20 березня2025 року
м. Київ
справа № 272/722/19
провадження № 51-1027 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників в режимі відеоконференції ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
засудженого в режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні об'єднані кримінальні провадження № 12019060100000100 від 09 квітня 2019 року, № 12019060100000320 від 21 листопада 2019 року та № 12020060100000033 від 05 лютого 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 185 КК України,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 309 КК України,
за касаційними скаргами захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 та захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Попільнянського районного суду Житомирської області від 31 серпня 2023 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Попільнянського районного суду Житомирської області від 31 серпня 2023 року ОСОБА_8 було засуджено до покарання:
- за ч. 2 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією майна;
- за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_8 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 05 лютого по 03 квітня 2020 року та з 30 квітня 2020 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Цим же вироком було засуджено ОСОБА_9 до покарання:
- за ч. 2 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією майна;
- за ч. 2 ст. 309 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_9 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією майна.
На виконання ст. 71 КК України до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 12 серпня 2019 року, згідно з яким ОСОБА_9 було засуджено за частинами 1, 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки, і призначено ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк на 8 років 8 місяців із конфіскацією майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_9 у строк покарання строк його перебування під вартою з 05 лютого 2020 року до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_8 було визнано винуватим у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), поєднаному з проникненням у житло, вчиненому повторно (ч. 3 ст. 185 КК України), з огляду на таке.
У ніч із 08 на 09 квітня 2019 року (точного часу досудовим слідством не встановлено), ОСОБА_8 , керуючись прямим умислом і корисливим мотивом, спрямованим на вчинення крадіжки, з метою протиправного таємного викрадення чужого майна, скориставшись відсутністю нагляду за його діями з боку власника господарства та інших сторонніх осіб, підійшов до приватного житлового будинку, що розташований на АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_10 , і, застосовуючи фізичну силу, шляхом віджиму віконної рами проник у житло, звідки таємно, повторно викрав майно потерпілої, після чого залишив місце скоєння злочину, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_10 матеріальну шкоду на загальну суму 1896,14 грн.
Водночас цим же вироком, де детально наведено обставини події, ОСОБА_9 було визнано винуватим у тому, що він, будучи раніше засудженим за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частинами 1, 2 ст. 309 КК України, протягом року після засудження скоїв новий умисний злочин у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, а саме незаконно придбав, виготовив та зберігав наркотичні засоби без мети збуту (ч. 2 ст. 309 КК України).
Так, ОСОБА_9 наприкінці вересня 2019 року, точний день і час досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи поряд із територією колгоспу, що на вул. Андрушівській у с. Стара Котельня Андрушівського району Житомирської області, виявив рослини конопель, у той же день та час частково обірвав з них листя зі стеблами і верхів'я, які помістив до поліетиленового пакета, і таким чином незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, обіг якого заборонено, без мети збуту.
Після цього ОСОБА_9 наприкінці вересня 2019 року, точний день та час досудовим розслідуванням не встановлено, вказану рослинну масу конопель приніс до місця свого проживання, а саме на АДРЕСА_1 , висушив її, подрібнив руками й помістив до поліетиленового пакета, який потім поклав до кишені своєї куртки, і таким чином незаконно виготовив та зберігав при собі без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс загальною масою в перерахунку на висушену речовину 69,689 г до 21 листопада 2019 року.
Крім того, за обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було визнано винуватими у скоєнні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненого за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 187 КК України).
Так, 04 лютого 2020 року приблизно о 22:30 ОСОБА_8 за попередньою змовою з ОСОБА_9 , будучи в стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи в домогосподарстві ОСОБА_11 , що розташоване на АДРЕСА_2 , керуючись корисливим мотивом, маючи прямий умисел на здійснення погрози застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я особи, вчинили напад на ОСОБА_11 та ОСОБА_12 з метою заволодіння їх майном.
Реалізуючи спільний раптово виниклий злочинний умисел, ОСОБА_8 , взявши зі столу ніж, наблизився до ОСОБА_12 та, приставивши ніж до шиї потерпілого, став вимагати грошові кошти. ОСОБА_9 , підтримуючи дії ОСОБА_8 , відвів ОСОБА_12 до іншої кімнати, де, погрожуючи застосуванням фізичної сили, змусив залишатися на місці, подолавши в такий спосіб волю потерпілого до опору. Далі, переслідуючи корисливий мотив, спрямований на протиправне заволодіння чужим майном, ОСОБА_9 заволодів майном ОСОБА_12 , а саме курткою вартістю 400 грн, у кишені якої був мобільний телефон вартістю 100 грн із сім-карткою оператора ПрАТ «Київстар» вартістю 50 грн без коштів на рахунку.
У свою чергу ОСОБА_8 , не припиняючи своїх протиправних дій, тримаючи в руках ніж, наблизився до ОСОБА_11 та правою рукою завдав не менше двох ударів у ділянку обличчя останнього, внаслідок чого потерпілий отримав легкі тілесні ушкодження. У подальшому, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, приставивши ножа до шиї ОСОБА_11 , подолавши в такий спосіб волю потерпілого до опору, став вимагати грошові кошти і, переслідуючи корисливий мотив, спрямований на протиправне заволодіння чужим майном, відкрито заволодів трьома банківськими картками для виплат АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_11 , на яких були грошові кошти загальною сумою 4000 грн, при цьому шляхом погроз застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, продовжуючи тримати ніж біля шиї, змусив потерпілого назвати єдиний код доступу до даних карт, а також відкрито заволодів бензопилою останнього вартістю 1000 грн.
Отримавши бажане, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з місця скоєння злочину зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_13 , ОСОБА_7 та обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
На обґрунтування своїх доводів у частині відсутності доказів, що підтверджують наявність у діях ОСОБА_8 та ОСОБА_9 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, захисники зазначають, що:
- суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що засуджені діяли узгоджено, зі спільним умислом на вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України;
- ОСОБА_9 розбійного нападу не вчиняв, фізичного насильства до потерпілих не застосовував і майна не викрадав;
- суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про невчинення ОСОБА_9 дій, які б могли зупинити реалізацію злочинного умислу;
- умисел ОСОБА_8 був спрямований не на заволодіння майном потерпілих, а на застосування сили у відповідь на словесну образу;
- факт застосування ОСОБА_8 до ОСОБА_12 і ОСОБА_11 ножа підтверджується лише показаннями потерпілих, які відрізняються між собою та від показань, які вони надавали суду. При цьому ніж, вилучений під час огляду місця події, експертом не оглядався та відбитків пальців ОСОБА_8 на ньому виявлено не було;
- суди попередніх інстанцій не врахували того, що потерпілі є особами, які заінтересовані в тому, щоб ОСОБА_8 перебував у місцях позбавлення волі.
Крім того, мотивуючи доводи щодо відсутності в діях ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, а в діях ОСОБА_9 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, захисники вказують:
- органом досудового розслідування не надав доказів того, у який спосіб в ОСОБА_8 з'явилося майно потерпілої ОСОБА_10 ;
- незважаючи на твердження ОСОБА_8 про те, що майно потерпілої він знайшов, та за відсутності доказів протилежного, суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо скоєння обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України;
- засуджений ОСОБА_9 не визнавав себе винуватим і сторона захисту зауважувала, що він обмовив себе під час досудового розслідування у зв'язку із перебуванням у стані алкогольного сп'яніння;
- суди попередніх інстанцій не надали оцінки показанням свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .
Також у касаційних скаргах захисники наводять доводи щодо невідповідності висновків судів першої та апеляційної інстанцій фактичним обставинам справи.
На зазначені касаційні скарги захисників ОСОБА_6 й ОСОБА_7 заперечень від учасників касаційного провадження не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисники ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , а також засуджений ОСОБА_8 підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційних скарг сторони захисту.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За приписами пунктів 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України (ч. 2 ст. 438 КПК України).
Отже, скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК України) і невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
З урахуванням зазначеного Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
Зі змісту касаційних скарг убачається, що захисники, не погоджуючись з оцінкою доказів, а також посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи (ст. 411 КПК України), зазначали, що:
- ОСОБА_8 , заперечуючи свою вину, пояснював, що клунок, у якому знаходився телевізор, він знайшов біля криниці напроти будинку ОСОБА_10 . Телевізор забрав до матері, нікому не пропонував його купити;
- обставини передання ОСОБА_8 банківських карток підтверджуються лише показаннями потерпілого ОСОБА_11 , при цьому сам обвинувачений стверджував, що банківські картки йому підкинули під час обшуку;
- побачивши протиправні дії брата ( ОСОБА_8 ), ОСОБА_9 вивів ОСОБА_12 в іншу кімнату не з метою подолання його волі до опору, як про це зазначила колегія суддів апеляційного суду в ухвалі, а з метою захисту від протиправних дій брата, чим припинив злочинне посягання на потерпілого;
- суди взяли до уваги докази, а саме протокол огляду місця події від 21 листопада 2019 року та протокол проведення слідчого експерименту від 19 грудня 2019 року, хоча їх необхідно було оцінити критично, оскільки ОСОБА_9 оговорив себе, стверджуючи, що наркотичні засоби належать йому і він їх зірвав для власного куріння;
- ОСОБА_9 повідомив дільничного, що знає, де перебувають наркотичні засоби, після цього проїхав разом із працівниками поліції до свого помешкання, виніс із дому наркотичний засіб та вказав, що він належав його покійному брату, однак працівники поліції оформили цю добровільну видачу наркотичного засобу ОСОБА_9 як вилучення його під час поверхневого огляду, а це насправді не відповідає дійсності, що підтвердили також свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 під час допиту в ході судового розгляду;
- свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які є дільничними, у суді зауважили, що, коли ОСОБА_9 , який самостійно повідомив про наявність у нього наркотичної речовини, викликали СОГ, після її прибуття було проведено огляд місця події та зафіксовано добровільну видачу наркотичних засобів, після чого ОСОБА_9 попрохав ОСОБА_14 та ОСОБА_15 бути понятими в ході видачі ним наркотичних засобів, що породжує сумніви стосовно дій поліцейських та обвинуваченого.
Проте наведені вище доводи захисників, з огляду на положення статей 433, 438 КПК України і зміст ст. 411 КПК України, не можуть бути предметом касаційного розгляду.
Що стосується доводів касаційних скарг захисників про недоведеність наявності в діях засуджених складу інкримінованих їм кримінальних правопорушень ( ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 185 КК України, ОСОБА_9 - ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 309 КК України), то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
У статті 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ч. 1 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Відповідно до ст. 94 КПКУкраїни суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 185 КК України, та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 309 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими і перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до приписів ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, визнаючи ОСОБА_8 та ОСОБА_9 винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, місцевий суд урахував показання обвинувачених:
- ОСОБА_9 , який не визнав своєї вини та, серед іншого, зазначав, що з братом ОСОБА_8 пішли до ОСОБА_14 , там пиляли дрова, потім, коли вони вже розпивали спиртні напої, ОСОБА_8 із ОСОБА_11 почали сваритися. Він запропонував ОСОБА_12 покурити, удвох пішли в іншу кімнату; він не чув, що робили ОСОБА_8 із ОСОБА_11 . Побачив куртку, ОСОБА_12 дав її йому, а він сказав, що пізніше занесе (обвинувачений зауважив, що телефону та нічого іншого в ній не було). ОСОБА_9 пішов у цій куртці додому, ліг спати, а прокинувшись, побачив, що над ним стоять працівники поліції. ОСОБА_8 був з ним, та вони мали менше 0,5 вина і горілки. У день події він вживав алкоголь, брат теж був напідпитку. До ОСОБА_12 з ОСОБА_11 вони пішли десь о 7 годині, там довго пили, розмовляли. ОСОБА_8 сперечався з ОСОБА_11 . Спочатку вони сварилися. Указав, що не пам'ятає, чи закривали вони двері, коли він завів ОСОБА_12 в іншу кімнату. Того дня, він був одягнутий в олімпійку, тому попросив фуфайку, ОСОБА_12 дозволив її узяти. Фізичної сили до ОСОБА_12 не застосовував. Ножа в руках ОСОБА_8 не було, він лежав на столі. Чи погрожував ножем ОСОБА_8 , не бачив. Коли він та ОСОБА_12 вийшли з будинку, намагався завести пилку, яка стояла на вулиці, однак коли йшов додому, пилки не брав. Прийшовши додому, ліг спати у фуфайці. Указав також, що телефону ОСОБА_12 не бачив, помітив, що назріває конфлікт, тому забрав ОСОБА_12 та пішов. Зазначав, що не бачив, чи було заподіяно ушкодження ОСОБА_11 , а також не помітив карток. Крім того, вказав, що не чув, щоб ОСОБА_18 запитував дані про пін-код, взагалі про картки нічого не чув;
- ОСОБА_8 , який заперечував свою вину та пояснював, що приїхав до матері в с Стара Котельня, наступного дня в нього мав відбутися суд. Вони з ОСОБА_9 узяли спиртні напої та о 6 годині вечора пішли до ОСОБА_12 , а об 11 годині вечора пішли від них. ОСОБА_11 пліткував біля магазину, що він його бив, карточки в нього обвинувачений не брав, не бив його, тільки дав ляпаса. У ОСОБА_11 у той вечір був ОСОБА_12 . Вони взяли 0,5 л горілки і 1,5 л вина. У нього з ОСОБА_11 виникла словесна суперечка. ОСОБА_9 та ОСОБА_12 пішли в іншу кімнату. Перехилившись через стіл, він дав ОСОБА_11 ляпаса. ОСОБА_9 пішов, через 5 хвилин він теж пішов. Карток не бачив і не брав. Бензопилу бачив на вулиці, не брав її. У той вечір телефон ОСОБА_12 не бачив.
