31 березня 2025 року
м. Київ
справа № 379/1196/23
провадження № 51-1156ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року щодо нього,
встановив:
Засуджений ОСОБА_5 звернувся до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року, де стверджує про її незаконність через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), колегія суддів дійшла висновку, що її необхідно залишити без руху, встановивши строк для усунення недоліків.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 427 КПК у касаційній скарзі зазначаються вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції. При цьому, такі вимоги повинні відповідати положенням ст. 436 КПК, які визначають повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги. Відповідно до її змісту, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення; скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції; скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; змінити судове рішення.
Засуджений в касаційній скарзі просить оскаржену ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Колегія суддів зауважує, що при скасуванні судового рішення суду апеляційної інстанції касаційний суд може лише призначити новий розгляд у цьому ж суді, натомість призначити новий розгляд у суді першої інстанції касаційний суд може за наявності для цього відповідних підстав лише у випадку скасування судових рішень як суду першої інстанції, так і апеляційної. Таким чином, вимога, відображена в касаційній скарзі засудженого, не відповідає повноваженням суду касаційної інстанції, визначеним ст. 436 КПК, за наслідками розгляду касаційної скарги.
Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК в касаційній скарзі має бути наведено обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
Посилаючись у касаційній скарзі на незаконність судового рішення, особа, яка подає касаційну скаргу, має вказати на конкретні порушення закону, що є підставами для скасування або зміни судового рішення, які, на її думку, були допущені судами при винесенні судових рішень, навести конкретні аргументи в обґрунтування кожної позиції.
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, доводи, що зводяться до незгоди з фактичними обставинами кримінального провадження, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Засуджений в касаційній скарзі зазначає про неправильну кваліфікацію його дій за пунктами 5, 7 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК), вважаючи вірною кваліфікацію за ч. 1 ст. 119 цього Кодексу.
Доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема щодо встановлення в діях обвинуваченого суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, мають спиратися на докази, яким, на переконання засудженого, надано невірну оцінку в аспекті приписів ст. 94 КПК, а також на матеріали кримінального провадження, які ці аргументи підтверджують.
Натомість доводи касаційної скарги мають узагальнений характер щодо невірної оцінки окремих доказів і не спираються на обґрунтування конкретних порушень приписів ст. 94 КПК чи інших норм цього Кодексу, які визначають процесуальний порядок їх отримання та оцінки за критеріями належності, допустимості або достовірності, а усю сукупність доказів, покладених в обґрунтування його винуватості, з точки зору достатності та взаємозв'язку. Засуджений не спростовує мотивів суду щодо допустимості доказів, покладених в обґрунтування його винуватості, а фактично у касаційній скарзі заперечує їх оцінку на предмет достовірності, що не є предметом касаційної перевірки відповідно до приписів ст. 433 КПК.
Також, спираючись на власну версію подій, засуджений наводить доводи про хибність висновків суду про зміст суб'єктивної сторони інкримінованого за ч. 2 ст. 125 КК правопорушення, стверджуючи про відсутність умислу на заподіяння потерпілим легкого тілесного ушкодження, при цьому не обґрунтовує які інтелектуальні і вольові ознаки психічного ставлення до вчиненого діяння і його наслідків отримали неправильну кримінально правову оцінку місцевим судом в аспекті встановлених фактичних обставин, і яких порушень припустився апеляційний суд при перевірці вироку місцевого суду в цій частині за доводами апеляційних скарг сторони захисту.
В касаційній скарзі йдеться про недотримання апеляційним судом положень ч. 2 ст. 419 КПК щодо наведення мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положень закону, яким він керувався.
Разом з тим, як убачається зі змісту оскарженої ухвали апеляційного суду, аналогічні доводам касаційної скарги засудженого питання, зокрема щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинами кримінального провадження та неповноти судового розгляду, були предметом оцінки суду апеляційної інстанції за апеляційними скаргами сторони захисту, який за результатами перегляду вироку місцевого суду надав на них свої відповіді. При цьому касаційна скарга не містить обґрунтування того, яких порушень приписів кримінального процесуального закону було допущено цим судом при апеляційному перегляді вироку Таращанського районного суду Київської області від 21 червня 2024 року, з огляду на межі та порядок, передбачені статтями 404, 405 КПК, щодо його здійснення.
Серед іншого, в касаційній скарзі, в контексті істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, йдеться про відмову апеляційного суду в повторному дослідженні відеозаписів слідчих експериментів від 29 червня 2023 року за участю потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також протоколу огляду місця події від 28 травня 2023 року.
Натомість в касаційній скарзі не обґрунтовано, чи були в апеляційного суду процесуальні приводи, передбачені приписами ч. 3 ст. 404 КПК, для повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, та доказів, з огляду на те, що за змістом касаційної скарги апеляційний суд у задоволенні такого клопотання відмовив, що не може вважатися беззаперечним порушенням норм процесуального закону за відсутності належного обґрунтування.
Формальні та неконкретизовані твердження про недотримання судами попередніх інстанцій норм КПК в частині надання ними оцінки доказам не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги та вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд стороною, що відображено в приписах ч. 2 ст. 433 та ч. 3 ст. 26 КПК, а тому не може самостійно відшуковувати відповідні підґрунтя для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до ст. 429 КПК суд касаційної інстанції, встановивши, що касаційну скаргу було подано без додержання вимог, передбачених ст. 427 КПК, постановляє ухвалу про залишення касаційної скарги без руху, в якій зазначаються недоліки скарги і встановлюється строк, необхідний для їх усунення, що не може перевищувати п'ятнадцяти днів із дня отримання ухвали особою, котра подала касаційну скаргу.
Врахувавши вищенаведене, керуючись положеннями ст. 429 КПК, з огляду на те, що касаційну скаргу подано без додержання вимог, передбачених ст. 427 КПК, колегія суддів дійшла висновку, що скаргу необхідно залишити без руху і надати строк на усунення недоліків.
Недоліки касаційної скарги, пов'язані з її змістом, можуть бути усунуті шляхом подання нової касаційної скарги.
Керуючись ст. 429 КПК, Суд
постановив:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року щодо нього залишити без руху та встановити строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків касаційної скарги - п'ятнадцять днів із дня її отримання.
Роз'яснити, що касаційна скарга повертається в разі, якщо особа в установлений строк не усунула недоліків касаційної скарги, залишеної без руху.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3