Справа №589/4652/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/311/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - 227
Іменем України
"26" березня 2025 р. колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_3 ,
суддів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_6 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 589/4652/23 за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 , прокурора ОСОБА_9 на вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 14.03.2024, за яким
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Клишки Шосткинського району Сумської області, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима
визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_11 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_12 ,
обвинуваченої - ОСОБА_13 ,
установила:
У поданих апеляційних скаргах:
- обвинувачена ОСОБА_14 просить змінити вирок суду в частині вирішення цивільного позову, зменшивши розмір відшкодування за завдану моральну шкоду на користь потерпілого ОСОБА_15 до 10 000 грн, оскільки визначений судом розмір моральної шкоди є непосильним для неї, не враховані з достатньою повнотою вимоги розумності та справедливості, психологічна експертиза потерпілого, яка б дала змогу встановити глибину моральної шкоди внаслідок ДТП проведена не була, причетність потерпілого до ДТП не перевірялася, що завадило суду ухвалити законне рішення:
- потерпілий ОСОБА_16 просить скасувати вирок суду та ухвалити новий вирок, за яким ОСОБА_13 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначити їй покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки, оскільки суд безпідставно звільнив обвинувачену від відбування основного покарання з випробуванням, каяття останньої не було щирим, кошти відшкодовувала частково перед судовими засіданнями, імітуючи таким чином щирість своїх дій, а після ухвалення вироку взагалі перестала відшкодовувати заподіяну злочином матеріальну та моральну шкоду;
- прокурор ОСОБА_17 просить скасувати вирок суду та ухвалити новий вирок, за яким ОСОБА_13 вважати засудженою за ч. 2 ст. 286 КК до трьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки, а в іншій частині вирок суду залишити без змін, оскільки в діях обвинуваченої не убачається щирого каяття, остання до початку розгляду справи не вибачилася перед потерпілим, шкоду відшкодовувала частково безпосередньо перед судовими засіданнями, а після ухвалення вироку взагалі перестала її відшкодовувати.
Вироком Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 14.03.2024 ОСОБА_13 визнана винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і їй призначене покарання в виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки. На підставі ст.75 КК звільнено ОСОБА_13 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком два роки та покладено відповідно ст. 76 КК обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Стягнуто з ОСОБА_13 на користь держави процесуальні витрати пов'язані із залученням експерта в сумі 9560 грн, на користь КП «Шосткинська центральна районна лікарня» ШМР витрати на лікування потерпілого в сумі 6870,36 грн, на користь потерпілого ОСОБА_15 51215,11 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди та 300 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Згідно вироку суду, 04.04.2023 близько 08:25 ОСОБА_13 , керуючи автомобілем «МАZDA 3», р. н. НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною вул. Маяковського в м. Шостка Сумської області через нерегульоване перехрестя, здійснюючи поворот ліворуч на вул. Воронізька, не надала переваги в русі т/з ЗАЗ DAEWOO, р. н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_15 , який рухався головною дорогою (вул. Воронізька), внаслідок чого сталося зіткнення вказаних т/з, від якого т/з під керуванням ОСОБА_15 виїхав на зустрічну смугу руху, де зіткнувся з іншим т/з МАЗ 43205, р. н. НОМЕР_3 з причепом ПР ЕТА RIANS SRA332, р. н. НОМЕР_4 , в результаті чого ОСОБА_15 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченої ОСОБА_13 , яка підтримала апеляційну скаргу, і заперечила щодо задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілого, доводи прокурора ОСОБА_11 та представника потерпілого ОСОБА_12 , які підтримали апеляційні скарги прокурора і потерпілого, та просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченої, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та потерпілого підлягають задоволенню, а апеляційна скарга обвинуваченої ОСОБА_13 задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, за обставин, викладених у вироку, в апеляційних скаргах сторонами провадження не оскаржуються.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги обвинуваченої ОСОБА_13 про необґрунтованість вироку суду в частині стягнення моральної шкоди, колегія суддів вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
Так, відповідно ч. 5 ст. 128 КПК, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом; якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства, а згідно ч. 1 ст. 129 КПК, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Моральна шкода, заподіяна фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її заподіяла, при наявності вини вказаної особи (ст. 1167 ЦК), а згідно положень ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Вирішуючи цивільний позов представника потерпілого ОСОБА_12 в частині стягнення моральної шкоди суд першої інстанції в повній мірі дотримався вимог закону, які напряму впливають на визначення розміру такої шкоди, належним чином мотивувавши ухвалене рішення.
Зокрема, суд першої інстанції врахував рівень фізичного болю та душевних страждань потерпілого, сукупність негативних наслідків, які настали для останнього внаслідок ДТП, позицію обвинуваченої ОСОБА_13 , яка цивільний позов представника потерпілого ОСОБА_12 в частині моральної шкоди визнала в повному обсязі, а також виходячи з засад виваженості, розумності та справедливості, обставин вчинення кримінального правопорушення, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з обвинуваченої ОСОБА_13 на користь потерпілого ОСОБА_15 моральної шкоди в сумі 300000 грн, задовольнивши повністю таким чином заявлений позов в цій частині, що є законним, справедливим і обґрунтованим, враховуючи характер та обсяг страждань потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, які є очевидними.
Що стосується доводів апеляційних скарг потерпілого ОСОБА_15 і прокурора ОСОБА_18 про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, то вони є обґрунтованими і заслуговують на увагу, оскільки при призначенні покарання суд першої інстанції не в повній мірі дотримався загальних засад призначення кримінального покарання, зокрема принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, не в повній мірі врахував положення ст. 75 і 76 КК, внаслідок чого застосував кримінальний закон, який не підлягав застосуванню, а саме ст. 75 КК, та без наявності до того законних підстав звільнив обвинувачену ОСОБА_13 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, визначивши іспитовий строк два роки.
Положеннями ст. 50 і 65 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого; суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, а також відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Таким чином, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою, як зазначалось вище, є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК.
Системне тлумачення цієї правової норми дозволяє дійти висновку, що питання призначення покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети кримінального покарання як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченими, так і іншими особами.
Законодавець з огляду на положення ст. 75 КК підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення обвинуваченого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення такої особи без реального відбування покарання, хоча при цьому має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини провадження.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На національному рівні КСУ у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання повинно бути домірним кримінальному правопорушенню».
При встановленні справедливості і співмірності призначеного покарання колегія суддів дотримується також й автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоч це не виключає, що покарання може спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.
Ухвалюючи рішення про звільнення обвинуваченої ОСОБА_13 від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд першої інстанції врахував дані про її особу, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів нарколога/психіатра не перебуває, вік останньої, часткове відшкодування завданої злочином шкоди, а також обставини, які пом'якшують покарання: щире каяття та повне визнання вини. При цьому обставин, що обтяжують покарання, судом першої інстанції установлено не було.
Однак, суд першої інстанції не навів у вироку обставини, які б надавали можливість виправлення ОСОБА_13 без реального відбування основного покарання і доцільність застосування до неї положень ст. 75 КК, попри позицію потерпілої сторони. При цьому колегія суддів не убачає, що ОСОБА_13 щиро покаялася, оскільки щире каяття це не формальна вказівка обвинуваченої на визнання нею своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, які є очевидними, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну (негативну) оцінку ОСОБА_13 своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальними правопорушеннями ситуації, зокрема відшкодування спричиненої матеріальної та моральної шкоди або усунення цієї шкоди у інший спосіб, бажання виправити ситуацію, яка склалась внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, співчування потерпілим тощо. Тобто, факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен об'єктивно знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження (постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 199/6365/19).
Виходячи із системного тлумачення законодавства, ураховуючи особу обвинуваченої, наявність інших обставин кримінального провадження згідно вимог КК, колегія суддів приходить до переконання про неправильне звільнення обвинуваченої ОСОБА_13 від відбування призначеного основного покарання.
Підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК), а неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК).
Оскільки суд першої інстанції застосував до обвинуваченої ОСОБА_13 закон, який не підлягав застосуванню, зокрема ст. 75 КК (звільнення від відбування покарання з випробуванням), то вирок суду підлягає скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання (п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК), тому після скасування вироку суду першої інстанції колегія суддів вважає за необхідне ухвалити новий вирок, оскільки обвинувачена ОСОБА_13 внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність - неправильно звільнена від відбування призначеного їй основного покарання.
При ухваленні нового вироку, колегія суддів вважає за необхідне залишити ОСОБА_13 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді і розмірі, визначеному судом першої інстанції, а саме, у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки, що є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 420 і 615 КПК України,
ухвалила:
Апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_8 і прокурора ОСОБА_9 задовольнити, а апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 14.03.2024 відносно ОСОБА_19 скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок.
ОСОБА_20 вважати засудженою за ч. 2 ст. 286 КК України до призначеного судом першої інстанції покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_21 обчислювати з дня приведення вироку до виконання і затримання останньої.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченій та прокурору і не пізніше наступного дня після його ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.
Судді:
ОСОБА_22 ОСОБА_4 ОСОБА_5