Провадження № 11-кп/803/1005/25 Справа № 171/3142/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
18 лютого 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
обвинуваченого: ОСОБА_6
захисника: ОСОБА_7 (в режимі відео конференції)
прокурора: ОСОБА_8 (в режимі відео конференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду у м.Кривий Ріг апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.01.2025 року, про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, за ч.1 ст.115 КК України,-
Ухвалою Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.01.2025 року продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 до 13.03.2025року включно.
Із вказаним судовим рішенням не погодився захисник та оскаржив в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та ухвали нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора відмовити та застосувати щодо ОСОБА_6 у кримінальному провадженні більш м'який запобіжний захід, не пов'язаним з тримання під вартою або внесенням застави, зокрема: у вигляді особистого зобов'язання або цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю за місцем своєї реєстрації, або дислокації військової частини НОМЕР_1 , а також покладення додаткових обов'язків на час проведення досудового розслідування, в т.ч. відсторонити ОСОБА_6 від займаної посади у військовій частині НОМЕР_1 на час судового розсліду справи.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що прокурором вручено стороні захисту клопотання від 13.01.2025 про продовження запобіжного заходу в порушення вимог ч. 2 ст. 184, ч. 1 ст. 199, ч. 3 ст. 200 КПК України, а суд не надав можливості в належний та допустимий час підготуватися стороні захисту до розгляду судом заявленого 13.01.2025 клопотання сторони обвинувачення, чим грубо порушив право на захист обвинуваченого ОСОБА_6 . Вважає, що суд не взяв до уваги заперечення сторони захисту, щодо запобіжного заходу. Вважає, що прокурором не доведені ризики передбачені ст.177 КПК України, не надано докази їх обґрунтування та вони базуються на припущеннях. Вважає, що ризики зменшились після настання наслідків передбачених ст.290 КПК України. Зазначає, що всі свідки сторони обвинувачення у справі допитані, а письмові докази, заявлені прокурором, досліджені. Вважає, що стороною обвинувачення не змогла довести склад кримінального правопорушення в діях ОСОБА_6 , за ч.1 ст.115 КК України. Вважає, що судом першої інстанції при про продовженні тримання під вартою ОСОБА_6 порушено вимоги ст.ст. 2, 7, 8, 10, 11, 12, 17, 21, 22, 177, 178, 183, 184, 193, 199 КПК України. Завдання кримінального провадження, в частині захисту законних прав, свобод та інтересів необґрунтовано обвинуваченого ОСОБА_6 . Верховенства права, та практики Європейського суду з прав людини, рівності перед судом та законом, поваги до людської гідності, забезпечення права на свободу, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, права ОСОБА_6 на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, мети і підстав застосування запобіжного заходу, обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, вимог щодо обрання тримання під вартою, порядок розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, порядку продовження строку тримання під вартою.
Сторони кримінального провадження про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, це підтверджується наявними матеріалами справи, клопотань про відкладення слухання справи не надходило.
Заслухавши суддю доповідача, думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти скасуванню оскаржуваної ухвали та зміни запобіжного заходу обвинуваченому, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 331 КПК України під час судового розгляду суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим злочину; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 до спливу строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою, суд дійшов висновку про доцільність продовження цього запобіжного заходу, обґрунтувавши його у судовому рішенні. Суд першої інстанції врахував наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Збереження обґрунтованої підозри є обов'язковою умовою правомірності продовження тримання під вартою.
Вказавши, що на теперішній час ризики, які були підставою для застосування, а в подальшому продовження запобіжного заходу обвинуваченим, на даний час не зменшились та продовжують існувати.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Суд першої інстанції обґрунтовано вирішив, що обраний щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості кримінального правопорушення, що йому інкримінується, не дає можливості перешкоджати інтересам правосуддя, а також відповідає практиці Європейського суду з прав людини та менш суворий запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Однією з важливих гарантій здійснення проголошеного ст.ст. 3, 27 Конституції України права людини на життя і здоров'я є беззастережне виконання вимог кримінального процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від зазначених злочинів.
Апеляційним судом з наданих судом першої інстанції матеріалів встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у тому, що він будучи військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 , перебуваючи на посаді водія зенітного взводу, у військовому званні «старший солдат», 28 вересня 2023 року близько 01 год. 10 хв., знаходячись поблизу будинку АДРЕСА_1 , маючи прямий умисел на вбивство, усвідомлюючи при цьому суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння смерті іншій людині, бажаючи їх настання, здійснив з автоматичної зброї АКС-74У серійний номер № НОМЕР_2 один постріл в лобну область голови ОСОБА_9 , чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді: наскрізне вогнепальне кульове поранення голови з розтрощенням черепа.
Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень 28 вересня 2023 року близько 01 год. 10 хв., перебуваючи в будинку АДРЕСА_1 , потерпілий ОСОБА_9 помер на місці.
Дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ч.1 ст.115 КК України як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого прокурор мотивував тим, що не перестали існувати ризики, передбачені п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, що стало підставою для продовження строку обраного запобіжного заходу.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я людини, які ст. 3 Конституції Україні визнані найвищою соціальною цінністю в Україні.
Конституційний Суд України у рішенні від 27.10.1999 р. № 7рп зазначив, що кримінальну відповідальність слід розглядати як особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений злочин. Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної. Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Це форма реалізації державою правоохоронних норм, яка в кінцевому підсумку, як правило, полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду.
Крім того, висновок суду першої інстанції щодо законності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також Європейський суд з прав людини в рішенні «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Тяжкість, характер та обставини кримінального правопорушення свідчать про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились і яким не здатні запобігти більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що наразі достатніми та належними підставами тримання ОСОБА_6 під вартою є не лише очікування завершення судового розгляду справи, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, що вимагає ізоляції осіб, які з встановленою високою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Отже, на даний час продовжують існувати обставини, які були підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 у цьому кримінальному провадженні, наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 і виключити ризики, пов'язані із звільненням його з-під варти.
Доводи апеляційної скарги, що сторона обвинувачення після допиту свідків та вивчення письмових матеріалів провадження не змогла довести склад кримінального правопорушення за ч.1 ст.115 КК України є безпідставними, оскільки є предметом розгляду справи по суті і не є предметом апеляційного розгляду у відповідності до положень ст.422-1КПК України.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що на даний час, за наявними доказами по справі, наявна обґрунтована підозра у вчиненні ОСОБА_6 інкримінованого йому злочину.
Доводи апелянта про не надання доказів прокурором на підтвердження ризиків ч.1 ст.177 КПК України, є безпідставними, прокурором доведені наявність ризиків передбачених ст. 177 КПК України. Крім того ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій. Наразі право слухняна поведінка обвинуваченого зумовлена виключно дієвістю обраного запобіжного заходу, а не високими моральними якостями.
На думку суду апеляційної інстанції, ризик переховування обвинуваченого від суду, є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000р, у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
Апеляційний суд зазначає, що судове слідство ще триває, остаточного рішення не ухвалено, та свідки можуть бути повторно допитані судом, тому у випадку зміни запобіжного заходу на більш м'який, може вжити протиправних заходів з метою впливу на свідків для їх зміни показань.
Доводи сторони захисту про вручено стороні захисту клопотання про продовження запобіжного заходу в порушення вимог ч. 2 ст. 184, ч. 1 ст. 199, ч. 3 ст. 200 КПК України, та не надання судом можливості в належний та допустимий час підготуватися стороні захисту до розгляду судом заявленого 13.01.2025 клопотання сторони обвинувачення, чим грубо порушив право на захист обвинуваченого ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки вони не впливають на доведеність ризиків передбачених ч.1 ст.177 КПК України та в жодному випадку не може бути підставою для зміни чи скасування обраного запобіжного заходу.
Апеляційний суд наголошує, що вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.
Судова колегія не вбачає в діях суду першої інстанції порушень кримінального процесуального законодавства, які б вплинули на законність прийнятого рішення про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 .
Фактично подана апеляційна скарга викликана самим лише недосягненням бажаного результату у виді звільнення ОСОБА_6 з під варти, що в жодному випадку не може бути підставою для зміни чи скасування обраного запобіжного заходу.
Ураховуючи сукупність обставин, в тому числі стадію судового провадження, а також дані про особу ОСОБА_6 суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність даних які б свідчили, що зазначені ризики не існують, а інші, менш суворі запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого і продовження раніше обраного щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необхідним.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наразі тримання обвинуваченого під вартою є обґрунтованими та виправданими, оскільки виключно в такому виді можливо забезпечити досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи судом, які були б підставою для скасування ухваленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.01.2025 року, про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, за ч.1 ст.115 КК України - без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді