вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 229/6806/23-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/2303/2025Головуючий у суді першої інстанції - Остапчук Т.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
27 березня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Деменковою Євгенією Сергіївною, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про захист прав споживачів,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дружківського міського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про захист прав споживачів, який ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 28.12.2023 був переданий за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва, у якому просив:стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 47,72 грн., 10 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати у розмірі 3000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15.12.2022 позивач придбав посадочний документ RZAW9GEN-HQ5ASPM9-0001 на потяг 705 КБ ФІРМ ІС+ по маршруту «Вінниця-Przemysl», вартістю 779,77 грн., який є розрахунковим документом.
Згідно квитка дата прибуття потягу в місто призначення Przemysl (Польща) - 29.12.2022 о 04:54 год. При цьому, прибувши до міста Przemysl (Польща) о 04:54 год. 29.12.2022, позивач мав намір продовжити свою подорож та о 05:52 год. вирушити потягом із міста Przemysl (Польща) до міста Poznan (Польща).
Вибувши 28.12.2022 з міста Вінниця згідно розкладу, потяг 705 КБ ФІРМ ІС+ по маршруту «Вінниця-Przemysl» зупинився на станції Мостиська Друга, де простояв 2 години 04 хвилини. Унаслідок чого, позивач прибув до міста Przemysl (Польща) із суттєвим запізненням та не встиг на потяг Przemysl (Пшемисль) - Poznan (Познань).
Зазначає, що з вини АТ «Укрзалізниця» спізнився на наступний потяг його подорожі, внаслідок чого був вимушений замість прямого маршруту прямувати перекладними, пересадочними маршрутами, стоячи в потязі 7 годин до кінцевого пункту Poznan, прибувши до кінцевого пункту подорожі на 5 годин пізніше, ніж мав приїхати при своєчасному прибутті потяга 7105 КБ ФІРМ ІС+ до міста Przemysl за посадочним документом RZAW9GEN-HQ5ASPM9-0001.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30.07.2024 відмовлено в задоволенні позову (а.с. 140-144).
В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись неправильне застосування норм процесуального та матеріального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Так, в обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач вказує, що суд першої інстанції прийняв до уваги відзив відповідача, який не був направлений позивачу та в порушення ч. 1 ст. 259 ЦПК України розглянув справу за відсутності учасників справи, зокрема позивача, якого не було належним чином повідомлено про день та час розгляду справи.
Вказує, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилається на Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом № 1196 від 27.12.2006 Міністерства транспорту та зв'язку України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції країни 04.04.2007 за № 310/13577, проте судом не взято до уваги, що ці правила у відповідності до п. 1.2. застосовуються тільки у внутрішньому сполученні (у межах України).
Посилається на те, що до спірних правовідносин застосовуються міжнародні договори, до яких не відносяться Правила № 1196. Також зазначає проте, що в оскаржуваному рішенні відсутній аналіз норм Угоди про міжнародне пасажирське сполучення, яким регламентується порядок перевезення пасажирів в міжнародному залізничному сполученні. При цьому, звертав увагу суду на положення глави 7 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
Зазначає, що суд помилково вказує, що пеня у спірних правовідносинах стягується лише на підставі ч. 3 ст. 922 ЦК України, оскільки правова підстава такої позовної вимоги регламентується ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Внаслідок наведеного, суд першої інстанції неправомірно відмовив у стягненні моральної шкоди.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 15.01.2025 відкрито апеляційне провадження у справі, надано учасникам справи строк для подання відзиву та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Копію апеляційної скарги з додатками та копії ухвал суду було повторно направлено на адресу відповідача - 28.02.2025.
10.03.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15.12.2022 позивач придбав посадовий документ на потяг 705 КБ ФІРМ ІС+ міжнародного сполучення Vinnytsia (Вінниця) - Przemysl (Пшемисль) з датою відправки 28.12.2022 о 22:53 год та прибуттям 29.12.2022 о 04:54 год., вартістю 779,77 грн. (а.с. 7 - зворотній бік).
Як вказує позивач, до Пшемисля він прибув із суттєвим запізненням, оскільки потяг зупинився на станції Мостиська Друга, де простояв 02 години 04 хвилини.
Також, у матеріалах справи міститься квиток на потяг Пшемисль - Познань з часом відправлення о 05:52 год. 29.12.2022, оформлений на ім'я ОСОБА_2 .
У зв'язку з цим, 31.01.2023 ОСОБА_2 направив до АТ «Укразалізниця» претензію, у якій просив перерахувати на його банківський рахунок пеню у розмірі 47,72 грн., 50 % вартості квитка в сумі 389,88 грн., компенсацію вартості квитка за маршрутом Пшемисль - Познань у розмірі 533,40 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. (а.с. 8 - зворотній бік, 9).
Як убачається із рапорту машиніста електропоїзда ОСОБА_3 , зі ст. Мостиська 2 поїзд № 705/70 сполученням Львів-Пшемисль-Львів відправився в 7:12 із затримкою в 1 год.52 хв. через роботу прикордонників (а.с. 71).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що запізнення поїзда «705 сполученням Львів-Пшемисль» відбулось саме з вини відповідача. Також, суд першої інстанції указував, що відповідальність перевізника обмежується сплатою штрафу, однак позивач аргументованих вимог про стягнення з відповідача штрафу не пред'являв, а вимоги про стягнення пені є безпідставними. Оскільки позовна вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від вимог про відшкодування шкоди, при цьому суд дійшов висновку про відмову у відшкодуванні шкоди, в цій частині суд першої інстанції також дійшов висновку про відмову.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Зазначеним вимогам закону рішення Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2024 не відповідає, оскільки ухвалене з порушенням норм процесуального права.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження, тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3) частини третьої статті 2 ЦПК України).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (частина друга статті 211 ЦПК України).
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (частини шоста, сьома статті 128 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Так, в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 755/15824/15-ц (провадження № 61-23983сво18) вказано, що у ЦПК України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).
Тлумачення частини першої статті 8, частини другої статті 211, пункту третього частини третьої статті 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що: обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу; невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства; розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).
У справі, що переглядається: ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 02.02.2024 прийнято справу до провадження та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання по справі на 29.02.2024 на 09:30 год., в судове засідання викликано сторін. Судове засідання, призначене на 29.02.2024 було відкладено у зв'язку із неявкою учасників процесу, про що складено довідку від 29.02.2024. 11.03.2024 сформовано повістки на 21.03.2024 на 10:00 год. для розгляду даної цивільної справи. Судове засідання, призначене на 21.03.2024 було відкладено у зв'язку із неявкою учасників процесу, про що складено довідку від 21.03.2024. 01.04.2024 сформовано повістки на 10.04.2024 на 13:45 год. для розгляду даної цивільної справи. 10.04.2024 складено довідку про неявку учасників справи, у зв'язку із чим фіксація судового процесу не здійснювалась. 30.07.2024 ухвалено рішення про відмову у позові.
Наведене свідчить про те, що провівши судове засідання 10.04.2024 учасники справи не були повідомлені про розгляд справи 30.07.2024, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які судові виклики та повідомлення про призначене на 30.07.2024 судове засідання. Відтак, суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні, призначеному на 30.07.2024, за відсутності учасників справи, зокрема позивача, які не були належним чином повідомлені про місце, дату та час судового засідання.
Таким чином, враховуючи імперативні приписи пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 липня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про захист прав споживачів, з наступних підстав.
За приписами статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 910 ЦК України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).
За змістом частини першої статті 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Відповідно до частини першої статті 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
За правилами частин першої статті 922 ЦК України за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника.
Згідно із частиною п'ятою статті 22 Закону України «Про залізничний транспорт» відшкодування збитків користувачам послуг залізничного транспорту загального користування у разі порушення договірних зобов'язань здійснюється в порядку, що встановлюється Статутом залізниць України і контролюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.
Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначає Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року № 457 (далі - Статут залізниць України).
Положення статті 1 Закону України «Про залізничний транспорт» кореспондуються із пунктом 6 Статуту залізниць України, яким встановлено, що міжнародне залізничне сполучення - перевезення пасажирів, вантажів, багажу, вантажобагажу та пошти між Україною та іноземними державами.
Відповідно до пункту 105 Статуту залізниць України залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Згідно положень ст. 18 Закону України «Про залізничний транспорт», Перевезення вантажів і пасажирів у прямому і непрямому міжнародному і прямому змішаному сполученнях регулюються чинним законодавством України і міжнародними договорами України.
З аналізу наведених норм цивільного законодавства убачається, що претензії за неналежне виконання перевізником своїх обов'язків за договором перевезення, зокрема за затримку у відправленні або за у прибутті до пункту призначення слід пред'являти безпосередньо до перевізника, який здійснював перевезення, відтак релевантними для регулювання спірних правовідносин є положення національного законодавства перевізника.
Доводи апелянта в частині застосування до спірних правовідносин положень Угоди про міжнародне пасажирське сполучення та положень глави 7 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем пред'явлені вимоги до відповідача (перевізника), який є юридичною особою, зареєстрованою в Україні, відтак до даних правовідносин слід застосовувати положення законодавства, передбачені Цивільним кодексом України, зокрема ст. 922 ЦК України.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що загальні положення про правові наслідки порушення зобов'язання, передбачені в пунктах 1-4 частини першої статті 611 ЦК України, не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки зазначені відносини регулюються положеннями частини першої статті 922 ЦК України, які є спеціальним.
Аналогічні висновки були висловлені у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 в справі № 607/2354/15-ц.
Також суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи апелянта в частині застосування до спірних правовідносин положення ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», яка визначає обов'язок сплати пені у разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, оскільки, як було зазначено судом апеляційної інстанції, до спірних правовідносин слід застосовувати положення частини першої статті 922 ЦК України.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 826/7380/15, провадження № 11-778апп18).
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Зважаючи на те, що частиною першої статті 922 ЦК України встановлено, що за затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника, однак вимог про стягнення штрафу позивачем не було заявлено, при цьому положення ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин не застосовуються, про що судом апеляційної інстанції було зазначено вище, тому колегія доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені за запізнення прибуття потягу до пункту призначення.
Окрім цього, колегія суддів враховує те, що запізнення потягу до пункту призначення відбулось не з вини перевізника, оскільки затримка відбулась через роботу прикордонників, про що зазначено у рапорті машиніста електропоїзда ОСОБА_3 , що виключає вину перевізника, а відтак не може слугувати підставою для стягнення штрафу з перевізника.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до п.п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 25.05.2001 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження завдання ОСОБА_1 моральної шкоди та її розміру, внаслідок затримки поїзда 705 КБ ФІРМ ІС+ міжнародного сполучення «Вінниця-Przemysl».
Обґрунтовуючи свої вимоги про відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 посилався лише на те, що внаслідок затримки поїзда він був змушений прямувати у кінцеву точку своєї подорожі з пересадками, стоячи та прибув пізніше запланованого часу, однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження понесення моральної шкоди та заявленого її розміру у розрізі посилань останнього на прямування у кінцевий пункт прибуття з пересадками, стоячи, що виключає задоволення позовних вимог у цій частині.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про захист прав споживачів з інших правових підстав.
Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
Отже, ухвалене судом рішення, у зв'язку з неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За вказаних обставин, оскільки апеляційну скаргу позивача задоволено частково, однак ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Також, слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Деменковою Євгенією Сергіївною - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про захист прав споживачів - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про захист прав споживачів - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова