Справа № 609/122/25Головуючий у 1-й інстанції Катерняк О.М.
Провадження № 22-ц/817/405/25 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
25 березня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Храпак Н.М.
суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,
за участі секретаря - Гичко К.С.
та сторін: ОСОБА_1 , її представника - адвоката Тимчій А.М., ОСОБА_2 та його представника - адвоката Мілетич О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу № 609/122/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Мілетич Ольга Олегівна на ухвалу Шумського районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2025 року, постановлену суддею Катерняк О.М., за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви,
у січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд із заявою про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просила вжити заходи щодо забезпечення позову шляхом повернення дитини ОСОБА_3 за місцем його попереднього проживання (до 15.01.2025) разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Заяву обґрунтовує тим, що вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , який зареєстрований Каланчацьким відділом ДРАЦС у Скадовському районі Херсонської області Південного МУ МЮ (м. Одеси). У шлюбі подружжя має двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
24 лютого 2022 року у зв'язку з повномасштабним вторгненням на територію України, заявниця разом з 8-місячним сином ОСОБА_5 , чоловіком та його батьками вимушена була виїхати в безпечні регіони. Населений пункт її постійного проживання - селище Каланчак, Херсонської області і до тепер перебуває під тимчасовою окупацією. З того часу заявниця з чоловіком практично разом не проживали, окрім не тривалих періодів. Син ОСОБА_5 , а в подальшому і донька ОСОБА_6 постійно проживали із заявницею окремо від чоловіка та його родини, мама самостійно займалась їх вихованням, лікуванням, навчанням, тобто належним чином виконувала материнські обов'язки.
Останнім часом стосунки із чоловіком стали нестерпними, що виражається у грубості, маніпулюванні з його сторони відібранням дітей. Розуміючи, що у заявниці наразі відсутня підтримка рідних, які залишились на окупованій території, чоловік та його матір постійно провокували її на конфліктні ситуації, звинувачували в бажанні вивезти дітей на окуповані території.
Так, 15 січня 2025 року чоловік з'явився за місце мешкання заявниці з ознаками алкогольного сп'яніння, маючи збуджений стан, неадекватну поведінку та без її згоди забрав сина з місця їх проживання, не реагуючи на її законні вимоги щодо повернення дитини. Відтоді син не відвідує дитячий садочок та проживає з батьком. Бажання заявниці мирним шляхом вирішити питання результатів не дало, а навпаки чоловік разом з своєю матір'ю чинить будь-які перешкоди у спілкуванні та побаченнях заявниці з сином. 22 січня 2025 року під час перебування заявниці за адресою проживання чоловіка та проведення часу із сином, почали чинити активні дії, перешкоджаючи її перебуванню з дитиною, викликали працівників поліції, які не приховуючи своїх дружніх відносин з чоловіком, склали на заявницю терміновий заборонний припис та протоколи про адміністративне правопорушення за ст. 173-2 КУпАП, визнавши потерпілими чоловіка, його матір та дітей заявниці.
Заявниця вважає, що примусове відібранням відповідачем сина від неї негативно впливає на його психічний стан, оскільки до виникнення спору діти весь час проживали з матір'ю. Вказує, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання дітей, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з матір'ю, повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від матері. Наразі відсутність стабільних контактів заявниці з сином, зміни його сталого та звичного місця проживання, дійсно створює загрозу втрати безпосереднього емоційного контакту дитини з мамою, що в подальшому може призвести до психічного розладу. При цьому жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали проживання сина з мамою та перешкоджали б нормальному розвитку дитини не існує. Тому забезпечення позову є необхідним у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, якщо врегульовано правовий механізм забезпечення позову.
З огляду на вищезазначене, оскільки невжиття заходів забезпечення позову з врахуванням віку дитини та зміни сталого, звичного режиму життя, може призвести до фактичної неможливості виконання рішення суду з причин повного (остаточного) розриву психологічних та емоційних зв'язків між матір'ю та сином, вважає, що заява про забезпечення позову шляхом повернення дитини ОСОБА_7 за попереднім місцем проживання разом з матір'ю є таким, що відповідає інтересам дитини.
Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2025 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба в справах дітей Шумської міської ради Тернопільської області, про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , та малолітньої доньки ОСОБА_4 разом з матір'ю - задоволено.
Вжито заходів забезпечення позову, до подання позовної заяви до суду, шляхом повернення дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем його попереднього проживання (до 15.01.2025) за адресою: АДРЕСА_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з моменту постановлення даної ухвали та до набрання рішенням у справі законної сили.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Мілетич О.О. просить скасувати ухвалу Шумського районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування вимог посилається на те, що ОСОБА_1 звертаючись із заявою про забезпечення позову, не повідомила суд першої інстанції про те, що 22.01.2025 вона вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї дитини - ОСОБА_7 , у зв'язку із чим була викликана поліція, складений адміністративний протокол та накладено тимчасовий заборонний припис щодо заявника, ОСОБА_1 , на строк 10 діб, до 21:03 01.02.2025, а також покладено на ОСОБА_1 зобов'язання залишити місце проживання дитини.
Окрім цього, заподіяння психологічного домашнього насильства з боку ОСОБА_1 відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , супроводжувалося озвученими намірами вивезти дитину за межі підконтрольної Україні території, в окуповану частину Херсонської області.
Таким чином, є підстави стверджувати, що вжиті заходи забезпечення позову мають істотні ризики того, що будуть використані матір'ю дитини, ОСОБА_3 , відносно якого вона вчинила психологічне насильство, з метою продовження заподіяння шкоди сину, задля вирішення сімейного конфлікту із батьком дитини.
Тому за даних обставин вжиття заходів забезпечення майбутнього позову шляхом повернення дитини матері у спосіб примусового відібрання її у батька, зі звичного місця проживання, де не заподіюється дитині шкода - не відповідає законодавчо закріпленому принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.
При цьому потрібно враховувати, що згідно заяви ОСОБА_1 поставлено саме процесуальне питання вжиття заходів забезпечення майбутнього позову про визначення місця проживання дитини з матір'ю, і спір судом не вирішувався по суті при розгляді заяви ОСОБА_1 . Тому, за даних обставин є підстави констатувати, що суть вжитого судом забезпечення майбутнього позову, фактично полягає у визначенні проживання дитини з матір'ю за її місцем, що є тотожним (схожий по своїй суті) позовній вимозі про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Таким чином суд першої інстанції оскаржуваною ухвалою порушив ч. 10 ст. 158 ЦПК України при визначенні заходу забезпечення позову, та вжив захід забезпечення позову у вигляді відібрання дитини у батька та передачі її матері, який є тотожним позовній вимозі про визначення місця проживання дитини з матір'ю.
Відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Мілетич О.О. до суду апеляційної інстанції не поступав.
У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник - адвокат Мілетич О.О. апеляційну скаргу підтримали з мотивів, викладених в ній.
ОСОБА_1 та її представник - адвокат Тимчій А.М. у судовому засіданні апеляційної скарги представника ОСОБА_2 , - адвоката Мілетич Ольга Олегівна не визнали, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, додатково виклавши свою позицію в письмових поясненнях.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою, п'ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , який зареєстрований Каланчацьким відділом ДРАЦС у Скадовському районі Херсонської області Південного МУ МЮ (м. Одеси).
У шлюбі в подружжя народилося двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 15 липня 2021 року (а.с. 24) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 21 червня 2023 року (а.с. 25).
24 лютого 2022 року у зв'язку з повномасштабним вторгненням на територію України, заявниця разом з 8-місячним сином ОСОБА_5 , чоловіком та його батьками вимушена була виїхати в безпечні регіони. Населений пункт її постійного проживання - селище Каланчак, Херсонської області і до тепер перебуває під тимчасовою окупацією. З того часу заявниця з чоловіком практично разом не проживали, окрім не тривалих періодів. Син ОСОБА_5 , а в подальшому і донька ОСОБА_6 постійно проживали із заявницею окремо від чоловіка та його родини, мама самостійно займалась їх вихованням, лікуванням, навчанням, тобто належним чином виконувала материнські обов'язки.
Останнім часом стосунки із чоловіком стали нестерпними, що виражається у грубості, маніпулюванні з його сторони відібранням дітей. Розуміючи, що у заявниці наразі відсутня підтримка рідних, які залишились на окупованій території, чоловік та його матір постійно провокували її на конфліктні ситуації, звинувачували в бажанні вивезти дітей на окуповані території.
Так, 15 січня 2025 року чоловік з'явився за місце мешкання заявниці з ознаками алкогольного сп'яніння, маючи збуджений стан, неадекватну поведінку та без її згоди забрав сина з місця їх проживання, не реагуючи на її законні вимоги щодо повернення дитини. Відтоді син не відвідує дитячий садочок та проживає з батьком. Бажання заявниці мирним шляхом вирішити питання результатів не дало, а навпаки чоловік разом з своєю матір'ю чинить будь-які перешкоди у спілкуванні та побаченнях заявниці з сином.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що за змістом заяви ОСОБА_1 малолітній ОСОБА_3 був незаконно відібраний батьком із місця його проживання разом із матір'ю. Тому не вжиття заходів забезпечення позову може призвести до розриву психологічних та емоційних зв'язків між матір'ю та сином з огляду на зміну сталого, звичного режиму життя.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, з огляду на таке.
Статтею 7 СК України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Коли сім'я руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи забезпечити інтереси дитини, щоб дитина зростала у благополучному середовищі, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення зростання дитини у найсприятливішому середовищі
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це, як правило, обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаний із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на те, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.
Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У справах про визначення місця проживання дитини суд має право вжити таких заходів забезпечення позову, як заборона переміщення (виїзду) дитини за межі України, визначення на період розгляду спору графіку побачень дитини з тим з батьків, з яким дитина фактично не проживає (особливо у випадку відчуження дитини від іншого з батьків), встановленням обов'язку вчинити певні дії.
Згідно з частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У § 127 рішення ЄСПЛ Eberhard and M. v. Slovenia від 01 грудня 2009 року, заяви № 8673/05, 9733/05, наголошено що стаття 8 Конвенції передбачає право батьків на вжиття заходів для возз'єднання їх зі своїми дітьми та зобов'язання національних органів влади сприяти такому возз'єднанню. Суд вважав, що неефективне та запізніле здійснення провадження щодо дитячої опіки може призвести до порушення статті 8 Конвенції.
Суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Держава не повинна допускати ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини протягом тривалого часу за наявності судового спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір'ю.
Вжиття заходів забезпечення позову у спорах щодо фізичної опіки над дітьми спрямоване на недопущення чи припинення дій одного з батьків, які порушують права іншого на участь у вихованні дитини, контакт з нею. Відчуження одного з батьків можна охарактеризувати як форму психологічного насильства, яке проявляється у необґрунтованому звинуваченні у застосуванні по відношенню до дитини насильства іншим з батьків або звинуваченні у жорстокій та насильницькій поведінці по відношенню до одного з батьків, переконанні дитини у тому, що контакт з іншим з батьків є несприятливим для неї, нав'язуванні дитині відчуття, що вона знаходиться в небезпеці під час контакту з одним з батьків, необґрунтованих звинуваченнях на адресу бабусі й дідуся, інших членів сім'ї, зміна місця проживання без попереднього обговорення тощо.
Як вбачається із матеріалів справи, до 15 січня 2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживав разом із мамою ОСОБА_1 , що не заперечив у судовому засіданні батько дитини. Матір'ю було створено усі умови для належного проживання, розвитку та соціалізації дитини, що підтверджується долученими до заяви про забезпечення позову довідкою від 27.01.2025 № 15, виданою КНП Шумської міської ради “Шумський міський центр ПМСД», про те ОСОБА_8 знаходиться під спостереженням лікаря-педіатра ОСОБА_9 , довідкою Шумського ясла-садка “Сонечко» від 24.01.2025 № 01-14/03, що мати достатньо приділяє вихованню сина, ОСОБА_3 , якого приводить та забирає з ясел-садк, бере активну участь в різноманітних заходах, які стосуються освітнього процесу, постійно цікавиться питанням навчання та виховання сина, однак з 16.01.2025 дитина жодного разу не була в закладі (а.с.19-20).
Проте, відповідач ОСОБА_2 , без вагомих на те підстав, вирішив одноособово, без врахування думки матері та інтересів малолітньої дитини, змінити місце постійного проживання сина, та 15.01.2025 року, з'явившись за місцем проживання позивачки та дітей, забрав ОСОБА_10 . При цьому, не звернувся ні до органу опіки та піклування, ні до суду з вирішенням питання його участі у вихованні сина чи визначення місця проживання дитини.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що між сторонами існує спір щодо місця проживання дитини.
Колегія суддів вважає, що незастосування заходів забезпечення позову у цій справі може призвести до розриву психоемоційного зв'язку між матір'ю та трирічним сином, що не відповідає інтересам дитини. Негативні, непоправні наслідки, які можуть настати у випадку зволікання у відновленні стабільного контакту матері з малолітнім сином, свідчать про наявність обґрунтованих підстав для вжиття тимчасових заходів забезпечення позову у цій справі, враховуючи вік дитини, та те, що ОСОБА_8 до 15 січня 2025 року постійно проживав із матір'ю, його психоемоційний стан.
Безпідставними є посилання заявника на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що 22.01.2025 мати ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно вказаної дитини, у зв'язку із чим була викликана поліція, складений адміністративний протокол та накладено тимчасовий заборонний припис щодо заявника, ОСОБА_1 , на строк 10 діб, до 21:03 01.02.2025, а також покладено на ОСОБА_1 зобов'язання залишити місце проживання дитини.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» терміновий заборонний припис виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.
Як вбачається із припису серії АА № 330550 від 22.01.2025 року, що він був складений на ОСОБА_1 шляхом залишення місця проживання (перебування) постраждалої особи - ОСОБА_3 строком на 10 діб до 1 лютого 2025 року. Однак даний припис має ряд виправлень та не підписаний ОСОБА_1 . Також, як було встановлено в суді апеляційної інстанції вищевказаний припис на даний час оскаржується.
Щодо посилання заявника про подання заяви про забезпечення позову у період дії термінового заборонного припису, то тут слід зазначити наступне.
Ні Закон України “Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VІІІ від 07.12.2017 року, ні ЦПК України не містить прямої заборони, здійснювати захист порушених прав, зокрема шляхом звернення до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви до суду.
Також як вбачається із штампу Шумського районного суду Тернопільської області заява про забезпечення позову була подана в остатній день дії припису.
Надуманими є посилання заявника на те, що судом першої інстанції застосовано не співмірний, а тотожний позовним вимогам захід забезпечення позову, чим прямо порушено ч. 10 ст. 158 ЦПК України.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Колегія суддів вважає, що у даній справі не є тотожним забезпечення позову, шляхом повернення дитини батьком, за місцем його попереднього проживання разом із ОСОБА_1 , оскільки на момент звернення з даною заявою позову в суді ще не було і лише в подальшому була подана в суд позовна заява про визначення місця проживання малолітніх дітей разом з матір'ю, яка не є тотожною заявленому заходу забезпечення позову.
Також, колегія суддів зауважує, що застосування судом тимчасового (до набрання законної сили рішенням по суті спору) заходу забезпечення позову шляхом повернення дитини за місцем його попереднього проживання разом з матір'ю, де дитина постійно проживала, маючи соціальні контакти, відвідуючи садок, належний медичний контроль, виходячи з найкращих інтересів дитини, тому вважає, що зобов'язання іншого з батьків вчинити певні дії не свідчать про вирішення судом по суті спору про визначення місця проживання малолітньої дитини. Такі заходи забезпечення позову перебувають у межах виконання органами державної влади позитивних зобов'язань, які випливають з гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідають наведеній вище практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка має на меті спровокувати самовільну зміну проживання дитини є припущеннями та не підтверджені належними доказами.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи та гуртуються на переоцінці доказів, що не дає підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про забезпечення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Мілетич Ольга Олегівна слід залишити без задоволення, а ухвалу Шумського районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2025 року - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Мілетич Ольга Олегівна залишити без задоволення.
Ухвалу Шумського районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 31 березня 2025 року.
Головуюча Н.М. Храпак
Судді: Б.О. Гірський
О.З. Костів