суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Дундар І. О., Краснощокова Є. В.
13 березня 2025 року
м. Київ
справа № 557/1226/23
провадження № 61-2354св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнив. Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 17 січня 2024 року про зупинення провадження у справі скасував, а справу передав для продовження розгляду до цього суду.
У цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу та розміру стягнення аліментів на утримання дитини. Суд першої інстанції вимогу задовольнив.
Апеляційний суд під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 за її клопотанням зупинив провадження у справі до припинення її перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Мотивував тим, що вона проходить військову службу у Збройних Сил України та перебуває в районі виконання бойових завдань на території України з метою забезпечення національної безпеки і оборони України.
Позивач ухвалу оскаржив та стверджував, зокрема, що вимогу пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України щодо зупинення провадження у справі у разі перебування учасника справи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, слід застосовувати, враховуючи право особи на розумний строк розгляду справи для забезпечення найкращих інтересів дитини.
13 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Обґрунтував тим, що необхідно відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 466/5393/22, за змістом якого імперативність припису пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та предмет спору, який не стосується стягнення аліментів вперше, переважають над принципом якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
04 листопада 2024 року Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу, згідно з якою повернула справу на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Обґрунтувала тим, що Верховний Суд в іншій справі не викладав висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
При вирішенні питання про те, що слід ураховувати при зупиненні провадження у справі через перебування учасника справи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, Верховний Суд вказав, що треба встановити, чи є належні докази того, що військова частина, в якій проходить службу відповідач, переведена на воєнний стан, і що він виконує бойові завдання, перебуваючи у зоні бойових дій, унаслідок чого не може брати участь у судових засіданнях ні особисто, ні у режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, чи користувався відповідач правничою допомогою під час судового провадження, чи мав можливість самостійно або з допомогою представника висловитися щодо позовних вимог. Не враховуючи ці обставини, обов'язкове зупинення провадження у справі щодо аліментів на утримання дитини, зокрема про зміну способу стягнення та їхнього розміру, хоч і відповідатиме певним інтересам того відповідача, який перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, але може шкодити захищеним інтересам дитини у передбаченому законом утриманні з боку такого відповідача.
Верховний Суд взяв до уваги, що у справі, яка стосується аліментів на утримання дитини, суд і сторони справи повинні забезпечити реалізацію найкращих інтересів дитини. Інтереси дитини, яка не є стороною справи, мають домінувати над інтересами кожного з її батьків. Забезпечити реалізацію найкращих інтересів дитини слід у кожній справі, яка стосується прав та інтересів дитини, зокрема і в справі про зміну способу стягнення та розміру аліментів на її утримання.
Верховний Суд зробив висновок, що із урахуванням того, що відповідачка користується правничою допомогою адвоката, мала можливість висловитися щодо позовних вимог, особисто підписала клопотання про зупинення провадження у справі у судах першої й апеляційної інстанцій, була представлена адвокатом на судових засіданнях, через нього подала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, а також відзив на касаційну скаргу, беручи до уваги документи, які вона надала в апеляційному суді для зупинення провадження у справі, таке зупинення провадження у справі порушує баланс інтересів дитини і батька, з одного боку, та її матері, з іншого боку, і суперечить найкращим інтересам цієї дитини. У зв?язку з цим Верховний Суд критично оцінив аргументи відзиву на касаційну скаргу про те, відповідачка, виконуючи її конституційний обов'язок із захисту Вітчизни, не може реалізувати процесуальні права й обов'язки.
Тому за обставин цієї справи Верховний Суд вважав касаційну скаргу обґрунтованою.
Не можемо погодитись із зазначеним з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважував, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
У частині першій статті 251 ЦПК України визначені випадки, коли суд зобов'язаний зупинити провадження у справі. У пункті 2 частини першої вказаної норми встановлено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Отже, процесуальний закон пов'язує необхідність зупинення провадження у справі з фактом перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Сутність підстав зупинення провадження у справі, передбачених у частині першій статті 251 ЦПК України та які є обов'язковими для суду, обумовлена необхідністю додержання основних засад (принципів) цивільного судочинства, оскільки жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частина п?ята статті 4 ЦПК України).
Помилковим є врахування в цій ситуації предмету спору або того, чи користувався відповідач правничою допомогою представника, оскільки, з огляду на імперативність припису пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, такі умови мали б бути прямо передбачені законодавцем саме в цій нормі. Наприклад, умова про те, що суд не зупиняє провадження у справі, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника, передбачена у частині третій статті 252 ЦПК України, що визначає право суду зупинити провадження у справі, та застосовується лише у випадках, якщо вирішується питання про зупинення провадження у справі на підставі пунктів 1-3 частини першої статті 252 ЦПК України.
Право сторони у справі користуватися правничою допомогою не може бути протиставлене її праву на участь у розгляді своєї справи як складової права «доступу до суду».
Зміст пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є чітким, доступним і передбачуваним, тому не потребує застосування методів її тлумачення судом, аналогії права чи закону, а створювати нові або змінювати норми закону суд не може.
Підстави для застосування аналогії права чи закону не наведені в постанові Верховного Суду в цій справі.
Тому, з огляду на імперативність припису пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, єдиною умовою для вирішення процесуального питання зупинення провадження у справі на підставі цієї норми є наявність доказів перебування заявника у складі Збройних Сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан, і виконання бойових завдань у зоні бойових дій, та є обов'язковим для суду.
Такий підхід є усталеним у судовій практиці, що підтверджується, зокрема, висновками Верховного Суду у постановах від 9 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17, від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20, від 29 листопада 2023 року у справі № 466/5393/22.
Слід враховувати, що зупинення провадження у справі є тимчасовим заходом та у разі наявності доказів на підтвердження припинення перебування особи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, учасники справи не позбавлені права ініціювати питання про поновлення провадження у справі шляхом подання до суду відповідних клопотань.
Тому Верховному Суду належало залишити ухвалу апеляційного суду без змін, який зупинив провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України встановивши, що відповідачка є військовослужбовцем, проходить військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, перебуває в районі виконання бойових завдань на території України з метою забезпечення національної безпеки і оборони України.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков