Справа № 758/12443/16-ц
Категорія 38
20 квітня 2023 року місто Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Ларіонової Н.М.,
при секретарі судового засідання Волошиній А.М.,
за участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Хомича І.О.,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Кравця О.С.,
третьої особи-2 ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду районного суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
1.Описова частина
У жовтні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ ОСОБА_2 , в якому уточнивши свої вимоги, просив: 1) визнати недійсним договір дарування житлового будинку, загальна площа 190,5 кв м, який знаходиться за за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Сташковою А.Г. 29.02.2016 р., серія та номер: 368; 2) визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Сташковою А.Г. 29.02.2016 p., серія та номер: 369; 3) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину житлового будинку, загальна площа 190,5 кв.м., житлова площа 69,3 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 4) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину земельної ділянки площею 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 5) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину житлового будинку, загальна площа 190,5 кв.м., житлова площа 69,3 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 6) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину земельної ділянки площею 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
1.1. Стислий виклад позиції
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 , яка ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був зареєстрований 03.11.1953 р.Під час перебування у шлюбі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 разом збудували житловий будинок АДРЕСА_1 на земельній ділянці, яка була виділена в користування ОСОБА_4 в 1954 р. на підставі рішення №622 Виконкому Подільської районної ради від 19.06.1954 р. Будівництво будинку здійснювалось на підставі Договору на право забудови будинку і безстрокового користування земельної ділянки. 23.12.2003 р. на ім'я ОСОБА_4 будо видане свідоцтво про право власності на вищевказаний житловий будинок, яке в подальшому було зареєстроване в КП "КМБТІ", що підтверджується інформаційною довідкою ПБ-2016 № 1757 від 14.09.2016 р. Рішенням Київської міської ради від 21.10.2004 р. №610/2020 було передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0620 га, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 13.08.2007 р.Отже, виходячи з вищезазначених положень чинного законодавства України ОСОБА_5 та ОСОБА_4 належали на праві спільної сумісної власності житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка для його обслуговування площею 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ст. 1220 Цивільного кодексу України відкрилася спадщина на її частку житлового будинку та земельної ділянки для його обслуговування, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належали померлій ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності разом з ОСОБА_4 .У відповідності до зазначених вище положень цивільного законодавства України частку ОСОБА_5 у спільній сумісній власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та відповідну частку земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010, за адресою: АДРЕСА_1 , успадкували шляхом фактичного прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 її чоловік - ОСОБА_4 , та її діти: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , які постійно проживали разом з ОСОБА_5 за однією адресою на день її смерті. Зокрема, частка ОСОБА_5 у спільній сумісній власності на житловий будинок та земельну ділянку становить частку, то кожен з спадкоємців успадкував по 1/6 частці вказаного нерухомого майна. Проте після смерті ОСОБА_5 спадкоємці не звертались до нотаріуса для оформлення своїх спадкових прав та виділення її частки з спільної сумісної власності на вказані будинок та земельну ділянку. ОСОБА_4 також не вчиняв жодних дій для виділення своєї частки з спільної сумісної власності на вказані будинок та земельну ділянку. Згодом, 29.02.2016 р. ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 , житловий будинок АДРЕСА_1 . за договором дарування від 29.02.2016 р., який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сташковою А.Г. 29.02.2016 р. серія та номер: 368; та зазначену вище земельну ділянку за договором дарування земельної ділянки від 29.02.2016 р., що посвідчено приватним нотаріусом КМНО Сташковою А.Г. 29.02.2016 р. серія та номер: 369.На момент укладання цих договорів дарування ОСОБА_4 належало 2/3 частин житлового будинку та 2/3 частини земельної ділянки для його обслуговування за адресою: АДРЕСА_1 ( частина - належала на праві спільної сумісної власності подружжя, 1/6 частина - належала у порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 ), якими від мав право розпоряджатися. Інша 1/6 частина нерухомого майна належала позивачу у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 та ще 1/6 частина майна належала ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 . Тому вищезазначені договори в частині дарування 1/3 частини будинку АДРЕСА_1 та 1/3 частина земельної ділянки для його обслуговування, що належало позивачу та ОСОБА_2 , та які посвідчені приватним нотаріусом КМНО Сташковою А.Г., є недійсним в цій частині, адже укладені були ОСОБА_4 щодо майна, яке йому не належало. На 29.02.2016 р., тобто на день укладання правочинів, право користування вказаним будинком та земельною ділянкою мала неповнолітня дитина, дочка позивача - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . А тому для укладання вищевказаних договорів дарування ОСОБА_4 мав отримати попередній дозвіл органу опіки та піклування, проте такого дозволу отримано не було, у зв'язку з цим дії ОСОБА_4 в цьому аспекті договори дарування є недійсними. Усі вищі обставини свідчать про те, що ОСОБА_4 не мав право укладати договори дарування нерухомого майна , які всупереч положенням чинного законодавства були посвідчені приватним нотаріусом КМНО Сташковою А.Г., про що було внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Звертає увагу на те, що відповідно до постанови приватного нотаріуса КМНО Дідович І.В., від 03.10.2016 р. позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на належну йому за законом частку від частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як на спадкове майно, що залишилося після смерті матері ОСОБА_5 . ОСОБА_4 укладаючи вищезазначені договори дарування, порушив положення ч. 4 ст. 13 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», адже не було отримано попередній дозвіл органу опіки та піклування, що надається відповідно до закону, в інтересах ОСОБА_5 , яка була вселена яке донька позивача та проживала у даному житловому будинку у тому числі і на момент укладання правочинів.
Ухвалою від 21 жовтня 2016 року відкрито провадження за вищевказаним позовом (суддею Роман О.А.).
Ухвалою від 21 жовтня 2016 рокунакладено арешт:на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який складає загальною площею 190,5 кв.м., житловою площею 69,3 кв.м.;на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який складає загальною площею 190,5 кв.м., житловою площею 69,3 кв.м.;1/6 частину земельної ділянки 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/3 частину земельної ділянки 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Третя особа 1 -Головне територіальне управління юстиції у м. Києві подала до суду пояснення, в яких просила розглянути справу у їх відсутність та ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства. Зазначають, що відповідно до статті 717 Цивільного Кодексу України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. У частині 1 статті 55 Закону України «Про нотаріат» зазначено, угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусу надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому.При посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна. Відчуження потребує обов'язкового нотаріального посвідчення. При посвідченні договорів про відчуження нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації нотаріус зобов'язаний отримати документи, які підтверджують право власності на майно, що відчужується, а також перевірити відсутність заборони на відчуження цього майна. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.Зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Спадкоємець на підставі ст. 66 Закону України «Про нотаріат» має право отримати свідоцтво про право на спадщину.
В грудні 2016 р. відповідачем - ОСОБА_2 подані заперечення на позовну заяву, в яких просила відмовити в задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що 29 лютого 2016 року між ОСОБА_4 (далі - Дарувальник або ОСОБА_4 ) та ОСОБА_2 (далі - Відповідач або ОСОБА_2 ) було укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0620 га (кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010; цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд) та договір дарування житлового будинку (загальною площею 190,5 кв.м., житловою площею 69,3 кв.м.), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами даних договорів ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок, що на час вчинення цих правочинів належали йому на праві особистої приватної власності. Договори дарування земельної ділянки та житлового будинку від 29 лютого 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 були нотаріально посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А.Г. 29 лютого 2016 року. Відповідно до норм Законодавства України, приватним нотаріусом Сташковою А.Г. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено актуальну інформацію про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на подаровані їй ОСОБА_4 земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок. Таким чином, 29 лютого 2016 року на законних підставах та у повній відповідності до Законодавства України, ОСОБА_2 набула у особисту приватну власність: 1) земельну ділянку площею 0,0620 га за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010; цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд); 2) житловий будинок (загальною площею 190,5 кв.м., житловою площею 69,3 кв.м.), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 липня 1954 р. Виконкомом Подільської Райради депутатів трудящих м. Києва було прийнято рішення №622 (копія додається до даного заперечення у якості додатка 3), яким Виконком на основі звернення ОСОБА_4 постановив виділити особисто йому земельну ділянку для індивідуального будівництва за адресою АДРЕСА_2 (після перейменування та зміни нумерації вулиці - АДРЕСА_1 ). На основі зазначеного вище рішення Виконкому Подільської Райради №622 від 19.07.1954 р. та в порядку передбаченому Законодавством України, 21 жовтня 2004 року Київська Міська Рада прийняла рішення №610/2020, відповідно до якого вирішила передати громадянам у приватну власність земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд. Таким чином, 21.10.2004 р. у відповідності до Законодавства України, Дарувальнику у особисту приватну власність була передана земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 серпня 2007 року ОСОБА_4 на основі зазначеного вище рішення Київської Міської Ради №610/2020 від 21.10.2004 р. було отримано Державний Акт на право власності на земельну Серія ЯД, № 925947,відповідно да даного Державного Акту, у особистій приватній власності Дарувальника знаходилася земельна ділянка площею 0,0620 га за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010; цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Також у даному Державному Акті зазначено, що у разі виникнення права спільної власності на земельну ділянку, до акту додається список її співвласників. У списку співвласників, що міститься у даному Державному Акті жодних співвласників земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 не зазначено, у тому числі, дружини Дарувальника - ОСОБА_5 . Таким чином, Державний Акт на право власності на земельну ділянку Серія ЯД, № 925947 чітко відображає дійсні обставини того, що земельна ділянка належала ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності.Таким чином, , 13.08.2007 р. Дарувальник на законних підставах отримав право особистої приватної власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 у порядку приватизації, у зв'язку з чим дана земельна ділянка не є і не могла бути об'єктом цільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .На основі зазначеного вище рішення Виконкому Подільської Райради депутатів трудящих №622 від 19.07.1954 р. між ОСОБА_4 та Житловим управлінням Виконкому Подільської Райради депутатів трудящих у лютому 1955 року було укладено договір на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною за адресою АДРЕСА_2 (після перейменування та зміни нумерації АДРЕСА_1 ). Так, зокрема, за умовами п. 14 даного договору, побудований на Земельній ділянці будинок є особистою власністю осіб, які його побудували.По закінченню будівництва будинку за адресою АДРЕСА_2 після перейменування та зміни нумерації вулиці - АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 було видано довідку від 30 березня 1957 року про те, що він є індивідуальним забудовником за казаною адресою. Таким чином, виходячи із пункту 14 договору між ОСОБА_4 та Житловим управлінням Виконкому Подільської Райради від 02.1955 р. та відомостей заведеної довідки, будинок за адресою АДРЕСА_1 . був особистою власністю Дарувальника як індивідуального забудовника по вказаній адресі.У відповідності до Законодавства України, заначений житловий будинок було передано у особисту приватну власність ОСОБА_4 та 23 грудня 2003 року ОСОБА_8 було отримано Свідоцтво про право власності, серія НОМЕР_1 , яким посвідчено, що жилий будинок АДРЕСА_3 , дійсно належить Дарувальнику на праві особистої приватної власності. Відповідач зазначає, що договори дарування спірного нерухомого майна не можуть бути визнані недійсними у жодній частині, а тому позовні вимоги 2 та3 не підлягають задоволенню. Крім того, оскільки спірне майно було набуте дарувальником у особисту приватну вартість у відповідності до законодавства України, зазначене спільне нерухоме майно у повному обсязі знаходилося у особистій приватній власності дарувальника. Отже, оскільки дружина дарувальника не мала права спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно, то кожна його частина не могла бути включена до її спадщини. Тому позивач, не міг успадкувати 1/6 частину спірного нерухомого майна, як частку спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому частина спірного нерухомого майна не належала ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності подружжя. Тому відповідач вважає, що позовні вимоги 4 та 5 не підлягають задоволенню. Крім того, обставини щодо проживання ОСОБА_7 за адресою спірного нерухомого майна на час подання позовної заяви є недоведеним. Відсутність зазначених ключових офіційних письмових доказів є цілком логічною, адже свідчить про дійсні реальні обставини справи: ОСОБА_7 не була вселена Позивачем за адресою АДРЕСА_1 з моменту її народження та не проживала за вказаною адресою на момент укладення договорів дарування щодо спірного нерухомого майна між Відповідачем та Дарувальником .Однак, у відповідності до відомостей довідки за формою № 3 від 15 грудня 2003 року № 457, на житлоплощі за адресою АДРЕСА_1 мешкали 7 чоловік, в тому числі: 1) ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 (власник); 2) ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 (дружина); 3) ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 (син); 4) ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 (дочка); 5) ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_8 (зять); 6) ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_9 (онук); 7) ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_10 (онука). Таким чином, станом на 15.12.2003 р. за адресою спірного нерухомого майна ОСОБА_7 не проживала, що свідчить про відсутність факту її безперервного проживання за адресою спірного нерухомого майна, зокрема, із моменту народження та на момент укладення договорів дарування спірного нерухомого майна.Єдиною неповнолітньою особою, що станом на 29.02.2016 р., тобто на дату укладення договорів дарування спірного нерухомого майна могла проживати за адресою АДРЕСА_1 був онук дарувальника - ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_9 , якому на час укладення зазначених правочинів виповнилося 16 років. Однак, ОСОБА_13 04.12.2015 р. змінив місце проживання з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_4 , у зв'язку із необхідністю відвідування навчальному закладу та потреби у більш зручному транспортному сполученні. Крім того, в Будинковій книзі не міститься жодних відміток про вселення ОСОБА_7 . У довідці по формі № 3, на основі якої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А.Г. 29.02.2016 р. було посвідчено договори дарування спірного нерухомого майна, також зазначається інформація щодо відсутності будь-яких малолітніх або неповнолітніх осіб, що проживали за адресою АДРЕСА_1 , зокрема на день укладення зазначених договорів дарування. Таким чином, для розпорядження спірним нерухомим майном, що належало дарувальникові на праві особистої приватної власності, не потрібно було отримувати попередній дозвіл органів опіки та піклування, як це передбачається ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей». Отже, договір дарування земельної ділянки та договір дарування житлового будинку від 29.02.2016 р, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А.Г. без порушень та із повним дотриманням Законодавства України. Відповідач зазначає, що договори дарування спірного нерухомого майна не можуть бути визнані недійсними у жодній частині, а тому позовні вимоги 2, 3, 5 та 6, викладені позивачем у позовній заяві від 06.10.2016 р., не підлягають задоволенню у повному обсязі. Крім того, що ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_7 виповнилося 18 років, у зв'язку з чим вона набула передбаченого Законодавством України повноліття. Спірне питання щодо визнання за ОСОБА_7 права користування житловим будинком та земельною ділянкою виникло у позивача тільки після цієї події, та було заявлене у позовній заяві від 06.10.2016 р. У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 є законним приватним власником спірного нерухомого майна, та у повному обсязі володіє, користується та розпоряджається своїм майном, цим Відповідач підтверджує, що не надає своєї згоди на вселення ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 . Таким, чином відповідач вважає, що позовна вимога 1 не підлягає задоволенню. Відповідач посилається, що зазначені договори є дійсними, а ОСОБА_2 є законним приватним власником усього спірного нерухомого майна. Крім того, ОСОБА_7 права на жодну частку у спірному нерухомому майні не має.
УхвалоюПодільського районного суду м. Києвавід 16.02.2017 р. (суддею Роман О.А.) відмовлено ОСОБА_14 про скасуваннязаходівзабезпечення позову встановленіухвалою суду від 21 жовтня 2016 року по цивільнійсправі №758/12443/16-ц.
В травні 2017 р. відповідачем - ОСОБА_2 подані додаткові письмові пояснення, в яких заперечила проти доводів позивача, та які є аналогічними запереченню на позовну заяву.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 02.11.2017 р. дана справа розподілена на суддю Супрун Г.Б.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 12.11.2018 р. дана справа розподілена на суддю Ларіонову Н.М.
У вересні 2019 р. третьою особою 2 - ОСОБА_3. подані до суду пояснення, в яких просила відмовити в задоволенні заяви в повному обсязі. Зазначає, що позовні вимоги позивача є повністю необґрунтованими, недоведеними, такими, що не відображають дійсних обстави. Житловий будинок, усі споруди та земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 , які були 29.02.2016 р. подаровані ОСОБА_4 ОСОБА_2 , повністю знаходилися у приватній власності ОСОБА_4 та не були спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Факт перебування спільного нерухомого майна у приватній власності ОСОБА_4 на момент його дарування ОСОБА_2 є неспростованим, встановленим органами державної влади України та підтверджуються документами, які містяться в матеріалах справи. Зазначає, що договори дарування спірного нерухомого майна не можуть бути визнані недійсними у жодній частині, тому позовні вимоги 1,2,5 та 6 не підлягають задоволенню. Крім того, позивач не може успадкувати 1/3 частину спірного нерухомого майна, як частку спадкового майна, що залишилася після ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому що спірне нерухоме майно не належало ОСОБА_4 та не входило до його спадщини. Тому позовні вимоги 5 та не підлягають задоволенню в повному обсязі. Нотаріальні дії при посвідченні договорів дарування нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 були вчинені у відповідності до законодавства України та відображали дійсні наміри дієздатної особи щодо розпорядження приватною власністю, яка належала цій особі на законних підставах. Для розпорядження спірним нерухомим, що належало дарувальникові на праві особистої приватної власності, не потрібно було отримувати дозвіл органів опіки та піклування, оскільки ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 не проживала та не була вселена.
У вересні 2019 р. відповідачем - ОСОБА_2 поданий відзив на уточнену позовну заяву, в яких просила відмовити в задоволенні позовних вимог, та які є аналогічні запереченням.
Ухвалою від 24 липня 2019 року задоволено заяву представника позивача - адвоката Хомич І.О. про витребування доказів та витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сташкової Анастасії Григорівни: копії всіх документів, на підставі яких було посвідчено договір дарування житлового будинку від 26.02.2016, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Сташковою А.Г. за реєстровим номером 368 та копію посвідчувального напису в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій; договору дарування земельної ділянки від 29.02.2016, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Сташковою А.Г. за реєстровим номером 369 та копію посвідчувального напису в Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.
Відповідачем - ОСОБА_2 подане клопотання про скасування заходів забезпечення позову та просив скасувати заходи забезпечення позову встановлені ухвалою від 21 жовтня 2016 р. по справі № 758//12443/16-ц.
Ухвалою від 18 листопада 2019 року в задоволенні заяви представника відповідача - адвоката Хомича І.О. про скасування заходів забезпечення позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2020 року ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 18 листопада 2019 року залишено без змін.
В листопаді 2020 р. відповідачем - ОСОБА_2 подані додаткові письмові пояснення, в яких заперечила проти доводів позивача, та які є аналогічними запереченню на відзиву на позовну заяву.
Ухвалою від 09 березня 2023 року задоволено заяву представника позивача про витребування доказів та витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Савенко (Дідович) Ірини Вікторівни, яка здійснює свою діяльність у м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 8, офіс 2, належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 .
Представник позивача та позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позові.
Представник відповідача та відповідач в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову в повному обсязі та надали пояснення, аналогічні викладеним у відзиві обставинам.
Третя особа - 2, будучи в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі та надали пояснення, аналогічні викладеним у поясненнях обставинам.
Представник третьої особи -1, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку, в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, заяв по суті справи та з процесуальних питань не подавав.
Представник третьої особи, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку, в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, заяв по суті справи та з процесуальних питань не подавав.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.
2.Мотивувальна частина
2.1.Фактичні обставини, встановлені судом
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ,що підтверджується копією свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
Наданими документами підтверджено, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим повторно 25.08.2016 р. Подільським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був зареєстрований 03.11.1953 р., що підтверджується копію Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя № 00017078174 від 08.09.2016.
Відповідно до постанови приватного нотаріуса КМНО Дідович І.В. від 03.10.2016 р. ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на належну йому за законом частку від частини житлового будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , як на спадкове майно, що залишилося після смерті матері ОСОБА_5 .
19 липня 1954 р. Виконкомом Подільської Райради депутатів трудящих м. Києва було прийнято рішення №622, яким Виконком на основі звернення ОСОБА_4 постановив виділити особисто йому земельну ділянку для індивідуального будівництва за адресою АДРЕСА_2 (після перейменування та зміни нумерації вулиці - АДРЕСА_1 ).
Як вбачається з рішення Виконкому Подільської Райради №622 від 19.07.1954 р. та в порядку передбаченому Законодавством України, 21 жовтня 2004 року Київська Міська Рада прийняла рішення №610/2020, відповідно до якого вирішила передати громадянам у приватну власність земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд.
13 серпня 2007 року ОСОБА_4 рішенням Київської Міської Ради №610/2020 від 21.10.2004 р. було отримано Державний Акт на право власності на земельну Серія ЯД, № 925947,відповідно да даного Державного Акту, у особистій приватній власності Дарувальника знаходилася земельна ділянка площею 0,0620 га за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010; цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд,також у даному Державному Акті зазначено, що у разі виникнення права спільної власності на земельну ділянку, до акту додається список її співвласників.
У списку співвласників, що міститься у даному Державному Акті жодних співвласників земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 не зазначено, у тому числі, дружини ОСОБА_16 .
Відповідно до п. в) ч. 1 ст. 81 Земельного Кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного Кодексу України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом або за результатами аукціону.
Окрім цього, Постанова Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 р». «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (із змінами та доповненнями, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N2 від 19.03.2010р.), у пункті 18-2 зазначає, що відповідно до положень статей 81, 116 Земельного Кодексу окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Згідно рішення Виконкому Подільської Райради депутатів трудящих №622 від 19.07.1954 р. між ОСОБА_4 та Житловим управлінням Виконкому Подільської Райради депутатів трудящих у лютому 1955 року було укладено договір на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_2 (після перейменування та зміни нумерації вулиці - АДРЕСА_1 ).
Відповідно до п. 14 даного договору, побудований на земельній ділянці будинок є особистою власністю осіб, які його побудували.
Крім того, по закінченню будівництва будинку за адресою АДРЕСА_2 після перейменування та зміни нумерації вулиці - АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 було видано довідку від 30 березня 1957 року про те, що він є індивідуальним забудовником за казаною адресою.
Відповідно до п. 14 договору між ОСОБА_4 та Житловим управлінням Виконкому Подільської Райради від 02.1955 р. та відомостей заведеної довідки, будинок за адресою АДРЕСА_1 . був особистою власністю Дарувальника як індивідуального забудовника по вказаній адресі.
23 грудня 2003 року ОСОБА_4 було отримано свідоцтво про право власності, серія НОМЕР_1 , яким посвідчено, що жилий будинок АДРЕСА_3 , дійсно належить дарувальнику на праві особистої приватної власності.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, під час перебування у шлюбі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 разом збудували житловий будинок АДРЕСА_1 на земельній ділянці, яка була виділена в користування ОСОБА_4 в 1954 р., на підставі рішення №622 Виконкому Подільської районної ради від 19.06.1954 р., будівництво будинку здійснювалось на підставі Договору на право забудови будинку і безстрокового користування земельної ділянки.
Як вбачається з інформаційної довідки пб-2016 № 1757 від 14.09.2016 р., 23.12.2003 р. на ім'я ОСОБА_4 будо видане свідоцтво про право власності на вищевказаний житловий будинок, яке в подальшому було зареєстроване в КП "КМБТІ".
29 лютого 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0620 га (кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010; цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд) та договір дарування житлового будинку (загальною площею 190,5 кв.м., житловою площею 69,3 кв.м.), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . За умовами даних договорів ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок, що на час вчинення цих правочинів належали йому на праві особистої приватної власності.
Відповідно до статті 717 Цивільного Кодексу України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.08.2016 р., земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:85:488:0010, за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності належить ОСОБА_2 , підстава: договір дарування від 29.02.2016 р.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Відповідно до ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Позивач стверджував, що для укладання вищевказаних договорів дарування ОСОБА_4 мав отримати попередній дозвіл органу опіки та піклування, так як на день укладання правочинів, право користування вказаним будинком та земельною ділянкою мала неповнолітня дитина, дочка позивача - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Згідно з довідкою КП «Поділ-житло» за формою № 3 від 15 грудня 2003 року № 457, на житлові площі за адресою АДРЕСА_1 мешкають та прописані 7 чоловік, в тому числі:
1) ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 (власник);
2) ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 (дружина);
3) ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 (син);
4) ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 (дочка);
5) ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_8 (зять);
6) ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_9 (онук);
7) ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_10 (онука).
Таким чином, станом на 15.12.2003 р. за адресою спірного нерухомого майна ОСОБА_7 не проживала, що свідчить про відсутність факту її безперервного проживання за адресою спірного нерухомого майна, зокрема, із моменту народження та на момент укладення договорів дарування спірного нерухомого майна.
Крім того, єдиною неповнолітньою особою, що станом на 29.02.2016 р., тобто на дату укладення договорів дарування спірного нерухомого майна могла проживати за адресою АДРЕСА_1 був онук дарувальника - ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_9 , якому на час укладення зазначених правочинів виповнилося 16 років.
Як вбачається із довідки по формі № 3, на основі якої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташковою А.Г. 29.02.2016 р. було посвідчено договори дарування спірного нерухомого майна, також зазначається інформація щодо відсутності будь-яких малолітніх або неповнолітніх осіб, що проживали за адресою АДРЕСА_1 , зокрема на день укладення зазначених договорів дарування.
Допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 підтвердили обставини справи.
У частині 1 статті 55 Закону України «Про нотаріат» зазначено, угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У разі застави майбутнього майна або створення забезпечувального обтяження в майбутньому майні нотаріусу надаються документи, що підтверджують наявність прав на набуття такого майна у власність у майбутньому.
При посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна. Відчуження потребує обов'язкового нотаріального посвідчення. При посвідченні договорів про відчуження нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації нотаріус зобов'язаний отримати документи, які підтверджують право власності на майно, що відчужується, а також перевірити відсутність заборони на відчуження цього майна. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Спадкоємець на підставі ст. 66 Закону України «Про нотаріат» має право отримати свідоцтво про право на спадщину.
2.2. Мотиви, з яких виходить суд при ухвалені рішення та застосовані норми права
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Суд встановив, що 29 лютого 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування земельної ділянки площею 0,0620 га (кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010; цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд) та договір дарування житлового будинку (загальною площею 190,5 кв.м., житловою площею 69,3 кв.м.), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
За умовами даних договорів ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок, що на час вчинення цих правочинів належали йому на праві особистої приватної власності.
Згідно пункту 5 Договору дарування земельної ділянки від 29.02.2016 р., дарувальник свідчить, що вказана в договорі земельна ділянка до цього часу нікому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, під заставою не перебуває, прав на неї у третіх осіб як в межах, так і за межами України немає, судового спору щодо неї немає, як внесок до статутного фонду юридичних осіб юридичних осіб не внесена.
Згідно пункту 3 Договору дарування житлового будинку від 29.02.2016 р., дарувальник свідчить, що вказаний в договорі житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, до цього часу нікому не проданий, не подарований, не відчужений іншим способом, під заставою не перебуває, прав на неї у третіх осіб як в межах, так і за межами України немає, судового спору щодо нього немає, як внесок до статутного фонду юридичних осіб юридичних осіб не внесений.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли би порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.02.2021 в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
У справі, що розглядається, суд не встановив, того, що оспорюваний Договір дарування був укладений з порушенням вимог.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Отже, суд наголошує, що у справах про оспорювання договору за позовом особи, яка не є його стороною, спершу потрібно встановити, яким чином договір порушує (зачіпає) її права та законні інтереси.
Позивач не є сторонами оспорюваного Договору дарування к та не є власником (співвласниками) спірної нерухомого майна, проте вважає, що його укладення порушує його права на користування вказаним нерухомим майном.
Разом з тим, речове право на чужу річ, до якого належить і право користування, є обтяженням права власності, яке обов'язкове як для власника майна, так і для інших осіб. Перехід права власності на майно до іншої особи не є підставою для припинення обмежених речових прав на це майно, тобто, сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений (частини шоста статті 403 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).
Згідно положень частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Враховуючи, що з наявних у справі матеріалів не вбачається ознак фіктивності укладеного оспорюваного договору дарування квартири, а також не встановлено обставин, які свідчили б про порушення прав позивачів в результаті укладення вказаного правочину, суд дійшов до висновку, що позовна вимога про визнання недійсним договір дарування квартири від 22.02.2024 задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей та мають право розпоряджатися цією власністю за своїм бажанням: продавати, дарувати, передавати у спадщину, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно з частиною першою статті 156 ЖК України члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. У частині другій статті 156 ЖК України визначено, що за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї має право заселяти в житлове приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згода власника не потрібна.
Частина четверта статті 156 ЖК України встановлює, що до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, вказані в частині другій статті 64 Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до частини другої статті 64 ЖК України до членів сім'ї наймача відносяться дружина, їх діти і батьки. Членами сім'ї можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
На підставі наявної в матеріалах довідки КП «Поділ-житло» від 15 грудня 2003 року № 457, на житлові площі за адресою АДРЕСА_1 мешкають та прописані 7 чоловік, ОСОБА_7 не проживала та не була зареєстрована, що свідчить про відсутність факту її безперервного проживання за адресою спірного нерухомого майна, зокрема, із моменту народження та на момент укладення договорів дарування спірного нерухомого майна.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі за текстом також - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).
Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення ЄСПЛ від 27.05.2004 у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. theUnitedKingdom), заява № 66746/01, пункт 82).
ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Аналіз положень статей 64, 150, 156 та 162 ЖК України дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватися житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
У статті 7 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житловим приміщенням допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої та другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина перша статті 402 ЦК України).
Право користування чужим майном може бути визначено й щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Права члена сім'ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, в якій зазначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); інші речові права відповідно до закону.
Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору. Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права члена сім'ї власника на користування житлом.
Крім того, накладений арешт на нерухоме майно, застосований ухвалою від 21 жовтня 2016 року, підлягає скасуванню, оскільки наявні правові підстави для скасування таких заходів.
3. Висновки суду
Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з урахуванням принципів розумності, пропорційності та справедливості, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, суд дійшов до висновку відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, ст.ст.81,116 Земельного Кодексу України, ст.ст.7, 64, 150, 156Житлового Кодексу України, ст.ст. 3, 203, 234, 317, 319, 401-406,717, 719, 722ЦК України
Закону України «Про нотаріат», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, п.9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (2017 р.) ЦПК України, -
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування та визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити в повному обсязі.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Подільського районного суду м.Києва від Подільського районного суду м.Києвавід 21 жовтня 2016 року у цивільній справі № 758/12433/16-ц, скасувавши арешт на:
- на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який складає загальною площею 190,5 кв.м, житловою площею 69,3 кв.м;
- на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який складає загальною площею 190,5 кв.м, житловою площею 69,3 кв.м;
- 1/6 частину земельної ділянки 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 1/3 частину земельної ділянки 0,062 га, кадастровий номер: 8000000000:85:488:0010, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_5 );
Відповідач - ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_6 );
Третя особа-1 - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві (місцезнаходження: 01001, м.Київ, пров. Музейний, буд.2-Д; код ЄДРПОУ 34691374);
Третя особа-2 - ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП в матеріалах справи відсутній).
Суддя Н. М. Ларіонова