24 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 608/1527/24
провадження № 61-12747ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвали Тернопільського апеляційного суду від 26 липня 2024 року, 29 серпня 2024 року, 13 вересня
2024 року, 10 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно,
26 вересня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав
до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвали Тернопільського апеляційного суду від 26 липня 2024 року, 29 серпня 2024 року, 13 вересня 2024 року, 10 вересня
2024 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 4, 6 частини другої статті 392 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у касаційній скарзі повинно бути зазначено рішення (ухвала), що оскаржується, та клопотання особи, яка подає скаргу.
Статтею 409 ЦПК України визначено повноваження суду касаційної інстанції.
Особа, яка подає касаційну скаргу, має зазначити судові рішення, що оскаржуються, та викласти вимоги касаційної скарги щодо результатів її розгляду у відповідності до повноважень суду касаційної інстанції, визначених
статтею 409 ЦПК України.
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті (стаття 409 ЦПК України).
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, заявник не погоджується з ухвалами Тернопільського апеляційного суду від 26 липня 2024 року, 29 серпня 2024 року,
13 вересня 2024 року, 10 вересня 2024 року.
Проте в касаційні скарзі не зазначено клопотання особи, яка подає скаргу, щодо оскаржуваних ухвал.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвал суду апеляційної інстанції, вказаних у пункті 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до абзацу 3 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України, зазначивши у ній клопотання особи, яка подає скаргу, надавши копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи.
Також Верховний Суд звертає увагу заявника, що одночасне подання
ОСОБА_1 різних касаційних скарг на ухвали Тернопільського апеляційного суду від 26 липня 2024 року, 29 серпня 2024 року, 13 вересня 2024 року, 10 вересня 2024 року є прикладом зловживання процесуальними правами та полягає у їх недобросовісному використанні, яке можна кваліфікувати через критерій прагнення до отримання певних процесуальних переваг, зокрема, до одержання більших прав, ніж у іншого учасника справи. Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення, а також створення особам, які беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав.
Сторони користуються рівними процесуальними правами (частина перша
статті 49 ЦПК України).
Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення у справі «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands) від 27 жовтня 1993 року).
Засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України.
Принцип рівності сторін є основоположним компонентом концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Кожен має гарантовані державою рівні права на захист прав і свобод у визначеному процесуальним законом порядку, при цьому суд позбавлений можливості надати учаснику справи відповідне право, яким він не може скористатися з огляду на вимоги закону.
За таких обставин Верховний Суд звертає увагу заявника, що у випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов'язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, суд з урахуванням конкретних обставин може визнати відповідні дії заявника зловживанням процесуальними правами та застосувати наслідки, передбачені частиною третьою статті 44 ЦПК України, частиною другою статті 148 ЦПК України.
Частиною третьою статті 44 ЦПК України визначено, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Відповідно до частини другої статті 148 ЦПК України у випадку повторного
чи систематичного невиконання процесуальних обов'язків, повторного
чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного
чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених
статтею 392 ЦПК України, вона відповідно до частини другої
статті 393 ЦПК України залишається без руху.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвали Тернопільського апеляційного суду від 26 липня 2024 року, 29 серпня 2024 року, 13 вересня
2024 року, 10 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно залишити
без руху.
Надати заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначеного недоліку.
У разі невиконання у встановлений судом строк вимоги цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і підлягатиме поверненню заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Карпенко