Справа № 369/462/24
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/8704/2024
5 червня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Ящуку Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Цілуванської Світлани Сергіївни на ухвалу судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 січня 2024 року (суддя Пінкевич Н.С.) про відмову у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з-під арешту,
встановив:
у січні 2024 року позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просила зобов'язати Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт зі всього майна, належного їй на праві власності, накладеного постановою ВДВС Києво-Святошинського районного управління юстиції від 25 вересня 2015 року, зареєстрований 19 жовтня 2015 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 25368336.
Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що на виконанні Києво-Святошинського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області (нині - Вишневий відділ ДВС у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебував виконавчий лист № 369/470/14-ц від 15 квітня 2007 року про стягнення з неї на користь ПАТ «Універсал Банк» боргу у розмірі 66 617,42грн. 27 грудня 2018 року головним державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу ДВС Головного територіального управління у Київській області Міщенко Л.М. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно відомостей з реєстру прав на нерухоме майно їй стало відомо, що постановою ВДВС Києво-Святошинського районного управління юстиції від 25 вересня 2015 року було накладено арешт на все належне їй на праві власності майно.
Позивачка посилалася на те, що у відповідності до інформації, отриманої з Автоматизованої системи виконавчого провадження, виконавче провадження № НОМЕР_1 завершене, постанова про повернення виконавчого документу стягувачу є чинною і стягувачем не оскаржувалась, повторно вищезазначений виконавчий документ відповідно
до ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» до виконання не пред'являвся, строки повторного пред'явлення закінчились, відкриті виконавчі провадження щодо не стягнутого виконавчого збору або витрат виконавчого провадженні відсутні, у зв'язку з чим підстав для подальшого збереження арешту немає.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 січня 2024 року у відкритті провадження відмовлено. Роз'яснено ОСОБА_1 , що вона має право звернутись до суду зі скаргою у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Цілуванська С.С. просить ухвалу судді скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Представник позивачки зазначає, що відповідно до ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу державний виконавець не повинен був знімати арешт з майна боржника. Проте, виконавче провадження завершене, повторно виконавчий документ до виконання не пред'являвся, строки повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання закінчились, а накладеним арештом порушують права позивачки, відновлення яких можливе саме шляхом звернення до суду із даним позовом про зобов'язання державного виконавця зняти з її майна накладений арешт.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Позивачка ОСОБА_1 , її представник адвокат Цілуванська С.С. та відповідач Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду апеляційної скарги (с.с.33-36), у судове засідання не з'явились, клопотання про його перенесення не подали, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що арешт на майно позивачки був накладений постановою державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області Євком В.В. від 25 вересня 2015 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, яке було відкрито на підставі виконавчого листа № 369/470/14-ц від 15 квітня 2007 року, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» боргу у сумі 66 617,42грн (с.с.4-7).
27 грудня 2018 року головним державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області Міщенко Л.М. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (с.с.4-5).
Згідно інформації з Автоматизованої системи виконавчого провадження, виконавче провадження № НОМЕР_1 завершене, повторно зазначений виконавчий лист до виконання не пред'являвся.
Відмовляючи у відкритті провадження, суддя першої інстанції виходила з того, що позивачка, як сторона виконавчого провадження, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дії або бездіяльності державного виконавця.
Колегія суддів погоджується з таким висновком судді першої інстанції, так як він ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права, відповідає правовим
висновкам Верховного Суду.
Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 зазначено, що «відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
У вищезазначеній справі Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна з огляду на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК
України.
Боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 зазначала, що сторони, інші учасники та особи можуть звернутися до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців та посадових осіб державної виконавчої служби в порядку частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», якщо цей виконавчий документ виданий на виконання судового рішення, або - до адміністративного суду в порядку частини другої цієї ж статті, якщо він виданий на виконання рішення іншого органу (посадових осіб), та/або за умови перебування його у зведеному виконавчому провадженні, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.
У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 758/8416/15-ц зазначено, що скарги на дії (бездіяльність), рішення державних виконавців (приватних виконавців) мають на меті захист прав сторін виконавчого провадження з виконання судових рішень та покладають на суд контроль за належним виконанням судових рішень. Здійснення такого судового контролю відбувається за правилами спеціального виду провадження в цивільному судочинстві, що є відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням судових рішень полягає, насамперед, у реалізації основних завдань судочинства при здійсненні судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення спору і набрання судовим рішенням законної сили суд здійснює контроль за його виконанням, а також захист прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження.
Таким чином, оскільки позивачка є боржницею у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, суддя першої інстанції зробила обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_1 не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав як сторона виконавчого провадження, між учасниками справи не виникло цивільно-правового спору, який підлягав би вирішенню в порядку позовного провадження, а постало питання щодо правомірності дій та рішень державного виконавця під час виконання судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У даному випадку ОСОБА_1 була боржником у виконавчому провадженні, а тому не може бути позивачем у цій справі і така справа не підлягає розгляду у порядку позовного провадження.
При цьому ОСОБА_1 не позбавлена права звернення до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця в порядку, передбаченому Розділом VII ЦПК України.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 642/4263/21, від 26 січня 2022 року у справі № 534/1762/18, від 07 вересня 2022
року у справі № 523/19204/19.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суддя першої інстанції правильно застосувала норми матеріального права, не допустила порушень норм процесуального права при постановленні ухвали про відмову у відкритті провадження, тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Цілуванської Світлани Сергіївни залишити без задоволення, ухвалу судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 січня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 31 березня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук