Справа № 420/32385/24
27 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа: Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа: Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ України в Тернопільській області від 16.09.2024 №155450005537 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 пенсії за вислугу років;
зобов'язати ГУ ПФУ України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 09.09.2024, зарахувавши до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017 по 30.08.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відмовляючи у задоволенні заяви про призначення позивачу пенсії, Відповідач послався на недостатність у Позивача станом на 11 жовтня 2017 року спеціального стажу роботи - 26 років 6 місяців, який дає право на призначення пенсії.
Разом з цим, враховуючи, що відповідачем при прийнятті спірного рішення про відмову від 16.09.2024 було застосовано пункт «е» статті 55 Закону №1788-XII у редакції, яка визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, вважаю, що оскаржуване рішення №155450005537 від 16.09.2024 Відповідача є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 21.10.2024 року позовну заяву залишено без руху.
21.10.2024 року до суду за вхід. №ЕС/55234/24 від позивача надійшла заява з доказами сплати судового збору.
Ухвалою суду від 22.10.2024 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
12.11.2024 року за вхід.№63057/24 надійшли пояснення третьої особи (ГУ ПФУ в Одеській області), в яких наголошено на необґрунтованості вимог позивача, оскільки згідно наданих до заяви документів про стаж, що визначенні Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (трудова книжка, диплом, документи про стаж), страховий стаж позивача складає 37 років 07 місяців 05 днів.
Стаж роботи на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років станом на 11.10.2017 становить лише 26 років 01 місяць 27 днів, що є недостатнім для призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років. До загального та спеціального стажу зараховано всі періоди роботи позивача згідно наданих документів.
18.11.2024 за вхід.№64421/24 надійшов відзив на позов ГУ ПФУ в Тернопільській області, де відповідачем наголошується на правомірності прийнятого рішення щодо позивача, так як відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років призначаються працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального захисту за умови наявності станом на 01.04.2015 спеціального стажу не менше 25 років, станом на 01.01.2016 - не менше 25 років 6 місяців, станом на 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців.
Так, стаття 51 Закону №1788-ХІІ передбачає, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Вік заявника 55 років.
Страховий стаж особи становить 37 років 07 місяців 05 днів.
Стаж відповідно пункту "е" статті 55 Закону України« Про пенсійне забезпечення" становить 26 років 01 місяць 27 днів.
Скористатися пільговим виходом на пенсію за вислугу років можуть ті працівники освіти, які мають необхідний стаж роботи на посадах у закладах і установах, визначених у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років , затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.
Періоди навчання у вищому навчальному закладі та періоди військової служби до спеціального стажу для виходу на пенсію за вислугу років не зараховуються.
З огляду на зазначене, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не вбачає у своїх діях будь-яких ознак порушення прав позивача на соціальне забезпечення при відмові у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до Закону України №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю пільгового стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.09.1986 по 28.06.1991 року навчалась в Одеському державному педагогічному інституті ім К.Д. Ушинського, що підтверджується копією диплому НОМЕР_1 від 30.06.1991.
З 15.08.1991 по 30.08.2024 Позивач працював на різних посадах в загальноосвітніх навчальних закладах Болградського (колишнього - Тарутинського) району Одеської області.
Розпорядженням Тарутинського селищного голови №262-К від 12.08.2024 Позивача звільнення з займаної посади.
Позивач 09.09.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ.
Рішенням №155450005537 від 16.09.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відмовлено Позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 №1788-ХІІ, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017, а саме 26 років 06 місяців.
Також у спірному рішенні ГУ ПФУ України в Тернопільській області зазначено, що страховий стаж позивача 37 років 7 місяці 5 днів, спеціальний стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років станом на 11.10.2017 становить 26 роки 1 місяць 27 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди, до спеціального стажу зараховано всі періоди.
Права і свободи людини, гарантії щодо них визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Ст. 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».
Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини та громадянина може тільки судова система, яка діє виключно на засадах законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, додержання презумпції невинуватості тощо, в умовах незалежності і недоторканності суддів. Тому серед правових засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини та громадянина одним із найефективніших є судовий захист.
Судовий контроль не суперечить державному контролю, ці види контролю доповнюють один одного та забезпечують збалансовану систему стримувань і противаг.
Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, за положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон №1058-ІV.
03.10.2017 прийнято Закон України №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі Закон №2148-VIII), яким з 11.10.2017 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1.
Згідно з пунктом 2-1 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Також Законом №2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 з одного боку, та Законом №1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).
У Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що «положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності» (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «легітимні очікування») (Доповідь «Верховенство права», схвалена Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що обмеження пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугу років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі №240/24/21.
У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції звернувся до позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин:
«Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV».
За такого правового регулювання та встановлених обставин, доводи відповідача, що спеціальний стаж роботи позивача підлягає обрахунку саме по 11.10.2017 є помилковими. У спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019, а не Закону №1058-ІV.
Відповідно, спеціальний стаж визначається не станом на 11.10.2017, а станом на дату звернення за призначенням пенсії.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. №909, зокрема, до зазначеного переліку належать учителі у загальноосвітніх навчальних закладів.
Статтею 62 Закону №1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно рішення від 16.09.2024 №155450005537 відповідачем зазначено, що спеціальний стаж на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років становить 26 років 01 місяць 27 днів станом на 11.10.2017.
Крім того, з урахуванням записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 01.10.1991, позивач працювала у період з 15.08.1991 по 30.08.2024 на різних посадах в загальноосвітніх навчальних закладах Болградського (колишнього - Тарутинського) району Одеської області.
Окремо слід зазначити, що відповідно до наявної в матеріалах справи довідки форми ОК-5 індивідуальні відомості про застраховану особу сформовану по позивачу, судом встановлено, що у період з 1998 по серпень 2024 відповідно до відомостей по спеціальному стажу у позивача зазначений код підстави для обліку спецстажу ЗП3055Е1.
Відповідно до Додатку 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного соціального внеску органам Пенсійного фонду України. Довідник кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства код ЗП3055Е1 в графі назва зазначено, працівники освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Отже вищенаведене підтверджує зайнятість позивача у спірний період на посаді передбаченої відповідним переліком та віднесеної до категорії працівники освіти.
Таким чином, відповідачем протиправно не зараховано до спеціального стажу позивача період її роботи з 11.10.2017 року по 30.08.2024 року.
Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи, що позивач мала право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, оскільки спеціальний стаж позивача становив більше 26 років 06 місяців, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення від 16.09.2024 №155450005537 прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу пенсії, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (у редакцій чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до частини 1 якої пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Статтею 83 Закону України №1788-ХІІ передбачено, що пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ України в Тернопільській області від 16.09.2024 №155450005537 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 пенсії за вислугу років та зобов'язати ГУ ПФУ України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 09.09.2024, зарахувавши до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017 по 30.08.2024.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 1211,20 грн. судових витрат, сплачених згідно квитанції №0.0.3957564010.1 від 20.10.2024 року.
Керуючись ст.ст.2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа: Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ України в Тернопільській області від 16.09.2024 №155450005537 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.
Зобов'язати ГУ ПФУ України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 09.09.2024, зарахувавши до спеціального стажу період роботи з 11.10.2017 по 30.08.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (адреса: 46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, 3, код ЄДРПОУ 14035769).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (адреса: 46001, м. Тернопіль, Майдан Волі, 3, код ЄДРПОУ 14035769, е-mail: gu.ternopil@pfu.gov.ua)
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, ЄДРПОУ 20987385, електронна пошта: upr@od.pfu.gov.ua)
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА