апеляційне провадження №22-ц/824/4122/2025
справа №760/5414/21
19 березня 2025 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Невідомої Т.О., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Зуєвич Л.Л.,
у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (після зміни найменування - АТ «Сенс Банк») про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного в формі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, -
встановив:
1. Короткий виклад доводів пред'явленого позову.
У березні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду із позовом про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Вимоги позову мотивовані тим, що постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у справі №760/32895/18 установлено, що 16 листопада 2018 року АТ "Альфа-Банк" направив ОСОБА_4 повідомлення про звернення в позасудовому порядку стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегульювання. В повідомленні АТ "Альфа Банк" до ОСОБА_1 зазначено, що внаслідок укладення договорів купівлі-продажу прав вимоги ПАТ "Альфа Банк" набуло статусу нового кредитора/стягувача за валютним кредитним договором №2706/1207/71-612 від 27 грудня 2007 року, позичальником якого є ОСОБА_5 . Повідомлено про те, що ПАТ "Альфа-Банк" є іпотекодержателем нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 (зараз АДРЕСА_2 ), що є предметом договору іпотеки, яким забезпечено виконання зобов'язання по вказаному кредитному договору.
Вказаним листом відповідач вимагав погасити борг за кредитним договором та в порядку статей 35, 36 Закону України "Про іпотеку" повідомлено, що у разі невиконання ОСОБА_4 вимоги протягом тридцятиденного строку, АТ "Альфа-Банк" має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статею 37 Закону України "Про іпотеку".
Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у справі №760/32895/18 установлено, що в 2014 році у справі за позовом АТ'Альфа-Банк" рішенням апеляційного суду міста Києва від 17 квітня 2014 року позовні вимоги ПАТ "Альфа-Банк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ "Альфа-Бак" за кредитним договором №2706/1207/71-612 від 27 грудня 2007 року на загальну суму 1 403 215,35 гривень звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру по АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубчиною О.В. 08 серпня 2011 року, за реєстровим №2850, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконачих дій.
Позивачі уважають, що пункт 12.3, підпункти 12.3.1 та 12.3.2 пункту 12.3 договору №2706/1207/71-612-z-1 від 27 грудня 2007 року та пункт 2.5 договору від 08 серпня 2011 року про внесення змін до іпотечного договору №2706/1207/71-612-z-1 від 27 грудня 2007 року в частині застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку втратили юридичну силу із набранням 17 квітня 2014 року законної сили судового рішення.
Звернення до суду із позовом позивачі обґрунтовують тим, що АТ «Альфа-Банк» вирішив, скориставшись прогалинами в чинному законодавстві, вчинити пряме зловживання своїми правами і здійснити вже після набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, так зване «позасудове врегулювання спору» із ОСОБА_1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який (договір) втратив свою юридичну силу 17 квітня 2014 року. АТ «Альфа-Банк» вирішив обійти норми частини першої статті 36 Закону «Про іпотеку», скористатись тим, що наразі в законодавстві, що регулює порядок державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття іпотекодержатилем за певних умов права власності на предмет іпотеки (пункт 61 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127) є законодавча прогалина, яка дозволяє іпотекодержателю всупереч частині 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» в будь-який час не тільки до, а й вже після набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки і всупереч цьому рішенню та чинному законодавству в односторонньому порядку вирішити питання про позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, і вже після набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки самочинно в односторонньому порядку здійснити державну реєстрацію прав власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.
На переконання позивачів, після набрання 17 квітня 2014 року законної сили рішення Апеляційного суду міста Києва добровільне задоволення ОСОБА_1 вимог іпотекодержателя на підставі договору можливо законно вчинити виключно через укладення сторонами договору іпотеки №2706/1207/71-612-z-1 відповідної мирової угоди і передачі її на затвердження суду, що ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в порядку статті 434 ЦПК України.
Отже, спірне застереження, що міститься в договорі іпотеки, на переконання позивачів, підлягає визнанню недійсним судом на підставі частин 1, 3 статті 215 та частин 1, 3 статті 203 ЦК України.
Мотивуючи наведеним, просять визнати недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, що міститься в іпотечному договорі №2706/1207/71-612-z-1 від 27 грудня 2007 року, із змінами та доповненнями, а саме: пункт 12.3 (підпункти 12.3.1. та 12.3.2. пункту 12.3.) іпотечного договору № 2706/1207/71-612-z-1 від 27 грудня 2007 року та пункт 2.5. договору від 08 серпня 2011 року про внесення змін до іпотечного договору № 2706/1207/71-612-z-1 від 27 грудня 2007 року.
2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 26 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновок, що в оскаржуваному пункті іпотечного договору (з врахуванням змін та доповнень) містяться способи задоволення вимог іпотекодержателя тими способами, які передбачені Законом України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення іпотечного договору (з врахуванням договору про внесення змін в іпотечний договір)). Тобто в оскаржуваному пункті іпотечного договору були передбачені умови застереження про задоволення вимог іпотекодердателя, що ідентичні умовам, передбаченим Законом України "Про іпотеку".
Суд зробивив висновок, що положення оспорюваного пункту 2.5 договору від 08 серпня 2011 року узгоджується з нормами законодавства чинного, як на момент укладення договору, так і на момент подання позову, отже правові підстави для визнання оскаржуваного пункту недійсним відсутні. Крім цього, суд зробив висновок, що оскаржуваний пункт не суперечить статті 36 Закону України «Про іпотеку» та статті 434 ЦПК України.
Відхиливши доводи позивачів щодо визнання пункту договору недійсним з підстав втрати його чинності, суд вказав, що нечинність договору означає сплив строку його дії та припинення зобов'язань сторін за таким договором. Водночас строк дії договору не сплинув і зобов'язання за ним не є припиненими.
Також суд звернув увагу, що у цій справі відповідачем залучена лише одна зі сторін оспорюваного правочину (договору іпотеки) і не залучено як співвідповідача ОСОБА_6 , у задоволенні позову необхідно відмовити й через неналежний склад відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у позові.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги вказують, що суд першої інстанції, на думку скаржників, не правильно тлумачить положення Закону України "Про іпотеку" з тієї точки зору, що термін "позасудове врегулювання" є тотожним терміну "досудове врегулювання".
Зазначають, що цивільна справа №760/15612/13-ц не мала б розглядатися судами у зв'язку із відсутністю предмета позову, з огляду на те, що всі спірні питання сторони вирішили в досудовому (позасудовому) порядку, про що уклали в письмовій формі нотаріально посвідчений договір "Про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому (досудовому порядку)".
16 листопада 2018 року ПАТ «Альфа-Банк», керуючись положеннями статті 204 ЦК України, вирішив практично застосувати договір про задоволення вимог іпотекодержателя укладений письмово в формі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі № 2706/1207/71-612-z-1 від 27 грудня 2007 року із змінами та доповненнями згідно договору від 08.08.2011 року, та направив ОСОБА_1 повідомлення про звернення в позасудовому порядку стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі спірних пунктів зазначеного іпотечного договору, знаючи, що у ОСОБА_1 доброї волі на задоволення вимог ПАТ «Альфа-Банк» вже не існує.
Скаржники вказують, що фактично просять суд задля спростування презумпції правомірності спірного застереження визнати його недійсним на підставі частин 1, 3 статті 215, частини 5 статті 203 ЦК України, з яких випливає, що правочин суперечить цим нормам, оскільки виявився з 23 липня 2013 року - 17 квітня 2014 року («момент звернення банку до суду» - «момент ухвалення рішення по суті») таким, що в момент вчинення спірного застереження 08 серпня 2011 року таке спрямоване на реальне настання правових наслідків (примусове задоволення вимог іпотекодержателя), що 08 серпня 2011 року (в момент вчинення) не були ним обумовлені (обумовлено було виключно добровільне задоволення).
Щодо позовної давності вказують, що перебіг позовної давності перервано, оскільки позивачі звернулись до суду із позовом у справі №760/32895/18.
Щодо порушень прав ОСОБА_2 зазначають, що діти ОСОБА_1 - це онуки ОСОБА_2 , зареєстрованого ОСОБА_1 разом із онуками і його донькою (мамою онуків) в предметі іпотеки.
Щодо залучення до розгляду у справі ОСОБА_6 вказує, що позивачі просять визнати недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку не з моменту його укладення ОСОБА_6 у 2007 році, а з 23 липня 2013 року - 17 квітня 2014 року, коли ОСОБА_6 , на переконання позивачів, не мала відношення до оспорюваного застереження в цей період.
В обґрунтування апеляційної скарги посилаються на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові №310/11024/15-ц від 29 травня 2019 року.
Мотивуючи наведеним, просять рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 липня 2024 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити.
4. Позиція учасників справи
В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 подану апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити.
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. 19 березня 2025 року подали письмові пояснення, в яких підтримали доводи позовної заяви та апеляційної скарги.
Від представника АТ "СЕНС БАНК" надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. У поданій заяви просили суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - беззмін.
5. Позиція суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3 , розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
6. Фактичні обставини справи, установлені судом.
27 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», яке виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» (далі - іпотекодержатель) та ОСОБА_6 (далі - іпотекодавець) укладено іпотечний договір №2706/1207/71-612-z-1 (а.с. 8-9) відповідно до умов якого цим договором забезпечується належне виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору № 2706/1207/71-612 від 27 грудня 2007 року, укладеного між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а також всіх додаткових угод, що були укладені до нього, в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов.
Згідно пункту 2 договору на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: квартиру під номером АДРЕСА_1 .
Згідно пункту 10.3 договору іпотеки іпотекодержатель має право обирати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.
За пунктом 12 договору іпотеки за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя:
- за рішенням суду (пункт 12.1 договору);
- у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Для отримання виконавчого напису іпотекодержатель подає нотаріусу документи, що підтверджують безспірність заборгованості іпотекодавця за основним зобов'язанням, а саме: заяву про невиконання іпотекодавцем умов основного зобов'язання, розрахунок заборгованості, свій примірник цього договору. Виконавчий напис вчиняється на примірнику даного договору, який після нотаріального посвідчення буде видано іпотекодержателю. Вчинений нотаріусом виконавчий напис може бути оскаржено іпотекодавцем виключно в судовому порядку (пункт 12.2 договору);
- згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в пунктах 12.3.1, 12.3.2 цього пункту договору (пункт 12.3 договору).
Згідно пункту 12.3.1 договору іпотеки задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті п. 12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому, вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджена сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому сторони домовляються, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем. При оцінці предмета іпотеки незалежний експерт повинен використовувати всі методи оцінки, які будуть передбачені чинним законодавством на момент оцінки. Якщо фактичний розмір заборгованості іпотекодавця за основним зобов'язанням менший за вартість , що вказана у висновку незалежного експерта суб'єкта оціночної діяльності, іпотекодержатель перераховує різницю на поточний рахунок іпотекодавця протягом 60 робочих днів з моменту набуття у власність предмета іпотеки. Сторони, з розумінням змісту ст. 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п. 12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов'язання або продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, що буде встановлена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, правоздатність якого підтверджується сертифікатом суб'єкта оціночної діяльності. При цьому, сторони домовляються, що кандидатура суб'єкта оціночної діяльності визначається іпотекодержателем. Для реалізації іпотекодержателем права звернути стягнення на предмет іпотеки способом, визначеним попереднім абзацом п.12.3.2 цього договору, іпотекодавець, керуючись ст. 237-239 ЦК України, доручає іпотекодержателю отримувати витяги з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо предмета іпотеки, а також представляти інтереси іпотекодавця в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, бюро технічної інвентаризації, установах, організаціях та підприємствах незалежно від форми їх власності, у відносинах з будь-якими фізичними та юридичними особами (незалежно від їх форм власності) з питань, пов'язаних із предметом іпотеки, підписувати відповідні заяви, запити, а також отримувати будь-які документи відносно предмета іпотеки. При цьому іпотекодавець свідчить що, виконання дій, визначених попереднім абзацом п.п.12.3.2 цього договору здійснюється іпотекодержателем на підставі цього договору, без отримання будь-якої окремої довіреності (пункт 12.3.2 договору);
Згідно пункту 16 договору іпотеки цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення. Одночасно з нотаріальним посвідченням даного договору накладається заборона відчуження предмета іпотеки. Договір діє до виконання іпотекодавцем основного зобов'язання чи настання одного з випадків, передбачених статтею 17 Закону України «Про іпотеку». Усі зміни та доповнення до цього договору дійсні за умови, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані сторонами (пункт 16 договору).
Договір 27 грудня 2007 року посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстровано в реєстрі за № 11137 (а.с. 8-9).
08 серпня 2011 року між ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк», та ОСОБА_6 та ОСОБА_1 уклали договір, за умовами якого у зв'язку з тим, що 08 серпня 2011 року укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений за реєстровим № 2850 О.В.Голубничою, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та у зв'язку з тим, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 08 серпня 2011 року укладено договір про переведення боргу, за яким усі права та обов'язки позичальника по кредитному договору № 2706/1207/71-612 від 27 грудня 2007 року перейшли до ОСОБА_1 , з огляду на статтю 23 Закону України «Про іпотеку» сторони домовились укласти цей договір, внести ним зміни та доповнення до іпотечного договору № 2706/1207/71-612-z-1 від 27 грудня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. за реєстровим №11137.
Згідно пункту 2 договору сторони домовились, що набувач квартири, що складає предмет іпотеки за цим договором - ОСОБА_1 набуває повний правовий статус іпотекодавця за вказаним іпотечним договором, має всі права за іпотечним договором, несе всі обов'язки за іпотечним договором, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки в цілому.
Відповідно до пункту 2.5 договору сторони домовились викласти пункти 12.3, 12.4 та 12.5 Іпотечного договору в такі редакції:
«12.3.1. Сторони домовились, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки здійснюється відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі наступного застереження: задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Сторони цього договору дійшли згоди, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя предмет іпотеки є зазначене в цьому договорі застереження, яке за своїми правовими наслідками передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена на підставі висновку суб'єкта оціночної діяльності. При цьому, сторони домовились, що суб'єкт оціночної діяльності визначається іпотекодержателем. У випадку перевищення вартості предмета іпотеки, що вказана у висновку суб'єкта оціночної діяльності над розміром заборгованості іпотекодавця за основним зобов'язанням, іпотекодержатель перераховує згідно діючого законодавства України різницю на поточний рахунок іпотекодавця.
Сторони з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту п.12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця.
12.3.2. Сторони домовились, що продаж предмета іпотеки здійснюється згідно ст. 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі наступного застереження: задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом продажу предмета іпотеки від імені іпотекодержателя будь-якій особі.
Продаж предмета іпотеки здійснюється за ціною, що буде встановлена за згодою між сторонами або на підставі висновку суб'єкта оціночної діяльності. При цьому, сторони домовились, що суб'єкт оціночної діяльності визначається іпотекодержателем.
Для реалізації іпотекодержателем права звернути стягнення на предмет іпотеки способом визначеним п.п. 12.3.2 цього договору, іпотекодавець, керуючись ст. 237-239 ЦК України уповноважує іпотекодержателя отримувати витяги з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо предмета іпотеки представляти інтереси іпотекодавця в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, бюро технічної інвентаризації, установах, організаціях та підприємствах незалежно від форми їх власності, у відносинах з будь-якими фізичними та юридичними особами (незалежно від їх форм власності) з питань, пов'язаних із предметом іпотеки підписувати відповідні заяви та запити, отримувати будь-які документи відносно предмета іпотеки, а також отримувати грошові кошти, виручені від продажу, та спрямовувати їх на відшкодування витрат іпотекодержателя та погашення заборгованості за основним зобов'язанням.
При цьому іпотекодавець свідчить, що виконання дій, визначених попереднім абзацом п.п.12.3.2 цього договору здійснюються іпотекодержателем на підставі цього договору, без отримання будь-якої окремої довіреності.
Якщо предмет іпотеки буде продано за суму більшу, ніж сума заборгованості за основним зобов'язанням витрат іпотекодержателя, залишок грошових коштів від продажу предмету іпотеки іпотекодержателя повернути на поточний рахунок іпотекодавця.
12.4. Згідно з окремим договором про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеним між сторонами, який передбачає наступні способи звернення стягнення на предмет іпотеки:
· передачу іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов'язання у порядку, встановлено ст. 37 Закону України «Про іпотеку»;
· укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки від імені іпотекодержателя у порядку встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку»
12.5. У разі застосування Іпотекодержателем п. 12.3. або 12.4 цього договору, Іпотекодавець протягом трьох робочих днів з дати, у яку Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки (визначається відповідно до пункту 11 цього договору), зобов'язаний передати Іпотекодержателю на його вимогу технічну документацію та іншу документацію на Предмет іпотеки, необхідну для реєстрації за Іпотекодержателем права власності на Предмет іпотеки або укладення Іпотекодержателем договору купівлі-продажу Предмета іпотеки» (а.с. 10-11).
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 квітня 2014 року у справі №22-ц/796/4910/2014 рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 30 січня 2014 року скасовано, ухвалено нове судове рішення такого змісту. Позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Альфа-Банк» за кредитним договором № 2706/1207/71-612 від 27 грудня 2007 року на загальну суму 1 403 215,35 грн, в тому числі заборгованість за кредитом в сумі 1 247 661,58 грн, заборгованість за відсотками - 144 839,95 грн, заборгованість по пені - 10 713,82 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 60,50 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Голубчиною О.В. 08.08.2011 за реєстровим № 2850, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» витрати по сплаті судового збору в сумі 3 441,00 грн (а.с. 22-24 зворот).
Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у справі №760/32895/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , діючих в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково. Заборонено Публічному акціонерному товариству «Альфа-Банк» вчиняти будь-які дії щодо звернення в позасудовому порядку стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_4 та вносити будь-які зміни у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». В іншій частині позовних вимог відмовлено.
16 листопада 2018 року ЗАТ "Альфа-Банк" на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням (а.с. 17-18).
7. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.
Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. напр.: постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).
Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем.
Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов?язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов?язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов?язаних осіб.
Тобто лише встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з?ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Колегія суддів наголошує, що право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване в інших законах, передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Передусім завдання цивільного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи, причому, захист прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
З матеріалів справи убачається, що до суду із позовом про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного в формі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, звернулись ОСОБА_1 , який є власником квартири АДРЕСА_1 , та стороною відповідних правочинів, а також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Позивачі просять визнати недійсним застереження про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, що міститься в іпотечному договорі №2706/1207/71-612-z-1 від 27 грудня 2007 року, із змінами та доповненнями, а саме: пункт 12.3 (підпункти 12.3.1. та 12.3.2. пункту 12.3.) іпотечного договору № 2706/1207/71-612-z-1 від 27 грудня 2007 року та пункт 2.5. договору від 08 серпня 2011 року про внесення змін до іпотечного договору № 2706/1207/71-612-z-1 від 27 грудня 2007 року.
Звертаючись з позовом, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилаються на те, що вони брали участь у справі №760/32895/18, діяли в інтересах ОСОБА_1 , відтак вказують, що діють на захист власного законного інтересу припинити в судовому порядку незаконне звернення з боку АТ «Альфа Банк» в позасудовому порядку стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 . При цьому, ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання у цій квартирі, ОСОБА_3 , за його твердження, перебуває у цьому помешканні.
У розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Отже, до суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Звертаючись до суду із відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб'єктний склад у судовому процесі. Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, суб'єктний склад цих конкретних спірних правовідносин, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів особи, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.
Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивачів так і відповідачів, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.
Апеляційний суд зазначає, що сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
За змістом наведених норм сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги, а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання. При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.
Згідно положень статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 цього ж Кодексу.
Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину (його окремої частини) недійсним (що і має місце у даній справі), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.
Отже, за обставин цієї справи, ураховуючи оспорення (визнання недійсним) договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного в формі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, сторонами у справі є сторони цього правочину.
Ураховуючи те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є сторонами оспорюваного правочину, визнання такого правочину недійсним не породжує для позивачів настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на їх права та обов'язки, зазначене виключає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу, що має наслідком відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Щодо захисту порушених, на думку позивача, прав ОСОБА_4 , колегія суддів зазначає про таке.
Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження №12-112гс18).
Звертаючись до суду, позивачем ОСОБА_4 не наведено обставин, які давали б підстави для визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного в формі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі.
Твердження про те, що спірне застереження підлягає визнанню недійсним, оскільки на даний момент після того, як рішення суду за позовом ПАТ «Альфа-Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки набрало 17 квітня 2014 року законної сили, це застереження прямо суперечить вільному волевиявленню ОСОБА_4 , є помилковим, оскільки не грунтується на нормах чинного законодавства.
Суд першої інстанції правильно визнавши відсутність підстав для задоволення позову, помилився із мотиввами такого рішення.
Отже, ураховуючи положення статті 376 ЦПК України, апеляційний суд робить висновок про часткове задоволення апеляційної скарги, зміну рішення суду першої інстанції щляхом викладення мотивувальної частини судового рішення в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 липня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 25 березня 2025 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді Т.О. Невідома
В.В. Соколова