вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 757/51556/23-ц Апеляційне провадження №22-ц/824/3914/2025Головуючий у суді першої інстанції - Бусик О.Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
27 березня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Кравченко А.С.,
за участю:
позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки Мельника А.І.,
представника відповідачки
ОСОБА_2 ОСОБА_4.,
представника відповідачки
ОСОБА_3 ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Мельником Андрієм Івановичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сич Ірина Миколаївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Партола Майя Дмитрівна, про визнання договорів дарування недійсними та витребування майна з незаконного володіння,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мельник А.І., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сич І. М., про визнання договорів дарування недійсними.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 04 листопада 2021 року між нею, як дарувальником, та її рідною сестрою - ОСОБА_2 , як обдарованою, було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , та договір дарування земельної ділянки площею 0,5000 га (кадастровий номер № 3221455300:01:007:1451), яка знаходиться в Київській обл., Васильківський район, Глевахівська селищна рада № 114.
За твердженням ОСОБА_1 , на час укладення оспорюваних договорів вона перебувала у похилому віці, розуміючи, що за наслідками перенесеної нею хвороби COVID-19 вона перебуває у зоні ризику пов'язаними з ускладненнями даної хвороби, вона передбачала, що потребуватиме постійної допомоги, а тому вирішила переоформити право власності на зазначену квартиру та земельну ділянку на свою рідну сестру - ОСОБА_2 взамін того, що вона буде її доглядати та надавати допомогу. Отже, укладаючи договори дарування вищезазначеної квартири та земельної ділянки з ОСОБА_2 , вона мала на увазі договір довічного утримання, перебуваючи в момент хвороби COVID-19 в пригніченому та панічному стані неправильно сприйняла фактичні обставини правочинів, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договорів дарування замість договору довічного утримання.
Однак, після укладення вищевказаних спірних договорів дарування відносини з відповідачкою ОСОБА_2 погіршилися, остання не дотрималася домовленостей щодо утримання позивачки та догляду за нею.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 мала намір укласти з відповідачкою ОСОБА_2 договір довічного утримання, а не дарування, позивачка вважає оспорювані договори укладені нею під впливом помилки. З цих підстав звернулась до суду з даним позовом, просила визнати оспорювані договори недійсними.
У лютому 2024 року представником позивачки до суду направлено заяву про зміну (доповнення) предмета позову в порядку частини третьої статті 49 ЦПК України, в якій він просив:
- визнати недійсним договір дарування квартири від 04 листопада 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сич І.М. та зареєстрований в реєстрі за № 715 та договір дарування земельної ділянки від 04 листопада 2021 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сич І.М. та зареєстрований в реєстрі за № 717;
- скасувати рішення приватного нотаріуса КМНО Партоли М.Д. про державну реєстрацію права власності на квартиру за АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на підставі договору дарування, індексний номер: 67599716 від 15 травня 2023 року; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_3 квартиру за АДРЕСА_1 .
Заява про зміну (доповнення) до позовної заяви мотивована тим, що їй стало відомо, що відповідачка ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_3 15 травня 2023 року уклали між собою договір дарування спірної квартири. Позивачка продовжує проживати у спірній квартирі, користуватися своїм майном. Відчуження відповідачкою ОСОБА_2 спірної квартири на користь ОСОБА_3 свідчить про намір відповідачки позбавити позивачку належного їй майна. Отже, на думку позивачки, з урахуванням обставин цієї справи ефективним способом захисту буде пред'явлення вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння саме від відповідачки ОСОБА_3 . Також зазначала, що належним способом захисту прав та інтересів позивачки є скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності за останнім набувачем спірної квартири.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25.09.2024 у задоволенні позову відмовлено (т. 1, а.с. 38-42).
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись не невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що існування таких обставин як пригнічений психологічний стан внаслідок втрати позивачкою близьких людей, відсутність у неї заробітку в 2021 році, хвороба на "COVID-19" в 2021 році, важкий стан здоров'я позивачки (перебування як на амбулаторному, так і на стаціонарному лікуванні) як до укладення оспорюваних правочинів, так і після, отримання допомоги від відповідачки ОСОБА_2 як до укладення оспорюваних правочинів, так і після, проживання в подарованій квартирі та користування земельною ділянкою після укладення оспорюваних правочинів в сукупності вказують, що позивачка не лише потребувала стороннього догляду, а й отримувала його від відповідачки, а отже й мала на увазі укладення договору довічного отримування (т. 2, а.с. 44-48).
Позивачка та її представник у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Представники відповідачів у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечували та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Треті особи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістили.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04 листопада 2021 року між позивачкою, як дарувальником, та її рідною сестрою - ОСОБА_2 , як обдарованою, було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , та договір дарування земельної ділянки площею 0,5000 га (кадастровий номер № 3221455300:01:007:1451), яка знаходиться в Київській обл., Васильківський район, Глевахівська селищна рада № 114.
Відповідно до договору дарування від 15 травня 2023 року ОСОБА_2 подарувала квартиру АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 .
Приватний нотаріус КМНО Партола М. Д. зареєструвала право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на підставі договору дарування, індексний номер: 67599716 від 15 травня 2023 року.
Звертаючись до суду з позовом, позивачка, як на підставу для його задоволення, посилалася на те, що, укладаючи договори дарування вищезазначеної квартири та земельної ділянки з ОСОБА_2 , вона мала на увазі договори довічного утримання, однак перебуваючи в момент хвороби COVID-19 в пригніченому та панічному стані неправильно сприйняла фактичні обставини правочинів, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договорів дарування замість договору довічного утримання.
Так, відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Отже, виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Відповідно до ч. 1 ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному.
Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20 під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».
У постанові Верховний Суд від 15 вересня 2021 року в справі №161/17523/16-ц вказав, що наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі (іншому житлі) після укладення договору дарування. Виключно у разі встановлення цих обставин правила частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Разом з тим, у своїй постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №947/32485/20 Верховний Суд наголосив, що лише з'ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров'я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров'я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.
У свою чергу, відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, позивач на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинен довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин які вказують на помилку, - неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, і що ця помилка дійсно булі і має істотне значення.
Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, надані позивачкою докази не є достатніми для висновку, що у моменту укладення спірного договору вона помилялася стосовно правової природи укладених нею правочинів та існували обставини, які зумовлюють визнання договорів дарування недійсними.
Доводи представника позивачки, що надані суду медичні документи, також докази смерті близьких родичів, підтверджують стан здоров'я позивача та його потребу у сторонньому догляді на час укладення договорів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки такі докази, самі по собі, не підтверджують помилку позивачки при укладенні спірного договору та не містять висновку, що позивач потребувала стороннього догляду на час укладення спірних договорів.
Крім того, колегія суддів враховує, що зазначаючи про потребу у сторонньому догляді при укладенні спірних договорів та не отримуючи такого догляду від відповідача після укладення договорів, позивач звернулася до суду з даним позовом після спливу 2 років після укладення договору, що, на думку колегії суддів, спростовує її доводи про намір укласти саме договори довічного утримання.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що та обставина, що позивачка після укладення спірного дарування квартири продовжила проживати у вказаній квартирі, не свідчить про недійсність відповідного договору, оскільки відсутність фактичного передання спірного нерухомого майна в цьому випадку не пов'язано з відсутністю волі дарувальника чи помилки щодо природи спірного правочину.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про недоведеність позивачкою неправильного сприйняття фактичних обставин правочинів дарування нерухомого майна у момент їх укладення, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору.
З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення.
Крім цього, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обгрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав грунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Мельником Андрієм Івановичем, - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сич Ірина Миколаївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Партола Майя Дмитрівна, про визнання договорів дарування недійсними та витребування майна з незаконного володіння - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 31 березня 2025 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова