Житомирський апеляційний суд
Справа №278/3110/24 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
27 березня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Шевчук А.М., Талько О.Б.,
за участю секретаря судового засідання Смоляра А.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №278/3110/24 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М. в м. Житомирі,
У червні 2024 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 152 256,37 грн.
В обґрунтування позову зазначало, що 01.06.2018 між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №014/0034/82/1179359, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 43 000,00 грн на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних особистих потреб та на сплату страхового платежу на користь страховика в розмірі 4692,99 грн (загальна сума кредиту 47 692,99 грн). Строк кредиту - 72 місяці, процентна ставка - фіксована, 42,9% річних. Банк належним чином виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши позичальнику кредитні кошти. Станом на день звернення до суду із позовом заборгованість за кредитним договором відповідачем не погашається, у зв'язку з чим станом на 10.05.2024 розмір заборгованості становить 152 256,37 грн., з яких: 60 662,94 грн - заборгованість за кредитом; 91 593,43 грн - заборгованість за відсотками. Відтак, ТОВ «Коллект Центр» просило стягнути вказану суму заборгованості та судові витрати.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 10 січня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором №014/0034/82/1179359 від 01.06.2018 у розмірі 152 256,37 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 60 662,94 грн., заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги в розмірі 56 941,77 грн та заборгованості за нарахованими відсотками з моменту відступлення права вимоги в розмірі 34 651,66 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» судовий збір у сумі 3028,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, або зменшити стягнуту з відповідача суму заборгованості.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що стягнуті відсотки за користування кредитом є непропорційно великою сумою компенсації, понад 50% вартості позики та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, а також суперечить вимогам ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо неприпустимості встановлення у договорі несправедливих умов. Крім того, жодного доказу не надано про надання відповідачу грошових коштів. Зазначає, що позивачем не надано вмотивованої довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором із математичними формулами, що дійсно відображають реальну заборгованість. Позивач не забезпечив доказами обставини справи. Крім того, зазначає, що надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, порушить баланс інтересів сторін, на позичальника буде покладено обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
24 лютого 2025 року ТОВ «Коллект Центр» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10.01.2025 залишити без змін. Вказує, що до матеріалів позовної заяви була надана виписка по рахунку із зазначенням номеру договору, дати та даних позичальника. Вказує, що виписка оформлена та завірена відповідальною особою належним чином, а тому є належним доказом отримання кредитних коштів за договором, до аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.05.2022 у справі №336/4796/18. Також, відповідно до наданого розрахунку заборгованості та виписки вбачається, що відповідачем здійснювались погашення за отриманими кредитними коштами. Внесення відповідачем грошових коштів на рахунок кредитодавця, є визнанням існування зобов'язань за договором, що у свою чергу, фактично вказує на підтвердження волевиявлення відповідача на укладення договору та погодження всіх умов договору. Звертає увагу на те, що позивачем надано розрахунок заборгованості, з якого вбачається загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом. Також, у розрахунку заборгованості чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована. Рішенням суду було детально проаналізовано розрахунок заборгованості та перевірені розрахунки позивача, в тому числі заявлених (нарахованих) процентів. Зауважує, що відповідно до заявленої суми заборгованості, позивач просив суд стягнути заборгованість за тілом кредиту та заборгованість за відсотками, відтак посилання щодо неправомірного стягнення неустойки та несправедливі умови є необґрунтованими та суперечливими. Встановлені рішенням суду факти не спростовані апелянтом, оскільки доказів зворотного він не надав. Таким чином апелянтом не надано жодного доказу на підтвердження своїх заперечень. Договір є чинним та підлягає виконанню, а відтак рішення про стягнення заборгованості за вказаним договором є законним та обґрунтованим. Нарахування відсотків здійснювалось в межах строку кредитування, визначеного та погодженого сторонами договору.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України «Про банки та банківську діяльність».
Відповідно до статті 2 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» банківським кредитом визнається будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, сплати процентів за її користування та інших зборів з такої суми.
Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.
В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається з матеріалів справи, що 01 червня 2018 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №014/0034/82/1179359, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 43 000,00 грн на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних особистих потреб та на сплату страхового платежу на користь страховика в розмірі 4692,99 грн (загальна сума кредиту 47 692,99 грн).
Строк кредиту - 72 місяці, процентна ставка - фіксована, 42,9% річних (п.п. 1.1.6. та 1.1.7 договору).
Сторонами кредитного договору підписано додатки 1 та 2 до кредитного договору (графік погашення кредиту та розрахунок загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки), яким визначено, серед іншого, загальну вартість кредиту - 133 657,82 грн., а також реальну річну процентну ставку - 42,91 %.
18 лютого 2020 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №014/0034/82/1179359/81-1/33068 до договору про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №014/0034/82/1179359 від 01.06.2018 року.
Відповідно до умов вказаної додаткової угоди строк кредиту збільшено на 23 місяці, тобто до 01.05.2026.
Отже, загальний строк кредитування становить 95 місяців.
Додатком №1 до додаткової угоди затверджено графік погашення кредиту за ануїтентною схемою погашення.
Додатком №2 до додаткової угоди затверджено сукупну вартість кредиту - абсолютне значення подорожчання кредиту 94 631,52 грн.
Додатком №1 до додаткової угоди затверджено графік повернення кредиту та інших платежів, згідно якого сума погашення боргу - 45 181,58 грн., погашення відсотків - 94 238,85 грн., разом до погашення - 139 420,43 грн.
На виконання умов кредитного договору банком видано відповідачу грошові кошти в розмірі 47 692,99 грн., що підтверджується випискою по рахунку.
Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів дійшла висновку про укладеність вищевказаного кредитного договору між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 .
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Вбачається, що 30.11.2021 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір про відступлення права вимоги №114/2-47, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі до відповідача за договором №014/0034/82/1179359 від 01.06.2018.
Факт переходу права вимоги за вказаним договором до ТОВ «Вердикт Капітал» підтверджується і реєстром боржників від 15.12.2021.
10 січня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило позивачу - ТОВ «Коллект Центр» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі до відповідача за договором №014/0034/82/1179359 від 01.06.2018, що підтверджується договором про відступлення права вимоги №10-01/2023 та витягом з реєстру боржників.
Згідно розрахунку заборгованості станом на 30.11.2021 розмір заборгованості за кредитним договором №014/0034/82/1179359 від 01.06.2018 становив 88 657,02 грн та складався із: заборгованості за кредитом в розмірі 60 662,94 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 27 994,08 грн.
Згідно розрахунку заборгованості станом на 10.01.2023 розмір заборгованості за кредитним договором №014/0034/82/1179359 від 01.06.2018 становив 117 604,71 грн.
Згідно розрахунку заборгованості станом на 10.05.2024 розмір заборгованості за кредитним договором №014/0034/82/1179359 від 01.06.2018 становив 152 256,37 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 60 662,94 грн., заборгованості за відсотками - 91 593,43 грн.
Відповідно до частини 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 629 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 вказано, що відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідно кредитного договору та додаткової угоди до договору, а саме п.1.1. угоди, позивач обґрунтовано нараховував проценти у розмірі 42,9%, які погоджено сторонами та в межах строку, визначеного додатковою угодою, що відображено у розрахунку заборгованості.
Отже, розмір нарахованих процентів за кредитним договором №014/0034/82/1179359 від 01.06.2018 повністю узгоджується із розрахунком заборгованості долученим позивачем до матеріалів справи та умовами кредитного договору.
Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано.
Тому колегія суддів вважає, що вказаний розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий узгоджується з умовами кредитного договору, з якого вбачається основний борг, нараховані відсотки, сума платежу та залишок нарахованих і не погашених відсотків відповідачем.
Крім того, відповідно до вищезазначеного розрахунку штраф та комісія стосовно ОСОБА_1 не нараховувались.
Твердження відповідача про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявні розширені розрахунки заборгованості, які містять детальний розпис нарахованої заборгованості, відповідно до графіку погашення кредиту, з вказівкою на щомісячні платежі, дати нарахування складових загальної заборгованості за кредитом та дати здійснення платежів позичальником, а також виписки по рахунку з 01.06.2018 по 01.06.2021. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості та виписки за кредитним договором ОСОБА_1 не надав.
Нормами Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 04 липня 2018 року №75 (далі Положення №75) встановлено основні вимоги щодо бухгалтерського обліку та бухгалтерського контролю, щодо змісту та форми первинних документів під час здійснення операційної діяльності в банках України.
Відповідно до пунктів 59, 61 та 62 Положення №75, банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях регістри, зокрема, особові рахунки та виписки з них, які повинні містити такі обов'язкові реквізити: 1) номер особового рахунку; 2) дату здійснення останньої (попередньої) операції; 3) дату здійснення поточної операції; 4) код банку, у якому відкрито рахунок; 5) код валюти; 6) суму вхідного залишку за рахунком; 7) код банку-кореспондента; 8) номер рахунку кореспондента; 9) номер документа; 10) суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); 11) суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; 12) суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Відповідно до правової позиції висловленої Верховним Судом у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2020 у справі №278/2177/15-ц виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Незгода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контр-розрахунок». До апеляційної скарги не було надано ніяких доказів виконання зобов'язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контр-розрахунку.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що розмір заборгованості за відсотками за несвоєчасно виконані зобов'язання є несправедливим у розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є помилковими, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, умовами кредитного договору та не є компенсацією у разі невиконання зобов'язань за договором в розуміння п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Однак, дана норма стосується вимог щодо про нарахування неустойки (пені, штрафу) яку позивач не нараховував.
Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Однак, при розгляді даної справи в суді першої інстанції, ОСОБА_1 не заявляв зустрічних вимог про визнання недійсним кредитного договору в частині визначення розміру відсотків за користування кредитними коштами, у зв'язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, апеляційний суд відхиляє посилання відповідача на порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відтак, суд першої інстанції зробив правильні висновки із встановлених обставин, а також правильно застосував чинні норми закону, які регулюють спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права є безпідставними.
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції залишено без змін рішення суду першої інстанції, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 10 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення 28 березня 2025 року.
Головуючий
Судді