27 березня 2025 р. Справа № 520/32607/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, повний текст складено 07.01.25 у справі №520/32607/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2
про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту також - відповідачі), в якому просив суд :
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 в задоволенні рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку зі здійсненням ОСОБА_1 постійного догляду за одним зі своїх батьків - матір'ю ОСОБА_2 (далі по тексту - ОСОБА_2 ), яка за висновком МСЕК №324542 від 19 червня 2024 року є інвалідом ІІ групи, при тому, що її донька, ОСОБА_3 , сама потребує постійного догляду за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, інші родичі першого та другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 відсутні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за п.п.«г» п.2 ч.4 та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку зі здійсненням ОСОБА_1 постійного догляду за одним із своїх батьків - матір'ю ОСОБА_2 , яка за висновком МСЕК №324542 від 19 червня 2024 року є інвалідом ІІ групи, при тому, що її донька ОСОБА_3 , сама потребує постійного догляду за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, інші родичі першого та другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 відсутні.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково з виходом за межі позовних вимог.
Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 , оформлену листом від 23.11.2024 за №16626, в задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 18.11.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку зі здійсненням ОСОБА_1 постійного догляду за одним із своїх батьків - матір'ю ОСОБА_2 , яка за висновком МСЕК №324542 від 19 червня 2024 року є інвалідом ІІ групи, при тому, що її донька ОСОБА_3 , сама потребує постійного догляду за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, інші родичі першого та другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 відсутні.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 здійснити повторний розгляд рапорту ОСОБА_1 від 18.11.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та передати на розгляд до Військової частини НОМЕР_1 рапорт ОСОБА_1 від 18.11.2024 про звільнення з військової служби за п.п.«г» п.2 ч.4 та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 18.11.2024 про звільнення з військової служби за п.п. «г» п.2 ч.4 та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ухвалити за ним відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Військова частина НОМЕР_2 , не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати судове рішення в цій частині та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не взяв до уваги, що до рапорту позивачем не долучено висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії про те, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду, а висновок про наявність порушень функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма первинної облікової документації № 080-4/о) відповідно до пункту 9 «Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/О», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 за № 407, подається для одержання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі і чинним законодавством не передбачено можливості використання форми первинної облікової документації №80-4/О, в якості документального підтвердження підстав для звільнення з військової служби. Тобто, суд першої інстанції не взяв до уваги, що обставина, передбачена абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону, щодо необхідності здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , належними документами позивачем не підтверджена, а отже у позивача відсутні підстави для звільнення з військової служби і Військова частина НОМЕР_2 , відмовивши позивачу у задоволенні рапорту та не направивши відповідного подання про звільнення до Військової частини НОМЕР_1 , діяла правомірно.
Позивач скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 , передбаченим ст.304 КАС України, в якому зазначив, що подання рапорту здійснювалося з дотриманням вимог чинного законодавства, по команді, проте Військова частина НОМЕР_2 протиправно не передала його на розгляд Військової частини НОМЕР_1 . Вважає, рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення суду в цій частині ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що судовим рішенням зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 18.11.2024 про звільнення з військової служби за п.п. «г» п.2 ч.4 та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ухвалити за ним відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні, проте станом на час подання апеляційної скарги рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 до адміністративного відділу Військової частини НОМЕР_1 не надходив, що унеможливлює розгляд такого рапорту. Звертає увагу, що оскільки рапорт військовослужбовця Військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 був належним чином розглянутий командуванням Військової частини НОМЕР_2 та військовослужбовцю надана відповідь про відмову у задоволенні його вимог, то слід вважати, що рапорт залишився нереалізованим на етапі його опрацювання штабом Військової частини НОМЕР_2 , відтак подання на звільнення до командування 9 армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України не надходило і командир ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) не розглядав та не міг розглядати можливість прийняття управлінського рішення стосовно звільнення позивача з лав Збройних Сил України. З посиланням на приписи статті 48 КАС України зазначає, що позивач, звернувшись до суду за захистом порушеного права і вказавши відповідачем Військову частину НОМЕР_1 , вчинив передчасне та необґрунтоване припущення про порушення його прав Військовою частиною НОМЕР_1 . За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати судове рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Позивач скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , передбаченим ст.304 КАС України, в якому зазначив, що з урахуванням приписів чинного законодавства саме остання має прийняти рішення щодо звільнення позивача з військової служби і покладення на неї судовим рішенням обов'язку розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 18.11.2024 про звільнення з військової служби за п.п. «г» п.2 ч.4 та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ухвалити за ним відповідне рішення з урахуванням висновків суду не є передчасним, оскільки забезпечує ефективне поновлення прав позивача у спірних правовідносинах.
На підставі положень п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Колегія суддів, перевіривши доводи поданих апеляційних скарг, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційні скарги відповідачів задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 з 07 березня 2023 року, що підтверджується витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) НОМЕР_2 від 07.03.2023 за №66.
Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 є матір'ю позивача.
Відповідно до копії довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ №324542 ОСОБА_2 з 11.06.2024 встановлено другу групу інвалідності безстроково.
18 листопада 2024 року позивач подав до командування Військової частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення його з військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 та пп. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", за сімейними обставинами у зв'язку зі здійсненням ОСОБА_1 , постійного догляду за одним із своїх батьків - матір'ю ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи, при тому, що її донька ОСОБА_3 , сама потребує постійного догляду за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, інші родичі першого та другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 відсутні.
До рапорту на підтвердження обставин, які є підставою для звільнення позивачем надано рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2024 року у справі №643/11253/24; нотаріально завірені копії: паспорта ОСОБА_1 , свідоцтва про народження ОСОБА_1 , довідки про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи, виданої ОСОБА_1 від 20.05.2024 за №6343-5003292350, паспорта ОСОБА_2 , картки платника податків ОСОБА_2 , довідки про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи, виданої ОСОБА_2 від 24.06.2024 за №1333-5003337320, довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ №324542 ОСОБА_2 , висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №2251 від 19.04.2024 щодо ОСОБА_2 , висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №5448 від 30.08.2024 щодо ОСОБА_3 , акта встановлення факту здійснення догляду за ОСОБА_2 №1175/258 від 23.05.2024, паспорта ОСОБА_3 , картки платника податків ОСОБА_3 .
За результатами розгляду вказаного рапорту та доданих до нього документів командування Військової частини НОМЕР_2 листом від 23.11.2024 за №16626 повідомило позивача про відсутність правових підстав для задоволення вказаного рапорту та звільнення позивача з військової служби з огляду на відсутність висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії про необхідність постійного догляду за ОСОБА_2 .
Позивач, вважаючи протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 в задоволені рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у цій справі.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з огляду на встановлені обставини та приписи чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що відмова Військової частини НОМЕР_2 в задоволені рапорту про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку зі здійсненням ним постійного догляду за одним із своїх батьків - матір'ю ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи, є протиправною.
Враховуючи те, що Військова частина НОМЕР_2 входить до структури Військової частини НОМЕР_1 , з метою повного та належного захисту прав позивача, відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та дійшов висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 здійснити повторний розгляд та передати на розгляд до Військової частини НОМЕР_1 рапорт ОСОБА_1 від 18.11.2024 про звільнення з військової служби за п.п.«г» п.2 ч.4 та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а також зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за п.п. «г» п.2 ч.4 та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням висновків суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
За приписами ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на цей час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за № 2232-XII (далі по тексту також - Закон № 2232-XII).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами 2, 3 ст.1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 6 ст. 2 Закону №2232-XII визначено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За змістом пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з приписами абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Таким порядком є Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі по тексту також - Положення №1153/2008).
Відповідно до п.6, п.7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Відповідно до п.12 Положення №1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 цього Положення.
Так, відповідно до п.п.2 п.225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" :
- у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
- у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до абз.3 п.241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Відповідно до п.12.1 та п.12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до п.14.28 розділу XIV цієї Інструкції, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Наведені норми законодавства свідчать про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII через сімейні обставини, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких така обставина як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачем разом з рапортом про звільнення його з військової служби надано, зокрема, копії:
- довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ №324542, з якої вбачається, що ОСОБА_2 - матері позивача, з 11.06.2024 встановлено другу групу інвалідності безстроково;
- висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №2251 від 19.04.2024, згідно з яким ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги догляду вдома та отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, що виданий ЛКК Комунального некомерційного підприємства «Міська поліклініка №6» Харківської міської ради (а.с.19-20);
- висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №5448 від 30.08.2024, з якого вбачається, що ОСОБА_3 , яка є донькою ОСОБА_2 та рідною сестрою позивача, рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, що виданий ЛКК Комунального некомерційного підприємства «Міська поліклініка №6» Харківської міської ради (а.с.21);
- акта встановлення факту здійснення догляду за ОСОБА_2 №1175/258 від 23.05.2024, виданого Управлінням соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради, яким встановлено, що ОСОБА_1 мешкає разом з матір'ю - ОСОБА_2 , та здійснює догляд за нею (а.с.20, зворот).
Вказані обставини підтверджені у листі Військової частини НОМЕР_2 від 23.11.2024 за №16624, яким позивачу відмовлено у задоволенні вказаного рапорту.
Так, за результатом розгляду рапорту позивача та доданих до нього документів командуванням Військової частини НОМЕР_2 повідомлено позивача про відсутність правових підстав для задоволення рапорту та звільнення позивача з військової служби з посиланням на відсутність висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії про необхідність постійного догляду за ОСОБА_2 . Стосовно висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №2251 від 19.04.2024 (форма первинної документації №080-4/о), відповідач зазначив, що законодавством не передбачено можливості використання форми первинної облікової документації №080-4/о в якості документального підтвердження підстав для звільнення з військової служби.
З огляду на підстави відмови в задоволені рапорту позивача про звільнення з військової служби, викладені у листі від 23.11.2024 за № 16624, предметом спірних відносин є допустимість довідки до акту огляду МСЕК та висновку ЛКК на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за матір'ю з інвалідністю II групи та можливості його звільнення із військової служби за сімейними обставинами.
В контексті наведеного вище, колегія суддів звертає увагу, що питання про те, який саме орган видає медичний документ щодо необхідності здійснення постійного догляду дослідив Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, в якій звернув увагу, що визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 за №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі за текстом - Положення №1317; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного слідує, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 за №189 (у редакції Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 за №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (п.1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 за №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 за №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 за №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012за №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в Наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 за №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 за №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII, колегія суддів зазначає про неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Разом з цим колегія суддів зазначає, що такий висновок не заперечує можливість особи з інвалідністю, звернувшись та відповідно пройшовши огляд ЛКК, отримати відповідний висновок за наявності медичних показань.
Так, ЛКК закладу охорони здоров'я мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 за № 667.
Наведений правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, а також у постанові від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
Отже, у спірному випадку необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір'ю може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК, а встановлення групи інвалідності та строк її встановлення може підтверджуватися відповідною довідкою до акту огляду МСЕК.
Згідно з наявною в матеріалах справи копією довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №324542 ОСОБА_2 - матері позивача, з 11.06.2024 встановлено другу групу інвалідності безстроково (а не першу, як це вказував відповідач - Військова частина НОМЕР_2 у листі від 23.11.2024 за № 16624), відповідно до висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №2251 від 19.04.2024 ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги догляду вдома та отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Окрім того, як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 мешкає разом з матір'ю - ОСОБА_2 , та здійснює догляд за нею, що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду №1175/258 від 23.05.2024, виданого Управлінням соціального захисту населення адміністрації Салтівського району Харківської міської ради.
Також рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 жовтня 2024 року у справі №643/11253/24 встановлено факт, що має юридичне значення, а саме здійснення ОСОБА_1 постійного догляду за матір'ю, ОСОБА_2 , яка за висновком МСЕК №324542 від 19 червня 2024 року є інвалідом ІІ групи, при тому, що її донька ОСОБА_3 сама потребує постійного догляду за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, інші родичі першого та другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 відсутні.
Згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивачем до рапорту про звільнення з військової служби за п.п. «г» п.2 ч.4 та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» надано належні докази підтвердження підстав для такого звільнення, які Військовою частиною НОМЕР_2 залишено без уваги.
Зважаючи на встановленні під час розгляду цієї справи обставини, висновок суду першої інстанції про протиправність відмови Військової частини НОМЕР_2 в задоволені рапорту про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку зі здійсненням ним постійного догляду за одним із своїх батьків - матір'ю ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи, є обґрунтованим і законним.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в зобов'язальній частині оскаржуваного судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 7 статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
За приписами статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 за № 548-XIV, зі службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Відповідно до пункту 31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
За приписами пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п.п.2 п.225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
- у військових званнях до майстер-сержанта включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
- у військових званнях до підполковника включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
За приписами абз.4 п.241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Пунктом 2.1.6. Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 за № 40 (далі також - Інструкція № 40), встановлено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів; наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.
Рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Рапорт має мати чітко викласти та кваліфіковано обґрунтувати свої вимоги або прохання. Командир після розгляду та задоволення рапорту передає його далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. У разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту безпосереднім командиром, необхідно подати рапорт старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями прямого начальника.
Підписаний рапорт на звільнення разом з додатками подається "по команді". Тобто військовослужбовець вручає його своєму безпосередньому командиру на узгодження. Далі рапорт передається по вертикалі.
За результатами розгляду рапорту з військовослужбовцем проводиться співбесіда на рахунок підтвердження бажання звільнитися. Далі військовий підписує обхідний лист, здає зброю та військове майно.
Отже, подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Пунктом 3.11.5 Інструкції № 40 визначено, що строки можуть бути типовими або індивідуальними. Типові строки установлюються законодавством. Строки виконання основних документів у Збройних Силах України наведено у додатку 40 до цієї Інструкції. Додаток 40 до Інструкції з діловодства строків виконання зокрема рапортів про звільнення з військової служби не містить.
Пунктом 3.11.16 Інструкції з діловодства визначено, що документи, строк виконання в яких не визначено, які не с документами інформаційного характеру або не містять контрольних завдань, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 днів з моменту реєстрації документа в Міністерстві оборони України, в органі військового управління, військовій частині (установі), структурному підрозділі, до яких надійшов документ.
З огляду на зазначене приписи Інструкції № 40 зобов'язують командира військової частини розглянути рапорт протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині.
Згідно матеріалів справи, позивач виявив бажання звільнитися з військової служби, про що звернувся із відповідним рапортом до свого безпосереднього командування (Військової частини НОМЕР_2 ).
Колегія суддів зазначає, що норми чинного законодавства покладають на Військову частину НОМЕР_2 обов'язок розглянути рапорт позивача та з клопотанням про задоволення чи з обґрунтуванням відмови у його задоволенні направити рапорт в порядку підпорядкування вищому командуванню, яким за обставин цієї справи є Військова частина НОМЕР_1 .
Так, Військова частина НОМЕР_2 входить до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), командування якого приймає рішення про прийняття на військову службу та звільнення військовослужбовців з військової служби, зокрема позивача, військове звання якого лейтенант.
Судовим розглядом установлено, що Військова частина НОМЕР_2 рапорт позивача розглянула, листом від 23.11.2024 за №16626 повідомила позивача про відсутність правових підстав для задоволення вказаного рапорту та звільнення позивача з військової служби, проте командиру Військової частини НОМЕР_1 , до повноважень якого віднесено вирішення питання звільнення ОСОБА_1 з військової служби, рапорт позивача про звільнення з лав Збройних Сил України не передала.
За висновками суду першої інстанції, з якими погодився і суд апеляційної інстанції у цій справі, позивачем до рапорту про звільнення з військової служби за п.п. «г» п.2 ч.4 та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» надано належні докази підтвердження підстав для такого звільнення, відмова в задоволені рапорту ОСОБА_1 від 18.11.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку зі здійсненням ОСОБА_1 , постійного догляду за одним із своїх батьків - матір'ю ОСОБА_2 , яка за висновком МСЕК №324542 від 19 червня 2024 року є інвалідом ІІ групи, при тому, що її донька ОСОБА_3 , сама потребує постійного догляду за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, інші родичі першого та другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 відсутні, є протиправною.
Враховуючи суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - Військовою частиною НОМЕР_2 , колегія суддів зазначає, що суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Водночас, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Водночас, за приписами частини 2 статті 9 КАС України , суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15).
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі №826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі №807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі №804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі №826/9457/18, від 22 листопада 2019року у справі №815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі №815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі №1340/4044/18, від 23червня 2020 року у справі №820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі №805/3147/16-а).
Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18).
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
З огляду на викладене, враховуючи необхідність захисту прав позивача та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав позивача без необхідності додаткових його звернень до суду та виконання будь-яких інших умов для цього, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 здійснити повторний розгляд та передати на розгляд до Військової частини НОМЕР_1 рапорт ОСОБА_1 від 18.11.2024 про звільнення з військової служби за п.п.«г» п.2 ч.4 та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а також зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за п.п.«г» п.2 ч.4 та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням висновків суду.
Щодо посилання Військової частини НОМЕР_1 в апеляційній скарзі на те, що у своєму рапорті позивач мав викласти клопотання про передачу його рапорту за належністю, то колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів Статуту ЗСУ, Положення №1153/2008 подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. У випадку ж відмови клопотати, на переконання колегії суддів, рапорт військовослужбовця з обґрунтуванням відмови у будь-якому випадку має передаватися вищому командуванню. Остаточне рішення має прийматися саме тією посадовою особою, яка наділена правом вирішувати питання по суті. Водночас, військовослужбовець викладає у рапорті прохання про вирішення відповідного питання по суті, тобто в спірних правовідносинах щодо звільнення з військової служби, проте не щодо порядку направлення рапорту за належністю.
З огляду на процедуру розгляду рапорту військовослужбовця, визначену приписами Положення №1153/2008 та Інструкції № 40, посилання Військової частини НОМЕР_1 на те, що рапорт позивача залишився нереалізованим на етапі його опрацювання штабом Військової частини НОМЕР_2 , відтак подання на звільнення командиром ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) розглядатись не має, є необґрунтованими.
Отже, доводи поданих апеляційних скарг правильність висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Оскільки доводи апеляційних скарг відповідачів не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в оскаржуваній частині правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому судове рішення слід залишити без змін.
Враховуючи приписи ст.139 КАС України у даній справі відсутні правові підстави для розподілу судових витрат.
Оскільки дана справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі №520/32607/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді О.А. Спаскін В.А. Калиновський