Номер провадження: 22-ц/813/2249/25
Справа № 499/711/24
Головуючий у першій інстанції Тимчук Р. М.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
25.03.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Іванівського районного суду Одеської області від 30 липня 2024 року про відмову у відкритті провадження по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Іванівського районного суду Одеської області з заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту, щодо проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 08 липня 2024 заяву ОСОБА_1 було залишено без руху з наданням заявниці строку для усунення недоліків.
29 липня 2024 року заявниця надала на виконання ухвали суду заяву про встановлення факту в новій редакції.
Заявниця просила суд встановити факт, що вона ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу в період з 07 листопада 2012 року до дня смерті ОСОБА_4 .
Як зазначає заявниця встановлення даного факту породжує для неї юридичні наслідки, оскільки надає право для отримання соціально-економічних пільг та гарантій, передбачених чинним законодавством України для членів сім'ї (померлих) військовослужбовців, тому є передумовою правовідносин, встановлення яких є предметом розгляду в порядку окремого провадження. Заявниця посилається на відсутність спору про право.
Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 30 липня 2024 року у відкритті провадження по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту, що проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - відмовлено.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Іванівського районного суду Одеської області від 30 липня 2024 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є лише передумовою для отримання грошової допомоги члену сім'ї загиблого військовослужбовця. Суд першої інстанції в ухвалі правильно зазначив, що встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу заявнику необхідно для подальшого вирішення правового спору з приводу отримання одноразової грошової допомоги на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», однак при цьому дійшов хибного висновку, що у даному випадку вбачається спір про право. Невідповідність висновків суду обставинам справи, а саме про те, що вбачається спір про право, призвело до постановлення необґрунтованої та незаконної ухвали.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 25.02.2025 року 15:30 год. заінтересовані особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відео конференції не виявив та заяв про відкладення судового засідання не подавав.
Присутня в судовому засіданні ОСОБА_1 не заперечувала проти розгляду апеляційної скарги за фактичною явкою сторін.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів враховує, що предметом оскарження є ухвала суду першої інстанції та зважає на розумність строків розгляду справи, а також на те, що явка сторін та третіх осіб у судове засідання суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам.
Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявника про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України, оскільки встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу заявнику необхідно для подальшого вирішення правового спору з приводу отримання одноразової грошової допомоги на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з чим, у заявника фактично виникає спір з органом, який вирішує питання надання грошової допомоги, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду із заявою про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання військового обов'язку, пов'язаного з проходженням служби у Збройних Силах України, заявник вказувала, що встановлення такого факту є необхідним для отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Сповіщенням сім'ї № 111/4 від 04.01.2024 року ОСОБА_1 сповіщено про те, що цивільний чоловік, солдат ОСОБА_4 загинув під час виконання військового обов'язку (а. с. 8).
Згідно свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 , виданого Іванівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с 9).
З довідки від 19.02.2024 року № 96 виданої старостою Білчанського старостинського округу вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 був зареєстрований та мешкав з 1996 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_4 в АДРЕСА_1 . Разом з ним проживала, без реєстрації за даною адресою, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , без родинних зв'язків з 07.11.2012 року по теперішній час та вели разом спільне господарство (а. с. 10).
Колегія суддів виходить з такого.
У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Такі висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 виснував, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) Велика Палата Верховного Суду наголосила, що до юрисдикції цивільних судів справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам право подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу та перебування на його утриманні.
В обґрунтування заяви посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні бойового завдання під час захисту Батьківщини загинув її цивільний чоловік - ОСОБА_4 , з яким вони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство. За час спільного проживання не встигли офіційно оформити сімейні стосунки. У зв'язку із зазначеним просила встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з листопада 2012 року по 11 жовтня 2023 року.
Заявник зазначила на те, що встановлення вказаного факту їй необхідно для реалізації прав на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Суд першої інстанції виходив с того, що вимоги заявника про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України, оскільки встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу заявнику необхідно для подальшого вирішення правового спору з приводу отримання одноразової грошової допомоги на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з чим, у заявника фактично виникає спір з органом, який вирішує питання надання грошової допомоги, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження. Таким чином, суд виснував, що між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України може виникнути спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за нею певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім'ї військовослужбовця.
Разом з цим, суд не звернув увагу на те, що необхідність встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_4 до смерті останнього необхідно заявнику для виплати одноразової грошової допомоги, і саме у зв'язку з тим, що заявник не має іншої можливості одержати документ, який посвідчує такий факт, ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із відповідною заявою.
Роблячи висновок про можливий вплив рішення про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбі на майнові права Міністерства оборони України, суд першої інстанції не врахував правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду в п. 106 постанови від 18 січня 2023 року у справі № 560/17953/24, про те, що між Заявником та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач (Міністерством оборони України) не є суб'єктом отримання такої соціальної допомоги.
При цьому слід виходити з того, що спір про право можливий не у заявника із Міністерством оборони, а саме із іншими особами, які можуть претендувати на отримання одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у зв'язку із загибеллю військовослужбовця.
Так, у пункті 2 Постанови № 168 установлено, що сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з пунктами 1, 2 статті 16 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві; тощо.
Відповідно до статті 16-1 вказаного Закону у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до частини першої та другої статті 16-3 вказаного Закону одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Таким чином, встановлення судом обставин чи існує спір про право можливе лише після з'ясування судом наявності інших осіб відповідно до ч. 1 ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", які можуть претендувати, як на майно так і на отримання одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у зв'язку із загибеллю військовослужбовця.
Відповідно, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України такого спору бути не може, оскільки Міністерство не є суб'єктом отримання такої соціальної допомоги.
Зазначене узгоджується із правовими висновками, що містяться у постанові Великої Палати Верховного суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 98/1350/22 та від 12 березня2025 року у справі № 235/1547/24.
У своїй заяві до суду ОСОБА_1 ставить питання про встановлення юридичного факту, а не оскаржує відмову у виплаті грошової допомоги. У даному випадку існує необхідність у встановленні факту який повинен розглядатись за правилами окремого провадження.
Отже, є передчасним висновок суду першої інстанції про те, що факти, про встановлення яких просить заявник, не підлягають встановленню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 вважає себе особою, яка згідно із Законом має право на отримання грошової виплати, та вчиняє певні дії щодо отримання зазначеної грошової допомоги у зв'язку із смертю військовослужбовця ОСОБА_4 .
У той же час, суд першої інстанції не перевірив доводи ОСОБА_1 , не встановив і в своїй ухвалі не зазначив, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (ЦК України), який би оспорював право ОСОБА_1 на отримання грошової допомоги у зв'язку із смертю військовослужбовця ОСОБА_4 , тобто не встановив коло спадкоємців, а також між ким існує спір щодо грошової допомоги, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.
Необхідність встановлення факту спільного проживання для отримання грошової допомоги у зв'язку із смерті військовослужбовця ОСОБА_4 без встановлення осіб, які можуть заперечувати відповідні обставини, саме по собі не свідчить про наявність спору.
Особи, які залученні в якості заінтересованих осіб - діти загиблого ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 будь-яких заяв до справи про заперечення ними факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу і права заявниці на одноразову грошову допомогу на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не подавали.
Крім того, сам факт наявності осіб, між якими лише може виникнути спір про право, також підлягає перевірці на предмет наявності між ними реального спору.
У разі визнання іншими особами, які входять до переліку визначених у ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" осіб, обставин, які просить встановити заявник, у суду відсутні підстави вважати наявним спір про право, відтак є можливим встановлення відповідного факту в порядку окремого провадження.
Отже, висновки суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасними і нічим не обґрунтованим. Відмовляючи у відкритті окремого провадження суд першої інстанції не встановлював дійсних осіб, між якими існує спір про право, та не встановив, чи є між такими особами реальний, а не вірогідний спір.
За таких обставин, відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі частини 4 статті 315 ЦПК України, суд першої інстанції на вказані вище вимоги закону та обставини справи належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що такий спір має розглядатися у порядку позовного провадження.
ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Іванівського районного суду Одеської області від 30 липня 2024 року - скасувати, справу направити до Іванівського районного суду Одеської області для продовження розгляду справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: С.О. Погорєлова
Є.С. Сєвєрова