25 березня 2025 року
м. Київ
справа № 606/2088/23
провадження № 51-5162км24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023216080000159, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Ладичин Тернопільського району Тернопільської області та жителя цього АДРЕСА_1 , раніше судимого, 09 листопада 2023 року засудженого вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування призначеного покарання з випробуванням з установленим іспитовим строком 1 рік,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України.
Вступ
З0 вересня 2023 року приблизно о 14:00 ОСОБА_8 , перебуваючи на території домогосподарства в с. Ладичин Тернопільської області, під час словесного конфлікту завдав фізичного болю співмешканці ОСОБА_9 .
У той же день та час ОСОБА_8 у ході конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин із сестрою ОСОБА_10 заподіяв їй один удар кулаком, спричинивши легке тілесне ушкодження.
Суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України та із застосуванням частин 1, 4 ст. 70 КК України засудив до остаточного покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин
із подальшим звільненням від відбування покарання з випробуванням з установленим іспитовим строком.
Апеляційний суд після розгляду скарги прокурора змінив вирок районного суду.
Постановив ухвалу, якою засудив ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України до покарання із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України у виді громадських робіт на строк 200 годин та звільнив від відбування покарання з випробуванням з установленим іспитовим строком. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України попередній вирок, згідно з яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі з подальшим звільненням від відбування покарання з установленням іспитового строку, постановлено виконувати самостійно.
Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, які допустив апеляційний суд, приймаючи рішення про зміну вироку суду першої інстанції.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Теребовлянський районний суд Тернопільської області вироком від 14 грудня 2023 року засудив ОСОБА_7 до покарання у виді громадських робіт:
- за ч. 1 ст.125 КК України на строк 200 годин;
- ч. 1 ст. 126 КК України на строк 150 годин.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначив ОСОБА_7 покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим покаранням за вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 09 листопада 2023 року призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 30 вересня
2023 року приблизно о 14:00, перебуваючи на території земельної ділянки домогосподарства, що на АДРЕСА_1 , під час словесного конфлікту зі співмешканкою ОСОБА_9 , діючи умисно, цілеспрямовано, зловивши її руками за праву руку, викрутив руку назад, унаслідок чого завдав ОСОБА_9 фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень.
Указаними діями ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КК України, а саме інші насильницькі дії, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.
Надалі, 30 вересня 2023 року приблизно о 14:00 ОСОБА_8 , перебуваючи на території зазначеної вище земельної ділянки, під час виниклого словесного конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин із сестрою ОСОБА_10 , яка заступилася за ОСОБА_9 , цілеспрямовано заподіяв їй один удар правим кулаком у ділянку лівого ока, внаслідок чого вона отримала тілесне ушкодження у вигляді синця повік лівого ока, яке за ступенем тяжкості належить до легкого тілесного ушкодження.
Таким чином, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, а саме умисне легке тілесне ушкодження.
Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 25 вересня 2024 року вирок змінив.
Постановив рішення, яким засудив ОСОБА_7 до покарання у виді громадських робіт:
- за ч. 1 ст.125 КК України на строк 200 годин;
- ч. 1 ст. 126 КК України на строк 150 годин.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначив
ОСОБА_7 покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин.
Згідно зі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з покладенням певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 09 листопада 2023 року, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення воді на строк 5 років із застосуванням ст. 75 КК України з встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік, постановлено виконувати самостійно.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржуване судове рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, прокурор указує, що апеляційний суд змінив вирок суду попередньої інстанції та, як результат, звільнив засудженого від відбування покарання у виді громадських робіт, проте ст. 75 КК України
не передбачено звільнення від відбування такого виду покарання і покарання у виді громадських робіт буде підлягати реальному виконанню, що є погіршенням становища засудженого, а тому таке рішення суд апеляційної інстанції має ухвалити у вигляді вироку.
Також, на переконання прокурора, апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК України не надав оцінки всім доводам поданої скарги та постановив рішення, що не відповідає приписам статей 370, 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу
прокурора не надходили.
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу, а захисник заперечив щодо її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора та захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Частиною 1 ст. 412 КПК України визначено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Щодо застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність у частині призначення засудженому покарання з подальшим звільненням від його відбування та допущення цим судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону в ході постановлення рішення.
За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.
Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у кримінальному провадженні матеріалами та дати на них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Що стосується матеріалів цього кримінального провадження, то колегія суддів установила, що суд апеляційної інстанції наведених вимог закону не дотримався, належним чином не перевірив усіх доводів апеляційної скарги прокурора, відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу й оцінки обставин, на які посилався апелянт, що є неприпустимим з огляду на вимоги ст. 419 КПК України.
Недодержання цих положень закону є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погодившись із вироком районного суду, прокурор подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушив питання про скасування вироку та ухвалення свого вироку, яким, зокрема за
ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України призначити засудженому покарання у виді громадських робіт на строк
200 годин, а попередній вирок, за яким ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі з подальшим звільненням від його відбування з установленням іспитового строку, і вирок у цьому кримінальному провадженні, за яким ОСОБА_7 призначено покарання, що належить відбувати реально - виконувати самостійно.
У ході апеляційного розгляду суд погодився з доводами прокурора про неправильне застосування районним судом закону України про кримінальну відповідальність у частині призначення ОСОБА_7 покарання на підставі ч. 4
ст. 70 КК України та ухвалив попередній вирок, яким ОСОБА_7 засуджено за
ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення воді з подальшим звільненням від відбування покарання з установленням іспитового строку, виконувати самостійно.
Разом з тим апеляційний суд, погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині призначеного засудженому виду та розміру покарання, а саме 200 годин громадських робіт та звільняючи від його відбування з випробуванням, належним чином не перевірив аргументів, які прокурор наводив в поданій скарзі про те, що попередній вирок стосовно ОСОБА_7 залишився незмінним і застосована ним ст. 75 КК України зберігала свою силу, а вироком у цьому кримінальному провадженні, яким ОСОБА_7 призначено покарання, яке він має відбувати реально, положення ч. 4 ст. 70 КК України не застосовуються, а кожний вирок виконується самостійно, хоча їх перевірка та подальша об'єктивна оцінка впливає на застосування закону України про кримінальну відповідальність, і, як результат, без уваги суду залишився той факт, що від відбування покарання у виді громадських робіт особу не може бути звільнено з підстав, передбачених ст. 75 КК України.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що із положень ч. 1 ст. 75 КК України випливає, що звільнення від відбування покарання з випробуванням допускається лише:
- під час призначення покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк
5 років чи менше;
- з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин справи.
Отже, цей вид звільнення від відбування покарання не може бути застосований, якщо, зокрема, особі призначено основне покарання у виді штрафу, громадських робіт, арешту, тримання в дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців, позбавлення волі на строк більше 5 років.
З матеріалів цього кримінального провадження видно, що апеляційний суд, крім іншого, ухвалою засудив ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 КК України до покарання із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України у виді громадських робіт на строк 200 годин та звільнив від відбування покарання з випробуванням з установленим іспитовим строком.
Тож колегія суддів зазначає, що апеляційний суд, звільняючи ОСОБА_7 від відбування остаточного покарання з випробуванням, а саме у виді громадських робіт на підставі ст. 75 КК України, допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та неправильне звільнення засудженого від відбування покарання, оскільки звільнення від відбування покарання у виді громадських робіт ст. 75 КК України не передбачено.
Варто зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 421 КПК України обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
З огляду на наведене суд апеляційної інстанції, постановляючи рішення, порушив вимоги кримінального процесуального закону, це рішення за змістом не відповідає законодавчим приписам кримінального процесуального закону, відповідно до яких суд апеляційної інстанції повинен був перевірити й надати оцінку всім доводам, викладеним в апеляційних скаргах.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційний розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 здійснювався формально, без з'ясування належним чином усіх обставин, необхідних для перевірки доводів апеляційної скарги прокурора, а тому ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Отже, колегія суддів установила неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає приписам статей 370, 419 КПК України.
Тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є слушними.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З урахуванням наведеного, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду кримінального провадження апеляційному суду слід врахувати вказане вище, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора і прийняти законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідатиме вимогам статей КПК України.
Касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3