Житомирський апеляційний суд
Справа №295/16181/23 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г.
Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.
25 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Коломієць О.С., Павицької Т.М.,
за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу №295/16181/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Ковальовою Наталією Миколаївною,
на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18 квітня 2024 року, яке ухвалене під головуванням судді Перекупки І.Г. у м.Житомирі,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 . Просив стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 18 000 дол.США, три процента річних - 457,38 дол.США та інфляційні втрати - 5 886 дол.США.
Позов обґрунтований тим, що 28 грудня 2020 року надав ОСОБА_2 позику - грошові кошти в розмірі 18 000 дол.США на строк до 01 червня 2021 року. Зазначені обставини підтверджуються розпискою від 28 грудня 2020 року. Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконала та суму позики не повернула. У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не виконала грошове зобов'язання у строк, визначений у розписці, він має право на повернення суми коштів з урахуванням трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 18 квітня 2024 року позов задоволений. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 18 000 дол.США та за період із 01 червня 2021 року по 25 вересня 2023 року три проценти річних у сумі 457,38 дол.США і інфляційні втрати в сумі 5 886 дол.США, а всього - 24 343,38 дол.США. Стягнуто з відповідача на користь позивача 8 985,14 грн судового збору.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 через адвоката Ковальову Н.М. подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення позики в розмірі 4 185,29 дол.США, трьох процентів річних - 457,38 дол.США та інфляційних втрат - 5 886 дол.США скасувати та ухвалити нове, яким апеляційну скаргу задовольнити.
Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що при розгляді спору суд першої інстанції не дослідив та не врахував надані відповідачем докази, які долучені до відзиву на позов, про часткову сплату боргу в сумі 4 185,29 дол.США. Судом не зроблено жодних висновків щодо підстав відхилення цих доказів. Вважає рішення суду в частині стягнення сплаченої суми боргу в розмірі 4 185,29 дол.США безпідставним та незаконним. Окрім того, у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях із визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою ст.625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. До таких висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року в справі №6-284цс17. Оскільки борг за борговою розпискою визначений в валюті - доларах США, то норми частини другої ст.625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції не застосовуються, а позов в цій частині є безпідставним. При винесенні оскаржуваного рішення судом вказані норми закону були проігноровані та всупереч вказаних правових вимог, та судової практики винесено рішення про стягнення інфляційних втрат за період із 01 червня 2021 року по 25 вересня 2023 року в сумі 5 886 доларів США. Також за положеннями п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). При винесені оскаржуваного рішення судом зазначені норми враховані не були. З відповідача стягнуто три проценти річних за період із 01 червня 2021 року по 25 вересня 2023 року в сумі 457,38 дол.США, незважаючи на те, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення боргу в період дії воєнного стану, та стягнуті інфляційні втрати в сумі 5 886 дол.США, хоча вимога виражена в іноземній валюті, а не в гривні. Рішення у вказаній частині є незаконним та підлягає скасуванню.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 адвокат Товстий К.А. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому посилається на те, що перерахування коштів в сумі 114 285 грн здійснено на особистий рахунок ОСОБА_1 без призначення платежу, чим спростовується факт погашення суми, отриманої згідно з розпискою в доларах США. Позивачем інфляційні втрати, три проценти річних та пеня нараховані за період із 01 червня 2021 року по 25 вересня 2023 року, оскільки саме по собі введення воєнного стану, без доведення учасником справи причинно-наслідкового зв'язку між його введенням та неможливістю своєчасного виконання боргового зобов'язання, не свідчить про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за порушення боргових зобов'язань. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Сторони в судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Кореспонденція, у тому числі судова повістка, що надсилалася позивачу ОСОБА_1 , повернута Укрпоштою з відміткою у поштовому повідомленні: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.134). За положеннями частини восьмої ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування. Представник позивача ОСОБА_1 о. адвокат Товстий К.А. отримав судову повістку через електронний кабінет (а.с.133). Відповідно до частини п'ятої ст.130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Ковальова Н.О. судові повістки своєчасно одержали через електронний кабінет (а.с.131-132). Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним із моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).
Відповідно до частини першої ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст.ст.509,526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, але у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
За таких обставин, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою правильного застосування ст.ст.1046,1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року в справі №369/3340/16-ц.
Також відповідно до положень частин першої-третьої ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених законом. Разом із тим, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування ґрунтуватися на припущеннях не може (ст.ст.12,81 ЦПК України).
Із матеріалів справи вбачається та апеляційним судом встановлено, що у розписці від 28 грудня 2020 року мовою оригіналу зазначено: «Я, ОСОБА_3 , проживаю АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 , ИНН НОМЕР_2 . Я взяла в долг у Сеидова Насими Диггат оглы 18 000 амер. долл. (восемнадцать тысяч 00 центов) американских долларов. Обязуюсь вернуть указаную суму до 01.06.2021 р. 28.12.2020 (подпись) Синявская» (а.с.7).
У апеляційній скарзі стверджується про те, що ОСОБА_2 свої зобов'язання виконала повністю: суму 114 285 грн, яка еквівалентна 4 185,29 дол.США, перерахувала безготівково, що підтверджується квитанціями, а решту суми 13 815 дол.США віддала позивачу особисто готівкою, але доказів підтвердження передання готівкових коштів у неї немає. Проте, такі обставини не враховані судом першої інстанції без жодного обґрунтування.
Так, дійсно відповідно до ксерокопій платіжних інструкцій ОСОБА_2 перерахувала ОСОБА_1 кошти: 25 травня 2021 року в сумі 30 000 грн, 26 травня 2021 року - 29 000 грн, 28 травня 2021 року - 27 000 грн, але в призначенні платежу зазначено «переказ власних коштів» (а.с.46-48). Із виписки по рахунку ОСОБА_2 прослідковується, що 04 червня 2021 року здійснено поповнення рахунку за реквізитами на суму 28 285 грн, але у виписці відсутні відомості про те, поповнення якого рахунку здійснено відповідачем (а.с.45-48).
Отже, оскільки в копіях платіжних інструкцій про перерахування коштів ОСОБА_1 у призначенні платежу зазначено лише про те, що це переказ власних коштів та без посилання на розписку від 28 грудня 2020 року, та із виписки по рахунку неможливо ідентифікувати поповнення рахунку позивача на виконання зобов'язань за розпискою від 28 грудня 2020 року, а стороною позивача не визнається одержання цих коштів саме на виконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за розпискою від 28 грудня 2020 року, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що беззаперечними (належними) доказами не доведено перерахування позивачу відповідачем, в рахунок виконання своїх зобов'язань за розпискою від 28 грудня 2020 року, будь-яких коштів. На стадії апеляційного перегляду належними та допустимим доказами такі обставини не спростовані, а тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності заборгованості за основним боргом у розмірі 18 000 дол.США та погоджується із висновком суду першої інстанції, що така сума підлягає до задоволення, а тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача за розпискою від 28 грудня 2020 року суми боргу в розмірі 18 000 дол.США залишається без змін.
Водночас, колегія суддів не може повністю погодитися із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних та інфляційних втрат за весь період із 01 червня 2021 року по 25 вересня 2023 року з наступних мотивів.
Biдповіднo до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється вiд відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох пpoцентів річних входять до складу грошового зобов'язання i є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) вiд боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Разом із тим, за положеннями пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо застосування пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі №910/8349/22).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою ст.625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Суд першої інстанції при вирішенні спору по суті не звернув уваги на положення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та не застосував їх до спірних правовідносин, помилково стягнувши три проценти річних за весь період, який просив позивач, тобто за період із 01 червня 2021 року по 25 вересня 2023 року, хоча три проценти річних могли бути стягнуті лише за період із 02 червня 2021 року (наступний день після закінчення строку виконання зобов'язання) та до 23 лютого 2022 року (день, що передував дню запровадження в Україні воєнного стану). За таких обставин, сума трьох процентів річних становить 395,01 дол.США, із розрахунку 18 000*3%*267:365, які належить стягнути за період із 02 червня 2021 року по 23 лютого 2022 року.
Стосовно інфляційних втрат, то індексації внаслідок знецінення підлягає грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях (постанови Верховного Суду України від 27 січня 2016 року в справі №6-771цс15, від 18 травня 2016 року в справі №6-474цс16, від 21 грудня 2016 року в справі №6-1672цс16, від 01 березня 2017 року в справі №6-284цс17).
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі №296/10217/15-ц).
Суд першої інстанції при стягненні інфляційних втрат не врахував, що предметом невиконаного грошового зобов'язання є грошові кошти в іноземній валюті - долар США, а тому втрати від знецінення вказаних грошових коштів стягнутими бути не можуть, оскільки індексації підлягають лише грошові кошти в національній валюті, тобто в гривні. Інфляційні втрати стягнуті судом першої інстанції безпідставно.
Підсумовуючи викладене вище, відповідно до положень ст.376 ЦПК України апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних у сумі 457,38 дол.США і інфляційних втрат в сумі 5 886 дол.США, а також судового збору в сумі 8 985,14 грн та ухвалює в цій частині нове судове рішення, яким стягує з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних у сумі 395,01 дол.США, а у стягненні інфляційних втрат та решти трьох процентів річних відмовляє. Рішення у частині стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу 18 000 дол.США залишається без змін.
За змістом частини тринадцятої ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, то відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки позов задовольняється частково, то пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6 727,05 грн за подання позову, а з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3 390,58 грн, приймаючи до уваги також часткове задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Ковальовою Наталією Миколаївною, задовольнити частково.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18 квітня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних, інфляційних втрат та судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 395,01 дол.США трьох процентів річних та 6 727,05 грн судового збору.
У стягненні інфляційних втрат та решти трьох процентів річних відмовити.
У решті рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 390,58 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 27 березня 2025 року.
Головуюча Судді: