18 березня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу з доповненнями прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 11 лютого 2025 року,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11.02.2025 відмовлено у задоволенні клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 72023110000000001 від 01.05.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 3 ст. 229 КК України, а саме на транспортний засіб Ford Explorer, д.н.з. НОМЕР_1 , vin T 3 :НОМЕР_4, два ключі до транспортного засобу.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора у кримінальному провадженні № 72023110000000001 від 01.05.2023, посилаючись на те, що вилучене майно відповідає критеріям речових доказів та підлягає спеціальній конфіскації, а відтак слідчий суддя дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для накладення арешту на дане майно.
17.03.2025 від прокурора у кримінальному провадженні - прокурора
Справа 760/917/25 Слідчий суддя - ОСОБА_7
Апеляційне провадження № 11-сс/824/2241/2025 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких він зазначав, що вилучене в ході обшуку 08.01.2025 майно має доказове значення у кримінальному провадженні щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень, відшкодуванні завданої потерпілим шкоди, а також обставин, які підтверджують, що майно, яке підлягає спеціальній конфіскації, одержане внаслідок вчинення кримінальних правопорушень та/або є доходами від такого майна, або призначалось (використовувалося) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, винагороди за його вчинення, або використані як знаряддя вчинення кримінального правопорушення.
Незастосування такого заходу забезпечення як накладення арешту на вищезазначене майно може призвести до його знищення, приховання у зв'язку із чим буде неможливо досягти мети дієвості кримінального провадження, установлення всіх обставин вчинення кримінального правопорушення, та доведення вини в суді.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи прокурора ОСОБА_5 , яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила накласти арешт на вилучене майно, заслухавши думку представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, детективами Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 72023110000000001 від 01.05.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 3 ст. 229 КК України.
Згідно даних клопотання, в ході здійснення досудового розслідування вказаного кримінального провадження досліджуються обставини протиправної діяльності незаконного виробництва, розповсюдження, рекламування, пропонування до продажу та продаж контрафактної продукції із використанням знака для товарів, фірмового найменування торгової марки «Dallmayr», чим спричиняють збитки компанії Dallmayr».
Також, досудовим розслідуванням встановлено, що на території м. Києва та Київської області група осіб використовуючи інтернет ресурси організувала незаконне виробництво, розповсюдження, рекламування, пропонування до продажу та продаж контрафактної продукції із незаконним використанням знака для товарів, фірмового найменування торговельної марки «LAVAZZA», чим спричинює збитки компанії «Luigi Lavazza SРА».
Так звані «неналежні суб'єкти господарювання» через створені ними торгівельні мережі в інтернет-ресурсах Instagram, Telegram, Viber, OLX та інших, здійснюють активну продаж кави під брендом «Dallmayr», «LAVAZZA» та інші відомі світові бренди, за заниженими цінами.
Розслідуванням встановлено, що продаж контрафактної продукції марки «Dallmayr», «LAVAZZA» та інших відомих світових брендів, здійснюється через інтернет магазини та подальшого надсилання придбаного товару через ТОВ «Нова Пошта».
Також встановлено ряд осіб, які можуть бути причетні до вчинення зазначеного кримінального правопорушення, серед яких ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 та інші особи.
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 11.12.2024 надано дозвіл на проведення обшуку у транспортному засобі Ford Explorer, д.н.з. НОМЕР_1 , vin НОМЕР_3 , який належить на праві власності ОСОБА_8 .
Згідно даних протоколу обшуку від 08.01.2025, цього ж дня проведено обшук транспортного засобу Ford Explorer, д.н.з. НОМЕР_1 , vin T 3 :НОМЕР_4, під час якого виявлено та вилучено: транспортний засіб Ford Explorer, д.н.з. НОМЕР_1 , vin T3:НОМЕР_4 та два ключі вказаного транспортного засобу.
Постановою старшого детектива Територіального управління БЕБ у Київській області ОСОБА_13 від 09.01.2025 вищезазначене майно, вилучене під час обшуку, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 72023110000000001 від 01.05.2023.
27.01.2025 прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 звернулася до слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва із клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 72023110000000001 від 01.05.2023, із забороною користування, розпорядження та відчуження, а саме на транспортний засіб Ford Explorer, д.н.з. НОМЕР_1 , vin T3:НОМЕР_4, який знаходився за адресою: Київська область, смт Калинівка, вул. Залізнична, 53, та два ключі до даного транспортного засобу, з метою забезпечення збереження речових доказів та спеціальної конфіскації.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 11.02.2025 відмовлено у задоволенні клопотання прокурора. Вказану ухвалу слідчий суддя мотивував недоведеністю зазначених прокурором підстав для арешту вилученого майна.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
За правилами ч. 4 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт майна не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Так, обґрунтовуючи в клопотанні підстави для накладення арешту на рухоме майно, вилучене 08.01.2025 в ході проведення обшуку за адресою: Київська область, смт. Калинівка, вул. Залізнична, 53, прокурор у клопотанні посилався на необхідність збереження даного майна як речових доказів у кримінальному провадженні, а також на необхідність накладення арешту на дане майно з метою спеціальної конфіскації.
Разом з тим, не зважаючи на те, що органом досудового розслідування визнано речовими доказами вилучені транспортний засіб та два ключі до нього, прокурором у клопотанні не доведено таку мету арешту даного майна, як збереження речових доказів.
Так, надані суду матеріали, з урахуванням відомостей, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні за ч.ч. 1, 3 ст. 229 КК України, не містять відомостей та даних, які б давали розумні підстави вважати, що вилучений автомобіль та ключі до нього були знаряддям вчинення кримінальних правопорушень, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є об'єктом кримінально протиправних дій, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані внаслідок вчинення кримінальних правопорушень.
Долучений до клопотання протокол обшуку транспортного засобу Ford Explorer, д.н.з. НОМЕР_1 , vin T 3 :НОМЕР_4 не містить жодних даних про наявність на даному транспортному засобі слідів злочину, інших відомостей, які мають значення для кримінального провадження. Речей чи документів у вказаному транспортному засобі, які б стосувалися обставин розслідуваних кримінальних правопорушень, виявлено не було.
Як клопотання прокурора, так і постанова про визнання майна речовими доказами, містять лише опис встановлених органом досудового розслідування обставин імовірного вчинення кримінального правопорушення та перелік норм КПК України щодо арешту майна з метою збереження речових доказів, без належного обгрунтування, за яким із критеріїв, передбачених ст. 98 КПК України, вищевказані автомобіль та ключі до нього визнані речовими доказами, які сліди злочину вони містять, або інші відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
У клопотанні не вказано, у який спосіб та для з'ясування яких обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні, можливе використання вилученого майна, та яким чином арешт належного ОСОБА_8 транспортного засобу сприятиме повному та неупередженому розслідуванню кримінального провадження відповідно до норм ст. 2, ч. 2 ст. 170 КПК України.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 07.06.2007 по справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість використанні державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має бути очевидна істотна причина.
З матеріалів судового провадження вбачається, що накладення арешту на вказане у клопотанні майно не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власника такого майна потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, що у свою чергу нівелює накладення арешту на вилучене майно з метою забезпечення збереження речових доказів.
Крім того, як убачається із клопотання прокурора, у ньому також міститься посилання на необхідність арешту майна ОСОБА_8 з метою спеціальної конфіскації. Разом з тим, матеріали провадження не містять даних про повідомлення про підозру власнику вилученого майна у вчиненні кримінальних правопорушень, за яким здійснюється досудове розслідування, а також доказів того, що ОСОБА_8 набула вилучений транспортний засіб безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.
За таких обставин, як вірно зазначив слідчий суддя, на даному етапі досудового розслідуванні відсутні підстави для накладення арешту на вказане майно з метою, передбаченою п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України.
На переконання колегії суддів, прокурор у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Таким чином, арешт на вказане у клопотанні майно не може бути накладений за обставин, викладених в клопотанні прокурора про арешт майна та з метою, яка передбачена п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 170 КПК України, а тому слідчий суддя обґрунтовано відмовив у його задоволенні.
Посилання прокурора під час апеляційного розгляду на те, що вилучене майно було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, та одержане внаслідок вчинення злочину, є необгрунтованими,оскільки жодних відомостей на підтвердження вказаних обставин матеріали клопотання не містять та прокурором під час апеляційного розгляду не надано.
Колегією судів не встановлено порушень слідчим суддею положень ст.ст. 170, 172-173 КПК України, які б слугували підставою для її скасування. Ухвала слідчого судді відповідає вимогам ч. 5 ст. 173, 372 КПК України, та містить у собі підстави та мотиви прийнятого рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні клопотання про накладення арешту на вилучене майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 399, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу з доповненнями прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 11 лютого 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ _____________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3