Справа № 754/10468/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/1565/2025
31 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року у складі судді Таран Н.Г.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у м. Києві про стягнення грошових коштів,-
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до Деснянського районного відділу ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ), ДПС України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив: солідарно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на свою користь грошові кошти в розмірі 23 803 грн 77 коп - помилково зарахованих до державного бюджету; 8 695 грн 44 коп - пені; 1 999 грн 53 коп - інфляційних втрат; 543 грн 90 коп - 3% річних та понесені судові витрати 8 000 грн - сплачених витрат на правову допомогу та 1 073 грн 60 коп сплаченого судового збору.
Позов обґрунтовано тим, що 17 травня 2019 року ГУ ДПС у м. Києві винесено вимогу № Ф-69535-17 У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 21 030 грн 90 коп.
13 січня 2022 року дана вимога за заявою ДПС України в особі відокремленого підрозділу ГУ ДПС у м. Києві передана на виконання до Деснянського районного відділу ДВС у м. Києві ЦМУМЮ.
18 січня 2022 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 щодо примусового виконання вимог № Ф-69535 -17 У від 17 травня 2019 року, що видана ГУ ДПС у м. Києві.
19 лютого 2022 року ОСОБА_1 сплачено грошові кошти у сумі 23 803 грн 77 коп, що підтверджується: квитанцією №18881454907-1645286922811 та довідкою АТ «Приватбанк».
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2022 року зазначено, що «З приводу позовних вимог в частині стягнення солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Деснянського районного відділу ДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) та ДПС України в особі відокремленого підрозділу ГУ ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 суми грошових коштів у розмірі 23 803 грн 77 коп, сплачених по виконавчому провадженню № НОМЕР_1.
Наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182 затверджено Порядок повернення коштів помилково або надмірну зарахованих до державного та місцевих бюджетів, який прийнято на виконання статтей 43, 45, 78 та 112 Бюджетного кодексу України, ст. 43 Податкового кодексу України, ст. 301 Митного кодексу України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір» та Положення про Міністерства фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375. В даному випадку, після набрання рішенням законної сили у даній адміністративній справі, кошти сплачені позивачем на виконання спірної постанови будуть вважатися помилковими, а тому останній не буде позбавлений можливості звернутися в порядку та спосіб, встановлений наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 з метою їх повернення. Відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, та перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій, визначених за даними системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787.
З позивача в примусовому порядку стягнуто кошти у сумі 23 803 грн 77 коп, як наслідок отримані відповідачами на підставі незаконного відкритого виконавчого провадження № НОМЕР_1, саме тому кошти у сумі 23 803 грн 77 коп підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України, адже підстав, на якій вони були отримані, відпали.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзіДеснянський відділ ДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ),посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що у відділі на виконанні перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 на загальну суму боргу 23 451 грн 99 коп й 21 лютого 2022 року боржником сплачено повну суму, а саме: борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.
22 лютого 2022 року державним виконавцем було перераховано сплачені кошти на відповідні рахунки. Того ж дня державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», копія постанови разом з виконавчим документом направлені стягувачу ГУ ДПС у м. Києві ДПС України.
Вказано, що після закінчення виконавчого провадження боржником в судовому порядку було скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження.
Посилається на те, що 21 листопада 2022 року старшим державним виконавцем Дяченко А.О. було направлено лист до ГУ Державної казначейської служби України у м. Києві щодо помилково перерахованих коштів в сумі 21 030 грн 90 коп.
12 грудня 2023 року надійшла відповідь, що з питанням повернення помилково сплачених коштів відділу необхідно звернутися до ГУ ДПС у м. Києві.
04 січня 2023 року державним виконавцем було направлено запит до ГУ ДПС у м. Києві щодо перерахування помилково сплачених коштів, після чого 05 вересня 2023 року керівником Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) було направлено заяву з метою повернення коштів, що складають виконавчий збір і витрати.
Вважає, що дії державного виконавця Деснянського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) здійсненні на підставі та у відповідності до ЗУ «Про виконавче провадження», а тому наявні всі підстави для відмови в задоволенні позову.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до змісту апеляційної скарги рішення суду оскаржується лише в частині вимог заявлених до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), а тому на підставі ч. 1 ст. 367 ЦПК України рішення районного суду переглядається лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatismutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" ("Melnyk v. Ukraine" заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).
Виходячи з приписів ст. 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.
Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Під захистом права розуміється застосування державою примусу, спрямоване на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, компенсація витрат, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи результату, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
При цьому спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Як убачається зі справи, 17 травня 2019 року Головним управлінням ДПС у м. Києві винесено вимогу № Ф-69535-17 У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 21 030 грн 90 коп.
13 січня 2022 року дана вимога за заявою Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у м. Києві передана на виконання до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
18 січня 2022 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання вимог № Ф-69535-17 У від 17 травня 2019 року, виданих Головним управлінням ДПС у м. Києві (а.с. 9).
19 лютого 2022 року ОСОБА_1 сплачено грошові кошти у сумі 23 803 грн 77 коп, що підтверджується: квитанцією №18881454907-1645286922811 та довідкою АТ «ПриватБанк» (а.с. 11).
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2022 року зазначено, що «З приводу позовних вимог в частині стягнення солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 суми грошових коштів у розмірі 23 803 грн 77 коп, сплачених по виконавчому провадженню № НОМЕР_1 (а.с. 13-17).
Наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182 затверджено Порядок повернення коштів помилково або надмірну зарахованих до державного та місцевих бюджетів, який прийнято на виконання статей 43, 45, 78 та 112 Бюджетного кодексу України, ст. 43 Податкового кодексу України, ст. 301 Митного кодексу України, ст. 7 Закону України «Про судовий збір» та Положення про Міністерства фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375.
В даному випадку, після набрання рішенням законної сили у даній адміністративній справі, кошти сплачені позивачем на виконання спірної постанови будуть вважатися помилковими, а тому останній не буде позбавлений можливості звернутися в порядку та спосіб, встановлений наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 з метою їх повернення.
Відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, та перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій, визначених за даними системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 серпня 2013 року № 787.
Задовольняючи позов в частині вимог про стягнення на користь позивача солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Деснянського відділу ДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) на підставі ст. 1212 ЦК України, районний суд виходив з обґрунтованості вимог щодо безпідставного набуття цим відповідачем грошових коштів у сумі 23 803 грн 77 коп у відповідності до незаконно відкритого виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Між тим з таким висновком в оскаржуваній частині судового рішення колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.
Частинами 2, 3 ст. 1212 ЦК України встановлено, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині. Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20 (провадження № 61-88св21) зазначив, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.
Оскаржуючи рішення суду державнийвиконавецьДеснянського ВДВС у м. Києві Центрального МУМЮ (м. Київ) вказував, що його дії здійсненні на підставі та у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження», а тому заявлені до нього вимоги є безпідставними та не підлягають до задоволення.
Відповідно до справи, у державного виконавця Деснянського ВДВС у м. Києві Центрального МУМЮ (м. Київ) на виконані перебувало виконавче провадження НОМЕР_2 на загальну суму боргу 23 451 грн 99 коп, відкрите 18 січня 2022 року за вимогою МФ-69535-17 У, виданої 16 липня 2021 року ГУ ДПС у м. Києві Державної податкової служби України.
Матеріалами справи доведено, що 19 лютого 2022 року боржником сплачено повну суму, а саме борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження. 22 лютого 2022 року державним виконавцем було перераховано кошти на відповідні рахунки та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження», копія постанови разом з виконавчим документом направлені стягувачу ГУ ДПС у м. Києві Державної податкової служби України.
Як установлено, після закінчення виконавчого провадження позивачем у судовому порядку було оскаржено дії державного виконавця, пов'язані з відкриттям виконавчого провадження на підставі вимоги МФ-69535-17 У, виданої 16 липня 2021 року ГУ ДПС у м. Києві Державної податкової служби України, що підтверджується рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 серпня 2022 року.
Відповідно до матеріалів справи, з урахуванням вказаного рішення, державною виконавчою службою вчинялися дії, а саме направлялися листи до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві та Головного управління ДПС у м. Києві щодо повернення помилково перерахованих коштів.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення частина перша 26 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно з частинами п'ятою, шостою статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Обов'язок державного виконавця вживати передбачених ЗУ "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За таких обставин, висновки суду щодо солідарного стягнення помилково зарахованих до державного бюджету коштів з Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на підставі ст. 1212 ЦК України є безпідставним, оскільки як встановлено судом, державний виконавець діяв в межах своїх повноважень та вчиняв дії, які покладені на нього законом.
Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене та в межах доводів апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині вимог до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про солідарне стягнення коштів за рахунок бюджетних асигнувань з ухваленням по справі в цій частині нового судового рішення про відмову в позові.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2024 року в частині вимог до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення коштів за рахунок бюджетних асигнувань солідарно скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в позові.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: