27 березня 2025 р. Справа № 480/3395/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Є.Д. Кравченко, м. Суми по справі № 480/3395/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.07.2022 року по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: - з 30.07.2022 року по 31.12.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, - з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розмірупрожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 06.07.2023 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 частково задоволено позов.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 30.07.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, без застосування при обчисленні розміру посадового окладу та інших видів грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, відповідно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.07.2022 по 31.12.2022 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням при обчисленні розміру посадового окладу та інших видів грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 (включно) відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням при обчисленні розміру посадового окладу та інших видів грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не врахував, що грошове забезпечення виплачується військовослужбовцям у розмірах встановлених пунктом 4 Постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Також, зазначає, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» внесено зміни до пункту 4 постанови 704 КМУ, частину першу якого викладено у наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховується виходячи з розміру 1762 грн. та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 30.07.2022 по 06.07.2023 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України (а.с. 8-9).
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 06.07.2023 № 164 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (зв. бік а.с. 8-9).
Згідно із інформацією, наданою Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України, розрахункова величина, яку використовував відповідач для проведення ОСОБА_1 нарахування грошового забезпечення у спірний період - прожитковий мінімум на 1 січня 2018 року, що підтверджується відповідачем у відзиві (а.с. 25-27).
Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за спірний період з урахуванням прожиткового мінімуму на 1 січня 2018 року, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо обчислення в період з 30.07.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, розрахованого виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, є протиправними.
Зі змісту доводів апеляційної скарги встановлено, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, тому оскаржене судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в цій частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 р. (далі по тексту - Постанова № 704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Так, п.2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
На момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) п. 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із п. 6 постанови № 103, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 п. 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Отже, з 29.01.2020 року є нечинною редакція пункту 4 Постанови № 704 в редакції Постанови № 103, та застосовується первісна редакція пункту 4, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".
Суд апеляційної інстанції вказує, що при вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, необхідно врахувати, те що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Приписи пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 1774-VIII були чинними, як на дату прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 704, так і станом після 29.01.2020 та неконституційними не визнавалися.
У цій справі спір виник стосовно не проведення нарахування та виплати позивачу з 30.07.2022 по 20.05.2023 грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 року та 01.01.2023 року.
Приписами Закону України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі по тексту - Закон № 2017-III) врегульовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Згідно зі ст. 1 Закону № 2017-ІІІ, державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Відповідно до ст. 6 Закону № 2017-ІІІ, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно із ч.2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України та порядок встановлення державних стандартів.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Відповідно до п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закони № 294-IX, № 1082-IX, № 1928-IX та № 2710-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 - 2023 роки відповідно, не містили.
Колегія суддів зазначає, що положення п.4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-ХІ не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту “законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права
Враховуючи те, що положення п.4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - у 2020 році Закону № 294-IX, у 2021 році - Закону № 1082-ІХ, у 2022 році - Закону № 1928, у 2023 році - Закону № 2710-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік)".
У постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд дійшов висновку, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Отже, з 29.01.2020 року, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
З викладеного вбачається, що у спірний період грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 та 01.01.2023 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням.
Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги про те, що після 01.01.2018 року не було прийнято Кабінетом Міністрів України жодної постанови про підвищення/зміну розмірів грошового забезпечення, відповідно судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті, колегія суддів зазначає, що такі доводи скарги є необґрунтованими та такими, що суперечать наведеним вище висновкам суду, оскільки, як вже зазначалося вище в січні 2020 року відбулось підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців (через збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний рік). Вказане підвищення відбулося на підставі п.4 Постанови № 704 (в первісній її редакції).
Стосовно посилання скаржника на постанову Кабінету Міністрів України № 481, колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року за № 103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704", яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", та внесено зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", шляхом викладення абзацу першого в такій редакції:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Проте, зазначені зміни були відсутні на час виникнення спірних правовідносин, не були та не могли бути підставою для відмови позивачу у обчисленні грошового забезпечення за період з 30.07.2022 по 19.05.2023 (включно) з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 та 01.01.2023.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Приписи постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704" мають застосовуватися з моменту набрання чинності даної постанови та не мають зворотної дії в часі.
Отже, доводи відповідача щодо правомірності відмови позивачу у нарахуванні основних видів грошового забезпечення з 30.07.2022 по 31.12.2022 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 та з 01.01.2023 по 19.05.2023 (включно) - з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з огляду на наведене вище, є необґрунтованими.
Розглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати позивачу у період з 30.07.2022 по 19.05.2023 (включно) грошового забезпечення, без застосування при обчисленні розміру посадового окладу та інших видів грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, відповідно та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача за періоди: з 30.07.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 по 19.05.2023 (включно) за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 по справі № 480/3395/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва О.А. Спаскін