Справа № 203/6432/24
Провадження № 2-а/0203/3/2025
20.02.2025 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:
головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,
за участю секретаря судового засідання - Ганіної Н.О.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Кострицької М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
встановив:
08.11.2024 року в системі «Електронний суд» до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про скасування постанови про адміністративне правопорушення, в якому позивач просить суд:
- скасувати постанову №12301 у справі про адміністративне правопорушення від 01.11.2024 року, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 17000 грн за ч. 3 ст. 210 КУпАП;
- провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
І. Стислий виклад позицій учасників справи.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він не погоджується з оскаржуваною постановою та вважає її такою, що підлягає скасуванню. Оскільки позивачу виповнилось 25 років - 04.11.2023 року, а Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №3127-ІХ від 30.05.2023 року про зниження віку військовозобов'язаних осіб від 27 до 25 років щодо чоловіків, яким виповнилось 25 років, та які підлягають зняттю з обліку призовників і взяттю на облік військовозобов'язаних осіб, набув чинності - 03.04.2024 року. До 19.05.2024 року такої норми як ч. 3 ст. 210 КУпАП не існувало, а з 19.05.2024 року встановлено 60-денний строк для уточнення громадянами України своїх даних щодо виконання правил військового обліку та одночасно введено норму, яка передбачає адміністративну відповідальність за невиконання цих правил. Тобто на момент вчинення, на думку відповідача, позивачем адміністративного правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП ще не існувало. Отже, притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП неможливе, оскільки закон, який погіршує становище, не має ретроспективної дії. Крім того, відсутній склад адміністративного правопорушення та відповідач не довів вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, не дотримався строків притягнення до адміністративної відповідальності, відповідно до ч. 7 ст. 38 КУпАП.
За твердженнями позивача, при складанні протоколу і постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності у протоколі та постанові не зазначалось про будь-які докази його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, крім посилань на протокол №5 від 25.04.2024 року. До моменту самостійної явки позивача до відповідача йому не повідомили про надання статусу особи, яка ухилилася від призову. При цьому позивач був позбавлений можливості навести свої аргументи на спростування інформації, викладеної у протоколі, тому такий не може вважатися належним та допустимим доказом у справі.
З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, закриття провадження у справі.
21.11.2024 року в системі «Електронний суд» відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов із запереченнями проти позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивач вчинив триваюче адміністративне правопорушення, тривалий час безперервно порушував вимоги чинного законодавства України щодо виконання військового обов'язку, правил військового обліку.
Відповідач зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП був складений не пізніше трьох місяців з моменту його виявлення, а саме: 01.11.2024 року під час особистого прибуття позивача до відповідача. Позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності - 01.11.2024 року шляхом накладення на нього штрафу, відповідно до оскаржуваної постанови. Отже, строк притягнення позивача до адміністративної відповідальності не був пропущений. При цьому, на думку представника відповідача, позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП правомірно. Правопорушення є триваючим, а отже, під час розгляду адміністративної справи посадовою особою застосовується норма закону, яка діє на час виявлення правопорушення. Положення статті 8 КУпАП для триваючого адміністративного правопорушення не застосовуються.
За твердженнями представника відповідача, з 2014 року в країні діє особливий період внаслідок військової російської агресії проти України. У 2014 році була оголошена мобілізація, яка проходила декількома хвилями. Усі військовозобов'язані особи повинні з'явитися до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (військкоматів), де вони перебувають на військовому обліку для надання/уточнення облікових даних та проходження ВЛК або для постановки на військовий облік за місцем проживання, з метою виконання свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та виконання правил військового обліку.
Позивачу 04.11.2023 року виповнилося 25 років, а 03.04.2024 року набув чинності Закон України №3127-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»» (далі - Закон України №3127-ІХ) про зниження віку військовозобов'язаних осіб до 25 років, відповідно до якого, чоловіки, яким виповнилося 25 років, підлягають зняттю з обліку призовників і взяттю на облік військовозобов'язаних осіб. Відтак з метою виконання свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та виконання правил військового обліку позивач з 03.04.2024 року мав з'явитися до відповідача для надання/уточнення облікових даних, проходження ВЛК та для постановки на військовий облік за місцем проживання. Проте до відповідача позивач з'явився лише 01.11.2024 року.
Позивачем надана лише копія посвідчення про приписку до призовної дільниці від 27.01.2015 року №М/98-5/4-78 із зазначенням «Дійсне до 04.11.2016 року», і станом на його видання позивачу було 16 років. До відповідача позивач з'явився лише 01.11.2024 року у віці 25 років. За цей час позивач міг неодноразово змінити і сімейний стан, і стан здоров'я, і адресу проживання (перебування), і освіту, і місце роботи, і посаду, а міг і не змінювати їх. І саме для встановлення та внесення до Реєстру достовірної інформації саме на призовників, військовозобов'язаних та резервістів чинне законодавство України покладає обов'язок щодо особистого повідомлення відповідача про такі зміни.
Тому відповідач вважає, що ним не було порушено вимог чинного законодавства під час складання оскаржуваної постанови та така є правомірною, скасуванню не підлягає.
21.11.2024 року представник позивача подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що чинне законодавство не передбачає обов'язок військовослужбовця стати на військовий облік, проте має місце обов'язок перебувати на військовому обліку. Крім того, представник позивача наголосила на тому, що частиною 7 ст. 7 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачений обов'язок ТЦК та СП, в тому числі, забезпечувати виконання військового обов'язку громадянами України, який включає також і дотримання правил військового обліку, здійснення заходів оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу. Тож сторона позивача вважає, що твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку викликати військовозобов'язаних не відповідає дійсності.
Також сторона позивача вказує, що протоколом від 25.04.2024 року за №5 відповідач прийняв рішення про направлення матеріалів позивача до правоохоронних органів, як такого, який ухиляється від призову. Тобто вже 25.04.2024 року відповідач визначив позивача як такого, що порушує законодавство про призов та, на його думку, з цього часу слід рахувати час виявлення правопорушення, вчиненого позивачем. Отже, враховуючи положення ч. 7 ст. 38 КУпАП, станом на 01.11.2024 року у відповідача вже закінчився строк притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП. Тим більше, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП неможливе, оскільки закон, який погіршує становище особи, не має ретроспективної дії, та позивача не може бути притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
За поясненнями представника позивача, не відповідає дійсності і твердження відповідача про те, що позивач досі не пройшов медичний огляд ВЛК. Оскільки 01.11.2024 року позивачу було надано направлення на проходження ВЛК, за яке він розписався у відповідному журналі реєстрації. Позивач пройшов ВЛК та рішенням від 07.11.2024 року його було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі ст. 26а графи ІІ Розкладу хвороб Додатку 1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом МОУ від 17.11.2008 року №402. Проте відповідач не видав позивачу довідку про проходження ВЛК, а надав недостовірні дані щодо непроходження ним медичного огляду.
Сторона позивача наголосила і на тому, що позивач повідомив відповідача про свої персональні дані, відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», ще у 2015 році. Ці дані з того часу не змінювались, про що позивач повідомив відповідача 01.11.2024 року, коли самостійно прибув до ТЦК та СП. Тим більше, що відповідачу були доступні персональні дані позивача з електронних реєстрів, а позивач не порушив вимоги пп. 10 п. 1 Правил №1487.
Тому представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.
Під час судового засідання представник позивача та позивач підтримали позовні вимоги у повному обсязі та просили суд їх задовольнити, підстави звернення до суду з адміністративним позовом пояснили суду таким чином, як про це вказано вище. При цьому представник позивача вказала, що позивач у віці 25 років самостійно з'явився до відповідача з метою стати на військовий облік для оновлення військового документа, тобто до набуття ним 26 років.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 12.11.2024 року було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
У судове засідання, призначене на 20.02.2025 року, з'явились позивач та його представник.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи, не подав до суду будь-якого клопотання щодо участі у судовому засіданні.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 205 КАС України, суд розглянув справу за відсутності представника відповідача.
Під час розгляду справи судом були заслухані усні пояснення позивача та його представника, досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з книги протоколів засідань призовної комісії №5 від 25.04.2024 року, громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рішенням призовної комісії, згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 18-1 та абз. 8 ч. 3 ст. 16 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», було звільнено від призову на строкову військову службу, у зв'язку з досягненням 25-річного віку та взято на військовий облік військовозобов'язаних, вирішено направити матеріали до правоохоронних органів, як такого, що ухилявся від призову.
20.06.2024 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Дніпрі направив звернення начальнику ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області щодо доставлення ОСОБА_1 , відповідно до ст. 259 КУпАП, до ІНФОРМАЦІЯ_2 в АДРЕСА_1 , як громадянина, який вчинив адміністративне правопорушення за ст. 210 КУпАП.
При цьому суд зазначає, що у зверненні відповідача вказана дата народження ОСОБА_1 як ІНФОРМАЦІЯ_4 , що не відповідає дійсній даті його народження, якою є ІНФОРМАЦІЯ_3 , та це підтверджується копією паспорта громадянина України позивача, серії НОМЕР_1 .
Відповідно до протоколу №468 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП від 01.11.2024 року, складеного відповідальним виконавцем адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 старшим солдатом ОСОБА_2 , громадянин ОСОБА_1 з'явився 01.11.2024 року о 09:00 годині до ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою стати до обліку військовозобов'язаних та отримати військово-обліковий документ. Згідно з протоколом №5 від 25.04.2024 року, рішенням призовної комісії на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 18-1 та абз. 9 п.2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» ОСОБА_1 був звільнений від призову на строкову службу, у зв'язку з досягненням 25-річного віку та взятий на військовий облік військовозобов'язаних як такий, який ухилявся від призову.
Отже, відповідно до діючого законодавства, ОСОБА_1 з 25.04.2024 року до теперішнього часу до ІНФОРМАЦІЯ_2 в АДРЕСА_1 , не з'являвся, на військовий облік військовозобов'язаних не став, військовий документ військовозобов'язаного не отримав, відомостей про зміну облікових даних не надавав (отримані територіальним центром комплектування та соціальної підтримки з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (система - Оберіг), доказів поважності причин неявки також не надав, чим порушив вимоги чинного законодавства щодо виконання військового обов'язку, а саме: правила військового обліку, дотримання яких визначені п. 3 ст. 1, пп. 2 п. 1 ст. 37, п. 11 ст. 38 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та пп. 1, пп. 4, пп. 8, пп. 10 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який затверджений Постановою КМУ від 30.12.2022 року №1487), відповідальність за що передбачена ч. 3 ст. 210 КУпАП, враховуючи, що зазначені дії вчинені в умовах особливого періоду; вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.
З протоколом було ознайомлено позивача, який підписав протокол із зауваженнями, отримав другий примірник протоколу, про що є його підписи у протоколі. У графі для зауважень позивач пояснив, що на його думку, він прийшов вчасно, бо треба було з'явитись до 26 років для поновлення військових облікових документів.
За змістом протоколу, позивачу було роз'яснено зміст ст. 63 Конституції України, проте не вказано дату ознайомлення позивача з протоколом та роз'яснення його прав та обов'язків.
Відповідно до заяви від 01.11.2024 року, позивач 01.11.2024 року звернувся до відповідача із заявою про взяття його на військовий облік військовозобов'язаних рядового, сержантського, старшинського складу запасу у зв'язку з переходом у відділення призову, та видачу військового квитка у зв'язку із взяттям на військовий облік.
Відповідно до постанови №12301 від 01.11.2024 року у справі про адміністративні правопорушення, складеної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником Клименко А., ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було притягнуто до адміністративної відповідальності і накладено на нього стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн.
Відповідно до направлення від 01.11.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_5 , солдата ОСОБА_1 було направлено для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров'я, у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації в особливий період, та 07.11.2024 року лікарем встановлено, що за ст. 26а позивач непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу скасування постанови про адміністративне правопорушення, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.
Відповідно до положень статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Згідно із частиною 1 статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до положень статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до положень статті 210 КУпАП (в редакції, чинній станом на 01.11.2024 року), порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 1).
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2).
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 3).
Примітка. Положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі по тексту - Закон № 2232-XII).
Так, згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 1 «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
На виконання вимог частини 10 статті 1 «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Резервісти зобов'язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.
Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022, оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 оголошено проведення загальної мобілізації, суд зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративного правопорушення (01.11.2024) діяв особливий період.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі по тексту - Закон №3543-XII).
Відповідно до частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Відповідно до абзацу 2 пункту 56 Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 року №352 (далі по тексту - Положення №352), оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17.
Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Розпорядження керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки розсилається відповідним органам місцевого самоврядування, керівникам підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. №154 (далі по тексту - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 8 Положення №154, завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
На виконання пункту 9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Отже, саме на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки законодавцем покладено обов'язок здійснювати заходи оповіщення та призову громадян.
Згідно з абзацом 3 частини 9 статті 29 Закону №2232-XII, поважними причинами неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного чи резервіста до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для призову на збори в пункт і в строк, установлені його керівником, які підтверджені відповідними документами, визнаються перешкоди стихійного характеру, сімейні обставини та інші поважні причини, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Переліку поважних причин неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного чи резервіста для призову на збори, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 №673, визначені поважні причини неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного чи резервіста для призову на збори в пункт і в строк, установлені керівником відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
З аналізу наведених норм слідує, що громадянин повинен прибути за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, вказані у повістці, а у разі неможливості прибуття, повідомити про поважність причин неприбуття за повісткою.
Так, пп. 1 п. 1 Правил військового обліку - Додатку 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487 (далі - Правила №1487), передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.
У підпунктах 2, 4, 5 пункту 1 Правил №1487 передбачено обов'язки призовників, військовозобов'язаних, резервістів: прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, зокрема, для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров'я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до частини 7 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», передбачено обов'язок територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК та СП), в тому числі, забезпечувати виконання військового обов'язку громадянами України, який включає також і дотримання правил військового обліку, щодо здійснення заходів оповіщення та призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву), на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування), передбачений абз. 12 п. 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154).
Статтею 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» передбачений перелік персональних даних, які призовник, військовозобов'язаний, резервіст має надати/уточнити/звірити до ТЦК та СП.
Пунктом 2 частини 1 статті 37 Закону України №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на час події - 01.11.2024 року) передбачалось, що взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України, які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників.
Частиною 11 статті 38 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ визначено, що призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Відповідно до підпункту 8 пункту 1 Додатку 2 Порядку №1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема, особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до положень частини 1 статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать, зокрема : 1) прізвище, відомості про зміну прізвища; 2) власне ім'я (усі власні імена), відомості про зміну власного імені; 3) по батькові (за наявності); 4) дата народження; 5) місце народження; 6) стать; 7) місце проживання та місце перебування.
У ході судового розгляду справи судом було встановлено, що позивачу виповнилось 25 років - 04.11.2023 року. Проте станом на 04.11.2023 року законодавчої вимоги щодо обов'язку позивача повідомити відповідача про зміну його персональних даних не було, а порушення позивачем правил військового обліку, відповідно до оскаржуваної постанови, мало місце - 25.04.2024 року.
Так, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 30 травня 2023 року №3127-IX, у тексті Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 38, ст. 324 із наступними змінами) цифри і слова «27-річного віку» замінено цифрами і словами «25-річного віку». Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та був опублікований у газеті «Голос України» від 03.04.2024 року №14, тому набрав чинності наступного дня за днем його опублікування - 04.04.2024 року.
При цьому 19.05.2024 року набув чинності Закону України «Про внесення змін до КУпАП щодо відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3696-ІХ, яким ст. 210 КУпАП було доповнено частиною 3, а саме: щодо порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період, та з 19.05.2024 року законом встановлений 60-денний строку уточнити громадянам України свої дані щодо виконання військового обов'язку, що включає виконання правил військового обліку, і одночасно введено норму, яка передбачає адміністративну відповідальність за невиконання цих правил.
Тобто Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» до 19.05.2024 не визначав строку виконання громадянами України військового обов'язку, зокрема, і щодо виконання правил військового обліку.
Проте з 19.05.2024 діє положення ч. 10 ст. 1 в Законі України №2232-ХІІ, яким визначено громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Згідно з частиною 7 статті 1 Закону України №2232-ХІІ, виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до положень статті 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Аналіз викладених вище норм та обставин справи вказує, що відповідач не довів належними та допустимими доказами дотримання ним порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, визначеного ст. 268 КУпАП, а також не надав доказів виклику позивача ані до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення свої персональних даних, ані на розгляд справи про адміністративне правопорушення, хоча 01.11.2024 року позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 самостійно, що не заперечується відповідачем.
З огляду на те, що єдиним доказом оповіщення позивача про необхідність з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 є протокол та спірна постанова, які засвідчені службовими особами відповідача, при цьому обов'язкові фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації під час вручення повістки не здійснювались, а доказів зворотного матеріали справи не містять. Відповідачем не доведено і дотримання встановленого законом порядку вручення повістки про виклик та, як наслідок, не спростовано сумніву у достовірності та правдивості фактів, засвідчених відповідачем, який є зацікавленим у ході та результаті розгляду справи. Тому такі докази беззаперечно не можуть бути взяті за основу в якості підтвердження обставин вручення (доведення) повістки.
Судом встановлено, що позивач, якому ще 04.11.2023 року виповнилося 25 років і це був граничний вік для призовника на час виникнення спірних правовідносин. З 04.04.2024 року позивач мав обов'язок стати на військовий облік як військовозобов'язаний, згідно з Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції, яка діяла на момент виявлення правопорушення - 25.04.2024 року. Однак, станом на 25.04.2024 року законом не було визначено строків виконання цього обов'язку та в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач отримував повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_6 , як і відсутні відомості про зміну позивачем свого місця проживання, яке було відоме відповідачу.
Натомість тільки з 19.05.2024 року Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» був встановлений 60-денний строк для уточнення громадянам України своїх даних щодо виконання військового обов'язку, що включає виконання правил військового обліку, і одночасно введено норму ч. 3 ст. 210 КУпАП, яка передбачає адміністративну відповідальність за невиконання цих правил.
Суд дійшов висновку, що відповідач не надав доказів отримання позивачем повістки про виклик до відповідача, та відповідно, не довів факту повідомлення позивача в установлений законом спосіб про необхідність з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що слугувало б підставою для винесення спірної постанови. Крім того, позивач пройшов ВЛК, на підтвердження чого надав суду копію направлення з висновком лікаря від 07.11.2024 року про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, та з урахуванням примітки до ст. 210 КУпАП, відповідач не вказав чи відсутні персональні дані позивача в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
З урахуванням вищенаведеного, вина позивача, яка полягала у порушенні правил Порядку №1487 та ухиленні від виконання вимог частини 10 статті 1 Закону №2232-XII та частини 1 статті 22 Закону №3543-XII, не доведена належними та достатніми доказами, а відтак у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП.
Отже, оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення прийнята відповідачем з порушенням порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, порушенням порядку виклику особи для взяття на військовий облік, порушенням порядку складання постанови у справі про адміністративне правопорушення та недоведенням наявності складу адміністративного правопорушення в діях позивача.
Суд зазначає, що згідно з положеннями статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 08.07.2020 року, справа №463/1352/16-а, провадження №К/9901/21241/18, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до положень частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статті 17, частини 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України», Суд вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Суд, керуючись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого також сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Відповідно до положень статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведена наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тому оскаржувана постанова №12301 від 01.11.2024 року у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача - закриттю.
З приводу вирішення питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, суд зазначає таке.
Відповідно до положень статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, ставка судового збору складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За подання позовної заяви про скасування постанови про адміністративне правопорушення належить сплачувати судовий збір у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (постанова ВП ВС від 18.03.2020 року у справі №543/775/17).
Станом на 01.01.2024 року 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 605,60 грн.
V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про судові витрати.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі, та з урахуванням вимог ст. 139 КАС України з відповідача як суб'єкта владних повноважень за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 262, 286, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити повністю.
Скасувати постанову №12301 від 01.11.2024 року у справі про адміністративне правопорушення, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 286 Кодексу адміністративного судочинства України. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений та проголошений 20.02.2025 року.
Суддя Ф.М. Ханієва