вул. В'ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,
тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,
e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua
04 березня 2025 рокуСправа № 912/2918/24
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Глушкова М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" (Бульвар Лесі Українки, буд. 9, м. Київ, 01133)
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ" АГРОТРАНС" (вул. Козацька, буд. 122, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28008)
до відповідача-2: фізичної особи-підприємця Гаврилюка Андрія Ігоровича ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 11 339,68 грн,
секретар судового засідання - Коваленко Т.А.
представники сторін не брали участі у судовому засіданні,
у судовому засіданні підписано вступну та резолютивну частини прийнятого рішення без їх проголошення,
До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" (далі - ПрАТ "СК "Універсальна") до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ" АГРОТРАНС" (далі - ТОВ "ВК АГРОТРАНС") про стягнення 11 339,68 грн з покладенням на відповідача судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у зв'язку з відшкодуванням шкоди у порядку суброгації з відповідача підлягають стягненню збитки у зазначеному розмірі.
Ухвалою суду від 25.11.2024 залишено позовну заяву без руху та встановлено строк для усунення виявлених при поданні позовної заяви недоліків. У межах встановленого судом строку позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою від 02.12.2024 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначив на 02.01.2025 та встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.
18.12.2024 відповідач подав суду відзив на позовну заяву.
20.12.2024 позивач подав відповідь на відзив, відповідно до якого, зокрема, просить залучити фізичну особу-підприємця Гаврилюка Андрія Ігоровича у якості співвідповідача у справі, мотивуючи це наявністю договірних відносин між ТОВ "ВК "АГРОТРАНС" та ФОП Гаврилюком А.І. з приводу передання транспортного засобу в оренду.
У судовому засіданні 02.01.2025 суд оголосив перерву до 23.01.2025, про що постановив протокольну ухвалу.
Ухвалою від 23.01.2025 суд за своєю ініціативою постановив перейти до розгляду справи №912/2918/24 за правилами загального позовного провадження, залучив в якості співвідповідача - фізичну особу ОСОБА_1 , якому встановив строк для подання відзиву, продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів за своєю ініціативою та призначив у справі підготовче засідання на 18.02.2025.
10.02.2025 позивач подав суду заяву про виконання ухвали суду.
18.02.2025 до суду ТОВ "ВК "АГРОТРАНС" подано клопотання про поновлення строку на подання доказу, - копії свідоцтва про смерть Гаврилюка Андрія Ігоровича серія НОМЕР_1 від 03.09.2024.
Ухвалою від 18.02.2025 суд поновив строк відповідачу 1 на подання доказів та долучив їх до матеріалів справи, закрив підготовче провадження у справі №912/2918/24 та призначив справу до судового розгляду по суті на 04.03.2025.
04.03.2025 суд відкрив судове засідання з розгляду справи по суті.
Сторони не скористалися своїм процесуальним правом на участь у засіданні суду 04.03.2025, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідач - 2 не скористався своїм правом на подання відзиву на позов та не повідомив суд про наявність заперечень щодо заявлених позовних вимог.
Органом поштового зв'язку повернуто конверт з вкладенням (ухвала від 23.01.2025) з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", який направлявся на адресу співвідповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є день прославлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Частиною 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
На підставі вказаних норм та ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами та за відсутності представників сторін.
У судовому засіданні 04.03.2025 досліджено докази.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини.
08.02.2021 між ПрАТ "СК "Універсальна" (далі - Страховик) та ТОВ "Агроресурс" (далі - Страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №3116/245/005619 (далі - Договір страхування, а.с. 15-16).
Предметом Договору є майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням застрахованим транспортним засобом ЗАЗ LANOS, державний номерний знак НОМЕР_2 (далі - Застрахований ТЗ).
Позивач зазначив, що 05.10.2021 о 11:20 год у місті Кропивницький, на перехресті вул. Вокзальній та Я.Мудрого, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу ЗАЗ LANOS, державний номер НОМЕР_2 , та транспортного засобу DAF CF 85460, державний номер НОМЕР_3 , з напівпричепом W2M 35-45 SL, державний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_2 .
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ААБ №115780 від 15.10.2021 ОСОБА_2 15.10.2021 о 11 год 20 хв, рухаючись в м. Кропивницькому на перехресті вул. Вокзальній та Я. Мудрого, керував транспортним засобом DAF CF 85460, державний номер НОМЕР_3 , при цьому не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого скоїв зіткнення з транспортним засобом ЗАЗ LANOS, державний номер НОМЕР_2 .
Постановою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 27.10.2021 у справі №404/7935/21 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 54).
У постанові зазначено, що внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Страхувальник пошкодженого застрахованого ТЗ звернувся до ПрАТ "СК "Універсальна" із заявою від 18.10.2021 про факт настання події та виплату страхового відшкодування (а.с. 8-11).
03.11.2021 проведено огляд пошкодженого застрахованого ТЗ, про що складено відповідний акт (а.с. 17).
Згідно з рахунком ФОП Шасс І.О. на оплату №468 від 03.11.2021 вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля ЗАЗ LANOS, державний номер НОМЕР_2 , становить 34 330,00 грн (а.с. 18).
09.11.2021 ПрАТ "СК "Універсальна" складено страховий акт №110180/1 на суму 29 937,00 грн, виплату якої здійснено на рахунок ФОП Шасс І.О., що підтверджується платіжною інструкцією №19598 від 10.11.2021 (а.с. 38).
Згідно з полісом № НОМЕР_5 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Страховиком забезпеченого DAF CF 85460, державний номер НОМЕР_3 , є ПрАТ "УПСК" (а.с. 20).
Сума відшкодування за полісом №AT443869 з урахуванням зносу склала 18 597,32 грн, яка виплачена ПрАТ "СК "Універсальна", що підтверджується випискою по рахунку (а.с. 37 на звороті).
Згідно з відповіддю НПУ №3021289362894588 вбачається, що власником (страхувальником) DAF CF 85460, державний номер НОМЕР_3 , є ТОВ "ВК АГРОТРАНС" (а.с. 12-14).
Відповідно до претензії №11080/ІНС від 31.07.2024 запропоновано ТОВ "ВК АГРОТРАНС" відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням в розмірі 11 339,68 грн (а.с. 38 на звороті - 39).
Як зазначає позивач, різницю у вказаному розмірі не відшкодовано.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ" АГРОТРАНС" у поданому суду відзиві на позов не визнає заявлені до нього позовні вимоги ПрАТ "СК "Універсальна" про стягнення збитків у розмірі 11 339,68 грн та не погоджується з наведеними ним доводами. Товариство зазначає, що вимоги позивача є необґрунтованими та заявлені до відповідача 1 за відсутності підстав для стягнення з нього сум збитків внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 15.10.2021. Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ" АГРОТРАНС" заперечило проти задоволення позову та вважає, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
На дату відповідної події, на яку посилається позивач ТОВ "ВК АГРОТРАНС" на праві власності належали транспортні засоби:
- автомобіль марки DAF, модель CF 85.460, рік випуску 2007, номер шасі (кузова, рами) № НОМЕР_6 , тип - вантажний сідловий тягач - Е, реєстраційний № НОМЕР_3 , зареєстрований на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 , виданого Центром 3542 від 17.05.2017;
- причіп марки WZM, модель 35-45SL, рік випуску 2007, номер шасі (кузова, рами) № НОМЕР_8 , тип - напівпричіп н/пр-самоскид - Е, реєстраційний № НОМЕР_4 , зареєстрований на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 , виданого Центром 3542 від 17.05.2017.
Відповідач 1 зазначає, що 02.10.2029 між ТОВ "ВК АГРОТРАНС" (наймодавець) та фізичною особою-підприємцем Гаврилюком Андрієм Ігоровичем (наймач) укладений договір найму (оренди) транспортних засобів, посвідчений приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області Стенюхіною І.В., зареєстрований в реєстрі за № 2558, за умовами якого вищевказані 2 транспортні засоби ТОВ "ВК АГРОТРАНС" передані в тимчасове користування за плату фізичній особі-підприємцю Гаврилюку Андрію Ігоровичу з метою використання в підприємницькій діяльності, на умовах їх оренди (а.с. 64-66).
Відповідно до п. 1.4. договору найму (оренди) транспортних засобів від 02.10.2019 транспортні засоби передаються в найм (оренду) строком на 10 (десять) років з моменту передачі транспортних засобів наймачеві, тобто з 02.10.2019 до 02.10.2029.
Згідно з п. 1.6. вказаного договору за домовленістю сторін зазначені Транспортні засоби можуть використовуватися наймачем при здійсненні підприємницької діяльності. У цих межах відповідно до вимог ст. 800 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) використання транспортних засобів здійснюється наймачем у його діяльності самостійно. При цьому він має право як використовувати транспортні засоби для власних потреб, так і укладати від свого імені договори перевезення та/або інші договори відповідно до призначення транспортного засобу без додаткового узгодження цього питання з наймодавцем.
Витрати, які пов'язані з використанням транспортних засобів, зокрема оплату палива і мастильних матеріалів (на підставі подорожніх листів), а також витрати щодо оплати податків і зборів, пов'язаних з експлуатацією транспортних засобів на період дії цього договору несе наймач (п. 1.7. договору).
Обов'язки щодо зберігання транспортних засобів під час дії цього договору покладаються на наймача.
Згідно з актом приймання-передачі в оренду транспортних засобів від 02.10.2019 вказані транспортні засоби (автомобіль DAF CF 85.460, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 та причіп WZM 35-45SL, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 ) ТОВ "ВК АГРОТРАНС" на виконання та на умовах договору найму (оренди) транспортних засобів від 02.10.2019 були передані у тимчасове користування (оренду) з метою використання в підприємницькій діяльності фізичній особі-підприємцю Гаврилюку Андрію Ігоровичу на строк на 10 років з моменту їх передачі наймачеві - до 02.10.2029.
Відповідач 1 зазначає, що станом на дату настання ДТП - 15.10.2021 за участю транспортного засобу DAF CF 85.460, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , на яку посилається позивач, ТОВ "ВК АГРОТРАНС" не володіло даним транспортним засобом, а так само і не володіло причепом WZM 35-45SL, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , і відповідно, передавши на відповідній правовій підставі (на підставі договору оренди) іншій особі в оренду належні йому на праві власності транспортні засоби, у розумінні приписів ст. 1187 ЦК України не виступало і не могло виступати володільцем цих транспортних засобів як джерела підвищеної небезпеки. Стосовно тверджень позивача, з посиланням на адміністративні матеріали працівників поліції (довідка ф-2) про те, що водій автомобіля DAF CF 85.460, реєстраційний номер реєстраційний НОМЕР_3 ОСОБА_2 на момент вчинення ДПТ 15.10.2021 виконував трудові обов'язки, жодним чином не вказує на виконання вказаною особою трудових обов'язків у ТОВ "ВК АГРОТРАНС". Доводи позивача є необґрунтованими і ґрунтуються виключно на його суб'єктивних припущеннях, в зв'язку з цим, відповідач 1 наголошує на тому, що зазначений у позовній заяві ОСОБА_2 не є працівником ТОВ "ВК АГРОТРАНС", не виконує і ніколи не виконував в ТОВ "ВК АГРОТРАНС" трудові обов'язки (у тому числі й не виконував таких обов'язків на момент настання ДТП 15.10.2021) та, як зазначено вище, відповідач 1 на момент настання ДТП не виступав володільцем автомобіля DAF CF 85.460, реєстраційний НОМЕР_3 та причепу WZM 35-45SL, реєстраційний номер НОМЕР_4 у зв'язку з передачею їх в оренду іншій особі на підставі договору найму (оренди) транспортних засобів від 02.10.2019, а відтак, ОСОБА_2 у зв'язку з керуванням транспортним засобом DAF, реєстраційний номер НОМЕР_3 не виконував і не міг виконувати трудові обов'язки у ТОВ "ВК АГРОТРАНС". Товариством не надавались ОСОБА_2 жодні доручення, розпорядження чи вказівки, що також виключає можливість виконання зазначеною особою будь-яких доручень чи вказівок з боку ТОВ "ВК АГРОТРАНС" у будь-який інший спосіб чи з будь-яких інших підстав (причин), крім виконання трудових обов'язків, у зв'язку з керуванням ним транспортним засобом DAF, реєстраційний номер НОМЕР_3 в день настання ДТП 15.10.2021. Вказана позивачем в позовній заяві особа - ОСОБА_2 відповідачу 1 взагалі невідома.
На підставі вищевикладеного відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує таке.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Згідно зі ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Норма ст. 231 ГПК України є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених цією нормою, незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судом та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов'язаний закрити провадження у справі.
В процесі розгляду справи з'ясовано, що відповідач 2 у справі - фізична особа ОСОБА_1 помер, відтак його цивільна правоздатність та дієздатність, процесуальна правоздатність та дієздатність припинилися.
За таких обставин, провадження у справі № 912/2918/24 в частині вимог до фізичної особи-підприємця Гаврилюка Андрія Ігоровича підлягає закриттю.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Стаття 22 ЦК України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом шкода підлягає відшкодуванню: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.
Проте, із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України "Про страхування", чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об'єктом страхування можуть бути, зокрема, відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Згідно зі ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань ухвалено Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон №1961-IV).
Законом №1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
За положеннями ст. 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст. 5 Закону №1961-IV об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
За нормою п. 9.1 ст. 9 Закону №1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні положення закріплено у ст. 27 Закону України "Про страхування" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким законом, як вже зазначено за нормами ст. 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
Таким чином, у даному випадку до позивача, у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, в порядку суброгації перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №910/3864/19.
Відповідно до п. 1.1., 1.4. ст. 1 Закону №1961-IV страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
У п. 1.6 ст. 1 Закону №1961-IV визначено, що власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
Частиною 1 ст. 1172 ЦК України унормовано, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №426/16825/16-ц зазначено, що відповідно до приписів статей 1187 та 1172 ЦК України особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець, а тому шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника (даний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №490/898/16-ц, від 11.12.2019 у справі №333/1926/15-ц та від 29.11.2023 у справі №278/236/22).
Згідно з ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для правильного вирішення питання щодо стягнення суми шкоди, важливим є встановлення особи, відповідальної за заподіяння шкоди.
Відповідно до ст. 28 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) розміру збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода наслідком протиправної дії.
Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на той факт, що 15.10.2021 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Заз" реєстраційний № НОМЕР_10 та транспортного засобу "Daf" реєстраційний № НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 та, відповідно до постанови Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27.10.2021 у справі №404/7935/21, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.
Суд зазначає, що обставини настання ДТП саме під час виконання ОСОБА_2 своїх трудових (службових) обов'язків, вказана постанова не містить, як і не містить інформації про встановлення судом власника автомобіля, яким керував ОСОБА_2 .
На підтвердження своїх доводів та заперечень відповідачем 1 до матеріалів справи подано: податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску ТОВ "ВК АГРОТРАНС" за 4 квартал 2021 року з квитанцією від 08.02.2022 реєстраційний № 9430234587; табель обліку робочого часу за жовтень 2021 року; оборотно-сальдова відомість по рахунку: 661 "Співробітники" за жовтень 2021 року; розрахунково-платіжна відомість № НЗП-000015 за жовтень 2021 року; звідний для відрахувань у Фонди за жовтень 2021 року (а.с. 67-82).
Суд вважає, що надані відповідачем 1 документи податкової звітності, первинної облікової документації для визначення кількісного складу працівників ТОВ "ВК АГРОТРАНС" за відповідний період є належними та допустимими доказами на підтвердження відсутності серед складу його працівників ОСОБА_2 на дату настання ДТП 15.10.2021, також не значиться у документації його реєстраційний номер облікової картки платника податків " НОМЕР_11 ", який зазначений у доданій позивачем до позовної заяви копії постанови Кіровського районного суду м. Кіровограда від 27.10.2021 року у справі №404/7935/21.
Водночас, між ТОВ "ВК АГРОТРАНС" та фізичною особою-підприємцем Гаврилюком Андрієм Ігоровичем укладений договір найму (оренди) транспортних засобів, за умовами якого 2 транспортні засоби, а саме: автомобіль марки DAF, модель CF 85.460, рік випуску 2007, номер шасі (кузова, рами) № НОМЕР_6 , тип - вантажний сідловий тягач - Е, реєстраційний № НОМЕР_3 , зареєстрований на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 , виданого Центром 3542 17.05.2017 року; причіп марки WZM, модель 35-45SL, рік випуску 2007, номер шасі (кузова, рами) № НОМЕР_8 , тип - напівпричіп н/пр-самоскид - Е, реєстраційний № НОМЕР_4 , зареєстрований на праві власності на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 , виданого Центром 3542 17.05.2017 передані в тимчасове користування за плату фізичній особі-підприємцю Гаврилюку Андрію Ігоровичу з метою використання в підприємницькій діяльності, на умовах їх оренди.
Виходячи з зазначеного, ТОВ "ВК АГРОТРАНС" на момент ДТП 15.10.2021 за участю транспортного засобу DAF, реєстраційний номер НОМЕР_3 не виступало володільцем вказаного транспортного засобу, а громадянин ОСОБА_2 не виконував трудових обов'язків у ТОВ "ВК АГРОТРАНС".
Суд звертає увагу, що позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. (Аналогічні висновки алгоритму розгляду спорів викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17 та від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Приписами ст. 74, 77 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доводи позивача про те, що оскільки свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу перебувало саме у водія ОСОБА_2 , а тому під час ДТП останній виконував трудові обов'язки ТОВ "ВК АГРОТРАНС" є припущенням позивача, що не відповідає встановленим процесуальним законодавством вимогам до засобів доказування.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику ЄСПЛ, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Однак, жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність поведінки відповідача 1 та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність відповідача 1 є причиною завдання збитків, як безумовний наслідок такої протиправної поведінки, матеріали справи не містять, а позивачем не надано.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів як протиправної поведінки та/або бездіяльності відповідача, так і причинно-наслідкового зв'язку, між такою поведінкою та заявленими до стягнення збитками, і, як наслідок, недоведеність позивачем наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування збитків.
Враховуючи наведені вище норми права та фактичні обставини справи, вимога позивача про стягнення з відповідача-1 страхового відшкодування задоволенню не підлягає з підстав її необґрунтованості.
Щодо позову в частині вимог до фізичної особи ОСОБА_1 суд зазначає таке.
Усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність) (ч. 1 ст. 44 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 45 ГПК України сторонами у судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 26 ЦК України усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права і обов'язки.
За ч. 4 ст. 25 цього Кодексу цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
В процесі вирішення спору в частині вимог до фізичної особи ОСОБА_1 в межах даної справи судом встановлено наступні обставини.
18.02.2025 до суду надійшло клопотання відповідача-1, у якому повідомлено про факт смерті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 03.09.2024 Олександрійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Олександрійському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис № 1243.
Матеріали справи містять копію свідоцтва про смерть ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія НОМЕР_1 , виданого 03.09.2024 Олександрійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Олександрійському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с. 110).
Статтею 52 ГПК України унормовано, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.
Водночас, чинне господарське процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. Господарський процесуальний кодекс України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв'язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Процесуальне правонаступництво тісно пов'язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому незалежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.
Відтак, процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку ст. 52 ГПК України можливе лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам господарського судочинства.
Аналіз норм ст. 25, 26 ЦК України, 41, 44, 45 ГПК України свідчить про те, що на момент відкриття провадження у справі позивач повинен мати цивільну процесуальну правосуб'єктність, в іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 473/1433/18 (провадження № 14-35цс20), постанові Верховного Суду від 30.06.2023 у справі № 681/1267/22 (провадження № 61-6063св23).
Господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (п. 6 ч. 1 ст.231 ГПК України).
При цьому ст. 231 ГПК України є імперативною. Тобто, за наявності підстав, визначених п. 1 - 7 ч. 1 ст. 231 ГПК України суд зобов'язаний закрити провадження у справі.
Враховуючи, що на час відкриття провадження у справі правоздатність ОСОБА_1 припинилася, а процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи можливе шляхом залучення правонаступників лише за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду, провадження у справі в частині позовних вимог, пред'явлених до ОСОБА_1 , підлягає закриттю з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
При цьому позивач не позбавлений права на звернення з позовом про захист своїх прав та свобод до правонаступників (спадкоємців) відповідача у разі їх наявності.
Частиною 3 ст. 231 ГПК України встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
При закритті провадження у справі суд також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (ч. 4 ст. 231 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, в разі закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України законом передбачена можливість повернення сплаченої суми судового збору особі, яка його сплатила, але тільки за поданим нею клопотанням.
На момент вирішення питання щодо закриття провадження у справі клопотання про повернення позивачу судового збору, сплаченого ним за подання позовної заяви в частині вимог до фізичної особи ОСОБА_1 , до суду не надходило.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, приймаючи до уваги висновок суду про закриття провадження в частині вимог до фізичної особи ОСОБА_1 та про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ" АГРОТРАНС", судовий збір у розмірі 1514,00 грн за клопотанням позивача може бути повернуто, а в розмірі 1514,00 грн покладається на останнього.
Керуючись ст. 74, 76, 77, 129, 231, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Провадження у справі № 912/2918/24 в частині вимог до фізичної особи ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) - закрити.
У задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ" АГРОТРАНС" відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Копії рішення надіслати позивачу та відповідачу через систему "Електронний суд", фізичній особі ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Повне рішення складено 27.03.2025.
Суддя М.С. Глушков