Провадження № 11-кп/803/1389/25 Справа № 194/502/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
18 березня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2025 року продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 29 квітня 2025 року з визначенням розміру застави.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції послався на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, які відповідно до ст.12 КК України є тяжкими. Обставини їх вчинення, викладені у обвинувальному акті, і не спростовані вже дослідженими судом доказами, та можливість отримання обвинуваченим покарання у виді позбавлення волі на строк від шести до десяти років, з конфіскацією майна дають суду підстави для висновку про існування, принаймні, одного із ризиків, вказаних у клопотанні прокурора, а саме: обвинувачений може переховуватися від суду, використовуючи для цього ту обставину, що частина території України окупована іноземною державою, а частина території знаходиться у зоні бойових дій, що спричинило значне переміщення населення.
Вказує, що обвинувачений може вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки він не має джерел доходу, а також, він може незаконно впливати на свідка, який ще не допитаний.
Також зазначає, що встановлені ризики не можуть бути попереджені шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризиків, вказаних в ст. 177 КПК України.
Також вказує, що з огляду на існування вказаних ризиків, враховуючи конкретні обставини справи, викладені в обвинувальному акті, наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні тяжких злочинів, слід продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави та обов'язків, які будуть покладені на обвинуваченого у разі внесення застави. Можливим є зменшити розмір застави.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою обрати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту та розглянути можливість зменшення розміру застави.
В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що ОСОБА_7 тривалий час перебуває під вартою, судом досліджені матеріали справи, не допитаний лише один свідок. Ризики є недоведеними. Обвинувачений під час досудового розслідування та судового розгляду частково визнає інкриміноване йому обвинувачення. ОСОБА_7 постійно проживає за місцем реєстрації спільно з матір'ю, яка має захворювання та син постійно піклувався про неї.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши надані матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України, передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 в достатній мірі досліджені обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу та зроблений обґрунтований висновок про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.
Врахована наявність об'єктивних причин, які не дозволяють закінчити судовий розгляд з ухваленням вироку до спливу строку тримання обвинуваченого під вартою, а також існування ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема: переховування обвинуваченого від суду, незаконний вплив на свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення.
Враховуючи характер та тяжкість покарання, що кореспондується з характером суспільного інтересу, даних про обвинуваченого, іншими обставинами у їх сукупності, існують підстави вважати, що продовжують існувати вказані вище ризики.
Крім того встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних речовин, за які передбачено покарання у виді довготривалого позбавлення волі з конфіскацією майна, судовий розгляд кримінального провадження триває, що може спонукати обвинуваченого до спроби уникнути покарання шляхом переховування від суду.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів вважає, що існує достатньо висока ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування, апеляційний суд враховує введення в Україні воєнного стану через агресію російської федерації проти України, яка суттєво погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою. Крім того, враховується, що обвинувачений офіційно зареєстрований на території м. Донецьк, яка на даний час є окупованою, є тимчасово переміщеною особою, без постійного місця реєстрації та проживання на території Дніпропетровської області, що в свою чергу ускладнить виклик та належний контроль за виконанням більш м'яких запобіжних заходів.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Також, враховується, що обвинувачений перебуваючи на свободі може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки останній не працевлаштований, легального джерела доходу не має, що може додатково спонукати до протиправної діяльності, з метою отримання коштів на існування.
Що стосується доводів захисника, про те, що обвинувачений має місце проживання, то ця обставина не можуть бути важелем для зменшення встановлених ризиків, оскільки не нівелює останні.
Окрім того, стороною захисту не надано належних доказів щодо незадовільного стану здоров'я матері обвинуваченого, а також медичні дані про те, що остання потребує стороннього догляду, а тому такі посилання не приймаються до уваги.
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
З огляду на дані про особу ОСОБА_7 , враховуючи, що кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, усі докази по справі знаходяться у розпорядженні суду, а також беручи до уваги, що зі сплином часу вірогідність реалізації вказаних вище ризиків зменшились, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, яка в свою чергу в достатній мірі забезпечить виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків.
Вказана сума застави не порушує принцип пропорційності, вона не є непомірною та цілком здатною забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання покладених на нього процесуальних обов'язків.
Обговорюючи питання про можливість усунення встановлених ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_7 під вартою з заставою у вищезазначеному розмірі, колегія суддів, вважає, що встановлені щодо цього обвинуваченого ризики, є виключно вагомими та на даному етапі судового провадження не можуть бути усунуті у менш обтяжливий спосіб, ніж застосування такого виду запобіжного заходу.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що оскільки на даний час судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення і триває судовий розгляд, з огляду на положення ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно дотримуватись розумних строків розгляду цього кримінального провадження та вжити термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
На підставі викладеного апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 409, КПК, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4