Заслухавши пояснення обвинувачених, суд першої інстанції вказав, що їх показання, зокрема в частині заперечення своєї вини, спростовуються сукупністю зібраних та досліджених у судовому засіданні доказів, у тому числі, показаннями:
- потерпілого ОСОБА_11 , який, серед іншого, надав пояснення про те, що зі ОСОБА_12 , який мав принести пилку, зібралися за місцем його мешкання, хотіли різати дрова. Коли сиділи в хаті, почули стук у двері. Потерпілий відкрив і побачив, що прийшли двоє ОСОБА_19 з пляшкою вина. Останні були напідпитку, але не п'яні. Згодом усі разом випили по чарці. ОСОБА_9 викликав ОСОБА_12 в іншу кімнату. Далі потерпілий відчув удар, потім - ніж біля шиї (який до того лежав на столі). Він упав, не пам'ятає, скільки йому було завдано ударів та чи втрачав свідомість. Коли опритомнів, відчув біля горла ніж. ОСОБА_8 почав вимагати гроші, він відповів, що не має коштів, є гроші на карточці. ОСОБА_8 продовжив вимагати гроші, тому потерпілий віддав йому три банківські картки. Далі ОСОБА_8 став вимагати пароль від карток. ОСОБА_12 почув це все з іншої кімнати і почав кричати, після чого ОСОБА_12 та ОСОБА_9 прийшли з іншої кімнати. Далі ОСОБА_19 забрали бензопилу, бушлат, речі й пішли. ОСОБА_9 одягнув на себе бушлат, узяв пилу і телефон. А банківські картки були в ОСОБА_8 . Тоді вони пішли. Телефон належав ОСОБА_12 , марки він не знає; бензопила теж його, марки також не знає, пам'ятає, що оранжевого кольору;
- потерпілого ОСОБА_12 , який, серед іншого, зазначав, що пішов до ОСОБА_11 з ящиком, де лежала пилка. Була холодна пора, тому вони розпалили піч та вживали спиртне в невеликій кількості, після цього він заснув на стільці. Потім ОСОБА_11 розбудив його, сказав устати, бо прийшли гості. Він побачив ОСОБА_19 . Коли вийшов на вулицю перекурити, ОСОБА_8 підійшов іззаду і взяв його за горло, тому він почав кричати. Далі вони зайшли в хату, ОСОБА_9 відвів його в другу кімнату і став відволікати, після чого схопив його так, що він впав, але чув усе, що відбувалося в іншій кімнаті. Ще почув, що ОСОБА_8 казав ОСОБА_11 віддати картку. Також, як пояснив потерпілий його телефон марки «Панасонік», у якомурозрядилася батарея, лежав на зарядці на столі. Зауважив, що в нього зникла куртка, бензопила і телефон; хто саме взяв пилу, він не бачив.
Також, як убачається з вироку, суд першої інстанції взяв до уваги й інші докази, а саме:
- протокол проведення слідчого експерименту від 07 лютого 2020 року з фототаблицями, за участі потерпілого ОСОБА_12 , у ході дослідження якого місцевий суд установив, що потерпілий, серед іншого, на статисті показав: яким чином ОСОБА_8 приклав ніж йому до горла; яким чином ОСОБА_9 заламав йому руку і, взявши належний йому бушлат, повів до спальної кімнати; яким чином ОСОБА_9 штовхнув його на ліжко, унаслідок чого він упав; як намагався підвестися, однак йому перешкоджав ОСОБА_9 ;
- протокол проведення слідчого експерименту від 07 лютого 2020 року з фототаблицями, за участі потерпілого ОСОБА_11 , за результатом дослідження якого місцевий суд установив, що потерпілий, серед іншого, на статисту показав, яким чином ОСОБА_9 заламав руку ОСОБА_12 та як вів його до спальної кімнати, прихопивши належний останньому бушлат. Також на статистові потерпілий показав, яким чином ОСОБА_8 заподіяв йому удар правою рукою в обличчя, тримаючи в лівій руці ніж, а потім приклав цей ніж до горла, тримаючи його у правій руці; показав на місце, де стояла коробка із бензопилою, яку ОСОБА_8 забрав із собою;
- висновок експерта від 06 лютого 2020 року № 12, згідно з яким суд установив, що під час судово-медичного обстеження потерпілого ОСОБА_11 в останнього було виявлено легкі тілесні ушкодження, що утворилися від дії твердого тупого предмета, можливо в термін та за обставин, про які вказував потерпілий;
- протокол огляду місця події від 05 лютого 2020 року з фототаблицею, за даними якого місцевий суд установив, що в присутності понятих було проведено огляд місця події на вул. Андрушівській у с. Стара Котельня, у ході якого під деревом виявлено бензопилу;
- протокол пред'явлення речей для впізнання від 09 лютого 2020 року та довідку до нього, відповідно до якого суд установив, що за участю потерпілого ОСОБА_12 , останній, під час слідчої дії, указав на бензопилу, належну йому;
- протокол пред'явлення речей для впізнання від 13 лютого 2020 року з фототаблицею та довідку до нього, з якого суд установив, що в ході слідчої дії за участю ОСОБА_12 , потерпілий указав на телефон, який йому належить та був вилучений під час обшуку в будинку ОСОБА_19 ;
- протокол пред'явлення речей для впізнання від 09 лютого 2020 року з фототаблицею та довідкою до нього, за участю ОСОБА_12 , відповідно до якого суд установив, що потерпілий указав на куртку - бушлат, належну йому;
- протокол пред'явлення речей для впізнання від 09 лютого 2020 року з фототаблицею та довідкою до нього, за участю ОСОБА_12 , відповідно до якого суд установив, що потерпілий указав на ніж, який застосовувався під час розбійного нападу;
- протокол пред'явлення речей для впізнання від 09 лютого 2020 року з фототаблицею та довідкою до нього, за участю ОСОБА_11 , з відомостей у якому суд установив, що потерпілий указав на куртку - бушлат, належну ОСОБА_12 ;
- протокол пред'явлення речей для впізнання від 09 лютого 2020 року з фототаблицею та довідкою до протоколу, за участю ОСОБА_11 , відповідно до якого суд установив, що потерпілий вказав на ніж, який застосовувався при розбійному нападі та належить йому;
- протокол огляду предмета від 13 лютого 2020 року (а саме трьох банківських карток ПАТ КБ «Приватбанк»);
- протокол огляду предмета від 13 лютого 2020 року (а саме, мобільного телефону марки «Hокія 3310» синьо-білого кольору);
- протокол обшуку від 12 лютого 2020 року з носієм інформації,
та інші докази, про які зазначено у вироку.
Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про те, що умисел ОСОБА_8 був спрямований не на заволодіння майном потерпілих, а на застосування сили у відповідь на словесну образу, то Верховний Суд не бере їх до уваги з огляду на таке.
Як убачається з вироку, факт наявності умислу в ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на вчинення розбійного нападу на потерпілих і вчинення усіх необхідних дій для доведення цього умислу до кінця встановлено на підставі досліджених судом першої інстанції доказів, а саме: показань потерпілих, які надавали пояснення щодо вчинення обвинуваченими злочинних дій, спрямованих на заподіяння тілесних ушкоджень та заволодіння їх майном. При цьому місцевий суд урахував, що показання потерпілих узгоджуються:
- з протоколами проведення слідчих експериментів від 07 лютого 2020 року за участю ОСОБА_12 і ОСОБА_11 , зі змісту яких суд першої інстанції встановив, що потерпілі надали пояснення про обставини скоєння злочину;
- висновком експерта від 06 лютого 2020 року № 12, згідно з яким суд установив, що в потерпілого ОСОБА_11 було виявлено легкі тілесні ушкодження;
- протоколом огляду предметів від 05 лютого 2020 року, вилучених у ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в ході огляду місця події від 05 лютого 2020 року;
- протоколами пред'явлення речей для впізнання від 09 та 13 лютого 2020 року, відповідно до яких суд першої інстанції з'ясував, що потерпілі впізнали речі (бензопилу, телефон, куртку), викрадені у них обвинуваченими;
- протоколом огляду предметів від 13 лютого 2020 року, трьох банківських карток ПАТ КБ «ПриватБанк»;
- протоколами пред'явлення речей для впізнання від 09 лютого 2020 року за участю ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , відповідно до яких місцевий суд установив, що потерпілі вказали на ніж, який використовувався в ході розбійного нападу.
Таким чином, ураховуючи:
- висновки суду першої інстанції, зроблені за результатом дослідження наявних у справі доказів;
- висновки суду апеляційної інстанції, який, перевіривши вирок за апеляційними скаргами сторони обвинувачення, установив, що відповідно до протоколу обшуку від 12 лютого 2020 року за місцем проживання обвинувачених було виявлено і вилучено три банківські картки, які належать потерпілому ОСОБА_11 ;
- зміст касаційних скарг захисників, які не наводять будь-яких мотивів щодо недопустимості покладених в основу вироку доказів та мотивують свою позицію лише показаннями засуджених,
колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про наявність в обвинувачених умислу на заволодіння майном потерпілих у цілому є обґрунтованими.
При цьому Суд зауважує, що захисник ОСОБА_7 , посилаючись на те, що ОСОБА_9 не скоював розбійного нападу та вчиняв дії, спрямовані на зупинення реалізації злочинного умислу свого брата ( ОСОБА_8 ), у касаційній скарзі не наводить переконливих мотивів і, посилаючись лише на показання засудженого, не зазначає, які саме наявні в матеріалах справи докази, що, на його думку, підтверджують позицію сторони захисту та спростовують законність й обґрунтованість вироку суду першої інстанції щодо доведення вини ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення, не були ураховані судами попередніх інстанцій.
За таких обставин касаційні скарги захисників у цій частині задоволенню не підлягають.
Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевий суд, ретельно дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах кримінального провадження докази, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтувалося на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожен доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та їх взаємозв'язку, дійшов обґрунтованих висновків про доведеність вини ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без зміни, а апеляційні скарги сторони захисту - без задоволення, вказав, що наведені у вироку докази є належними і допустимими. При цьому зауважив, що будь-яких процесуальних порушень під час збирання, дослідження та їх оцінки, які б ставили під сумнів правильність висновків місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, у ході апеляційного розгляду встановлено не було.
Крім того, перевіряючи доводи сторони захисту про те, що на знарядді злочину та викраденій бензопилі не було виявлено слідів пальців рук ОСОБА_8 , бо в ході досудового розслідування відповідна дактилоскопічна експертиза не проводилася, суд апеляційної інстанції зауважив, що всі досліджені у провадженні докази, як кожен окремо, так і їх сукупність, з урахуванням показань потерпілих, підтверджують обставини, регламентовані ст. 91 КПК України щодо події кримінального правопорушення (його часу, місця, способу, обставин його вчинення, у тому числі перебігу події), причетності обвинувачених до скоєння інкримінованого їм діяння, їх винуватості, а тому будь-яких сумнівів стосовно викрадення обвинуваченими бензопили та того, що під час розбійного нападу було застосовано ніж як знаряддя злочину, в суду апеляційної інстанції немає.
Такі висновки, на переконання колегії суддів, у цілому є обґрунтованими, а тому доводи захисника ОСОБА_6 про те, що факт застосування ножа підтверджується лише показаннями потерпілих, при цьому на ножі не було виявлено відбитків пальців ОСОБА_8 та знаряддя злочину експертом не оглядалося, не спростовують законності і обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій у цій частині.
Доводи касаційних скарг захисників про помилковість висновків судів попередніх інстанцій стосовно того, що засуджені діяли узгоджено, зі спільним умислом на вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне скоєння цього злочину декількома (двома і більше) суб'єктами злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Домовитися про спільне вчинення злочину заздалегідь означає дійти згоди щодо його скоєння до моменту виконання його об'єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії готування до злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як убачається з ч. 2 ст. 28 КК України, домовленість має стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об'єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбуватися в будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль.
Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 18 червня 2020 року у справі № 207/1447/18 (провадження № 51-622 км 20), від 17 грудня 2020 року у справі № 523/288/19 (провадження № 51-90 км 20).
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, спростовуючи аналогічні доводи апеляційних скарг сторони захисту, зазначив, що відповідно до встановлених фактичних обставин справи, які підтверджуються наведеними у вироку доказами, обвинувачені діяли спільно та узгоджено, зі спільним умислом, жоден зі співвиконавців не залишив мети вчинити злочин, не зупинив іншого в реалізації злочинного умислу. Зокрема, коли ОСОБА_8 , взявши зі столу ножа та приставивши його до шиї ОСОБА_12 , став вимагати від останнього грошові кошти, ОСОБА_9 бачив такі дії свого брата, мав усі можливості припинити злочинне посягання, однак не зробив цього, а навпаки, підтримав його дії, відвів ОСОБА_12 до іншої кімнати, де, погрожуючи застосуванням фізичної сили, подолав у такий спосіб його волю до опору; ОСОБА_8 у цей час також не припинив вчиняти протиправні дії та, завдавши не менше двох ударів у ділянку обличчя іншому потерпілому ОСОБА_11 і приставивши ножа до його шиї, став вимагати грошові кошти, подолавши в такий спосіб волю іншого потерпілого до опору. З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції зауважив, що обвинувачені таким чином довели спільний злочинний умисел до кінця, заволодівши майном потерпілих, та разом залишили місце скоєного злочину.
Крім того, на підтвердження своєї позиції щодо наявності попередньої змови між обвинуваченими на вчинення розбою суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі також звернув увагу на те, що наведені вище узгоджені дії ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтверджують взаємну інформованість останніх про злочинні наміри один одного і їх внутрішню згоду на спільне вчинення злочину, яку було досягнуто на основі здійснення ними конклюдентних дій.
Отже, рішення суду апеляційної інстанції в цій частині, на переконання колегії суддів, у цілому є обґрунтованим і вмотивованим.
За таких обставин посилання захисників на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що засуджені діяли узгоджено, зі спільним умислом на вчинення розбою, є необґрунтованими.
Що стосується посилань у касаційній скарзі захисника ОСОБА_6 на те, що суди попередніх інстанцій не врахували факту зацікавленості потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , то колегія суддів зауважує, що ці доводи сторони захисту були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином їх розглянувши їх, визнав неспроможними та навів обґрунтовані мотиви своїх висновків.
Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що в ході судового розгляду в суді першої інстанції, а також під час апеляційного розгляду не було встановлено підстав, які б свідчили про наявність мотивів для обмови обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 потерпілими ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які були безпосередніми очевидцями події по епізоду розбійного нападу. Водночас суд зауважив, що:
- посилання захисника на те, що потерпілі є зацікавленими, оскільки вони знайомі з обвинуваченими, проживають по сусідству, а тому, знаючи запальний характер ОСОБА_8 , бажали, щоб він якомога довше перебував у місцях позбавлення волі, є особистим припущенням сторони захисту та не підкріплене жодним доказом;
- підстав сумніватися у показаннях потерпілих щодо епізоду розбійного нападу немає, оскільки вони були попереджені про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, а їх пояснення загалом є чіткими, логічними та послідовними, повністю узгоджуються з письмовими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження, а незгода сторони захисту з правовою оцінкою судом показань не є підставою для визнання їх неналежними чи недопустимими.
З огляду на наведене вище Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 в цій частині.
Крім того, як зазначено вище, за обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_8 було визнано винуватим у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), поєднаному з проникненням у житло, вчиненому повторно (ч. 3 ст. 185 КК України).
Так, обґрунтовуючи свої висновки, наведені в обвинувальному вироку в цій частині, суд першої інстанції врахував показання обвинуваченого ОСОБА_8 , який заперечував свою винуватість у вчиненні крадіжки та зазначав, що він приїхав у село до матері, де дома разом із ОСОБА_20 вживали алкогольні напої. Приблизно о 8 годині, коли вже було темно, він побачив біля колодязя, що був через дорогу, двох людей, які, помітивши його, побігли. Він підійшов до криниці й набрав води, побачив, поруч побачив ковдру, розмотав її і виявив телевізор, марку та колір якого не пам'ятає. Зауважив, що це все відбувалося напроти будинку ОСОБА_10 . Телевізор він забрав до будинку матері. Указав, що не пропонував ОСОБА_21 купити його купити. Наступного дня телевізор він віддав невідомій особі, яка його підвозила.
Крім того, суд першої інстанції урахував:
- показання потерпілої ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 ;
- заяву потерпілої ОСОБА_10 від 09 квітня 2019 року про дозвіл на проведення огляду належного їй домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ;
- протокол огляду місця події від 09 квітня 2019 року з ілюстративною таблицею, за участю потерпілої ОСОБА_10 ;
- протоколи пред'явлення особи для впізнання за з від 13 квітня 2019 року та довідки до них (за участі свідка ОСОБА_26 ), згідно яких місцевий суд установив, що свідок упізнав ОСОБА_9 та ОСОБА_8 ;
- протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 30 травня 2019 року та довідку до нього (за участі свідка ОСОБА_26 ), згідно з яким місцевий суд встановив, що свідок упізнав ОСОБА_9 ;
- протокол проведення слідчого експерименту від 31 травня 2019 року з ілюстративною таблицею до нього (за участю ОСОБА_9 );
- протокол огляду місця події від 08 червня 2019 року з ілюстративною таблицею (за участю потерпілої ОСОБА_10 ).
Ретельно дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах кримінального провадження докази, суд першої інстанції за внутрішнім переконанням, яке ґрунтувалося на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожен доказ, зокрема показання обвинуваченого, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та їх взаємозв'язку, зробив висновок про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції на предмет його відповідності нормам матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла думки щодо обґрунтованості наведених у ньому висновків про доведеність вини ОСОБА_8 у скоєнні таємного викрадення майна, поєднаного з проникненням у житло, вчиненого повторно, як таких, що були зроблені з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до положень ст. 94 цього Кодексу.
При цьому доводи сторони захисту про відсутність доказової бази незаконного заволодіння ОСОБА_8 майном потерпілої ОСОБА_10 , а також посилання в касаційній скарзі захисника на показання засудженого в частині того, що майно потерпілої він знайшов, на переконання Верховного Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Як видно зі змісту вироку, свої висновки в цій частині суд першої інстанції зробив, виходячи з матеріалів кримінального провадження, а саме:
- з показань свідка ОСОБА_23 , який, як установив місцевий суд, стверджував, що ОСОБА_9 розповідав, що відпочивав удома з дружиною, коли ОСОБА_8 украв телевізор, а також про те, як добиралися в м. Біла Церква, щоб продати його. Телевізор належав ОСОБА_10 ;
- показань свідка ОСОБА_22 , яка, як з'ясував місцевий суд, указувала, що поліцейські привезли ОСОБА_9 , він казав, що разом з ОСОБА_27 , дружиною, сусідом відпочивали та розпивали спиртні напої. ОСОБА_18 сказав, що є телевізор, можна забрати. Потім ОСОБА_28 сказав, що спав із дружиною, а коли прокинувся, то побачив телевізор; хто його приніс, він не знає. Далі вони продали телевізор у м. Біла Церква. Через дорогу стоїть будинок батьків ОСОБА_29 , у якому ніхто не проживав. У будинку був телевізор, вони витягли вікно та викрали його;
- показань потерпілої ОСОБА_10 , яка, як установив місцевий суд, з-поміж іншого, зазначала, що телевізор вкрали ОСОБА_19 . Це проникнення відбулося вдруге. Перший раз влізли також через вікно, викрали горілку, тоді було викликано поліцію, складено протокол. Телевізор марки «Бравіс» був чорного кольору, плазмовий, його ціна на той момент становила 3000-4000 грн, залишився лише пульт. ОСОБА_30 є неблагополучною, вони всю ніч пиячили. Потерпіла пішла до них, бачила там пляшки з-під викраденої у неї горілки. Поліція допитала їх та відпустила. Потім вони повторно проникли в будинок через пластикове вікно в приміщенні прибудови, після чого зник телевізор. Далі приїхав ОСОБА_9 і сказав, що відкупить телевізор, який завезли в ломбард у м. Біла Церква і продали;
- протоколу проведення слідчого експерименту від 31 травня 2019 року з ілюстративною таблицею до нього (за участю ОСОБА_9 ), з якого місцевий суд установив, що під час слідчої дії ОСОБА_9 розповів та вказав на територію належного господарства за адресою: АДРЕСА_1 , куди його брат ОСОБА_8 приніс викрадений телевізор;
- показань свідка ОСОБА_25 , який зазначав, що хтось із братів ОСОБА_19 пропонував йому купити телевізор,
та інших доказів, які, як кожен окремо, так і в сукупності, були належним чином оцінені судом першої інстанції та, з огляду на наведені вище положення процесуального закону, обґрунтовано покладені в основу обвинувального вироку.
Ураховуючи зазначене вище, а також беручи до уваги те, що доводи сторони захисту про невинуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, фактично зводяться лише до показань засудженого, які відповідно до вироку не узгоджуються з іншими наявними в матеріалах справи доказами, що фактично і було взято до уваги судами попередніх інстанцій, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника в цій частині.
Водночас таке рішення суду першої інстанції в цілому узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, яка знайшла своє відображення в рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України», у якому указано, що під час оцінки доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Крім того, визнаючи ОСОБА_9 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, місцевий суд урахував показання:
- обвинуваченого ОСОБА_9 , який не визнавав своєї вини та пояснював, що коли проживав у м. Фастові, то домовився з дільничним про те, що віддасть коноплі. Коли він із ОСОБА_16 та ще одним свідком, якого викликали до суду, приїхали вночі, він приніс до машини поліції коноплі. Потім пішов до ОСОБА_31 запросити його бути свідком. Усі поїхали на експертизу, після проведення якої поліція привезла його додому. Він знав, що у згортку є коноплі, у будинку вони лежали давно, напевне рік. Свідкам він сказав, що наркотична речовина не належить йому, те саме казав у сільській раді. Йому пропонували провести слідчий експеримент, вони їздили до колгоспу. Пакунок з наркотичною речовиною він сам виніс поліції, цей пакунок належав його покійному братові, який проживав у будинку раніше;
- свідка ОСОБА_16 , який під час допиту вказав, що працює дільничним, у 2019 році він зупинив ОСОБА_9 , який добровільно видав коноплі, зауваживши, що зібрав їх на території колгоспу. ОСОБА_9 зупинили біля місця мешкання, він повідомив, що при собі зберігає наркотичні речовини, і добровільно видав їх, після чого дільничні викликали слідчо-оперативну групу. Було два свідки, потім вийшла його родина. Наркотична речовина була в пакеті, який потім вилучив слідчий;
- свідка ОСОБА_17 , який на допиті вказав, що працює дільничним, восени три роки тому, під час відпрацювання із напарником у с. Стара Котельня побачили ОСОБА_9 , почали нормально спілкуватися, він сказав, що має наркотичну речовину, після цього вони викликали слідчо-оперативну групу. Це було недалеко від його місця проживання, ОСОБА_32 зауважив, що постійно курить та зірвав речовину на території колгоспу;
- свідка ОСОБА_33 , який показав, що вони з ОСОБА_19 є односельчанами, та у 2019 році в с. Стара Котельня він був запрошений як свідок, чув, як ОСОБА_9 розповідав, що на території колгоспу знайшов наркотичну речовину та добровільно віддав її працівникам поліції, пояснивши, що не вирощував її, хотів використовувати не для продажу, а для власного вжитку. Тиск поліція не здійснювала;
- свідка ОСОБА_34 , яка показала, що вони з ОСОБА_19 є односельчанами, у її присутності ОСОБА_9 розповідав, що на території колгоспу виросла наркотична речовина, він висушував її та хотів використовувати для власного вживання. Поліція тиск не здійснювала. У приміщенні сільської ради, у кабінеті дільничного інспектора, проводився слідчий експеримент, під час якого ОСОБА_9 сказав, що знайдену наркотичну речовину хотів використати для власного вживання;
- свідка ОСОБА_35 , яка вказала, що була запрошена як свідок, ОСОБА_36 добровільно віддав наркотичні речовини;
- свідка ОСОБА_14 , який повідомив, що ОСОБА_32 зайшов до нього, попросив у присутності слідчих бути свідком, виніс із будинку пакет. Ці події відбулися біля будинку ОСОБА_19 . ОСОБА_32 потім, коли вони прийшли до його будинку, сам виніс пакет, слідчі показали пакет свідку і він його підписав документ. ОСОБА_32 сказав, що в пакеті конопля та попросив, щоб він посвідчив, що вони це вилучають;
- свідка ОСОБА_15 , яка зауважила, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - це її сини. ОСОБА_36 сам усе виніс і показав, вона не знає, що це за речовина і звідки вона з'явилася.
Також суд першої інстанції дослідив фактичні дані, які містяться в наданих стороною обвинувачення письмових доказах, а саме:
- у заяві ОСОБА_9 про надання дозволу на огляд його господарства, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
- протоколі огляду місця події від 21 листопада 2019 року з ілюстративною таблицею проведеного за участю обвинуваченого ОСОБА_9 , згідно з яким місцевий суд установив, що проведено поверхневий огляд одягу ОСОБА_9 , останній самостійно вийняв із внутрішньої сторони своєї куртки поліетиленовий пакет із речовиною рослинного походження світло-зеленого кольору, яка за характерними ознаками є рослинами конопель;
- висновку судової експертизи матеріалів, речовин і виробів від 17 грудня 2019 року № 2/1171 з ілюстративною таблицею, довідкою та супровідним листом, відповідно до яких місцевий суд установив, що надана на експертизу речовина рослинного походження зеленого кольору, вилучена в ОСОБА_9 , є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом, обіг якого заборонено. Маса канабісу в перерахунку на висушену речовину становить 69,689 г;
- протоколі проведення слідчого експерименту від 19 грудня 2019 року з ілюстративною таблицею (за участі ОСОБА_9 ), за результатом дослідження яких місцевий суд установив, що ОСОБА_9 розповів та вказав на територію неподалік колгоспу на вул. Андрушівській у с. Стара Котельня Андрушівського району, де росли чагарники, а серед них - рослини конопель, які він наприкінці вересня 2019 року зірвав, переніс до місця проживання, де висушив та зберігав при собі для куріння. Також указав на ділянку місцевості на вул. Шевченка в с. Стара Котельня Андрушівського району, де 21 листопада 2019 року його зупинили працівники Андрушівського ВП, які в присутності понятих вилучили в нього вказані вище рослини конопель;
- протоколі огляду предмета від 21 листопада 2019 року, згідно з яким місцевий суд установив, що в приміщенні Андрушівського ВП Бердичівського ВП ГУНП в Житомирській області було оглянуто спецпакет № 1146670 на лицьовій частині якого міститься напис «Національна поліція України Головне слідче управління» з підписами понятих, у якому був: поліпропіленовий пакет білого кольору зі вмістом сухої рослинної маси зеленого кольору, вилученої під час огляду місця події 21 листопада 2019 року в ОСОБА_9 на вул. Шевченка в с. Стара Котельня Андрушівського району.
Дослідивши наведені докази, зокрема показання обвинуваченого, і надавши їм оцінку з точки зору належності та допустимості, суд першої інстанції дійшов висновку, що в цілому вони підтверджують винуватість ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг сторони захисту, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про належність та допустимість зазначених у вироку доказів, при цьому наголосив на відсутності будь-яких процесуальних порушень у ході збирання, дослідження та їх оцінки, які б ставили під сумнів правильність висновків суду в частині доведеності вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.
На обґрунтування свого рішення суд апеляційної інстанції зауважив, що показання свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_35 , ОСОБА_14 , які були понятими під час огляду місця події і повідомили, що ОСОБА_9 добровільно віддав наркотичні речовини, а також узгоджуються з відомостями протоколу огляду місця події від 21 листопада 2019 року з ілюстративною таблицею до нього, згідно з яким ОСОБА_9 самостійно вийняв із внутрішньої сторони своєї куртки поліетиленовий пакет із речовиною рослинного походження світло-зеленого кольору, що мала характерні ознаки рослини конопель;
Судом апеляційної інстанції також звернув увагу, що за результатами огляду місця події було складено протокол із додатком у вигляді фототаблиці, який відповідає вимогам статей 104, 105 КПК України, підписаний усіма учасниками слідчої дії, у тому числі ОСОБА_9 , без будь-яких зауважень і заперечень, у тексті протоколу оляду безпосередньо зазначено про те, що ОСОБА_9 добровільно видав, а саме дістав зі своєї куртки, поліетиленовий пакет із речовиною рослинного походження світло-зеленого кольору, що має характерні ознаки рослини конопель.
Крім того, суд апеляційної інстанції підкреслив, що:
- у ході слідчого експерименту 19 грудня 2019 року ОСОБА_9 самостійно розповів та показав, де зірвав рослини конопель, де зберігав їх для власного куріння і де в нього вказані рослини конопель вилучили працівники поліції, що узгоджувалося з показаннями свідків ОСОБА_33 та ОСОБА_37 , які були понятими під час слідчого експерименту й пояснили суду, що ОСОБА_19 розповідав, як він добровільно віддав рослини конопель працівникам поліції, водночас пояснив, що не вирощував їх, не хотів використовувати для продажу, а зберігав для власного вживання, при цьому тиск поліція не здійснювала;
- сторона захисту не оскаржила порядку добровільної видачі обвинуваченим ОСОБА_9 наркотичного засобу, а навпаки, указала на підтвердження свідками ОСОБА_14 та ОСОБА_15 факту добровільної видачі, водночас стверджувала, що, добровільно видаючи наркотичні засоби, ОСОБА_9 зауважив, що вони належать не йому, а його покійному брату;
- зазначені доводи сторони захисту повністю спростовуються наведеними вище доказами, у тому числі показаннями свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які будь-яких відомостей про те, що рослини конопель належать покійному брату обвинуваченого, не повідомляли.
Урахував суд апеляційної інстанції і показання самого обвинуваченого ОСОБА_9 , надані в суді першої інстанції. ОСОБА_9 , будучи раніше неодноразово судимим, а тому безумовно ознайомленим з порядком проведення досудового розслідування та судового розгляду, брав участь у слідчих діях, судових засіданнях, з незрозумілих причин обмовив себе та стверджував, що сказав свідкам про належність йому наркотичної речовини належить йому, що підтверджував і в сільській раді.
На підставі викладених обставин суд апеляційної інстанції розтлумачив версію сторони захисту, висловлену на стадії судового розгляду, про те, що ОСОБА_9 добровільно видав наркотичні речовини, належні його покійному брату, як таку, що була вигадана з метою уникнення кримінальної відповідальності обвинуваченим, оскільки не підтверджується жодним доказом провадження.
З огляду на зазначене доводи касаційної скарги захисника про ненадання оцінки показанням свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 є неспроможними, оскільки, як убачається з рішень судів попередніх інстанцій, таку оцінку надано під час ретельного їх дослідження як кожного доказу окремо, так і в сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами сторони обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, у результаті чого, суди об'єктивно дійшли висновку про наявність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.
Водночас, з огляду на наведені вище положення, передбачені ч. 1 ст. 433 КПК України, доводи касаційної скарги в частині того, що оформлення працівниками поліції добровільної видачі наркотичного засобу та його вилучення під час поверхневого огляду не відповідає дійсності, а також у частині належності цього наркотичного засобу покійному брату ОСОБА_9 не є предметом касаційного перегляду.
При цьому, стосовно доводів захисника про навмисну самообмову ОСОБА_9 під час досудового розслідування у вчиненні кримінального правопорушення у зв'язку з перебуванням у стані алкогольного сп'яніння колегія суддів касаційного суду зауважує, що, дійсно, ухвалюючи вирок, суд першої інстанції послався, зокрема, на висновок з результатами медичного огляду ОСОБА_9 з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, згідно з яким ОСОБА_9 перебував у стані алкогольного сп'яніння.
Разом із тим місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, у ході дослідження протоколу слідчого експерименту від 19 грудня 2019 року з ілюстративною таблицею (який було проведено за участю ОСОБА_9 майже через місяць після виявлення наркотичних засобів), установив, що обвинувачений детально розповів та показав, на якій території виявив рослини конопель, указав, що надалі їх зірвав, переніс до місця проживання, де висушив та зберігав при собі для куріння.
При цьому даних щодо перебування ОСОБА_9 у стані алкогольного сп'яніння під час слідчого експерименту, у ході якого він висловив такі самі твердження, як і в день виявлення наркотичних засобів, у касаційній скарзі не наведено, а також не встановлено судами попередніх інстанцій, у зв'язку із чим Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій у цій частині належним чином обґрунтованими.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що касаційна скарга захисника ОСОБА_7 із вказаних підстав задоволенню не підлягає.
За таких обставин, беручи до уваги зазначене вище, колегія суддів висновує, що кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК України та ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 187 КК України, з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення, досліджених місцевим судом доказів та встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, є правильною, а вина цих осіб у вчиненні зазначених злочинів - доведеною поза розумним сумнівом, а тому доводи касаційних скарг захисників про необхідність закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, є необґрунтованими.
На переконання Верховного Суду, оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а тих істотних порушень вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані рішення не встановлено, касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не підлягають задоволенню.
Водночас, переглядаючи кримінальне провадження в частині засудження ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 185 КК України, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
За приписами ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
Беручи до уваги вказані положення кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає за необхідне скористатися своїм правом на вихід за межі вимог касаційної скарги захисника ОСОБА_6 , оскільки станом на момент касаційного розгляду набули чинності зміни до законодавства України в частині визначення розміру вартості викраденого майна, за яке передбачено адміністративну відповідальність, що, як наслідок, вплинуло на розмір матеріальної шкоди, у разі заподіяння якої настає кримінальна відповідальність.
Так, 09 серпня 2024 року набув чинності Закон України від 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від (далі - Закон № 3886-IX), яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна).
Положеннями ч. 1 ст. 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-IX) передбачено відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Частиною 2 ст. 51 КУпАП (у редакції Закону № 3886-IX) установлено, що відповідальність за вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 51 КУпАП настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З огляду на зазначене аналіз указаних норм закону свідчить про те, що кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір такого майна перевищує розмір, установлений ст. 51 КУпАП, а саме 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22 серпня 2024 року у справі № 567/507/23 (провадження № 51-7110 км 23), від 09 січня 2025 року у справі № 161/8760/22 (провадження № 51-2628 км 23).
Згідно з ч. 5 підрозд. 1 розд. ХХ ПК України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Попільнянського районного суду Житомирської області від 31 серпня 2023 року ОСОБА_8 було засуджено за ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 185 КК України.
При цьому зі змісту рішення суду першої інстанції, з-поміж іншого, видно, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у житло, вчинене повторно, за епізодом стосовно потерпілої ОСОБА_10 (на суму 1896,14 грн), ОСОБА_8 скоїв у ніч із 08 на 09 квітня 2019 року (точного часу досудовим слідством не встановлено).
Станом на 01 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1921 грн (ст. 7 Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік»), а 50 відсотків від його розміру становили 960,50 грн.
Таким чином, з огляду на зміст положень ПК України та Закону № 3886-IX, на момент вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, розмір вартості викраденого майна, з якого 08 та 09 квітня 2019 року наставала кримінальна відповідальність за ст. 185 КК України, становив 1921 грн (960,50 ? 2 = 1921).
Отже, ураховуючи вказане вище, вартість таємно викраденого ОСОБА_8 майна потерпілої ОСОБА_10 на суму 1896,14 грн була меншою за розмір, з якого відповідно до Закону № 3886-IX та положень ПК України настає кримінальна відповідальність, а саме 1921 грн, а тому до цього діяння мають застосовуватися положення, передбачені ст. 5 КК України.
Крім того, положеннями ч. 1 ст. 3 КК України встановлено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (ч. 6 ст. 3 КК України).
Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Зазначені норми Основного Закону України також знайшли своє відображення у ч. 1 ст. 5 КК України, згідно з якою закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року у справі № 278/1566/21 (провадження № 51-2555 кмо 24), Закон № 3886-IX, яким унесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК України для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП. Зміни, внесені Законом № 3886-IX, мають зворотну дію в часі.
У ході з'ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV ПК України.
Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв'язку з набуттям чинності Законом № 3886-IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
За приписами п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Згідно зі ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, установивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
У судовому засіданні суду касаційної інстанції засуджений ОСОБА_8 не заперечував щодо закриття кримінального провадження стосовно нього за епізодом незаконного заволодіння майном потерпілої ОСОБА_10 .
Ураховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції щодо засудження ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 185 КК України (за епізодом незаконного заволодіння майном потерпілої ОСОБА_10 ) підлягають скасуванню, а кримінальне провадження в цій частині з огляду на положення, передбачені ч. 2 ст. 433, ст. 440, п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, - закриттю Судом у зв'язку з втратою чинності законом, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Водночас, беручи до уваги вказане, Верховний Суд уважає, що у цьому випадку відсутні підстави для подальшого застосування до засудженого ОСОБА_8 положень ч. 1 ст. 70 КК України, а тому рішення судів попередніх інстанцій з цієї підстави підлягають зміні.
Керуючись статтями 370, 433, 434, 436, 438, 440, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 та захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
У порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Попільнянського районного суду Житомирської області від 31 серпня 2023 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року змінити:
- скасувати зазначені рішення щодо засудження ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 185 КК України, а кримінальне провадження в цій частині закрити на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України;
- виключити з цих судових рішень посилання на призначення покарання ОСОБА_8 на підставі ч. 1 ст. 70 КК України.
Уважати засудженим ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією майна.
У решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3