27 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/3611/24 пров. № А/857/18781/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Волдінером Ф.А. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Волинської митниці (далі митний орган, відповідач), в якому просила визнати протиправними та скасувати рішення Волинської митниці про визначення вартості товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України для цілей нарахування митних платежів №UA205110/2023/000005 від 02.10.2023.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити її позовні вимоги повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що митний орган формально обмежився лише посиланнями на норму законодавства України, без жодного обґрунтування конкретної ситуації, що фактично створює для пересічного громадянина становище правової невизначеності. Вважає, що наведені обставини для прийняття оспорюваного рішення є необґрунтованими, оскільки у графі 18 рішення суд першої інстанції не надав належної правової оцінки поданому під час митного оформлення інвойсу №144 від 27.09.2023, яким визначено найменування, ціну та ідентифікаційні ознаки товару, реквізити сторін, умови поставки. Так, самої констатації суб'єктом владних повноважень наявних у нього сумнівів щодо вартості товарів не достатньо для прийняття рішення про визначення вартості товарів, що переміщуються громадянами через митний кордон України для цілей нарахування митних платежів, а вказаний сумнів повинен бути обгрунтований з посиланням на інформацію, яка стала підставою його виникнення. Крім того, рішення повинне містити обґрунтування обраного методу визначення митної вартості товару та підстави для відступлення від методу, застосованого платником податків.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що 28.09.2023 на митному посту “Устилуг» Волинської митниці ОСОБА_1 з метою переміщення товару через державний кордон України подала митну декларацію для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності, згідно з якою задекларовано товар - взуття підліткове вагою 44,9 кг, кількістю 56 пар, загальною вартістю 77,84 доларів США. Для підтвердження вартості товару до вказаної митної декларації було долучено інвойс №144 від 27.09.2023 та супровідний документ Т1 №23PL301010NU66FG95 від 27.09.2023.
28.09.2023 посадовими особами Волинської митниці складено акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу, в якому зазначено, що під час проведення повного митного огляду транспортного засобу, державний номерний знак НОМЕР_1 було встановлено переміщення у вантажному відділенні автомобіля до України товару, а саме : взуття підліткового на підошві з гуми, з верхом з текстильних матеріалів та штучної шкіри, нового, торгова марка “JONG GOLF», країна виробництва Китай, загальною кількістю 3920 пари, загальною вагою 314,3 кг (брутто). Товар відповідає заявленим відомостям в митних деклараціях. Подано товаросупровідні документи : декларація 23PL301010NU66FG95 від 27.09.2023 та інвойси №№144-150 від 27.09.2023 на товари, які належать водію та пасажирам, загальною вартістю 544,88 дол.США.
02.10.2023 Волинською митницею прийнято рішення про визначення вартості товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів №UA205110/2023/000005, згідно якого митним органом задекларований позивачем товар визначено як “взуття дитяче та підліткове на підошві з гуми, з верхом з текстильних матеріалів та штучної шкіри, нове; торгова марка “JONG COLF», код товару 640419900, та визначено вартість товару за одиницю - 16,46 доларів США, загальна вартість товару - 921,79 доларів США (33708,57 грн).
У графі 18 оспорюваного рішення зазначено обставини його прийняття та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення вартості товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів, а саме : “відповідно до п.1 ст.368 Митного кодексу України (далі - МКУ) не надано касові та товарні чеки, ярлики та інші документи роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості товарів. Митна вартість товарів відповідно цінової інформації ЄАІС Держмитслужби становить 20,53 дол. США/кг (МД №UA101040/2023/8700 від 11.09.2023 та ЄЄ.34526 від 02.10.2023)».
Внаслідок прийняття оспорюваного рішення для справляння митним органом з позивачем митних платежів відповідач склав уніфіковану митну квитанцію МД-1 серія ЄЄ №033480 від 02.10.2023 та нарахував митні платежі на загальну суму 4588,22 грн. Відповідно до копії чеку №5455 від 02.10.2023 позивач здійснила оплату зазначених митних платежів.
23.10.2023 представник позивачки адвокат Шумський Б.А. подав до Волинської митниці адвокатський запит №18/23-10-23, в якому просив повідомити, у зв'язку з чим винесено рішення №UA205110/2023/000005 від 02.10.2023 та чому не було враховано поданий позивачем інвойс №144 від 27.09.2023 на підтвердження вартості, а також місця придбання товару.
Листом №7.3-28-07/13424 від 01.11.2023 Волинська митниця повідомила представника позивачки, що відповідно до ч.4 ст.368 гл.53 р.XII МКУ, наказу Міністерства фінансів України №62 від 07.02.2023 “Про затвердження форми рішення про визначення вартості товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів» та у зв'язку з наявністю в митного органу інформації щодо рівня цін на подібні (аналогічні) та ідентичні товари прийнято письмове рішення про визначення вартості товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України. Вказаний інвойс не було враховано на підтвердження вартості, а також місця придбання товару, оскільки він є комерційним документом, що не відповідає положенням ч.1 ст.368 МКУ. При цьому, з інформації, зазначеної в інвойсі, вбачається застосування умов поставки DAP згідно Інкотермс, що використовуються в зовнішній торгівлі. Інкотермс - це офіційні правила, що розроблені Міжнародною торговою палатою для тлумачення термінів, що стосуються внутрішньої та міжнародної торгівлі, регулюють відносини між продавцем та покупцем в рамках договорів купівлі-продажу. Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність», фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно Закону України “Про підприємництво». Разом з тим, наданий інвойс у паперовій формі не містить підписів уповноважених сторін та інформації щодо реквізитів для оплати товару та/або проведеної оплати.
Вважаючи оспорюване рішення протиправними, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з вимогою про його скасування.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку товар не був заявлений до митного оформлення у порядку, встановленому розділом VIII МКУ, а тому наданий позивачкою інвойс на підтвердження фактурної вартості ввезеного товару не може вважатись належним документом, що передбачений ч.1 ст.368 МКУ. З огляду на встановлені обставини, які свідчать про не підтвердження позивачкою заявленої фактурної вартості товару, суд дійшов висновку, що у відповідача були достатні правові підстави для прийняття письмового рішення про самостійне її визначення, відповідно до ч.4 ст.368 МКУ, на підставі даних з автоматизованої інформаційної системи щодо ідентичного та подібного (аналогічного) товару за МД №UA101040/2023/8700 від 11.09.2023.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Засади державної митної справи, в тому числі процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються МКУ.
Згідно ч.1 ст. 318 МКУ, митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.
Відповідно до ч.1 ст.246 МКУ, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Частиною першою статті 248 МКУ визначено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення (ч.1 ст.257 МКУ).
Згідно ч.6 ст.257 МКУ, умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (ст.49 МКУ).
Особливості пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України громадянами врегульовано розділом ХІІ МКУ.
Статтею 364 МКУ визначено, що цей розділ регулює умови та порядок пропуску та оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності. У випадку переміщення громадянами-підприємцями через митний кордон України товарів, пов'язаних зі здійсненням ними підприємницької діяльності, митне оформлення здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законодавчими актами України для підприємств. Положення цього розділу в такому випадку не застосовуються. Положення цього розділу не поширюються на товари, що переміщуються особами, які користуються митними пільгами згідно із розділом XIII цього Кодексу, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 365 МКУ передбачено, що громадяни за умови дотримання вимог цього Кодексу та інших актів законодавства України можуть переміщувати через митний кордон України будь-які товари, крім тих, що заборонені до ввезення в Україну (у тому числі з метою транзиту) та вивезення з України.
Згідно ч.1 ст.368 МКУ, для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, банківських виписках, електронних повідомленнях з інтернет-магазинів, інших документах, які містять відомості про вартість таких товарів.
Відповідно до ч.3 ст.368 МКУ, особа, яка декларує товари, вправі довести достовірність відомостей, представлених для визначення їх фактурної вартості.
При цьому, ч.4 ст.368 МКУ передбачено, що у разі наявності доказів недостовірності заявленої фактурної вартості товарів митні органи визначають їх вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари відповідно до вимог цього Кодексу шляхом прийняття письмового рішення за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Аналізуючи приведені вище норми, суд апеляційної інстанції вважає, що громадяни можуть ввозити на територію України не заборонені до ввезення товари для особистих, сімейних та інших потреб, які не пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності. Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, яка визначається на основі вартості, що зазначена в таких документах: касових або товарних чеках, ярликах, банківських виписках, електронних повідомленнях з інтернет-магазинів, інших документах, які містять відомості про вартість таких товарів.
Вимоги до оформлення і використання митних декларацій, на підставі яких декларуються товари, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України підприємствами та громадянами, або іншого документа, що відповідно до законодавства може використовуватися замість митної декларації або її замінює, а також порядок внесення змін до митних декларацій, їх відкликання та визнання недійсними, підтвердження відомостей про вивезення товарів за межі митної території України визначає Положення про митні декларації, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №450 від 21.05.2012 (далі - Положення №450).
Абзацом другим пункту 8 Положення №450 передбачено, що для письмового декларування громадянами особистих речей, інших товарів для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності, використовується митна декларація, зазначена в абзаці п'ятому пункту 2 цього Положення, відповідно до якого товари декларуються шляхом подання митному органу митної декларації для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності.
Згідно ч.2 ст.53 МКУ, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу) є документами, які підтверджують митну вартість товарів.
Відповідно до ч.1 ст.52 МКУ, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Як видно з матеріалів справи, позивачка подала Волинській митниці митну декларацію для письмового декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності, у якій зазначила про ввезення на митну територію України товару, а саме : взуття підліткового вагою 44,9 кг, кількістю 56 пар, загальною вартістю 77,84 доларів США.
Подаючи митну декларацію, позивачка зазначила мету ввезення товарів - для особистих, сімейних та інших потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності.
Здійснюючи митний контроль, відповідач встановив, що у транспортному засобі, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , крім товару, який переміщувався позивачкою, переміщувався також аналогічний товар приблизно в такій же кількості, належний водію та пасажирам (всього 6). Вказані обставини підтверджені актом про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 28.09.2023 під час проведення повного митного огляду.
Загальна кількість товару (взуття підліткове на підошві з гуми, з верхом з текстильних матеріалів та штучної шкіри, нове) згідно з актом огляду транспортного засобу становила 392 пари та декларування товару здійснювалось громадянами, що переміщувались в цьому транспортному засобі, в приблизній кількості кожною особою.
Митниця дійшла висновку, що поданий інвойс №№144-150 від 27.09.2023 не підтверджує вартість, оскільки є комерційним документом, а позивачка в свою чергу не є підприємцем.
Розділ VIII МКУ регулює питання митного оформлення, метою якого згідно з приписами ч.1 ст.246 МКУ є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Інвойс це документ у міжнародній комерційній практиці, що надається продавцем покупцеві і містить перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони поставляються покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага тощо), умови постачання і відомості про постачальника та одержувача. Якщо умови оплати відтермінування платежу, інвойс є розрахунковим документом. Це фактично основний документ, який використовується митницею для розрахунку митних платежів при митному оформленні імпорту товару.
Передумовою складання інвойсу є укладення договору, який визначає договірні взаємовідносини між його сторонами. У спірному випадку продавцем товару є іноземна компанія, що здійснює міжнародну торгівлю товарами з комерційною метою. Позивачка, у свою чергу, здійснила придбання партії товару (дитяче та підліткове взуття у кількості 56 пар), що не свідчить про його використання для особистих, сімейних чи інших потреб, не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності.
Однак, у даному випадку товар не був заявлений до митного оформлення у порядку, встановленому розділом VIII МКУ, а тому наданий позивачкою інвойс на підтвердження фактурної вартості ввезеного товару не може вважатись належним документом, який передбачений ч.1 ст.368 МКУ.
Позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження проведення розрахунків за придбаний товар.
Суд першої інстанції слушно зауважив, що позивачка не надала жодного доказу на підтвердження проведення розрахунків за придбаний товар, оскільки за загальним правилом при придбанні товарів фізичними особами розрахунок проводиться на місці чи через мережу Інтернет (в разі замовлення товарів через інтернет-сайти, в тому числі іноземні), а відтермінування платежу, якщо таке і мало місце, повинно підтверджуватись відповідними договірними зобов'язаннями, чого в даному випадку при здійсненні митного контролю встановлено не було.
Крім того, позивачка не підтвердила мету ввезення такої кількості товару саме для особистих чи сімейних потреб.
У спірному випадку позивачка виступає як споживач, який купує та замовляє товари для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з провадженням підприємницької діяльності, а тому відповідно до ч.1 ст.368 МКУ зобов'язана для підтвердження фактурної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, для цілей нарахування митних платежів надати митному органу касові або товарні чеки, ярлики, банківські виписки, електронні повідомлення з інтернет-магазинів, чи інші документи, які б містили відомості про вартість таких товарів.
При цьому, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги наданий позивачкою лист компанії POL-CEL Sp z o.o. Agencja i Magazyn Celny, відповідно до якого дана компанія підтвердила митне оформлення ОСОБА_1 транзиту товарів з Республіки Польща, вартість товару згідно інвойсу №144 від 27.09.2023, видачу товару зі складу за транзитною декларацією Т1, де відправником зазначено компанію WENZHOU INTERNATIONAL ECO. &TEC, оскільки доказів взаємозв'язку зазначеної компанії з компанією-продавцем не подано.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного рішення та наявності підстав для його скасування.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 червня 2024 року по справі №140/3611/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук