Провадження № 22-ц/803/3761/25 Справа № 204/3173/23 Головуючий у першій інстанції: Самсонова В. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
19 березня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,
за участю секретаря Сахарова Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Самсонової В.В. від 12 грудня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про стягнення боргу,-
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він 14.04.2019 року дав у борг ОСОБА_3 суму у розмірі 54600,00 грн., що еквівалентна 20000,00 доларів США, про що свідчить письмова розписка. Відповідач зобов'язався повернути позивачу вказані кошти до 14.04.2021 року та погодився виплачувати пеню в розмірі 1 відсотка від суми займу за кожний день прострочення. Вказана розписка складена в присутності жінки відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Однак до 14.04.2021 року відповідач борг не повернув, чим порушив умови виконання взятих на себе зобов'язань. Оскільки договір, був укладений одним з подружжя в інтересах сім'ї , за згодою другого з подружжя, позивач вважає що даний борг за договором позики повинен бути стягнутий солідарно з подружжя. Сума пені за період з 15.04.2021 по 28.02.2023 становить 4964848,00 грн. Тому позивач просив стягнути на свою користь солідарно з відповідачів 5696048,00 грн. у рахунок погашення боргу за розпискою від 14.04.2019 року, з яких сума основного боргу - 731200,00 грн (еквівалент 20000,00 дол США на час подання позову за курсом 36,56 грн), пеня - 4964848,00 грн.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 731200,00 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7312,00 грн, судовий збір за заяву про забезпечення позову у розмірі 536,80 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2025 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати правничої допомоги у розмірі 15598,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 судові витрати зі сплати правничої допомоги у розмірі 38200,00 грн. та гонорар успіху у розмірі 50000,00 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення основного боргу в розмірі 731200,00 грн, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про стягнення основного боргу в розмірі 832200,00 грн солідарно з відповідачів.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду в оскаржуваній частині, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що відповідачі з 11 вересня 1998 року перебувають в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про одруження, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Ленінської районної ради м. Дніпропетровська від 11 вересня 1998 року, актовий запис №643 (а.с.12 т.1).
Між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 14 квітня 2020 року укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_3 отримав кошти в розмірі 546000 грн, що на день укладання договору за офіційним курсом НБУ еквівалентно 20000,00 доларів США, та зобов'язується повернути суму позики еквівалентну 20000,00 дол. США в строк до 14.04.2021 року (том 1, а.с. 162).
У разі неповернення взятого на себе зобов'язання по поверненню суму позики зобов'язується виплачувати пеню в розмірі 1% від суми позики за кожний день прострочки.
Грошові кошти отримані відповідачем в присутності свідка ОСОБА_5 , про що зазначено в розписці.
Також у розписці зазначено, що відповідачка ОСОБА_4 своїм підписом підтверджує, що не заперечує проти отримання займу її чоловіком.
На теперішній час відповідач ОСОБА_6 не виконав умови договору позики, добровільно кошти не повернув.
Згідно висновку експерта №СЕ-19/104-23/36462-ПЧ від 29.12.2023 року, складеного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, рукописний запис « ОСОБА_7 » у графі «Ф.И.О. супруги/супруга» у «Расписке о получении суммы займа» від 14.04.2019 року виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_4 у графі «(подпись супруги/супруга)» у «Расписке о получении сумы займа» від 14.04.2019 року - виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою (а.с. 232-235 т.1).
Таким чином, судом встановлено, що договір позики від 14.04.2020 року ОСОБА_4 не підписувала та, відповідно, не надавала письмову згоду на отримання боргу в інтересах сім'ї.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно зі ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
В постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг певної грошової суми, так і дати її отримання.
У Постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення договору позики від 14 квітня 2020 року, отримання за його умовами ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 546000 грн, що на день укладання договору за офіційним курсом НБУ було еквівалентно 20000,00 доларів США, та зобов'язання повернути суму позики еквівалентну 20000,00 дол. США в строк до 14.04.2021 року; приймаючи до уваги неналежне виконання відповідачем умов вказаного договору та неповернення суми позики у погоджений строк до 14.04.2021 року, - колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з позичальника ОСОБА_3 основного боргу (суми позики) з урахуванням умов договору (зобов'язання повернути суму позики еквівалентну 20000,00 дол. США) та у межах заявлених позовних вимог у розмірі 731200,00 грн.
Доводи апеляційної скарги про необхідність стягнення коштів солідарно з обох відповідачів, як позики отриманої в інтересах сім'ї, є недоведеними.
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина четверта статті 65 СК України передбачає, шо договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 листопада 2020 року у справі №452/926/16-ц.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частина 2 статті 65 СК України).
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, шо виникли в інтересах сім'ї.
У подружжя, окрім права спільної сумісної власності на майно, також виникає зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення позичкових коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.
Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Таким чином, за спільними зобов'язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Зазначені висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц, постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №452/926/16-ц.
У позовній заяві позивач вказує, що договір позики складений з письмовою згодою та у присутності відповідачки.
Однак, згідно висновку експерта №СЕ-19/104-23/36462-ПЧ від 29.12.2023 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, рукописний запис « ОСОБА_7 » у графі «Ф.И.О. супруги/супруга» у «Расписке о получении суммы займа» від 14.04.2019 року виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_4 у графі «(подпись супруги/супруга)» у «Расписке о получении сумы займа» від 14.04.2019 року - виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою (а.с. 232-235 т.1).
У договорі позики не вказано мети та цільове призначення отриманих відповідачем грошових коштів.
Згідно відзиву на позовну заяву та пояснень представника відповідача в судовому засіданні, сума позики була використана ОСОБА_3 на поповнення обігових коштів ТОВ «Фруктовий край», співвласником якого він є.
Отже, враховуючи спростування тверджень позивача, що вищевказаний договір позики (розписка) підписаний дружиною позичальника; встановивши, що кошти ОСОБА_3 використані не в інтересах сім'ї, а на поповнення обігових коштів ТОВ «Фруктовий край» (виплату, зокрема, заробітної плати працівникам юридичної особи), - підстави для стягнення солідарно суми позики з відповідачки, як дружини позичальника, відсутні, оскільки відповідачами доведено, що кошти позики використані не в інтересах сім»ї, а на поточні потреби юридичної особи, що також визнано представником позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції та підтверджується протоколом і звукозаписом процесу.
Отримання відповідачем позики для діяльності ТОВ «Фруктовий край» узгоджується з присутністю при укладенні договору позики іншого засновника та співвласника вказаного товариства - ОСОБА_5 (третя особа у справі), який, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є керівником ТОВ «Фруктовий край» з 2014 року, що також визнається представником позивача, згідно змісту апеляційної скарги та його пояснень у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Посилання позивача на необхідність стягнення суми позики у розмірі 731200,00 грн, у даному випадку, є безпідставним.
Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно змісту позовної заяви, позивач просив стягнути на свою користь, зокрема, суму основного боргу, що дорівнює еквіваленту 20000,00 дол США на час подання позову за курсом 36,56 грн, яка становить 731200,00 грн.
Колегія звертає увагу, що у позовній заяві чітко визначена позивачем грошова сума, яку позивач просив стягнути - 731200,00 грн. Позовна вимога про стягнення суми боргу у еквіваленті до іноземної валюти, станом на час ухвалення судового рішення - не заявлена, що підтверджується змістом позовної заяви. Згідно матеріалів справи, місцевим судом не були прийняті уточнення чи доповнення до позову.
Таким чином, сума позики стягнута судом у межах заявлених позовних вимог. Збільшення розміру позовних вимог в апеляційній інстанції процесуальним законом не передбачено.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія звертає увагу, що рішення місцевого суду, згідно змісту апеляційної скарги, оскаржене лише в частині частині розміру стягнутої суми основного боргу та в частині відмови у солідарному стягненні цієї суми з відповідачки. Тому суд апеляційної інстанції справу в частині відмови у стягненні на користь позивача пені не переглядає, згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним і обґрунтованим, а тому підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2024 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 19 березня 2025 року.
Повний текст постанови буде складено 31 березня 2025 року.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді В.С. Городнича
М.Ю. Петешенкова