27 березня 2025 р. Справа № 520/2199/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Панов М.М., м. Харків, повний текст складено 21.01.25 у справі № 520/2199/23
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області , Міністерства соціальної політики України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області, Міністерства соціальної політики України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області та Міністерства соціальної політики України щодо ненарахування та невиплати відповідно до вимог п. 14 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і Постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 1992 року №258 «Про норми харчування та часткову компенсацію вартості продуктів для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» компенсації 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров'я України, починаючи із 1 жовтня 2018 року по грудень 2022 року на підставі Постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року у справі №2002/2-а-464/11 та Рішень Європейського суду з прав людини від 31 липня 2014 року у справі Штефан та інші проти України і у справі Бурмич та інші проти України.
Стягнуто на підставі постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року у справі №2002/2-а-464/11 і Рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2014 року у справі Штефан та інші проти України, яким задоволена заява ОСОБА_1 №4862 від 03.01.2013, а також Рішення Європейського суду з прав людини від 26 червня 2017 року у справі Бурмич та інші проти України (заява №46852/13 та ін.), з Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області та Міністерства соціальної політики України на користь ОСОБА_1 компенсацію 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров'я України за період із 1 жовтня 2018 року по 31 грудня 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
30.12.2024 позивачем до Харківського окружного адміністративного суду подано заяву в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України та Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області щодо невиконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2023 року у справі №520/2199/23, яким стягнуто на підставі постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17 червня 2011 року у справі №2002/2-а-464/11 і Рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2014 року у справі Штефан та інші проти України, яким задоволена його заява №4862 від 03.01.2013 року, а також Рішення Європейського суду з прав людини від 26 червня 2017 року у справі Бурмич та інші проти України (заява №46852/13 та ін.) з Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області та Міністерства соціальної політики України на його користь компенсацію 50 процентів вартості продуктів харчування за медичними нормами, встановлюваними Міністерством охорони здоров'я України за період з 1 жовтня 2018 року по 31 грудня 2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 заяву позивача про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем, на виконання рішення суду від 16.03.2023 у справі №520/2199/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області, Міністерства соціальної політики України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без задоволення.
Не погодившись з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2025, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій він, посилаючись на безпідставність, необґрунтованість та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву, подану в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначає про суперечливість висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, про неврахування судом першої інстанції того, що необхідність звернення до суду в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України зумовлена тим, що відповідачами рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 не виконано.
Від Міністерства соціальної політики України (далі також - відповідач) на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ним зазначено, що апеляційна скарга є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а тому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області правом на висловлення свого ставлення до апеляційної скарги не скористалося.
Згідно з ч 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Так, приймаючи ухвалу про залишення заяви позивача без задоволення, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача, протиправними щодо виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023, оскільки позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України "Про виконавче провадження".
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Також Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються (ч. 2 ст. 383 КАС України).
Заяву, зазначену в частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду (ч. 4 ст. 383 КАС України).
Отже, стаття 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду з заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах» і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.
Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.
Частиною 6 статті 383 КАС України визначено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Колегія суддів зауважує, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення по справі, що порушує права та законні інтереси позивача.
Колегією суддів установлено, що за інформацією з програми "Діловодство спеціалізованого суду (ДСС)" рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 набрало законної сили 18.04.2023.
Позивачем отримано виконавчий лист у справі № 520/2199/23 та постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 17.08.2023 відкрито виконавче провадження № 72570926 з примусового виконання виконавчого листа №520/2199/23 Харківського окружного адміністративного суду, виданого 17.05.2023.
Колегія суддів зауважує, що норми статті 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Позивач, обґрунтовуючи свою заяву, подану в порядку ст. 383 КАС України, протиправністю бездіяльності відповідачів при виконанні рішення суду від 16.03.2023 у справі № 520/2199/23, стверджує, що рішення не виконується вже майже 2 роки, інформації про строки виконання рішення відповідачами також не надано.
Водночас колегією суддів установлено, що судом першої інстанції взагалі не було надано оцінки обставинам справи, не встановлено причини невиконання відповідачами рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство соціальної політики України зазначає, що Мінсоцполітики листом від 29.02.2024 за № 73/0/3-24 (копія додається) зверталося до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області про надання інформації щодо черговості виконання постанови Барвінківського районного суду Харківської області від 17.06.2011 у справі № 2002/2-а-464/11.
Листом від 25.03.2024 за № 06-76/466 Управління повідомило, що ОСОБА_1 знаходиться перший в черзі на виплату згідно з Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 за № 902.
Головним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Р. Борисюком винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 16.07.2024 за №73545002 щодо виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі № 520/2199/23, на виконання якої Мінсоцполітики повторно листом від 18.07.2024 за № 17108/0/2-24/13 звернулося до Управління з проханням поінформувати про стан виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі № 520/2199/23.
Листом від 23.07.2024 за № 02-31/1147 Управління поінформувало, що протягом 2023 року та станом на 23.07.2024 до Управління не надходили кошти на виконання судових рішень щодо інших соціальних виплат (крім виплат до 5 травня) згідно з підпунктом 3 пункту 5 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2021 року № 902.
Мінсоцполітики листом від 25.07.2024 за № 17880/0/2-24/13 поінформовано головного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стан виконання зазначеного рішення суду.
Протягом 2024 року Мінсоцполітики перераховувалися кошти Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної військової адміністрації для забезпечення виконання рішень судів у розмірі 55 324 405 тис грн на виконання судових рішень відповідно до Порядку № 902.
Разом з цим висновок суду про те, що позивачем не надано до суду доказів, що вчинення державним виконавцем виконавчих дій на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі № 520/2199/23 не призвели до виконання відповідачем судового рішення, тобто відсутні докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, не відповідає фактичним обставинам справи, з огляду на те, що судом взагалі не перевірялись та не досліджувались дії, які вчиняв державний виконавець під час виконання виконавчого листа у справі № 520/2199/23, та, відповідно, обставини наявності чи відсутності підстав для задоволення заяви, поданої у порядку ст. 383 КАС України.
Колегія суддів зауважує, що звертаючись до суду першої інстанції з заявою про визнання протиправною бездіяльності відповідачів у порядку ст. 383 КАС України, заявник наводив аргументи та доводи, які вказують на не виконання відповідачем рішення суду, яке набрало законної сили, однак останнім не надано судом будь-якої оцінки.
Водночас суд апеляційної інстанції зауважує, що застосування інституту судового контролю є правом, а не обов'язком суду, однак задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені у відповідній заяві та навести підстави для висновку про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку ст. 383 КАС України, чого у даному випадку зроблено не було.
Так, дійшовши висновку про відсутність підстав для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними, суд першої інстанції не навів належної мотивації для такого висновку та відповідно не вказав обставин, які б свідчили про це.
Відповідно до статті 320 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Приписами статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Враховуючи викладене, ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 у справі № 520/2199/23 підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.01.2025 у справі № 520/2199/23 скасувати.
Направити справу № 520/2199/23 для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова