобов'язань відповідача перед позивачем, вказавши, що сума боргу, що є предметом спору, була у повному обсязі повернута ОСОБА_2 ОСОБА_1 , що підтверджується матеріали цивільної справи №127/14361/19, яка була розглянута 15.07.2020 Вінницьким міським судом Вінницької області за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Зокрема відзивом представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , де зазначено відповідні обставини та розпискою ОСОБА_2 від 27.12.2018, копія якої є у матеріалах справи.
З метою з'ясування всіх обставин справи судом було витребувано з Вінницького міського суду Вінницької області належним чином засвідчені копії всіх матеріалів вищевказаної цивільної справи №127/14361/19.
04.11.2024 на адресу Липовецького районного суду надійшли копії матеріалів вищевказаної справи.
В матеріалах справи міститься розписка ОСОБА_2 від 27.12.2018 (а.с.50 т.2), згідно якої останній повертає кошти отримані ним від ОСОБА_1 в розмірі 25000,00 доларів США. Однак, зі змісту даної розписки не можливо встановити за яким саме борговим зобов'язанням ОСОБА_2 повернуто кошти ОСОБА_1 та чи стосувалося це позики від 26.10.2018, адже сума зазначена у даній розписці не відповідає ні сумі основного боргу - 22000 доларів США, ні сумі, що підлягає до повернення з відсотками - 26400 доларів США, відповідно до розписки ОСОБА_2 від 26.10.2018. До аналогічних висновків дійшов і суд, що розглядав цивільну справу №127/14361/19, що зазначено у рішенні від 15.07.2020 (а.с. 184 т.2 на звороті). Крім, того, розписка написана самим боржником ОСОБА_2 , що не може бути взято до уваги на підтвердження повернення боргу. Оригіналу даної розписки суду надано не було, а в матеріалах справи, витребуваної судом, міститься лише її копія, що позбавляє можливості встановлення її справжність.
Що ж до відзиву, представника відповідача ОСОБА_5 , що міститься в матеріалах витребуваної копії справи (а.с.4-7 т.2), де на думку представника відповідача зазначено про повернення боргу, який є предметом спору, то вказаний відзив складено 06.08.2019, в той час як 29.02.2020 відповідачем складено нову розписку, де ним підтверджено взяті на себе зобов'язання щодо повернення коштів, взятих у позику в розмірі 22000 доларів США, та суму відсотків за користування чужими коштами відповідно до розписки від 26.10.2018. За таких обставин суд не може взяти до уваги пояснення представника відповідача щодо повернення позики та відсутності боргового зобов'язання.
Як зазначає представник позивача у позовній заяві, попри домовленість, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та кошти ні у визначений строк, ні на момент написання позовної заяви не повернув. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути йому гроші однак останній на такі вимоги не реагує. 12.01.2022 позивач звернувся до відповідача письмово з вимогою повернення боргу, яку надіслав останньому на його поштову адресу (а.с.7-8). Відповідачем вказана письмова вимога також була проігнорована.
Суд зауважує, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Докази мають бути належними, допустимими та достовірними, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 77-80 ЦПК України). Разом з тим, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Факт отримання відповідачем коштів в сумі 22000 доларів США доведений позивачем письмовими доказами (розписки від 26.10.2018 та 29.02.2020) і не спростований відповідачем.
На підставі ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Як зазначено у ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За змістом ст. 525 ЦПК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Зобов'язання, згідно зі ст. 526 ЦК України, повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Верховний Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 31 жовтня 2018 року (справа № 707/2606/16-ц, провадження № 61-28762св18), досліджуючи питання виконання боргового зобов'язання при наявності оригіналу боргової розписки у кредитора, зробив наступний висновок, статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
На момент звернення до суду розписки відповідача ОСОБА_2 про отримання грошових коштів в якості позики знаходились у позивача ОСОБА_1 , а на даний час знаходиться в матеріалах справи, що свідчить про не повернення позики, що не спростовано відповідачем. За таких обставин наявний факт невиконання відповідачем покладеного на нього зобов'язання щодо повернення позики у сумі 22000 доларів США.
Що ж до нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до договору позики, який є предметом спору, сторонами встановлено розмір процентів за користування коштами 2200 доларів США в місяць, що становить 10% від суми позики, яка складає 22000 доларів США. При цьому строк позики, відповідно до розписки від 26.10.2018 становить 2 місяці, до 25.12.2018. В подальшому, відповідно до розписки від 29.02.2020, було змінено суттєві умови договору, а саме строк позики продовжено до 29.02.2020 та ще на чотири місяці, тобто до 29.06.2020.
Крім того, слід зазначити, що сторони у розписці від 29.02.2020 узгодили суму відсотків за користування чужими коштами за період з 26.10.2018 по 29.02.2020, що становить 33000 доларів США, що підтверджується відповідною розпискою та зазначено у позовній заяві, виходячи з вимог позивача.
Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття «строк дії договору» і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
У постанові Велика Палата Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку про те, що поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов'язання.
Тобто, належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення позики в строки, у розмірі та у валюті, визначеними договором позики.
При цьому, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З системного аналізу вказаних норм слідує, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, передбачених договором.
Суд, дослідивши зміст позовної заяви констатує, що позивач не звертався з позовом про стягнення 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України, а просив стягнути проценти на підставі положень договору позики.
Відтак, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин відповідної судової практики Великої Палати Верховного Суду, яка є релевантною до цієї справи і незмінною.
За таких обставин, помилковим буде стягнення нарахованих процентів за користування позикою понад встановлений строк.
Указане, також відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19), яка відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2018 року у справі №913/11/18, відповідного до якого у разі погодження сторонами іншої домовленості, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини першої статті 1048 ЦК України, допускається нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.
Таким чином, врахувавши строк дії договору, а саме до 29.06.2020, неможливість нараховувати передбачені договором проценти після спливу визначеного договором строку позики, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову в частині відмови нарахування відсотків за користування чужими коштами понад строк зазначений в договорі позики, тобто, після 29.06.2020. Отже до задоволення підлягає стягнення відсотків за користування чужими коштами у розмірі 41800 доларів США, а саме 33000 (відсотки за період з 26.10.2018 по 29.02.2020, узгоджені сторонами) + 8800 (відсотки за період з 01.03.2020 по 29.06.2020 - 4 місяці * 2200 доларів США на місяць). А всього до задоволення підлягає сума у розмірі 63800 доларів США (22000 - сума основного боргу + 41800 - відсотки за користування чужими коштами).
Разом із тим, на думку позивача, сума боргу становить 125400,001 доларів США (22000 (основний борг) + 33000,00 (відсотки станом на 01.03.2020 року) + 70400,00 - відсотки за користування коштами за період з 01.03.2020 року по 01.11.2022 року (2200,00 * 32 місяці). Таким чином до задоволення підлягає частина позовних вимог, що становить 50,88%.
Позивачем в позовній заяві ставиться вимога про стягнення заборгованості за договором позики в іноземній валюті.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Отже, стягнення із відповідача суми боргу у іноземній валюті відповідає як вимогам цивільного законодавства, так і узгоджується із правовим висновком викладеним у постановах Великої палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц.
Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 (справа № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18), у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Таким чином задоволенню підлягає заборгованість відповідача за основною сумою боргу у розмірі 22 000 доларів США та заборгованість по відсоткам за користування коштами в межах строку дії договору в розмірі 41800 доларів США. Загальна сума заборгованості становить 63800 доларів США.
Щодо клопотання представника відповідача про застосування наслідків порушення позивачем строку позовної давності суд зазначає наступне. У додаткових поясненнях представник відповідача зазначає, що на його думку, початком перебігу строку позовної давності у цій справі він вважає 26.12.2018 року, тобто визначену розпискою від 26.10.2018 року дату виконання зобов'язання відповідачем з повернення коштів. Втім, позивач звернувся до суду з позовною заявою лише 11.11.2022, тобто, на думку відповідача, з порушенням строку позовної давності. Як встановлено судом, 29.02.2020 року відповідачем було складено ще одну розписку, в якій він визнав свій борг перед відповідачем, розмір відсотків, а також продовження строку дії договору позики. У відповідності до ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Відповідно до ч.3 ст.264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Отже, складенням відповідачем розписки 29.02.2020 року перебіг позовної давності у цій справі було перервано і він почався заново. Тому, позовну заяву було подано до суду з дотриманням строку позовної давності, що визначений ст. 257 ЦК України
Крім того, 02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби», яким розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був доповнений п.12, відповідно до якого, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин на підставі коронавірусної хвороби діяв на території України з 11.03.2020 року до 30.06.2023 року на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України без перерв.
В подальшому, 17.03.2022 року набув чинності Закон України від 15.03.2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», відповідно до якого розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був доповнений п.19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Липовецького районного суду Вінницької області з позовною заявою в межах строків позовної. А тому, з урахуванням зазначеного, у задоволені клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності у даній справі слід відмовити.
Вирішуючи питання судових витрат, суд керується правилами Глави 8 ЦПК України.
Враховуючи те, що позов задоволено частково (на 50,88 %), а тому суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 12405 грн * 50,88 % = 6311,67 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то суд дійшов до наступного висновку.
15.04.2019 між позивачем та адвокатом Покотило В.М. було укладено Договір про надання правової допомоги (а.с. 12-13), крім того до позову долучено квитанцію до прибуткового касового ордера №04-11/22 на суму 10000 грн. А тому, з огляду на часткове задоволення позову, такі витрати, які підлягають стягненню з відповідача складають суму 5088 грн. (10000 * 50,88 % = 5088 грн).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 13, 19, 23, 76-80, 141, 258-259, 263-265, 268, 273-279, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 63800 (шістдесят три тисячі вісімсот) доларів США.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 6311,67 (шість тисяч триста одинадцять) гривень 67 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 088 (п'ять тисяч вісімдесят вісім) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 31.03.2025.
Суддя О.Д. Іванець