Номер провадження 22-ц/821/16/25Головуючий по 1 інстанції
Справа № 705/1549/15-ц Категорія: 304090000 Годік Л.С.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
25 березня 2025 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :
Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л., Новікова О.М.,
секретар: Широкова Г.К.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»;
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_1 ;
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ;
відповідач за зустрічним позовом - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»;
треті особи за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
особи, які подали апеляційні скарги - ОСОБА_4 (правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ), ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому в залі суду в м. Черкаси апеляційні скарги ОСОБА_4 (правонаступниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ), ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 листопада 2023 року в справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, визнання договору іпотеки припиненим,
У березні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 16.04.2008 уклали кредитний договір № CSU0CA00000110, за умовами якого ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 49047,50 доларів США терміном до 17.04.2028, а відповідач, у свою чергу, зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлені кредитним договором. Також, за умовами договору погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати, згідно з кредитним договором. У випадку порушення зобов'язання за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної у строк заборгованості за кредитом. Позивач виконав взяті на себе за кредитним договором зобов'язання у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, передбаченому договором. Відповідач покладені на нього договором зобов'язання не виконав, своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами, відповідно до умов договору, не повернув, у зв'язку з чим станом на 27.02.2015 виникла заборгованість в розмірі 144790,50 доларів США, яка складається з: 49723,44 доларів США заборгованості за кредитом; 30617,76 доларів США заборгованості по процентам за користування кредитом; 2250,44 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом; 55295,50 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 9,01 доларів США штрафу (фіксованої частини); 6894,36 доларів США штрафу (процентної складової), яку позивач просить стягнути з відповідача.
22.04.2015 надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа: ОСОБА_4 про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, визнання договору іпотеки припиненим.
Зустрічний позов обґрунтований тим, що 16.04.2008 між ним та Банком було укладено кредитний договір № CSU0CA00000110, відповідно до якого він отримав кредит в сумі 47500, 00 доларів США. Відповідно до п. 8.1 Договору та додатку № 1, кредит видано на споживчі цілі, а тому, згідно з п.п. 22, 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», отриманий кредит являється споживчим, а він є споживачем кредитної послуги. Спірний кредитний договір укладено з чисельними та грубими порушеннями норм цивільного законодавства, у тому числі Закону України «Про захист прав споживачів», відомчих документів НБУ, інших нормативних актів, у зв'язку з чим були порушені його права як громадянина та споживача фінансової послуги, тобто зазначений кредитний договір підлягає визнанню недійсним. Вважає, що перед укладенням договору та його підписанням банк застосував відносно нього засоби омани та займався підприємницькою діяльністю. Текст спірного договору в день його підписання йому виданий не був, він його отримав лише у 2010 році, після неодноразових вимог, про що свідчить підпис на екземплярі Банку у кредитній справі. У зв'язку з цим, у день підписання договору він не мав реальної можливості вивчити договір. На ту обставину, що він не має економічної освіти, про кредитні послуги, які надаються фінансовими установами, має тільки поверхневі знання, Банком уваги не звернуто та необхідної інформації не надано і не роз'яснено. Перед укладенням кредитного договору банком не було у письмовій формі повідомлено про те, які існують типи відсоткових ставок, не проведено роз'яснення, який тип відсоткової ставки йому встановлено; не роз'яснено які форми кредитування існують, які між ними відмінності, недоліки та переваги; не надано детального розпису про сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту з переліком усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням і погашенням кредиту; не надано можливості вибрати найбільш оптимальний для нього варіант кредиту; він не отримав ніякої інформації про податковий режим сплати відсотків по кредиту та про державні субсидії, на які він, як споживач, має право. Тому, він вважає, що ненадання йому всієї інформації, яка була необхідна для прийняття зваженого та обдуманого рішення, і яка передбачена законом, є не що інше, як омана, і саме ці пункти свідчать про несправедливі умови договору, дисбаланс договірних відносин, зловживання банком своїм монопольним становищем, порушенням Закону, який забороняє встановлення будь-яких додаткових платежів по Договору, крім відсоткової ставки.
Ще однією підставою для визнання кредитного договору недійсним ОСОБА_1 вважав те, що між сторонами не було досягнуто згоди по всіх істотних його умовах, він просив банк видати йому кредит в сумі 47500,00 доларів США, саме цю суму він отримав в касі банку. Однак, відповідно до п. 8.1 Договору йому, «шляхом видачі готівки через касу», видано грошові кошти в сумі 60997 доларів США 50 центів. Банк до первісного позову додав заяву на видачу готівки та ордер розпорядження від 29.04.2008, яким підтверджується, що ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в сумі 47500,00 доларів США, а в самій позовній заяві банк відмітив, що ОСОБА_1 було видано кредит у розмірі 49047,50 доларів США. Порушенням законодавства України є і нарахування Банком пені в іноземній валюті.
Крім того, ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір іпотеки № CSU0GA00000110 на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , адже він був укладений з метою забезпечення виконання спірного кредитного договору.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 листопада 2023 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № CSU0CA00000110 від 16.04.2008 в розмірі 144790, доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір в розмірі 3654,00 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа: ОСОБА_4 , про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, визнання договору іпотеки припиненим, відмовлено.
Мотивуючи прийняте рішення в частині задоволення первісного позову, суд першої інстанції вказав, що після отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, останній почав виконувати умови кредитного договору, частково повертав кошти та сплачував відсотки за користування кредитом, що підтверджує його згоду з умовами укладеного договору.
Таким чином, на підставі досліджених доказів, беручи до уваги висновок судово-економічної експертизи, в їх сукупності, суд вважав, що відповідач дійсно має борг перед банком за вказаним кредитним договором.
Умовами кредитного договору встановлено, що терміни позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користуванням кредитом, винагороди, неустойки встановлюється сторонами тривалістю у 5 років.
Позов ПАТ КБ «Приватбанк» подано до суду 16.03.2015, тоді як останній платіж від ОСОБА_1 на виконання кредитного договору надійшов 18.09.2015. Тому, строк позовної давності при подачі ПАТ КБ «Приватбанк» позову не пропущено.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що в долучених матеріалах справи, а саме копії кредитного договору з відповідними додатками, у тому числі додатку №1, чітко зазначено основні умови кредитування, а саме: сума кредиту, процентна ставка, ставка винагороди за резервування ресурсів, а також інші супутні платежі. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_1 ознайомився з умовами вказаних документів, висловив бажання укласти договір, а також те, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Позивач за зустрічним позовом не надав суду доказів, що він був введений в оману стосовно обставин, які впливають на укладення правочину, адже, при укладенні кредитного договору 16.04.2008 сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. Про загальну вартість кредиту позивач за зустрічним позовом був повідомлений належним чином, оскільки усі складові вартості кредиту зазначені безпосередньо в умовах договору, а також додатку до нього.
Не погоджуючись з рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 листопада 2023 року в частині позовних вимог про визнання договору іпотеки припиненим, третя особа - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення в зазначеній частині скасувати та прийняти нове, яким визнати припиненою майнову поруку за договором іпотеки № СSU0GA00000110 від 25.04.2008.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_4 зазначає, що відповідно до Договору іпотеки № СSU0GA00000110 за участю майнового поручителя від 25.04.2008, що укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 , передано в іпотеку майно, яке належить останньому, а саме: житловий будинок та земельна ділянка з кадастровим номером 7124386700:01:001:1082, що знаходяться по АДРЕСА_1 .
Цим договором іпотеки забезпечується виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором № СSU0GA00000110, укладеним 16.04.2008 між іпотекодержателем та боржником - ОСОБА_1 .
Скаржник зазначав, що 09.09.2010 ПАТ КБ «ПриватБанк» звертався до ОСОБА_1 з вимогою про дострокове повернення кредиту, чим змінив строк основного зобов'язання, відповідно, і строк дії договору.
06.12.2023 на адресу Черкаського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 , в якій останній, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06.11.2023 в частині задоволення позову ПАТ АТ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що пред'явивши 09.09.2010 відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту, позивач змінив умови кредитування, відтак з цієї дати позивач втратив право на нарахування та стягнення відсотків за кредитним договором. Тому, за контррозрахунком боржника ОСОБА_1 , станом на 09.09.2010 розмір заборгованості за кредитним договором становив: 44643,37 дол.США - заборгованість за тілом кредиту; 4077,75 дол.США - заборгованість за відсотками.
20 грудня 2023 року на адресу Черкаського апеляційного суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому банк просив апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У відзиві зазначено, що вимога щодо сплати заборгованості була направлена на адресу боржника 01.01.2011, однак факт її отримання ОСОБА_1 не підтверджено належними доказами. Посилання відповідача за первісним позовом на зміну строку виконання з 09.09.2010 не має під собою жодного правового підґрунтя. Крім того, у тексті повідомлення зазначено про вимогу щодо сплати заборгованості в тижневий термін з дати її отримання, а тому встановлення такої дати має вагоме значення, якщо відповідач вважає, що саме з цієї дати настав строк виконання зобов'язання.
АТ КБ «ПриватБанк» у відзиві також зазначає, що 14.06.2011 банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення (справа № 2-1237-2011), однак провадження у справі за таким позовом зупинено до набрання законної сили рішенням у даній справі (№ 705/1549/15-ц).
З вказаного вбачається, що саме судове рішення про звернення стягнення могло б свідчити про зміну строку виконання зобов'язання. Однак, у даному випадку таке рішення досі не прийняте, отже позивач правомірно нарахував платежі за кредитним договором відповідно до погоджених сторонами умов.
Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» у відзиві зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін за цим договором та не позбавляє Банк права на отримання належних йому процентів за користування кредитом до повного погашення заборгованості.
Щодо відсутності підстав для визнання іпотеки припиненою у відзиві вказано, що скаржник ОСОБА_4 помилково ототожнює договір поруки та договір іпотеки, відповідно, помилково посилається на шестимісячний строк для звернення кредитора із вимогою до поручителя.
Банк також зазначає, що після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів, поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є належним способом захисту, а тому його не можна задовольнити. Наявність у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів. Оскільки банк ініціював вирішення такого спору, поручитель може ефективно захистити своє право саме у цій справі, заперечуючи проти позову кредитора.
Отже, за будь-яких підстав, відповідна вимога зустрічного позову не підлягає задоволенню.
З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 12.12.2023 Уманським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Черкаському апеляційному суду стало відомо, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06 лютого 2024 року провадження у даній справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника(ів) ОСОБА_4 .
Ухвалами Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року поновлено провадження у даній справі та витребувано з уманських державних нотаріальних контор інформацію щодо відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , та щодо спадкоємців померлого з зазначенням їх прізвища, ім'я, по батькові та адреси проживання.
Відповідно до листа Другої уманської державної нотаріальної контори «Про надання інформації» від 11.11.2024 № 1156/01-16, спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , заведена приватним нотаріусом уманського районного нотаріального округу Животовською Н.Г.
21.11.2024 Черкаським апеляційним судом було направлено лист приватному нотаріусу уманського районного нотаріального округу Животовській Н.Г. № 705/1549/15-ц/17131/2024 з проханням надати інформацію щодо спадкоємців ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з зазначенням їх прізвища, ім'я, по батькові та адреси проживання.
Листом від 17.12.2024 № 664/01-16 «Про надання інформації», приватний нотаріус уманського районного нотаріального округу Животовська Н.Г. повідомила суд, що після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з матеріалами спадкової справи № 144/2024 від 29.10.2024, його спадкоємцями є: дружина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ; син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , які прийняли спадщину, проживаючи разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та які подали заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Заяв про відмову від спадщини не надходило. Свідоцтва про право на спадщину ще не видавались.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 14 січня 2025 року залучено до участі в даній справі ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), як правонаступників третьої особи ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заслухавши доповідь судді, учасників справи та їх представників, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Із матеріалів справи судом встановлено, що 16.04.2008 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CSU0CA00000110 (т. 1 а.с. 8-10).
Згідно з пунктом 8.1 кредитного договору позичальник отримав кредит у розмірі 60997,50 дол.США на термін до 16.04.2028 на такі цілі: 47500,00 дол.США - на споживчі цілі, 950 дол. США - на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту; 360,00 дол. США - страхування майна; 237,50 дол. США - особисте страхування; 11950,00 дол. США - на сплату страхових платежів у випадках, передбачених договором, зі сплатою за користування кредитом відсотків у 1,04 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 % від суми у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за резервування ресурсів в розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з договором.
Відповідно до п.п. 4.1-4.2 кредитного договору, для виконання зобов'язань за даним договором, банк резервує ресурси в розмірах, зазначених у графіку погашення Кредиту (Дод.№ 2) до даного Договору і надає позичальнику право на їх використання.
За надане право, зазначене у п. 4.1 договору, позичальник сплачує банку винагороду за резервування ресурсів у розмірі, зазначеному у статті 8.1 договору.
Згідно з п. 5.1 кредитного договору, у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі, який зазначений у п. 8.4 договору за кожен день прострочки. При цьому відсотки за користування кредитом на суму простроченої заборгованості до зазначеної вище пені банком не нараховується. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.
Відповідно до п. 8.4 кредитного договору, при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, але не менше 1 гривні.
Пунктом 5.3 кредитного договору визначено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором, більше ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 250 % + 5% від суми позову.
Згідно з п. 7.4 розмір річної відсоткової ставки дорівнює 12 (дванадцяти) місячним відсотковим ставкам.
Відповідно до заяви на видачу готівки № 1 від 29.04.2008, банк видав ОСОБА_1 кредит в розмірі 47500,00 дол.США (т. 1 а.с. 11).
25.04.2008 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (іпотекодавець), що є майновим поручителем за «Позичальника» - ОСОБА_1 , укладено Договір іпотеки № CSU0GA00000110 за участю майнового поручителя (т. 1 а.с. 34-41).
Предметом вказаного Договору іпотеки є надання Іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, та земельна ділянка з кадастровим номером 7124386700:01:001:1082, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 у забезпечення виконання зобов'язань Позичальника - ОСОБА_1 перед Іпотекодержателем, у силу чого Іпотекодержатель має право в разі невиконання Позичальником зобов'язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно над іншими кредиторами Іпотекодавця (п. 1 Договору іпотеки).
Згідно з п. 24 Договору іпотеки, у випадках порушення умов Кредитного договору Позичальником або цього договору Іпотекодавцем, Іпотекодержатель направляє Іпотекодавцю і Позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Здійснення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно з застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.
Відповідно до п.п. 30-31 Договору іпотеки, термін дії договору - до повного виконання Іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього. Дострокове розірвання цього договору допускається лише за згодою сторін.
Згідно з витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 18371383 від 25.04.2008, об'єктом обтяження є житловий будинок з прибудовами, який розміщений за адресою: АДРЕСА_1 , власник: ОСОБА_4 ; тип обтяження: заборона на нерухоме майно; підстава обтяження: іпотечний договір № 1247 від 25.04.2008, ЗАТ КБ «ПриватБанк»; дата та час реєстрації обтяження: 25.04.2008 (т. 1 а.с. 43).
Листом ПАТ КБ «ПриватБанк» від 09.09.2010 № 3009311317 банк повідомив ОСОБА_1 , що останнім відповідно до укладеного договору № CSU0GA00000110 від 16.04.2008 отримано кредит у розмірі 60997,50 дол.США. У зв'язку з порушенням зобов'язань за вказаним кредитним договором, прострочена заборгованість ОСОБА_1 станом на 27.08.2010 складає 5917,57 дол.США (т. 3 а.с. 40 на звор.).
У вказаному листі, посилаючись на ст. 1050 ЦК України та умови договору, банк вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін з дати одержання цього повідомлення, та попереджено ОСОБА_1 про намір звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу або будь-яким іншим чином, передбаченим договором або законом.
16.06.2011 ПАТ КБ «ПриватБанк» подано до Уманського міськрайонного суду позовну заяву до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового будинку (справа № 2-1237-2011) (т. 3 а.с. 41).
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29.07.2016 у справі № 2-1237-2011, провадження по справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення, зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 705/1549/15-ц (2/705/66/16) за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу (т. 3 а.с. 92-93).
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № CSU0GA00000110 від 16/04/2008, заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 27.02.2015 складала 144790,50 дол.США, з яких: 49723,44 дол.США - заборгованість за кредитом; 30617,76 дол.США - заборгованість за відсотками; 2250,44 дол.США - заборгованість з комісії; заборгованість з пені - 55295,50 дол.США; штраф (фіксована частина) - 9,00 дол.США; штраф (відсоток від суми заборгованості) - 6894,36 дол.США (т. 1 а.с. 4-6).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, на підставі ухвал Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19.12.2016 та від 02.07.2015, було проведено судово-економічну експертизу, за результати якої складено висновок експерта від 27.05.2019 № СЕ2017/080 та зазначено таке, зокрема:
1,2. Встановлення процентної ставки у розмірі 12,0 % річних умовами кредитного договору від 16.04.2008 № CSU0GA00000110 не передбачено. Встановлена п. 7.4 та 8.1 кредитного договору № CSU0GA00000110 від 16.04.2008 процентна ставка в розмірі 12,48 % річних не відповідає сумі щомісячних платежів у розмірі 596,66 дол.США (які складаються з заборгованості по тілу кредиту, про процентах за користування користування кредитом, по винагороді за резервування ресурсів), передбачених п. 8.1 цього договору та Додатком № 2 до Кредитного договору «Графік погашення кредиту».
Виходячи з процентної ставки за користування кредитом у розмірі 12,48 % річних ануїтетний (щомісячний платіж) зі сплати заборгованості по тілу кредиту, процентах за користування кредитом (без врахування процентної ставки по винагороді за резервування ресурсів) повинен становити 556,56 дол.США
3. Виходячи з суми щомісячного ануїтетного платежу у розмірі 596,66 дол.США фактично ПАТ КБ «ПриватБанк» процентна ставка по кредитному договору № CSU0GA00000110 від 16.04.2008 з урахуванням терміну кредитування та умов договору, встановлена у розмірі 13,6267 % річних (з урахуванням процентної ставки у розмірі 0,96 % річних при нарахуванні винагороди за резервування ресурсів).
4. Сукупна вартість отриманого позичальником кредиту на день укладення кредитного договору № CSU0GA00000110 від 16.04.2008, з урахуванням терміну кредитування, обов'язкового щомісячного платежу на погашення кредиту, щомісячного платежу по сплаті відсотків, інших платежів, становила 140938,78 дол.США та 58193,82 грн, зокрема: тіло кредиту в сумі 47500,00 дол.США; винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 2,0 % від суми виданого кредиту в сумі 950,00 дол.США; страхові платежі у розмірі 597,50 дол.США за перший рік кредитування; проценти за користування кредитом та винагорода за резервування ресурсів у загальній сумі 91891,28 дол.США; страхування майна, починаючи з 2009 року у загальній сумі 34542,00 грн; страхування життя позичальника, починаючи з 2009 року в загальній сумі 22788,22 грн; послуги нотаріуса (одноразово) у сумі 863,60 грн.
5. У рахунок погашення заборгованості позичальника по тілу кредиту за кредитним договором № CSU0GA00000110 від 16.04.2008 Банком в період з 07.05.2008 по 27.02.2015 зараховані кошти у загальній сумі 1486,53 дол.США.
6. У рахунок погашення заборгованості позичальника по процентах за користування кредитом за кредитним договором № CSU0GA00000110 від 16.04.2008 Банком у період з 07.05.2008 по 27.02.2015 зараховані кошти у загальній сумі 9594,73 дол.США (т. 2 а.с. 163-193).
Згідно з наданим ОСОБА_1 контррозрахунком, заборгованість останнього перед банком станом на 09.09.2010 складала: за тілом кредиту - 44643,37 дол.США; за відсотками - 4077,75 дол.США (т. 3 а.с. 137-138).
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
У статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять докази виконання банком своїх зобов'язань щодо надання кредитних коштів, а позичальник не довів належними та допустимими доказами повернення цих коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи 16.04.2008 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CSU0CA00000110.
Згідно з пунктом 8.1 кредитного договору позичальник отримав кредит у розмірі 60997,50 дол.США на термін до 16.04.2028 на такі цілі: 47500,00 дол.США - на споживчі цілі, 950 дол. США - на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту; 360,00 дол. США - страхування майна; 237,50 дол. США - особисте страхування; 11950,00 дол. США - на сплату страхових платежів у випадках, передбачених договором, зі сплатою за користування кредитом відсотків у 1,04 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 % від суми у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за резервування ресурсів в розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з договором.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Частинами першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».
Так, за змістом частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (тут і надалі в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Частиною третьою зазначеної вище статті передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Враховуючи зазначене, колегія суддів зазначає, що положення кредитного договору від 16.04.2008 № CSU0CA00000110 про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту у розмірі 950 дол.США, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурів суперечать положенням статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору. Апеляційний суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, винагороди за резервування ресурсів, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Вказані вище платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже, такі умови договору порушують публічний порядок.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Нікчемність і, відповідно, недійсність з моменту укладення кредитного договору його умов щодо сплати позичальником винагороди (за надання фінансового інструменту, за резервування ресурсів), має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості, які стягує банк.
Так, оскільки розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий банком, складений без урахування наведених положень про нікчемність окремих пунктів спірного кредитного договору, апеляційний суд в цій справі здійснює перерахунок усіх складових заборгованості, яка підлягає стягненню з позичальника.
Факт отримання ОСОБА_1 кредиту в розмірі 47500,00 дол.США сторонами у справі не заперечується.
Як вбачається з кредитного договору, до тіла кредиту, окрім 47500,00 дол.США, входили 950,00 дол.США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 360,00 дол.США - страхування майна, 237,50 дол.США - особисте страхування, що в загальній сумі становить 49047,50 дол.США.
Також у п. 8.1 кредитного договору було передбачено видачу банком позичальнику суми кредиту на сплату страхових платежів, передбачених п. 2.1.3, 2.2.7 у розмірі 11950 дол.США. З виписки за рахунком позичальника вбачається, що у 2009, 2010, 2011, 2012, 2013 та 2014 роках банк надавав позичальнику кредитні кошти на сплату страхових платежів, загальна сума яких склала 2162,47 дол.США. Відповідно тіло кредиту збільшувалося на вказані суми страхових платежів та складало 51209,97 дол.США (49047,50+2162,47). Вказане підтверджується також висновком проведеної у справі судово-економічної експертизи.
Однак, оскільки пункт кредитного договору, який передбачає винагороду за надання фінансового інструменту, є нікчемним, то розмір отриманого позичальником кредиту зменшився на 950,00 дол.США, і становив 50259,97 дол. США.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, банком у період з 07.05.2008 по 09.06.2010 на відповідні рахунки позичальника було зараховано кошти в сумі 1486,53 дол. США у рахунок погашення заборгованості по тілу кредиту.
Таким чином, розмір заборгованості зі тілом кредиту, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку, становить 48773,44 дол. США (50259,97-1486,53), що за офіційним курсом НБУ станом на 25.03.2025 еквівалентно 2030926,04 грн, та підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк».
Щодо стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне звернути увагу на зміст поняття «користування кредитом».
Так, позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов'язання повернути грошові кошти у встановлений строк та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.
Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов'язується повернути в майбутньому.
Поняття «користування кредитом», яким послуговуються позивач, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Апеляційний суд наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Колегія суддів зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Вказані правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 408/8199/16-ц.
Разом з тим, регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).
На період після прострочення виконання зобов'язання з повернення кредиту, кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Отже, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів даної справи, зокрема розрахунку заборгованості, наданої банком, ОСОБА_1 здійснено нарахування процентів за користування кредитом в розмірі 30617,76 грн за період з 29.04.2008 по 27.02.2015.
Разом з тим, у матеріалах справи наявна вимога банку від 09.09.2010 за вих. № 3009311317, адресована ОСОБА_1 , в якій банк зазначив про порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором № CSU0CA00000110 від 16.04.2008, та на підставі ст. 1050 ЦК України та умов договору, вимагав повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін з дати одержання цього повідомлення, та попереджено позичальника про намір звернути стягнення на предмет застави. Вказана вимога була направлена відповідачу 03 січня 2011 року.
Під час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, колегії суддів відповідачем Загребельним Б.Ю. був представлений для огляду оригінал конверту, якою направлялася вимога від 09.09.2010. Однак, дату отримання вказаної вимоги відповідачем встановити неможливо.
Відтак, враховуючи, що сторонами у справі факт складення та пред'явлення у січні 2011 року позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту не заперечується, колегія суддів вважає, що банк змінив термін виконання основного зобов'язання моментом пред'явлення такої вимоги, та висновує про правомірність нарахування банком процентів за користування кредитом до 31.01.2011 включно.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором CSU0CA00000110 від 16.04.2008, наданої суду банком, станом на 31.01.2011 за ОСОБА_1 рахується заборгованість за відсотками, у тому числі, простроченими, в розмірі 7165,76 дол.США.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір № CSU0CA00000110 від 16.04.2008 містить пункт, який передбачає необхідність сплати позичальником банку винагороди за резервування ресурсів в розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів. Як зазначалося вище, вказаний пункт є нікчемним, відтак вимога первісного позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку комісії за користування кредитом задоволенню не підлягала.
Однак, як встановлено з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 07.05.2008 по 09.06.2010 сплачено 772,46 дол.США у рахунок погашення заборгованості по винагороді за резервування ресурсів та 61,63 дол.США у рахунок погашення простроченої заборгованості по винагороді за резервування ресурсів.
Оскільки стягнення такої винагороди було протиправним, колегія суддів вважає, що на вказану суму коштів 834,09 (772,46+61,63) можливо зменшити визначену заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
Відтак, з ОСОБА_1 , як позичальника, на користь банку підлягає стягненню заборгованість за відсотками в розмірі 6331,67 дол.США, що за офіційним курсом НБУ станом на 25.03.2025 еквівалентно 263650,74 грн.
Щодо стягнення пені та штрафних санкцій.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 549 ЦПК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 5.1 кредитного договору № CSU0CA00000110 від 16.04.2008 у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі, який зазначений у п. 8.4 Договору за кожен день прострочки. При цьому відсотки за користування кредитом на суму простроченої заборгованості додатково до зазначеної вище пені банком не нараховується. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.
Згідно з п. 8.4 кредитного договору, при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні.
Пунктом 5.3 кредитного договору визначено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову.
Колегія суддів зазначає, що нарахування неустойки за кредитним договором здійснюється у тому ж порядку, зокрема, в частині строків нарахування, що і процентів за користування кредитом, визначених ст. 1048 ЦК України. Тобто кредитодавець втрачає право нараховувати обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України.
Таким чином, за загальним правилом, банк міг нараховувати ОСОБА_1 неустойку до 31.01.2011 включно.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № CSU0CA00000110 від 16.04.2008, наданої суду банком, станом на 31.01.2011 за ОСОБА_1 рахується заборгованість з пені в розмірі 2216,14 дол.США, яка підлягає стягненню з позичальника на користь банку, що за офіційним курсом НБУ станом на 25.03.2025 еквівалентно 92280,07 грн.
Крім того, враховуючи, що кредитним договором передбачено нарахування штрафу в розмірі 250 грн + 5 % від суми позову, беручи до уваги, що загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з позивача складає 57321,25 дол.США (48773,44+6331,67+2216,14), то 5 % штрафу від вказаної суми дорівнює 2866,06 дол.США.
Відтак, з ОСОБА_1 на користь банку слід стягнути штраф в розмірі 2866,06 дол.США (процентна складова), що за офіційним курсом НБУ станом на 25.03.2025 еквівалентно 119342,73 грн, та 250 грн (фіксована частина).
Щодо застосування до первісного позову строків позовної давності апеляційний суд вказує, що судом першої інстанції зазначеному питанню надано правомірне обґрунтування, підстав для формулювання протилежного висновку та застосування строків позовної давності колегія суддів не вбачає, а скаржником - ОСОБА_1 не доведено. Тому рішення суду першої інстанції в частині застосування строків позовної давності скасуванню чи зміні не підлягає.
Щодо визнання кредитного договору недійсним.
Колегія суддів зазначає, що жодним учасником справи рішення суду першої інстанції в частині позовної вимоги зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним, не оскаржувалося.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи викладене, апеляційний суд не здійснює перегляд оскаржуваного рішення в частині вимоги зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним.
Щодо припинення договору іпотеки.
Правовідносини з іпотеки врегульовані як у ЦК України, так і у Законі України «Про іпотеку».
Відповідно до Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Визначення іпотеки передбачено й у статті 575 ЦК України, згідно з якою іпотека - це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (частина четверта статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до визначення термінів у статті 1 Закону України «Про іпотеку» основне зобов'язання - це зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
Суб'єктами іпотечних правовідносин Закон України «Про іпотеку» визначає іпотекодавця та іпотекодержателя.
Відповідно до визначень, що містяться в статті 1 цього Закону, іпотекодержателем є кредитор за основним зобов'язанням.
Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.
Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника.
Необхідно враховувати, що згідно зі статтею 546 ЦК України порука та застава визначені як окремі види забезпечення зобов'язань. Поручитель і майновий поручитель є суб'єктами різних за змістом цивільних правовідносин. Поручитель є суб'єктом такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як порука, а майновий поручитель є суб'єктом іншого виду забезпечення виконання зобов'язання - застави. Правовий статус поручителя й майнового поручителя врегульовано окремо, із суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення та для вирішення спорів за їхньої участі шляхом безпосередного застосування відповідних норм цивільного закону.
Оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим способом забезпечення зобов'язань, регулювання якого здійснюється статтями 572-593 параграфу 6 «Застава» глави 49 ЦК України і спеціальним законом, то до іпотечних правовідносин за участі майнового поручителя не підлягають застосуванню положення параграфа 3 «Порука» глави 49 ЦК України.
Колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі ОСОБА_4 , правонаступниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , скаржник зазначає підстави для визнання договору іпотеки припиненим, посилаючись на норми законодавства, що регулюють правовідносини, які виникли на підставі договору поруки, помилково ототожнюючи договір поруки та договір іпотеки.
Апеляційний суд звертає увагу, що безпосередньо Законом України «Про іпотеку» визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, а отже, іпотека не може існувати самостійно без основного зобов'язання (абз. 5 ст. 3 вказаного Закону).
Відповідно до п. 30 Договору іпотеки № CSU0GA00000110 за участю майнового поручителя від 25.04.2008, термін дії договору - до повного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього.
З урахуванням викладеного, оскільки іпотечний договір, як забезпечення основного зобов'язання, є похідним, та підстави його припинення залежать безпосередньо від належного виконання основного зобов'язання, враховуючи із наявних матеріалів справи доказів, що основне зобов'язання ОСОБА_1 не виконане - заборгованість за кредитним договором не погашена, колегія суддів апеляційного суду не вбачає жодних підстав для припинення вказаного договору іпотеки, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку».
На підставі викладеного вище, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи первісний позов в повному обсязі, не врахував всіх обставин справи, не звернув уваги на ті складові заборгованості за кредитним договором, які в силу своєї нікчемності не підлягають стягненню з відповідача, не надав належної оцінки вимозі про дострокове повернення кредиту, пред'явлення якої змінило порядок та умови кредитного договору, що призвело до неправильного розрахунку заборгованості за кредитним договором, зокрема, заборгованості по відсоткам за користування кредитом та неустойки.
Відтак, рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову слід скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь банку: заборгованість за тілом кредиту - 48773,44 дол. США, що еквівалентно 2030926,04 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 6331,67 дол.США, що еквівалентно 263650,74 грн; пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 2216,14 дол. США, що еквівалентно 92280,07 грн; штраф - 2866,06 дол. США (процентна ставка), що еквівалентно 119342,73 грн, та 250 грн (6,003 дол. США) (фіксована ставка).
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року).
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають частковому задоволенню фактично на суму 60193,31 дол.США, тобто на 41,6 % від ціни позову, то ПАТ КБ «ПриватБанк» слід відшкодувати судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 1520,06 грн.
Однак, враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», понесені ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції слід компенсувати за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Крім того, при подачі апеляційної скарги відповідачем підлягав сплаті судовий збір в сумі 5481,00 (3654*150%) грн, відтак, пропорційно задоволеним позовним вимогам за первісним позовом, з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави слід стягнути 3200,9 грн (5481*58,4% / 100%).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 (правонаступниками його є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) задовольнити частково.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 листопада 2023 року в справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, визнання договору іпотеки припиненим, в частині задоволення первісного позову про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та постановити в цій частині нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № CSU0CA00000110 від 16.04.2008, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 48773,44 дол. США, що еквівалентно 2030926,04 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом - 6331,67 дол.США, що еквівалентно 263650,74 грн; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 92280,07 грн; штрафу (процентна складова) - 2866,06 дол. США., що еквівалентно 119342,73 грн; штрафу (фіксована складова) - 250 грн.
Компенсувати ПАТ КБ «ПриватБанк» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1520,06 грн.
Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 3200,9 грн.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 06 листопада 2023 року в справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, визнання договору іпотеки припиненим, в частині відмови в задоволенні зустрічного позову за вимогою про визнання договору іпотеки припиненою змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
У решті рішення суду в оскаржуваних частинах залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає касаційному оскарженню в порядку і строках, визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 27 березня 2025 року.
Судді Ю.В. Сіренко
О.М. Новіков
Т.Л. Фетісова