Провадження № 33/803/742/25 Справа № 182/6922/24 Суддя у 1-й інстанції - Чуприна А. П. Суддя у 2-й інстанції - Сєдих А. В.
17 березня 2025 року м.Кривий Ріг
Суддя Дніпровського апеляційного суду Сєдих А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.В.
особи, яка притягається
до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ( в режимі відеоконференції)
заявника ОСОБА_2
адвоката Онищенка С.В.
апеляційні скарги особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , її захисника Колосова І.В., який діє в інтересах особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянство України, місце роботи - Управління гуманітарної політики НМР, працюючої головним спеціалістом яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1
визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та звільнено від адміністративної відповідальності у зв'язку із малозначністю, обмежившись відносно неї усним зауваженням. Провадження у справі за ч.1 ст. 173-2 КУпАП стосовно ОСОБА_1 закрито.
Судом встановлено, що відповідно до протоколу серії ВАД № 182103 від 05.11.2024 року, що 05.11.2024 року о 17.30 годин ОСОБА_1 перебуваючи за адресою проживання, умисно погрожувала фізичною розправою по відношенню до свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим спричинила психологічне насильство. Постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2025 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та звільнено від адміністративної відповідальності у зв'язку із малозначністю, обмежившись відносно неї усним зауваженням, провадження у справі закрито.
В апеляційній скарзі, особа яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 просить постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.02.2025 року відносно неї за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП скасувати та змінити в частині закриття, просить провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, в іншій частині залишити без змін.
В обгрунтування доводів зазначає, що постанова суду в частині визнання ОСОБА_1 винуватою є незаконною, неогрунтованою, такою, що суперечить фактичним обставинам справи, постановленною з грубими процесуальними порушеннями, у тому числі порушення права особи на доступ до правосуддя на захист, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та такою, що у зазначеній частині підлягає скасуванню. Судом проігноровано клопотання про відкладення справи, у зв'язку з хворобою дитини, але суд всупереч ст.268 КУпАП, розглянув справу у її відсутність і у відсутність захисника. Зазначає, що визнавши її винуватою суд фактично лишив її правомірної поведінки спонукати дитину до виконання шкільних уроків. Зазначає, що повсякчас і системно створює синові усі належні умови для всебічного розвитку та повноцінного зростання.
В апеляційній скарзі захисник Колосов І.В. просить постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.02.2025 року відносно неї за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП скасувати та змінити в частині закриття, просить провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, в іншій частині залишити без змін. Зазначає, що постанова суду постановлена з грубими процесуальними порушення, у тому числі порушення права особи на доступ до правосуддя та захист, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Суд позбавив права висловити свою позицію ОСОБА_1 та захиснику, чим порушив право на захист особи.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що відсутні докази винуватості ОСОБА_1 . Протокол не може бути прийнятий до уваги як доказ, свідків не встановлено, записи телефонних розмов подані батьком дитини, не можуть свідчити про вчинення адміністративного правопорушення. Зазначає, що потерпілим у постанові зазначений ОСОБА_2 , проте в протоколі потерпілим зазначений ОСОБА_3 , тобто інша особа. Вказує, що суд першої інстанції усупереч постановленого ним же порядку вивчення доказів не заслухав психолога, який працював з дитиною, не вирішив питання, щодо допиту дитини в присутності психолога. Судом не взято до уваги неправильну правову кваліфікацію діянню ОСОБА_1 , оскільки вчинення насильства по відношенню до малолітньої дитини охоплюється змістом ч.2 ст.173-2 КУпАП, а не ч.1 ст.173-2 КУпАП, виходить, що протокол складений за таке правопорушення, котрого вона ніколи не вчиняла.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала свою апеляційну скаргу та скаргу свого захисника Колосова І.В. в повному обсязі, просила їх задовольнити з підстав, наведених в них, та не заперечувала проти розгляду за відсутності свого захисника. Заявник ОСОБА_2 та адвокат Онищенко С.В. заперечували проти апеляційних скарг, просили їх не задовольняти.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися, дослідивши доводи апеляційних скарг, приходжу до висновку про те, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.ст.245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Згідно матеріалів справи про адміністративне правопорушення 29 січня 2025 року захисником Колосовим І.В., який діяв в інтересах особи, щодо якої вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 було подано клопотання (а.с.121) про відкладення розгляду справи у зв'язку з відкриттям лікарняного через смерть близької родички приблизно строком десь на 10 днів, також 29.01.2025р. сама ОСОБА_1 теж направила клопотанння до суду в якому просила відкласти розгляд справи у зв'язку з відсутнітю адвоката з поважних причин. Суд не звернув уваги на данне клопотання і призначив розгляд справи на 03.02.2025р., а потім на 04.02.2025р. 03.02.2025р. ОСОБА_1 наддала заяву про поважність її відсутності в судовому засіданні і просила відкласти розгляд справи, оскільки син потребує лікування, наддала довідку для підтверження. Оскільки вона єдина хто може забезпечити хлопцеві належне лікування, піклування, так як в родині батька її сина існує обмежувальний припис від 30.01.2025р. ОСОБА_1 та захисник просили відкласти розгляд справи умежах розумного строку, але не менше, ніж 10 днів, з метою недопощення порушення ст.3 Конвенції про захист прав дитини відносно малолітнього ОСОБА_3 та водночас, права ОСОБА_1 на доступ до правосуддя (п.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод)
Доводи захисника та ОСОБА_1 заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції дане клопотання було проігноровано, що призвело до порушення прав та свобод учасників справи, порушення приписів чинного законодавства та ненадано захиснику можливості участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, що є порушенням доступу до правосуддя та є грубим нехтуванням гарантіями, передбаченими ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, кожний обвинувачений має щонайменше права мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту, захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд.
Матеріали справи, містять відомості, що розгляд справи проведений за відсутності ОСОБА_1 та її захисника, як зазначено в постанові суду.
Отже суд апеляційної інстанції розцінює вказані порушення судом першої інстанції, як підставу для скасування судового рішення із постановленням нового.
Як вбачається із матеріалів справи, суддею районного суду, в порушення вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП не з'ясовані обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання про наявність чи відсутність вини ОСОБА_1 у адміністративному правопорушенні, передбаченому ч.1 ст. 173-2 КУпАП. Фактичні обставини, які підлягають встановленню в ході судового засідання, не з'ясовні, а тільки переписані з матеріалів, які надані працівниками поліції.
Під час розгляд справи судом порушено вимоги ст. 245 КУпАП про необхідність всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема щодо з'ясування обставин подій, що відбулись 05.11.2024 pоку, перевірки пояснень самої ОСОБА_1 та надання їм відповідної оцінки, надання аналізу доказам, що містяться в матеріалах провадження, протоколу про адміністративне правопорушення, що вплинуло на правильність прийнятого рішення.
За таких обставин постанова районного суду як незаконна підлягає скасуванню.
Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Суд першої інстанції не врахував всіх обставин справи, не дав оцінки дослідженим доказам у справі, зокрема протоколу про адміністративне правопорушення, не допитав неповнолітнього потерпілого, поліцейських, представника служби у справах дітей, психолога, не оцінив докази у їх сукупності, що призвело до хибних висновків по справі.
Так, відповідно до змісту ст.173-2 ч.1 КУпАП, правопорушенням є вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого зазначеною статтею, полягає в умисному вчиненні будь-яких з зазначених в диспозиції дій.
Відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.11.2001 року №2789-ІІІ насильство в сім'ї - будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї стосовно іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров'ю.
Протиправні дії за цією статтею можуть мати характер фізичного, психологічного чи економічного насильства.
Фізичне насильство в сім'ї - це умисне насильство, яке не завдає фізичного болю і не спричиняє тілесних ушкоджень (наприклад, нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв).
Психологічне насильство в сім'ї - насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров'ю.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Вирішуючи питання про доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що протокол про адміністративне правопорушення не містить викладу всіх обставин, що утворюють склад адміністративного правопорушення.
Крім того, обставини викладені у протоколі не підтверджуються сукупністю досліджених доказів.
Так, суд не конкретизував, чому визнав дії ОСОБА_1 щодо її сина ОСОБА_4 такими, що могли заподіяти чи заподіяли шкоду фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Дійсно, з показань ОСОБА_1 , що насильства над дитиною не чинила, 05.11.2024 року вона забрала сина з тренування та вони разом прийшли додому. Там у них з сином мало місце непорозуміння через те, що вони з сином домовились, що він буде робити домашнє завдання, але він цього робити не хотів і не віддавав телефон. Через цю ситуацію він зателефонував батьку та сказав, що мати йому погрожувала. Дитину вона не била, тиск на неї не чинила, тілесних ушкоджень не завдавала, а лише просила сина, щоб він вчив уроки, як вони і домовились. Неодноразові вимоги матері припинити грати та зайнятися шкільним домашнім завданням, ОСОБА_3 відверто ігнорував. Факт використання в даному конфлікті нецензурних образливих висловлювань з боку ОСОБА_1 підтвердження не знайшов, як і застосування нею фізичного чи психологічного насильства.
Окрім того, в матеріалах справи міститься акт проведення оцінки рівня безпеки дитини (а.с.29-30), з якого вбачається, що мати дитину не б'є, дитина не налякана, не боїться ні матері, ні батька. Ніяких фізичних та поведінкових ознак, що можуть свідчити про жорстоке поводження дитиною немає.
Наявні в матеріалах справи характеристики з місця проживання та місця роботи (а.с.82,90), характеризують ОСОБА_1 , як люблячою матір'ю, у сім'ї панує атмосфера взаєморозуміння, відповідальна, добропорядна, вміло орієнтується в стресових ситуаціях. Характеристика з навчального закладу на ОСОБА_3 , з якої вбачається, що хлопчик отримує багато любові та уваги, турбується про всебічний розвиток дитини, подорожують разом, підтримує спортивні здібності дитини.
Таким чином, справа не містить доказів про дії ОСОБА_1 , або настання будь-яких наслідків, передбачених ст.173-2 КУпАП, які відмежовують звичайний виховний процес від домашнього насильства.
Стосовно доводів захисника, що судом не звернуто уваги на неправильну правову кваліфікацію діяння ОСОБА_1 , вчинення насильства по відношенню до малолітньої дитини охоплюється ч.2 ст.173-2, а не ч.1 ст.173-2 КУпАП, не заслуговують на увагу і з цього приводу апеляційний суд зазначає наступне. 22.05.2024 року були внесені зміни згідно яких 19 грудня 2024 року набрав чинності Закон № 3733-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу з цими явищами». А згідно протоколу адміністративне правопорушення скоєне 05.11.2024р., тобто до набрання чинності вищезазначеного закону.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновків, що факт домашнього насильства не знайшов свого підтвердження, а тому в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Виходячи зі змісту п.2 ч. 8 ст. 294 КУпАП- за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_5 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова скасуванню із закриттям провадження у справі у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Враховуючи викладене та керуючись вимогами ст. 294 КУпАП, -
Апеляційні скарги особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , її захисника Колосова І.В - задовольнити.
Постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП скасувати.
Провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя