Справа № 456/5355/24
Провадження № 1-кп/456/185/2025
27 березня 2025 року місто Стрий
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
з участю : секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції)
захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию справу на підставі обвинувального акта в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023142400000066 від 06.10.2023, щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, одруженого, на утриманні малолітня дитина, ІНФОРМАЦІЯ_2 , молодшого сержанта, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , учасника бойових дій, раніше судимого вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 04.02.2025 за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн; вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 05.02.2025 за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,
ОСОБА_4 , маючи умисел на незаконне поводження з бойовими припасами, без передбаченого законом дозволу, переслідуючи корисливий мотив, з метою особистого незаконного збагачення, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 12:12 29.10.2023 у невстановлений досудовим розслідуванням спосіб, незаконно придбав у невстановленої досудовим розслідуванням особи корпус оборонної осколкової ручної гранати Ф-1 промислового виробництва з «Уніфікованим запалом дистанційної дії типу УЗРГМ-2» промислового виготовлення, які в сукупності є гранатою, а саме: оборонною осколковою ручною гранатою Ф-1, що є бойовим припасом, яку в невстановлений досудовим розслідуванням спосіб незаконно переніс до невстановленого досудовим розслідуванням місця, де незаконно зберігав з метою подальшого її збуту.
В подальшому, продовжуючи реалізацію свого злочинного плану, спрямованого на незаконний збут бойових припасів, з корисливих мотивів ОСОБА_4 29.10.2023 у період часу з 12:12 по 12:15, не маючи передбаченого законом дозволу на поводження з бойовими припасами, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки їх збуту, перебуваючи в салоні автомобіля неподалік с. Станків Стрийського району Львівської області збув ОСОБА_6 шляхом передачі корпусу оборонної осколкової ручної гранати Ф-1 промислового виробництва з «Уніфікованим запалом дистанційної дії типу УЗРГМ-2» промислового виготовлення, які в сукупності є гранатою, а саме: оборонною осколковою ручною гранатою Ф-1, яка є бойовим припасом, отримавши від останнього грошові кошти в сумі 4000 гривень.
Таким чином, ОСОБА_4 вчинив незаконне носіння, придбання та зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України.
Допитаний обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в пред'явленому обвинуваченні визнав у повному обсязі, щиро розкаявся та надав показання, які за своїм змістом відповідають викладеним вище обставинам вчинення кримінального правопорушення, зокрема, про те, що 29.10.2023 придбав осколкову ручну гранату Ф-1, яку в подальшому передав ОСОБА_6 , отримавши від останнього грошові кошти в сумі 4000 грн. Щиро розкаюється у вчиненому. Просить його суворо не карати.
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні заявив клопотання, в якому просив не досліджувати докази щодо тих обставин, які не оспорюються, оскільки обвинувачений винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю.
Отримавши показання ОСОБА_4 , що відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники судового провадження не оспорюють фактичні обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз'яснивши обвинуваченому ОСОБА_4 та іншим учасникам судового провадження, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, провів судове слідство у справі щодо всіх фактичних обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки учасники судового провадження не заперечували проти цього, визнавши недоцільним дослідження в цій частині інших доказів по справі.
Суд вважає доведеною винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 в незаконному носінні, придбанні та зберіганні бойових припасів без передбаченого законом дозволу, тому кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 263КК України є вірною.
Відповідно до позиції, висловленої в постанові Верховного Суду від 17.10.2019 в справі № 205/7091/16-к (№ 51-1532км19), поняття судової дискреції (судового розсуду) в кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
При призначенні покарання обвинуваченому по даній справі суд суворо дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, а з врахуванням того, що позбавлення волі є одним із найсуворіших покарань, тому таке покарання слід призначати до реального відбування тільки тоді, коли у суду є достатнє переконання, що звільнення особи від відбування такого, не сприятиме виправленню засудженого.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема, у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Згідно з п. 1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, та призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує характер та тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, тяжкість заподіяних кримінальним правопорушенням наслідків, спосіб вчинення кримінального правопорушення та його мотиви, поведінку обвинуваченого, який усвідомив протиправність своїх дій, щиро розкаявся, суспільну небезпеку вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше судимий за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу, який ним сплачено, одружений, має на утриманні малолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_2 , на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , учасником бойових дій, обставини, що пом'якшують покарання, якими, на думку суду, є щире каяття, відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Під час судового розгляду детально проаналізовано поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, його щире каяття, наслідки суспільно-небезпечного діяння, відсутність будь-яких намірів уникнути кримінальної відповідальності та, беручи до уваги всі вказані обставини кримінального провадження в їх сукупності, суд дійшов переконання, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції його від суспільства, а тому необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання в межах санкції інкримінованої йому статті КК України із застосуванням ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Такі висновки щодо можливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 ст. 75 КК України зроблені судом, у тому числі, з урахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом, колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду 13.08.2020 у справі за єдиним унікальним номером 716/1224/19 та номером провадження 51-1962км20, згідно з котрою загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду. Покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засудженого, а особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинення дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
У рішеннях від 24 березня 2005 року в справі «Фрізен проти Росії» (Frizen v. Russia), скарга № 58254/00, та від 09 червня 2005 року в справі «Бакланов проти Росії» (Baklanov v. Russia), скарга № 68443/01, Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У рішенні від 16 жовтня 2008 року в справі «Ізмайлов проти Росії» (Izmaylov v. Russia), скарга № 30352/03, Європейський Суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Цивільний позов не заявлено.
Питання процесуальних витрат підлягає вирішенню відповідно до положень ст. 124 КПК України.
Питання про скасування арешту майна слід вирішити в порядку ст. 174 КПК України.
Питання щодо речових доказів слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України.
Керуючись ст. 368, 370, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263КК України, і призначити покарання за ч. 1 ст. 263КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього судом обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України зобов'язати засудженого ОСОБА_4 періодично з'являтися для реєстрації до військової частини (установи), де він проходить військову службу, а у разі звільнення - до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти командира (начальника) військової частини, де він проходить військову службу, а у разі звільнення з військової служби - уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.
Відповідно до ч. 4 ст. 76 КК України нагляд за поведінкою ОСОБА_4 покласти на командира військової частини, де він проходить військову службу, а у разі його звільнення з військової служби - на уповноважений орган з питань пробації за місцем проживання.
Стягнути із ОСОБА_4 процесуальні витрати в розмірі 6256,96 грн (шість тисяч двісті п'ятдесят шість грн 96 коп.) на користь держави.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 17.06.2024.
Речові докази: корпус гранати Ф-1, запал УЗРГМ-2, зелену клейку стрічку, білу тканину, два предмети, схожі на патрони, предмет, зовні схожий на пристрій для відстрілу патронів, два магазини, накладку до рукоятки, затворну раму, дві деталі до пістолета, дев'ятнадцять патронів, магазин, пружину, предмет, зовні схожий на пістолет, із маркуванням BB CAL (4,5 mm) знищити; мобільний телефон марки «Redmi», ІМЕІ: НОМЕР_2 , з № НОМЕР_3 повернути ОСОБА_7 ; мобільний телефон марки «НОКІА», ІМЕІ: НОМЕР_4 , з сім-картою НОМЕР_5 та 3 тримачі до сім-карт «Київстар» та «Лайфселл» повернути ОСОБА_4 .
Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Стрийський міськрайонний суд Львівської області шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1