Іменем України
справа №133/3145/24
18.02.25 м. Козятин
Козятинський міськрайонний суд Вінницької області
в складі судді Пєтухової Н.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся із позовом, у якому просив скасувати постанову № 446 від 25.09.2024 винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 17 000 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, а провадження в справі закрити. Позов обґрунтовує тим, що постановою № 446 від 25.09.2024 його притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинення вказаних дій в особливий період, за ч. 3 ст. 210 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 17 000 грн. Позивач вважає, що дана постанова є безпідставною та незаконною і підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Посилання відповідача на порушення норм ч.3 ст. 17 ЗУ "Про оборону України", абз.1 ч.1 ст.22 та ч.3 ст.22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", ч.10 ст.1 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" є безпідставними та необґрунтованими. Вказав, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення вказаних положень підзаконного нормативного акту у постанові №446 від 02.09.2024, особа уповноважена на складення постанови про адміністративне правопорушення, повинна довести, що особа вчинила правопорушення належними та допустимими доказами. Вказує, що з постанови вбачається те, що він має нести відповідальність за несвоєчасну явку в ІНФОРМАЦІЯ_2 для заміни посвідчення про прописку призовника на військово-обліковий документ. Однак така явка до військомату, відповідно до законодавства, має відбуватися за викликом, проте повістки про виклик до ТЦК не отримував. Порушенні відповідача також полягають у тому, що він посилається на неіснуючу норму закону, а саме абзац 2 п.21, який виключений на підставі постанови КМУ № 563 від 16.05.2024.
Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи це тим, що відповідно до положень законодавства, громадяни України зобов'язанні, в тому числі виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Громадянин ОСОБА_1 будучи зарахованим в запас рішенням призивної комісії від 2021 року не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 для взяття на військовий облік військовозобов'язаних. Внаслідок своїх дій позивач вчинив триваюче правопорушення, яке почалось у 2021 році і яке закінчилось у вересні 2024, коли звернувся до ТЦК із заявою про взяття його на військовий облік та видачу військово-облікового документу, що є порушенням правил військового обліку.
Ухвалою Козятинського міськрайонного суду від 20.11.2024 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта, зареєстроване місце проживання якого є АДРЕСА_1 .
25.09.2024 ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 було розглянуто матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №446 за ч. 3 ст. 210 КУпАП у виді штрафу у сумі 17 000,00 грн. Зі змісту постанови вбачається, що:
"18.09.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся громадянин ОСОБА_1 , так як він має приписне посвідчення, яке мав з'явитись та замінити на військово обліковий документ 2021 року.
Згідно ч.3 ст.33 ЗУ "Про військовий обов'язок і військову службу" військовий обов'язок призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України та порушив абз.2 п.21 п.23, абз.1 п.1 додатку 2 (Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів) Постанови КМУ №1487 від 30.12.2022 "Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку, призовників, військовозобов'язаних та резервістів". Своїми діями громадянин ОСОБА_1 , вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210 КУпАП (правопорушення в особливий період), а саме: порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Таким чином в діях гр. ОСОБА_1 вбачаються ознаки адміністративного правопорушення ч.3 ст.210 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію ч.3 ст.17 ЗУ "Про оборону України", абз.1 ч.1 ст.22, ч.3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч.10 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», права та обов'язки військовозобов'язаному доведено та роз'яснено про відповідальність у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після чого 18.09.2024 на гр. ОСОБА_1 уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 складений протокол №446 від 18.098.2024, про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП."
Стаття 210 КУпАП передбачає відповідальність: за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку; повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Разом з тим, за правилами статті 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Диспозиція ст. 210 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають правила ведення військового обліку.
Правовідносини, пов'язані з військовим обліком, регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII.
В постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №285/1535/15 міститься правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Час вчинення правопорушення є однією із ознак його об'єктивної сторони.
Постанова №446 не містить повних відомостей про час вчинення правопорушення, однак посилається що таке було скоєно у 2021 році.
Відповідно до ч.1 ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Разом з тим, аналізуючи доводи і заперечення сторін щодо суті спору, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції закону на 2021 рік) взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України: звільнені з військової служби в запас; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до ЗУ "Про альтернативну (невійськову) службу"; військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; звільнені зі служби поліцейські, особи начальницького та рядового складу Міністерства внутрішніх справ України, Державного бюро розслідувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту (крім осіб, прийнятих на службу цивільного захисту у порядку, визначеному Кодексом цивільного захисту України, до проходження строкової військової служби), Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітники Служби судової охорони, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику; які набули громадянства України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов'язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Служби зовнішньої розвідки України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу; які досягли 27-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.
Військовий облік призовників і військовозобов'язаних ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.5 ст. 33 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції закону на 2021 рік).
Згідно оскаржуваної постанови, позивач порушив ч.3 ст.17 ЗУ "Про оборону України", абз.1 ч.1 ст.22, ч.3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч.10 ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», абз.2 п.21, п.23, абз.1 п.1 додатку 2 (Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів) Постанови КМУ №1487 від 30.12.2022 "Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку, призовників, військовозобов'язаних та резервістів".
Отже, відповідно до ч.3 ст.17 ЗУ "Про оборону України" (в редакції станом на 2021 рік), громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції станом на 2021 рік) визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема абз.1 ч.1 передбачає обов'язок з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до ч.3 ст. 22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (в редакції на 2021 рік) під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Частиною 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції на 2021 рік) встановлено, громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України зобов'язані:
- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;
- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Положення законодавства на які посилається відповідач у своїй постанові, а саме абз.2 п.21, п.23, абз.1 п.1 додатку 2 (Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів) Постанови КМУ №1487 від 30.12.2022 "Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку, призовників, військовозобов'язаних та резервістів", на момент вчинення адміністративного правопорушення (2021 році) прийнятими не були, а тому посилання на них є необґрунтованим.
Відповідач посилається на порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в той час як ст. 210 КУпАП передбачає відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Також, постанова № 446 від 25.09.2024 містить посилання на ч.10 ст 1 ЗУ "Про військовий обов'язок та військову службу", але не містить відомостей які саме норми було порушено, враховуючи що частина 10 містить 4 пункти (станом на 2021 рік).
ЗУ "Про військовий обов'язок та військову службу" передбачено, громадяни України, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; (п.1 ч.10 ст.1).
Однак стороною відповідача не надано суду жодних доказів вручення позивачу виклику (або викликів) до районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки протягом 2021 року - серпня 2024 року.
Докази, що свідчать про ігнорування позивачем викликів до ТЦК протягом 2021 року - серпня 2024 року у матеріалах справи відсутні.
19.05.2024 набув чинності Закон України «Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким статтю 210 КУпАП було доповнено частиною третьою, а саме: щодо порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період.
До 19.05.2024 норми частини третьої статті 210 КУпАП не існувало.
Крім того, з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» було посилено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Згідно зі ст. 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Закріплення вказаного принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Застосовування відповідачем Закону, що діяв на час розгляду справи відносно позивача, а не Закону, що діяв під час вчинення правопорушення, у даному випадку, погіршило становище позивача, оскільки такими діями була посилена його відповідальність, що, відповідно до статті 8 КУпАП, є неприпустимим.
У справі «Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain» (скарга № 10590/83 від 06.12.1988) Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа «Daktaras v. Lithuania», скарга № 42095/98).
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
Крім того, у рішенні від 22.12.2010 №23-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
За принципом презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких умов вчинення позивачем правопорушення залишається недоведеним.
Згідно з ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно з ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи встановлені вище обставини справи, суд вважає, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП №446 від 25.09.2024 відносно ОСОБА_1 прийнята не у способи, що передбачені Конституцією та законами України, тому є протиправною і підлягає скасуванню, а провадження по справі закриттю, так як доказів правомірності винесеного рішення стороною відповідача не надано.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 5, 9, 20, 72, 77, 79, 139, 159, 162, 165, 194, 229, 241-246, 250, 251, 255, 268, 269, 286, 293 КАС України, суд -
Позов задовольнити.
Скасувати постанову № 446 по справі про адміністративне правопорушення від 25.09.2024 винесену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн за адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового в розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду набирає законної сили після розгляду справи Сьомим апеляційним адміністративним судом.
Суддя Наталя ПЄТУХОВА
18.02.25