06 вересня 2024 рокуСправа №160/8753/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 160/8753/23 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати йому збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі: 100000 грн у зв'язку з безпосередньою участю у бойових діях та забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період з жовтня 2022 року по січень 2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати й виплатити йому збільшену додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100000 грн у зв'язку з безпосередньою участю у бойових діях та забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в період з жовтня 2022 року по січень 2023 року в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що він проходить військову службу в НОМЕР_4 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України. Вказував, що відповідно до бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2022 року №165 (гриф) його було направлено у службове відрядження до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_5 ), де у період з жовтня 2022 року по січень 2023 року він виконував бойові завдання на кордоні з Республікою Білорусь на підставі бойових наказів (розпоряджень) начальника НОМЕР_6 прикордонного загону. На цій основі ОСОБА_1 стверджував, що він набув право на отримання збільшеної додаткової винагороди до 100 тис грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року, яку відповідач йому протиправно не виплатив.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року у справі №160/8753/23, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2023 року у справі №160/8753/23 скасовано. Справу №160/8753/23 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами розподілу справи автоматизованою системою документообігу, вказана справа передана на розгляд судді Царікової О.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 прийнято до провадження справу №160/8753/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Від відповідача відзив на заявлений адміністративний позов не надійшов.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що солдат ОСОБА_1 проходив військову службу в НОМЕР_4 прикордонному загоні (військовій частині НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України.
Відповідно до бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16.09.2022 року № 165 гриф., солдата ОСОБА_1 у складі прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_4 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 , Відповідач) було направлено в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_5 ), де Позивач перебував з вересня 2022 року по січень 2023 року.
Згідно довідки щодо відрядження військовослужбовця №12/733 від 22.03.2023 солдата ОСОБА_1 направлено в службове відрядження на ділянку НОМЕР_6 прикордонного загону відповідно до розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16.09.2022 №(гриф)/25-2075-Е.
З 20.11.2022 по 24.11.2022 ОСОБА_1 перебував у відпустці відповідно до вхідної телеграми НОМЕР_7 прикордонного загону №Т/12-1693 від 18.11.2022.
Згідно довідки щодо відрядження військовослужбовця №12/1696 від 05.08.2023 відповідно до розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 16.09.2022 №(гриф)/25-2075-Е ОСОБА_1 з 26.09.2022 по 08.01.2023 перебував у службовому відрядженні та оперативному підпорядкуванні начальника НОМЕР_6 прикордонного загону. 08.01.2023 військовослужбовець прибув зі службового відрядження до НОМЕР_4 загону і приступив до виконання обов'язків 09.01.2023 відповідно до наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 09.01.2023 №7ВВ.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо не виплати йому у період з жовтня 2022 року по січень 2023 року додаткової грошової винагороди відповідно пункту 1 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі до 100000 грн., звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, зауважив, що служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України від 20.11.1991 № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Цей строк неодноразово продовжувався аналогічними Указами та наразі триває.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII Про правовий режим воєнного стану (далі Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 16 Закону № 389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності. Згідно з положеннями статті 1 Закону України від 03.04.2003 № 661-IV Про Державну прикордонну службу України (далі Закон № 661-IV) на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 661-IV основними функціями Державної прикордонної служби України зокрема є:
охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму;
охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов'язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій;
ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України Про розвідувальні органи України та Про оперативно-розшукову діяльність;
участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом, а також припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп та злочинних організацій, що порушили порядок перетинання державного кордону України;
координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов'язаної із захистом державного кордону України та пропуску до тимчасово окупованої території і з неї, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України та пропуску до тимчасово окупованої території і з неї або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України та в контрольних пунктах в'їзду - виїзду. Виконання зазначених у частині першій цієї статті функцій є оперативно-службовою діяльністю Державної прикордонної служби України (частина друга статті 2 Закону № 661-IV). Частиною першою статті 6 Закону № 661-IV визначено, що Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно-пропускні пункти, авіаційні частини; розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Згідно з пунктами 3, 4 статті 19 Закону № 661-IV на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються: участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав; участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану.
Отже, відповідач входить до структури Державної прикордонної служби України, а тому починаючи з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року здійснює передбачені Законом України Про правовий режим воєнного стану заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Відповідно до статті 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII Про оборону України (далі Закон № 1932-XII) військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Частиною першою статті 12 Закону № 1932-XII визначено, що участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 Про введення воєнного стану в Україні та № 69 Про загальну мобілізацію Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 168.
Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 № 1146 Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, яка застосовувалася у період з 01.09.2022 по 20.01.2023) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах (абзац перший).
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення (абзац другий).
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) (абзац третій).
Отже, виплата додаткової винагороди в розмірі до 100 000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць, виплачується, зокрема, військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебувають під час такої участі у бойових діях чи здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 Про внесення змін до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, яка застосовувалася у період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року) установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Щодо доводів відповідача, що наказ № 392-АГ Адміністрації Держприкордонслужби видано на реалізацію пункту 2-1 Постанови № 168, якими визначено як порядок так і умови виплати додаткової винагороди, суд зазначає про таке.
30 липня 2022 року Адміністрацією Держприкордонслужби відповідно до пункту 2-1 Постанови № 168 був виданий наказ № 392-/0/81-22-АГ Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 (далі - Наказ № 392-/0/81-22-АГ), який введений в дію з 01 серпня 2022 року.
Згідно з частиною 3 статті 117 Конституції України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, установленому законом.
Питання державної реєстрації регулюється Указом Президента України від 03.10.1992 № 493 Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, що був прийнятий з метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій. Набувають чинності такі акти через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.
Спеціальний порядок державної реєстрації нормативно-правових актів установлений Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 (далі - Положення), наказом Міністерства юстиції України від 12.04.05 № 34/5 Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за №381/10661.
Критерієм чинності таких актів та їх застосування є державна реєстрація нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та занесення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, який запроваджений згідно з Указом Президента України від 27.06.1996 № 468.
Державна реєстрація полягає у тому, що такі нормативно-правові акти проходять правову експертизу на відповідність Конституції України, законам України та іншим актам законодавства.
Положенням установлено, що державній реєстрації в Мін'юсті підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм (правил поведінки), що, зокрема, зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, установлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують існуючий організаційно-правовий механізм їх реалізації.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Частинами першою та сьомою статті 43 Конституції України передбачено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода військовослужбовця та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними. Зокрема, такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 820/4748/17, від 12 вересня 2019 року у справі №812/1255/17, від 02 липня 2020 року у справі № 812/792/17, 07 лютого 2022 року у справі № 420/7697/21.
Таким чином, оскільки наказ № 392-/0/81-22-АГ зачіпає соціально-економічні, права, свободи й законні інтереси військовослужбовців, які проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, тому вказаний наказ підлягав державній реєстрації в Міністерстві юстиції України у встановленому порядку. Проте, наказ № 392-/0/81-22-АГ не містить відомостей про його реєстрацію в Міністерстві юстиції України у встановленому порядку.
Отже, не зареєстрований в Міністерстві юстиції України наказ № 392-/0/81-22-АГ та не пройшов правової експертизи і не набув чинності у порядку, встановленому законодавством, і не можуть прийматись до виконання та не викликають правових наслідків.
З наведених підстав, суд не приймає доводи відповідача, що саме наказ №392-АГ визначають умови виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168.
Крім того, на підтвердження висновку суду щодо необхідності оприлюднення та державної реєстрації наказу № 392-/0/81-22-АГ свідчить той факт, що Порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, які визначають механізм виплати на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби України додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, були затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України 26 січня 2023 року № 36 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 31 січня 2023 року за № 196/39252.
Порядок та умови виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, які визначають механізм виплати на період дії воєнного стану військовослужбовцям Державної прикордонної служби України додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, були затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України 26 січня 2023 року № 36 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 31 січня 2023 року за № 196/39252.
Проте, зазначений Порядок введений в дію з 01 лютого 2023 року, а тому не може бути застосований до спірних правовідносин.
Втім, як встановлено судом, існує Порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду визначений Інструкцією, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.03.2016 № 188, та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 31 березня 2016 року за № 488/28618 (далі - Інструкція).
Згідно з пунктом 1 розділу І Інструкції ця Інструкція визначає порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України […] за безпосередню участь у воєнних конфліктах, заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях […] чи в антитерористичній операції […], інших заходах в умовах особливого періоду.
Таким чином, суд робить висновок, що положення Інструкції застосовні до спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 2 розділу IV Інструкції безпосередня участь у бойових діях визначається у разі: виконання прикордонним підрозділом бойових завдань в умовах безпосереднього взаємного вогневого контакту з противником; ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки на території противника (території між позиціями військ противника та своїх військ).
Пунктом 3 розділу IV Інструкції встановлено, що безпосередня участь у бойових діях визначається на підставі: бойового наказу (бойового розпорядження) начальника органу Держприкордонслужби; запису в журналі службово-бойових дій (книзі прикордонної служби) прикордонного підрозділу; рапорту (донесення) начальника (командира) прикордонного підрозділу про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з числа доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях.
До рапорту долучаються підписані начальником органу Держприкордонслужби (командиром підрозділу) списки особового складу конкретних підрозділів, які брали безпосередню участь у бойових діях, із зазначенням посади, військового звання, прізвища та ініціалів, строку участі кожного військовослужбовця, який брав безпосередню участь у бойових діях.
Кожен аркуш списків завіряється підписом начальника органу Держприкордонслужби (начальника штабу, командира підрозділу безпосереднього підпорядкування) та гербовою печаткою органу Держприкордонслужби; бойового донесення. Згідно з пунктом 4 розділу IV Інструкції документи про безпосередню участь у бойових діях подаються начальником органу Держприкордонслужби за підпорядкованістю до органу військового управління (штабу АТО, ООШ).
Орган військового управління (штаб АТО, ООШ) розглядає документи, зазначені в пункті 3 цього розділу, та видає розпорядчий документ (наказ) щодо підтвердження безпосередньої участі у бойових діях із зазначенням кожного військовослужбовця та конкретних днів його участі у бойових діях, за які передбачено збільшення розміру винагороди. (Пункт 5 розділу IV Інструкції).
Відповідно до пункту 6 розділу IV Інструкції на підставі отриманого розпорядчого документа (наказу) органу військового управління (штабу АТО, ООШ) щодо підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях органом Держприкордонслужби за місцем проходження служби військовослужбовця (на час участі в бойових діях) видається наказ про збільшення розміру винагороди за дні участі в бойових діях.
На підставі пункту 3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року № 558, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Аналіз вищеназваних норм свідчить, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода військовослужбовцю Держприкордонслужби збільшується до 100 000,00 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, який перебуває безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів. Відповідно до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 15 грудня 2022 року № 297) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2022 року за № 453/37789, територіальні громади Донецької та Луганської областей є територіальними громадами, які розташовані в районні проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004 (зі змінами), територіальні громади Донецької та Луганської областей є територіальними громадами, які віднесені до територій, на яких ведуться (велись) бойові дії (територій можливих бойових дій).
Аналізом бойового наказу адміністрації Державної Прикордонної служби України від 16.09.2022 №165т підг.№25/855т щодо виконання завдань позивачем встановлено, що позивач виконував обов'язки щодо несення служби в прикордонних районах Чернігівської області, місто не знаходиться на території між позиціями сил оборони та позиціями військ агресора.
Крім того, матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях (виконання прикордонним підрозділом бойових завдань в умовах безпосереднього взаємного вогневого контакту з противником; ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки на території противника або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах.
Суд вказує, що в матеріалах справи відсутні бойові накази (бойові розпорядження) начальника органу Держприкордонслужби; записи в журналі службово-бойових дій (книзі прикордонної служби) прикордонного підрозділу; рапорти (донесення) начальника (командира) прикордонного підрозділу про участь позивача (у тому числі з числа доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях.
Окрім іншого, суд зазначає, що листом НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29.11.2022 №22/4820-22 Вих., який наявний в матералах справи підрозділи Держприкордонслужби України, що знаходяться в межах Чернігівської та Сумської областей, не виконують бойові завдання на лінії бойового зіткнення. Те саме вбачається з наявного в матеріалах справи листа Першого заступника Голови Державної прикордонної служби України Нікіфоренка В., зі змісту якого вбачається, що позивач перебував на бойових позиціях, але участі в бойових діях чи заходах, визначених пунктом 2 наказу №392 не брав.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 245 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Решта доводів та аргументів сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ; НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 06.09.2024.
Суддя О.В. Царікова