31 березня 2025 року місто Київ
Справа № 760/6620/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/6797/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
судді-доповідача Желепи О.В.,
суддів: Мазурик О.Ф., Поливач Л.Д.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 року (ухвалене у складі судді Аксьонової Н.М., дата складення повного тексту відсутня)
у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
У березні 2023 року позивач ТОВ «Новобудова» звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідно до рішення правління АТ ХК «Київміськбуд» № 142 від 16 червня 2004 року та Авізо №217 від 01 листопада 2004 року багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , був переданий ТОВ «Новобудова» в експлуатацію та обслуговування. Власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування квартири від 12 січня 2012 року є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позов пред'явлено до ОСОБА_1 .
Відповідачка не сплачує за спожиті нею житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість.
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідачки суму заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01 травня 2021 року по 01 березня 2023 року в розмірі 15303,19 грн, з яких: основний борг за період з 01 травня 2021 року по 01 березня 2023 року в розмірі 15140,09 грн; 3% річних від простроченої суми за період з 01 травня 2021 року по 01 лютого 2022 року в розмірі 38,08 грн; індекс інфляції за період з 01 травня 2021 року по 01 лютого 2022 року в розмірі 125,02 грн, та судові витрати в розмірі 2684 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач ТОВ «Новобудова» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 року ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Стягнути з відповідача 38 грн. 08 коп. - три відсотки річних та 125 грн. 02 коп. інфляційні збитки. Вирішити питання щодо стягнення судового збору.
Апелянт мотивовує скаргу тим, що з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, поданої ТОВ «Новобудова», предметом спору було стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 01 травня 2021 року по 01 лютого 2022 року у загальній сумі 163, 10 грн, з яких: 3% річних від простроченої суми: 38,08 грн та індекс інфляції: 125,02 грн з ОСОБА_1 , як законного представника ОСОБА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка вказує, що Солом'янський районний суд міста Києва правомірно застосував норми матеріального та процесуального права та виніс по суті спору справедливе та законне рішення, а тому відповідачка просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду піршої інстанції залишити без змін.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 15 303, 19 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно зі ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що клопотань про залучення співвідповідача або заміну неналежного відповідача позивачем не заявлено, суд вважав, що позов задоволенню не підлягає у зв'язку із пред'явленням позову до неналежного відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Позивач, звертаючись з позовом, відповідачем зазначив ОСОБА_1 , та не вказав, що позов подається до неї як законного представника власника квартири. Проте, як вбачається з договору дарування квартири від 12 січня 2012 року, власником квартири є ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ч.1 ст.34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
Згідно ст.31 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.
Відповідно до ст.32 ЦК України крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: 1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; 2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; 3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; 4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку); 5) самостійно укладати договір про отримання електронних довірчих послуг. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону.
Як визначено ч.1, ч.2 ст.33 ЦК України неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.
Згідно з ч.2 ст.619 ЦК України до пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.
Відтак у період з 01 травня 2021 року по 01 лютого2022 року власник майна ОСОБА_2 була неповнолітньою та не мала повної дієздатності, проте з 04 травня 2023 року набула повної дієздатності, а відтак саме ОСОБА_2 мала бути залучена відповідачем. До 04 тревня 2023 року, вона мала залучатись в особі законного представника, а після 04 травня 2023 року лише ОСОБА_2 є належним відповідачем. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення в грудні 2024 року, обгрунтовано виходив з того, що позивач не просив залучити належного відповідача ОСОБА_2 , а суд за власною ініціативою, без відповідної заяви позивача не має право змінювати особу, до якої позивається позивач.
Доводи апеляційної скарги про те, що позов було вірно подано до законного представника неповнолітньої, колегія суддів відхиляє.
Зі змісту позовної заяви а.с. 1 вбачається, що позивач звернувся з позовом до ОСОБА_1 , проте не зазначив, що звертається з вимогами до неповнолітньої ОСОБА_2 в особі її законного представника.
Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.
При розгляді справи суд має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом із тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутності визначенні процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).
Відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Таким чином позивач, мав в позові відповідачем зазначити неповнолітню особу в особі законного представника та залучити орган опіки та піклування, участь якого була обов'язковою.
Так як позивач в позові не зазначав третю особу: орган опіки та піклування, суд вірно зробив остаточний висновок, що позов подано саме до ОСОБА_1 , яка є неналежним відповідачем.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
При цьому, враховуючи той факт, що за наслідками апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції не було ухвалено судове рішення про задоволення позову, то колегія суддів не вбачає підстав для покладення на відповідача понесених позивачем витрат у вигляді сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова»- залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 23 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий О.В. Желепа
Судді
О.Ф. Мазурик
Л.Д. Поливач