27 березня 2025 року м. Ужгород№ 260/89/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Плеханова З.Б., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерство оборони України третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким просить:
1. Визнати протиправним та скасувати п. 32 протоколу Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (проспект Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ - 00034022) від 20 вересня 2024 року №20/8 про повторну відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) у призначенні одноразової грошової допомоги вперше як інваліду 1 групи з 30 жовтня 2017 року;
2. Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу вперше, у зв'язку із встановленням інвалідності 1 групи.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі місячної мінімальної заробітної плати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є особою звільненою з військової служби та має право на отримання одноразової грошової допомоги вперше у розмірі 120- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 30.10.2017, тобто того року, в якому встановлено інвалідність 1 групи , яка настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення із строкової служби вперше - 02.09.1966 р. пов'язану з проходженням військової служби, у виплаті якої на думку позивача йому безпідставно було відмовлено п.44 протоколу №65 від 24.05.2019 Міністерства оборони України. Таку відмову позивач оскаржив до суду.
Разом з тим Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду та постановою ВААС від 26.10.2022 р. у задоволені позовних вимог позивача відмовлено.
Так зазначає, що п. 32 протоколу від 20.09.2024 р. Міністерства оборони України позивачу повторно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги вперше як інваліду 1 групи з 30.10.2017 р., інвалідність яка настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення із строкової служби вперше - 02.09.1966 р. внаслідок захворювання , що мало місце в період строкової військової служби з тих самих підстав - зміна групи інвалідності позивача відбулась понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження та зобовязано Міноборони в строк 7 днів з дня отримання даної ухвали надати суду всі матеріали, на підставі яких було прийнято рішення відносно ОСОБА_1 згідно Протоколу № 20/в від 20.09.2024 року та саме рішення та запропоновано відповідачу надати відзив на позов та докази, які в нього є в термін протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали.
21 січня 2025 року від Міністерства оборони України надійшов відзив на позов , відповідно до якого зазначено, що Пунктом 32 Витягу з протоколу від 20.09.2024 року №20/в «засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум», громадянину ОСОБА_1 , було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, тому що на час встановлення інвалідності в 1966 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Також заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з п.6 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також підпунктом 3 п.6 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. №975, в редакції, чинній на дату встановлення 1 групи інвалідності (30.10.2017) одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби. Заявнику інвалідність встановлено понад 3-місячний термін. Також зазначає, що законодавство, яке діяло на дату встановлення 1 групи інвалідності, передбачало, що право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у зв'язку з встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності, обмежувалося дворічним строком після первинного встановлення інвалідності. У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється. Отже, окрім іншого громадянин ОСОБА_1 не має право, як колишній військовослужбовець СРСР на соціальні та правові гарантії на даний час, які були зазначені у Протоколі до Угод між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, і членів їхніх сімей.
Крім того зазначено, що позивачем не подано жодного, у тому числі належного та допустимого доказу на підтвердження наявності факту протиправної бездіяльності відповідача, заподіяння йому моральної шкоди внаслідок дій (бездіяльності) відповідача, а також відсутній причинний зв'язок між діями відповідача та спричиненням моральної шкоди, не надано доказів у чому полягає моральна шкода та чим керувався позивач, визначаючи розмір відшкодування.
Отже, позивач повинен довести не лише протиправність поведінки (бездіяльності) відповідача, але й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Підсумовуючи викладене зазначає, що позивачем не доведений факт неправомірності рішення Комісії Міністерства оборони України, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача.
Обставини встановлені судом
ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 10.11.1963 по 27.07.1966 року у військовій частині НОМЕР_2 Закавказького військового округу.
Згідно архівної довідки від 01.11.2002 року Центрального архіву МО РФ м. Подільськ військовослужбовець ОСОБА_1 в період з січня по червень 1966 року перебував у короткостроковому відрядженні у військовій частині в/ч НОМЕР_3 АДРЕСА_2 .
Відповідно до свідоцтва про хворобу №1485/638, ОСОБА_1 перебував на стаціонарним лікуванні в ОГВ 367 (м. Тбілісі) з діагнозом: Сечокам'яна хвороба.
Після лікування військовослужбовець ОСОБА_1 оглянутий Військово-лікарською комісією (далі-ВЛК) НОМЕР_4 ОВГ (м. Тбілісі) 07.07.1966 за діагнозом: Сечокам'яна хвороба, стан після операції видалення каменю лівої ниркової миски, за ст. 63 б, гр.1, наказу МО СРСР № 275 - 1961року, був визнаний «непридатний у мирний час, придатний до нестройової служби у воєнний час», захворювання отримано в період проходження військової служби.
Згідно довідки серії Д-71 №201668 від 02 вересня 1966 року ОСОБА_1 визнаний інвалідом третьої групи. Причиною інвалідності, згідно вказаної довідки, зазначено: захворювання отримане у період проходження служби в Радянській Армії .
У подальшому, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 при повторному огляді 30.10.2017 року призначено перша «Б» група інвалідності. Наведене підтверджується копією довідки до акта огляду медико - соціальною комісією серії АВ №0741796 від 30.10.2017. Згідно вказаної довідки причиною інвалідності зазначено, що захворювання отримано в період проходження військової служби .
Судом встановлено, що ОСОБА_1 раніше вже звертався до суду із позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:
1) «Визнати протиправним та скасувати п.44» протоколу №65 від 24.05.2019 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі 120-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017.
2) стягнути з Міністерства оборони України на користь моральну шкоду в розмірі мінімальної заробітної плати помноженої на кількість місяців тривалості протиправного рішення з 18.02.2019 по день скасування протиправного рішення.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.10.2019 справа №260/1173/19 у задоволенні позову відмовлено.
ОСОБА_1 01.07.2022 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.10.2019 року справа №260/1173/19.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.07.2022 року справа №260/1173/19 про перегляд за нововиявленими обставинами - відмовлено.
26 жовтня 2022 року Восьмий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.07.2022 справа №260/1173/19 про відмову в задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у справі - без змін.
22 лютого 2024 року , позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою , якою просив повторно розглянути документи щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги вперше у розмірі 120- кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 30.10.2017, тобто того року, в якому встановлено інвалідність 1 групи , яка настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення із строкової служби вперше - 02.09.1966 р. внаслідок захворювання , що мало місце в період строкової військової служби та за результатами розгляду яких прийняти нове обґрунтоване рішення.
28 лютого 2024 року, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, якою просив виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням 30.10.2017 року першої групи інвалідності, яка настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення із строкової служби вперше - 02.09.1966 р. внаслідок захворювання , що мало місце в період строкової військової служби .
Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_2 від 06.03.2024 р. адресованого Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України (через Управління соціальної підтримки) Особовий рахунок № НОМЕР_5 зазначено, що :
Відповідно до пункту 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (зі змінами), подається висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ТУ ОСОБА_2 , який 02.09.1966 року визнаний особою з інвалідністю III групи (захворювання, отримане в період проходження військової служби), а 30.10.2017 року при повторному огляді - особою з інвалідністю 1-Б групи (захворювання, отримане в період проходження військової служби), до якого додаються документи.
Командування вважає, що ОСОБА_3 не має право на отримання зазначеної грошової допомоги.
Матеріали направляються за вимогою заявника.
Рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20.09.2024 року №20/в оформлене протоколом, позивачу відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги.
Зі змісту вказаного витягу з протоколу від 20.09.2024 року №20/в вбачається, що підставами для відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги були наступні:
- Заявник не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час . встановлення інвалідності в 1966 році не існувало правової норми щодо виплети одноразової грошової допомоги.
- Заявнику інвалідність встановлено понад 3-місячний термін після звільнення зі служби;
- За зверненням заявника в 2024 році зазначається, що статтею 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Заявник звернувся за реалізацією своїх прав понад трирічний термін після встановлення інвалідності в 2017 році.
Мотиви та норми права застосовані судом.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 03 листопада 2006 року № 328-V статтю 16 Закону № 2011-XII викладено в новій редакції, яка діяла з 01 січня 2007 року, та якою було введено поняття «одноразова грошова допомога».
Відповідно до зазначеної редакції статті 16 Закону № 2011-XII Кабінетом Міністрів України 28 травня 2008 р. прийнято постанову № 499, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб .
Пунктом 2 цієї постанови встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.
Пунктом 3 вказаної постанови також передбачено завершити виплату страхових сум за страховими випадками, що сталися до 1 січня 2007 року, відповідно до Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою КМУ № 488, а також одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 284.
З системного аналізу правових норм убачається, що у разі встановлення особі інвалідності, що пов'язана із виконанням ним обов'язків військової служби, до 01 січня 2007 року, призначення та виплата такій особі страхових платежів здійснюється в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання таких платежів.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09 листопада 2018 року у справі № 759/5707/16-а.
Так, судом встановлено , що вперше позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 02.09.1966 року, згідно довідки серії Д-71 №201668 , у зв'язку з захворюванням отриманим у період проходження служби в Радянській Армії
Разом з тим, предметом спірних правовідносин, що виникли у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду І групи.
Як встановлено судом вище та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній на момент встановлення позивачу І групи інвалідності) проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно із частиною 6 статті 2 цього ж Закону існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Отже, строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.
Верховний Суд у постанові від 26 червня 2018 року у справі №750/5074/17 зауважив, що частина шоста статті 16 Закону № 2232-XII від 25 березня 1992 року № 2232-XII є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходять строкову військову службу, зокрема:
особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби;
визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби;
відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 липня 2021 року у справі № 640/23667/19, від 13 січня 2022 року у справі № 813/2430/18 та від 22 червня 2023 року у справі № П/320/1189/20.
Суд зазначає, що механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону № 2011-ХІІ.
З метою реалізації норм статті 16-3 Закону № 2011-XII Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок № 975.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 ( у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Зі змісту довідки до акта огляду МСЕК серії АВ №0741796 від 30.10.2017, ОСОБА_1 встановлено І групу інвалідності з 30.10.2017 року - захворювання, отримане в період проходження військової служби
До моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі - Закон № 1774-VIII) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.
Проте з 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII, пунктом 6 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який у разі настання інвалідності виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону № 2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Таким чином, аналізуючи вищезазначені положення, суд доходить висновку, що ані статтею 16 Закону № 2011-XII, ані положеннями Порядку № 975, які діяли на час встановлення позивачу інвалідності І групи, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2020 року у справі № 815/85/18, від 30 липня 2020 року у справі № 806/2653/18, від 11 березня 2020 року у справі № 813/1488/18, від 04 травня 2022 року у справі №140/133/19, від 22 березня 2023 року у справі №200/2935/20-а, від 04 липня 2023 року у справі №240/6023/18 та від 07 листопада 2023 року у справі № 200/10819/20-а, від 23 січня 2025 року у справі №380/14731/23.
Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи те, що позивачу І групу інвалідності встановлено 30 жовтня 2017 року в період, коли законодавством не було передбачено отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, суд доходить висновку про те, що позивач помилково вказує на наявність у нього права на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності І групи внаслідок поранення, пов'язаного із захворюванням, отриманим в період проходження військової служби.
Верховний Суд на касаційну скаргу позивача вже розяснював вищевикаладене у своєму рішенні 04 грудня 2020 року у справі № 260/1173/19, де зазначив наступне :
- Позивач вважав, що має право на одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому під час повторного огляду вищої групи інвалідності внаслідок захворювання, що мали місце в період проходження строкової військової служби.
32.За чинним законодавством таким правом, з огляду на п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII, наділяються військовослужбовці лише у разі зміни групи інвалідності протягом двох років з моменту вперше встановленої інвалідності або ступеня втрати працездатності.
33.Зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше.
34.Абзацем 2 п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII прямо визначено, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
35.Довід касаційної скарги про те, що у спірних правовідносинах не підлягає застосуванню п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII, ґрунтується на неправильному тлумаченні ОСОБА_1 норм матеріального права.
36.З часу первинного встановлення інвалідності (1966) до моменту встановлення І групи інвалідності, з чим ОСОБА_1 пов'язує виникнення у нього права на отримання одноразової грошової допомоги, минув 51 рік.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд зазначає, що позивачем не підтверджено належними доказами факту порушення його прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачем надано достатні докази відсутності протиправності дій та оскаржуване рішення відповідача прийнято у межах норм чинного законодавства, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
У зв'язку з відсутністю порушень прав та інтересів позивача зі сторони відповідача, підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди та встановлення судового контроль за виконанням рішення відсутні.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адмінсуду протягом тридцяти днів.
СуддяЗ.Б.Плеханова