Унікальний номер справи 753/8615/24
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/5776/2025
Головуючий у суді першої інстанції І. К. Цимбал
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
05 березня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Сушко Л. П.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Антосиною Романом Сергійовичем , на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 20 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Цимбал І. К., в примішенні Дарницького районного суду м. Києва,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ПрАТ «СК «Українська страхова група», ОСОБА_4 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди.
В обгрунтування позовних вимог зазначила, що є власником автомобіля «Маzda СХ-30», реєстраційний знак НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 . 18 січня 2024 року приблизно о 15 год 10 хв. по вулиці Ревуцького, 24/4 в місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів «Lexus NX 300h», реєстраційний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , та «Маzda СХ-30», реєстраційний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , внаслідок чого трансопртні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2024 року по справі № 753/1758/24 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
На момент ДТП цивільно - правова відповідалність власника транспортного засобу «Lexus NX 300h», реєстраційнийзнак НОМЕР_3 , була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 20 липня 2023 року № ЕР-215829584.
Згідно висновку судового експерта № 941/03-24 від 19.03.2024 вартість матеріального збитку з технічної точки зору заподіяного власнику ТЗ «Маzda СХ-30», реєстраційний знак НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження станом на дату пошкодження 18.01.2024 становить 388 535, 23 грн. Страховиком було виплачено позивачу страхову виплату у межах суми ліміту відповідальності у розмірі 160 000,00 грн. Розмір завданої позивачу шкоди, яка виявлилась непокритою страховим відшкодуванням складає 228 535,23 грн, що є різницею між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням, яку позивач з урахування положень ст. 1194 ЦК України просить стягнути з відповідача. Також позивач вказує, що внаслідок дорожньо - транспортної пригоди вона зазнала моральної шкоди, яка полягає у переживаннях в зв'язку з пошкодженні нещодавно придбаного автомобіля, зміни звичайного устрою життя, прикладення значних фінансових зусиль для придбання та збереження майна в ідеальному стані, що фактично нівельовано бездіяльністю відповідача. Розмір моральної шкоди, яку просила стягнути позивач з відповідача складає 30 000,00 грн, що на думку позивача є мінімальною компенсацією за перенесені душевні страждання та переживання. Також позивач просила суд стягнути з відповідача на свою користь судовий збір у розмірі 2 585,35 грн та витрати, пов'язані із проведенням експертизи щодо визначення вартості завданої шкоди внаслідок пошкодження ТЗ у розмірі 8 000,00 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 20 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, в розмірі 228 535,23 грн., моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн., витрати, пов'язані з проведенням експертизи в розмірі 8 000,00 грн., судовий збір в розмірі 2 585,35 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 40 000,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду в частині розміру стягнутої майнової шкоди ОСОБА_2 через свого предствника Антосина Р. С. подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду частково скасувати (в оскаржуваній частині) та ухвалити нове судове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди у розмірі 137 829,40 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції при дослідженні матеріалів справи проігноровано посилання відповідача на наявні у матеріалах платіжні інструкції, наряд - замовлення на суму реальних витрат на відновлення транспортного засобу позивача. Також проігноровано той факт, що поклейка антигравійної плівки на трансопртний засіб «Маzda СХ-30», реєстраційний знак НОМЕР_1 , не пов'язана із пошкодженням вказаного транспортного засобу в результаті ДТП, не підтверджено наявність цієї плівки на транспортному засобі до ДТП, відсутнє підтвердження здійснення ремонту блоку запобіжників транспортного засобу на суму 74 189,53 грн. Судом першої інстанції при ухваленні судового рішення не враховано положення матеріального та процесуального закону, що стосується поняття «реальних/фактичних» збитків, порядок їх визначення та обов'язок відшкодування. Зокрема не враховано положення законодавства у частині доведенення суми понесених реальних збитків, вимог до доказів, які застосовуються при доведенні понесених реальних зтибків. Відповідач вважає, що реальна сума збитків, понесених позивачем та доведена саме на суму 137 829,40 грн.
Доводів щодо оскарження Дарницького районного суду м.Києва від 20 листопада 2024 року в іншій частині апеляційна скарга відповідача не містить.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечила проти викладених у ній доводів, вважаючи їх безпідставними. Позивач вказала, що належний їй на праві власності транспортний засіб «Маzda СХ-30», реєстраційний знак НОМЕР_1 , який було пошкоджено внасділок ДТП, що сталася з вини відповідача, частково відновлено працівниками ТОВ «НІКО МЕГАПОЛІС» за рахунок отриманого від ПрАТ «СК «УСГ» страхового відшкодування у розмірі 160 000,00 грн. Факт часткового проведення робіт та їх обсяг підтвреджується копіями наряду - замовленя № ТМ005430 та актом виконаних робіт № 439 від 30.05.2024. Однак попри проведені роботи автомобіль не відновлено до стану, який передував ДТП. Вказала, що суд дійшов вірного висновку, що відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають як фактично понесені позивачем збитки, так і ті, що мусять бути здійснені.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Антосина Р. С. підтримав подану апеляційну скаргу, просить її задовольнити з викладених підстав.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Масеха Б. О. заперечує проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в частині його оскарження просить залишити без змін як законне та обґрунтоване з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу відповідача. Просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 23 000,00 грн.
Третя особа ОСОБА_4 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду в частині його оскарження просить залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Третя особа ПрАТ «СК «УСГ» явку свого представника у судове засідання суду апеляційної інстанції не забезпечило, про час, дату та місце розгляду справи товариство повідомлене належним чином, причини неявки представника суду невідомі. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від Товариства не надходило.
З метою дотримання процесуальних строків, беручи до уваги ч.2 ст. 372 ЦПК, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності представника ПрАТ «СК «УСГ», оскільки його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
За статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно із частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Судом встановлено, що 18.01.2024 по вул. Ревуцькоо, 24/4 в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода між автомобілями «Lexus NX 300h» д.н.з. НОМЕР_3 , під керування ОСОБА_2 та «Mazda CX-30» д.н.з. НОМЕР_1 , під керування третьої особи ОСОБА_4 .
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 20.02.2024 по справі №753/1758/24 ОСОБА_2 визнано винною в поруенні правил дорожнього руху та у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
На час ДТП автомобіль «Lexus NX 300h» д.н.з. НОМЕР_3 , був застрахованим ПАТ «СК «УСГ» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 20.07.2023 № ЕР-215829584.
19.01.2024 ОСОБА_1 подала до ПАТ «СК «УСГ» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяву про виплату страхового відшкодування.
24.01.2024 оцінювачем ПАТ «СК «УСГ» було проведено огляд пошкодженого автомобіля позивача «Mazda CX-30» д.н.з. НОМЕР_1 , про що складено відповідний протокол (акт) огляду колісного транспортного засобу.
13.02.2024 ПАТ «СК «УСГ» перерахувала належне до виплати ОСОБА_1 страхове відшкодування у межах ліміту страхового полісу в розмірі 160 000, 00 грн на банківський рахунок ТОВ «НІКО МЕГАПОЛІС», де перебував автомобіль «Mazda CX-30», д.н.з. НОМЕР_1 , з метою його відновлення.
04.03.2024 між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 (судовий експерт) було укладено договір № 2070 про проведення експертного автотоварознавчого дослідження КТЗ, згідно умов якого вартість послуги склала 8 000,00 грн.
11.03.2024 судовим експертом проведено огляд пошкодженого автомобіля «Mazda CX-30», д.н.з. НОМЕР_1 , у присутності сторін, з боку ОСОБА_2 зауважень, пояснень, заперечень щодо проведеного огляду висловлено не було.
На час проведення огляду автомобіль «Mazda CX-30», д.н.з. НОМЕР_1 , знаходився в приміщенні автосервісу (офіційного дилера Mazda в Україні) - ТОВ «НІКО МЕГАПОЛІС» з метою подальшого ремонту автомобіля після закінчення проведення експертних досліджень всіх зацікавлених сторін.
19.03.2024 за результатами проведеного експертного автотоварознавчого дослідження судовим експертом було підготовлено висновок експерта № 941/03-24, згідно якого вартість матеріального збитку з технічної точки зору заподіяного власнику автомобіля «Mazda CX-30», д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок його пошкоджень станом на дату пошкодження 18.01.2024 становить 388 535, 23 грн.
04.04.2024 позивач направила відповідачу претензію в порядку досудового врегулювання спору про сплату непокритої страховим відшкодування суми в розмірі 228 535, 23грн. (388 535,23 грн (загальний розмір збитків) - 160 000,00 грн (розмір страхової виплати)).
09.04.2024 вказана вище претензія була особисто отримана ОСОБА_2 проте залишена без реакції.
Ураховуючи те, що вартість майнового збитку, завданого позивачу згідно висновку експерта, перевищує виплачений розмір страхового відшкодування, суд дійшов вірного висновку, що різниця між фактичним розміром шкоди та отриманим страховим відшкодуванням у розмірі 228 535,23 грн підлягає стягненню з відповідача.
У апеляційній скарзі сторона відповідача заперечує щодо визначеного у рішенні суду розміру майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню відповідачем, та зазначено, що майнова шкода підлягає стягненню у розмірі 137 829,40 грн.
В іншій частині рішення Дарницького районного суду м.Києва від 20 листопада 2024 року не оскаржується відповідачем, а тому його законність та обгрунтованість в неоскаржуваній частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Так, перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 228 535,23 грн., апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до частини першоїстатті 1166 ЦК Українишкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина другастатті 1187 ЦК України).
Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом статті 1194 ЦК Україниособа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Судом першої інстанції було встановлено, що сторонами у справі не оспорюється обставина дорожньо-транспортної пригоди, наявність вини відповідача ОСОБА_2 та отримання позивачем суми страхового відшкодування у розмірі 160 000,00 грн.
Предметом спору є обставини щодо недостатності суми страхового відшкодування для відновлення становища пошкодженого майна позивача - автомобіля «Mazda CX-30», д.н.з. НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або працездатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів.
Відповідно до ст. 1194 ЦК Україна особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала і цивільно-правова відповідальність якої застрахована на підставі Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», можливе лише за умови, якщо згідно із цим законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідно до частини четвертої ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15 зроблений висновок, відповідно до якого відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика, і сумою виплаченого страхового відшкодування.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно з ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Аналогічні висновки, викладеного Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 у справі №754/1114/15-ц, від 21лютого 2020року у справі №755/5374/18, від 22 квітня 2020 року, у справі №756/2632/17, від 22 квітня 2021 року у справі №759/7787/18, від 11 серпня 2021 року у справі №554/8473/19.
Відповідно дост. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно дост. 89 ЦПК Українисуд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підтвердження розміру заподіяної ОСОБА_1 ОСОБА_2 шкоди позивачем надано висновок експерта № 941/03-24, в якому встановлено, що вартість матеріального збитку з технічної точки зору заподіяного власнику автомобіля «Mazda CX-30», д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок його пошкоджень станом на дату пошкодження 18.01.2024 становить 388 535, 23 грн.
Наданий позивачем висновок експерта є письмовим доказом, який визначає розмір матеріального збитку заподіяного пошкодженням автомобіля «Mazda CX-30», д.н.з. НОМЕР_1 з вини відповідача.
Так, у частині шостійстатті 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно частини п'ятої статті 106 ЦПК Україниу висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Судовий експерт ОСОБА_5 має відповідні ліцензію, свідоцтво та кваліфікацію, а тому складний ним висновок є належним та допустимим доказом, що визначає вартість заподіяної позивачу матеріальної шкоди.
Стороною відповідача не спростовано суму завданого матеріального збитку, а також не заявлено клопотання про призначення судової експертизи з метою визначення суми матеріального збитку, тобто не вчинено жодних дій необхідних для визначення розміру матеріального збитку, з яким не погоджується ОСОБА_2 . Тобто нею взагалі жодним чином не спростовані висновки щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу.
Таким чином відповідачем не спростовані висновки про розмір спричиненої шкоди, встановлений у висновку експерта, наданому позивачем.
Зокрема під час розгляду справи судом встановлено, що транспортний засіб «Mazda CX-30», д.н.з. НОМЕР_1 , було частково відновлено працівниками ТОВ «НІКО МЕГАПОЛІС» за рахунок сплаченого страховиком винної у ДТП особи страхового відшкодування у межах ліміту відповідальності у розмірі 160 000,00 грн.
Разом з тим, транспортний засіб «Mazda CX-30», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 не було відновлено до стану, який передував дорожньо-транспортній пригоді.
Матеріали справи містять первинні платіжні документи, з яких вбачається часткове відновлення транспортного засобу ОСОБА_1 на суму 297 829, 40 грн,з яких 160 000,00 грн - отримане потерпілою стороною страхове відшкодування, а решта 137 829,40 грн- власні кошти позивач). Факт часткового проведення робіт та їх обсяг підтверджується копіями наряду-замовлення № ТМ005430 (актом-прийому передачі наданих послуг) та Актом виконаних робіт № 439 від 30.05.2024.
Отже, встановивши, що позивач отримала від ПАТ «СК «УСГ» страхове відшкодування, якого не достатньо для повного відшкодування шкоди, завданої відповідачем у результаті ДТП, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач в силустатті 1194 ЦК Українизобов'язана відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром майнової шкоди і страховою виплатою, яка нею одержана від страховика.
Доводи апеляційної скарги у тому, що розмір відшкодування підлягає визначенню з урахуванням здійснення фактичних витрат на ремонт автомобіля, не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.
Так, Верховний Суд в постанові від 22.04.2019 у справі №761/14285/16-ц зазначив: «Посилання заявника у касаційній скарзі на необхідність позивачем відремонтувати автомобіль та надати акт виконаних робіт у підтвердження понесених збитків суперечить положенням статті 22 ЦК України відповідно до якоїзбитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Зі змісту вказаної норми вбачається, що до збитків належать і витрати, які особа понесе у майбутньому. Крім того, жодним нормативно-правовим актом України не передбачено обов'язок потерпілого надати акт виконаних робіт, тоді як розмір понесених збитків підтверджується висновком експертизи.»
Крім того, Верховний Суд в постанові від 21.07.2021 у справі №757/33065/18-ц, зазначив: «Посилання апеляційного суду як на підставу відмови у стягненні шкоди у визначеному позивачем розмірі на те, що позивач не надала доказів на підтвердження факту проведення відновлювального ремонту транспортного засобу, є помилковими. Позивачем заявлено вимоги про відшкодування заподіяної відповідачем шкоди (збитків), до яких законом віднесено як витрати, що особа вже зробила так і ті, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права».
При цьому, у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №757/33065/18-ц міститься посилання на вищезгадані постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №757/33065/18-ц та від 22.04.2019 у справі №761/14285/16-ц.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 25.04.2018 у справі №760/5618/16-ц, від 22.04.2019 у справі №761/14285/16-ц.
Відповідач не надала суду доказів які б підтверджували, що реальна сума збитків, понесених позивачем, майнова шкода заподіяна пошкодженням автомобіля складає саме 137 829,40 грн.
Хибними є доводи апеляційної скарги щодо того, що поклейка антигравійної плівки на транспортний засіб «Маzda СХ-30», реєстраційний знак НОМЕР_1 , не пов'язана із пошкодженням вказаного транспортного засобу в результаті ДТП, не підтверджено наявність цієї плівки на транспортному засобі до ДТП.
Так, наявність антигравійної плівки, як вид ремонтних робіт, що передбачений для відновлення транспортного засобу до стану, що існував до дорожньо-транспортної пригоди передбачена ремонтною калькуляцією № 2070 від 18 березня 2024 року, яка є додатком № 2 до Висновку судового експерта ОСОБА_5. № 941/03-24 від 19 березня 2024 року.
Необхідність здійснення поклейки плівки визначена також і рахунком № 0000001198 від 24 січня 2024 року, що виставлений TOB «НІКО МЕГАПОЛІС», який наявний в матеріалах справи.
При цьому, відповідач була присутньою 11.03.2024 при огляді експертом пошкодженого автомобіля «Mazda CX-30», д.н.з. НОМЕР_1 , яким у подальшому було вказано щодо наявності у пошкодженого транспортного засобу антигравійної плівки на момент дорожньо-транспортної пригоди. ОСОБА_2 жодних зауважень або заперечень щодо проведеного огляду не висловлювала.
Не заслуговують на увагу суду і твердження апеляційної скарги щодо ненадання позивачем доказів заміни блоку запобіжників. Оскільки станом на дату розгляду справи він не замінений, однак підлягає обов'язковій заміні, що підтверджено у висновку експерта та рахунку ТОВ «НІКО МЕГАПОЛІС» № 0000001198 від 24 січня 2024 року. При цьому вартість пошкодженого блоку запобіжників та вартість робіт з його заміни підлягають відшкодуванню відповідачем позивачуяк матеріальна щкода, які заподіяна ОСОБА_1 з вини відповідачки.
Так, положеннями ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанцій, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені відповідачем ОСОБА_2 у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду в частині оскарження судового рішення.
Отже, оскаржуване судове рішення в частині його перегляду апеляційним судом ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень норм закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів звертає увагу, що загалом за своїм змістом доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам, викладеним відповідачем у відзиві на позовну заяву, яким суд першої інстанції дав належну оцінку та висновки щодо яких вмотивовано та обґрунтовано виклав у мотивувальній частині ухваленого рішення.
Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано апелянтом до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки у сукупності. Незгода апелянта з судовим рішенням в частині визначення розміру матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу внаслідок пошкодженого у ДТП з вини відповідача автомобіля, або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в судовому рішенні, не свідчять про його незаконність.
При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосуваннястатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Суд у своєму рішенні навів мотиви з яких прийняв до уваги доводи позивача щодо наявності підстав для стягнення матеріальної шкоди у розмірі 228 535,23 грн, дав вірну оцінку запереченням відповідача та дійшов законного та обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, судове рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в оскаржуваній його частині залишає без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує на підставі ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У частинах першій-третійстатті 134 ЦПК Українивизначено, що разом з першою заявою щодо суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Із матералів справи вбачається, що позивачем було надано відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому серед іншого позивач просила апеляційний суд покласти на відповідача понесені нею судові витрати у суді апеляційної інстанції.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третястатті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною восьмоюстатті 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У судовому засіданні представником позивача підтримано заяву, у якій сторона позивача просить стягнути з відповідача на свою користь понесені позивачем витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 23 000,00 грн. До заяви надано докази на підтвердження надання правничої допомоги та розмір понесених витрат.
Згідно з частиною другоюстатті 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третястатті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача надано копію договору про надання правової допомоги №31/01/2024-2 від 31.01.2024, укладеного між ОСОБА_1 та АО «ЛЕЗО» щодо надання правової допомоги, копія ордера на надання правничої (правової) допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію додаткової угоди № 3 від 20.12.2024 до договору про надання правової допомоги, копію платіжної інструкції №1.88256311.1 від 29.01.2025 на сумум 23 000,00 грн (призначення платежу - оплата за юридичні послуги).
Суд апеляційної інстанції, урахувавши складність справи та обсяг виконаних робіт, час розгляду справи судом, урахувавши заперечення відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу, дійшов висновку про відшкодування позивачу понесених нею витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000,00 грн. Суд бере до уваги їх співмірність складності справи та виконаним адвокатом обсягу робіт, часу, у зв'язку із чим такі витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у зазначеному розмірі.
Оскільки апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, тому понесені ним витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду не підлягають відшкодуванню позивачем.
Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Антосиною Романом Сергійовичем , залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 20 листопада 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 31 березня 2025 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
Л. П. Сушко